Рішення

від 23.05.2024 по справі 914/3303/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2024 Справа № 914/3303/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідромаркет"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн"

про стягнення 69900,00 грн

за участю представників:

від позивача Савчак Я.О.

від відповідача не з`явився

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідромаркет" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" про стягнення 69900,00 грн заборгованості за рахунком на оплату №3164 від 06.12.2011. У прохальні частині позовної заяви позивач просить стягнути 69000,00 грн заборгованості, однак як вбачається зі змісту позовної заяви та поданих матеріалів, а також як уточнив представник позивача в судовому засіданні ціною позову є 69900,00 грн, а не 69000,00 грн. Отже ціною позову у даній справі є 69900,00 грн.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Представник позивача взяв участь в судовому засіданні 23.05.2024 в режимі відеоконференції, зазначив, що під час підготовки позовної заяви ним було допущено описку в прохальній частині позовної заяви, а саме невірно вказано суму заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача. Зокрема представник позивача вказав, що сумою боргу, яку Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідромаркет" просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" є 69900,00 грн, а не 69000,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив стягнути з відповідача 69900,00 грн.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Явка представника відповідача в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи представника позивача, суд встановив таке.

Як зазначено у позовній заяві, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідромаркет" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" була досягнута домовленість, відповідно до якої позивач (постачальник) зобов`язався поставити, а відповідач (покупець) зобов`язався купити товар, а саме: DM 1500 115 00 000/24 V КК Алюмінієва платформа 2150*1800 та послуги з монтажу гідравлічного обладнання.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 3164 від 06.12.2021 вищезазначеного товару та послуг на загальну суму 139800,00 грн із ПДВ.

Відповідач на підставі вказаного рахунку № 3164 від 06.12.2021 сплатив позивачу 69900,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №38134 від 21.12.2021 на суму 69900,00 грн.

Позивач зазначає, що решту від вартості товару та послуг в сумі 69900,00 грн Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" зобов`язалось оплатити згодом.

Як стверджує позивач, заборгованість в розмірі 69900,00 грн відповідачем не погашена, з огляду на що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідромаркет" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" про стягнення 69900,00 грн.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши у відзиві на позовну заяву, що до позовної заяви позивачем не долучено жодного первинного документа, який підтверджував факт отримання відповідачем товару та надання послуг позивачем, які зазначені в долученому позивачем рахунку. У відповідача первинні документи (видаткові накладні, акти прийому-передачі товару та послуг) також відсутні.

Крім цього, як стверджує відповідач, з наданих позивачем документів не можливо встановити факт, дати та місця передання товарів/надання послуг, з яких би виникав у відповідача обов`язок сплати коштів за ніби то поставлений товар та надані послуги.

Також, на думку відповідача, не підтверджують факт отримання товарів та надання послуг додані позивачем рахунок на оплату товару (складний саме позивачем) та податкові накладні (складені та виписані також позивачем).

Враховуючи наведене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

У додаткових поясненнях щодо окремих питань, які виникли при розгляді справи (вх.№ 5295/24 від 22.02.2024) позивач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідромаркет" неодноразово зверталось до відповідача з проханням підписати документи щодо поставки товару та сплатити заборгованість, однак останній ухилявся від підписання таких.

Позивач стверджує, що із переписки сторін по електронній пошті вбачається, що представником відповідача неодноразово підтверджувався факт поставки товару та наявність заборгованості.

В підтвердження вказаних обставин позивачем долучено до додаткових пояснень щодо окремих питань, які виникли при розгляді справи (вх.№ 5295/24 від 22.02.2024) скриншоти переписок з електронної пошти із проханням сплатити заборгованість, копії документів, на підставі яких здійснювалась спірна поставка товару (договір поставки № 201 від 06.12.2021, специфікація № 1 до договору № 201 від 06.12.2021, рахунок на оплату № 3164 від 06.12.2021, акт надання послуг № 3164 від 28.01.2022, видаткова накладна № 3164 від 28.01.2022, акти звірки за період 2021-2024, податкові накладні), лист на ім`я директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідромаркет" із проханням сплатити спірну заборгованість, а також рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку позов задовольнити повністю з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 638 та частинами 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Статтею 642 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

При цьому, згідно із частинами 1 та 3 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Зі змісту наявних у справі рахунку на оплату та платіжного доручення вбачається, що сторонами була досягнута згода на поставку товару з визначеними предметом та ціною такого товару, на підставі чого суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини поставки шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У підтвердження факту поставки товару відповідачу, позивач надає рахунок на оплату № 3164 від 06.12.2021 наступного товару (робіт, послуг): DM 1500 115 00 000/24 V КК Алюмінієва платформа 2150*1800 та послуги з монтажу гідравлічного обладнання на загальну суму 139800,00 грн з ПДВ, який частково оплачений відповідачем в розмірі 69900,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №38134 від 21.12.2021 на суму 69900,00 грн, в графі призначення платежу якого зазначено: оплата за алюмінієву платформу згідно рахунку № 3164 від 06.12.2021 у сумі 58250,00, ПДВ-20% 11650,00 грн.

Часткова оплата відповідачем товару згідно виставленого позивачем рахунку, на думку суду, свідчить про досягнення домовленості між сторонами щодо поставки товару.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України позивач зареєстрував в органах Державної податкової служби України податкову накладну №351 від 21.12.2021 на загальну суму коштів, що підлягає сплаті, з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 69900,00 грн та податкову накладну №8 від 28.01.2022 на загальну суму коштів, що підлягає сплаті, з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 64900,00 грн, із зазначенням опису (номенклатури) товарів/послуг продавця: DM 1500 115 00 000/24 V КК Алюмінієва платформа 2150*1800, а також податкову накладну №9 від 28.01.2022 на загальну суму коштів, що підлягає сплаті, з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 5000,00 грн, із зазначенням опису (номенклатури) товарів/послуг продавця: монтаж гідравлічного обладнання. Вказані податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Слід зазначити, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15).

У пункті 201.7 сттатті 201 Податкового кодексу України (чинного станом на дату оформлення податкових накладних), передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

В якості доказу податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі та не може буди єдиним доказом, на підставі якого встановлюється факт постачання товару на адресу покупця та його прийняття ним.

При оцінці податкової накладної в сукупності з іншими письмовими доказами на предмет їх належності та допустимості в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України в обов`язковому порядку повинні враховуватися положення Податкового кодексу України та фактичні дії як Постачальника, так і Покупця.

Зміст відзиву відповідача зводиться до неможливості підтвердження ним факту отримання товару та послуг, оскільки в нього така інформація відсутня, та зазначає про відсутність первинних документів.

Втім, істотні умови поставки товару та послуг (предмет поставки, ціна, вартість товару та послуг) відображені у рахунку № 3164 від 06.12.2021, який, як було вже зазначено, частково оплачений відповідачем. Докази вчинення відповідачем будь-яких дій щодо повернення сплачених ним позивачу у 2021 році грошових коштів як безпідставно набутих, що свідчило б про невизнання стороною факту постачання спірного товару, в матеріалах справи відсутні.

З наявних в матеріалах скріншотів електронної переписки вбачається, що позивач неодноразово надсилав відповідачу документи, які стосуються спірної поставки товару та звертався з вимогами про сплату заборгованості за поставлений товар. Однак такі звернення залишились без відповіді та задоволення, що свідчить про недобросовісну поведінку відповідача.

Разом з цим, зазначаючи у відзиві на позов про долучення позивачем до позовної заяви податкової накладної у підтвердження підстав позову, відповідач не наводить доводів чи заперечень щодо наявності чи відсутності події нарахування ним сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд зазначає, що передбачений статтею 13 Господарського процесуального кодексу України принцип змагальності господарського судочинства надає сторонам достатні процесуальні можливості у представленні та доказуванні своєї позиції, спростуванні позиції інших учасників процесу з метою правильного вирішення спору. Цей принцип передбачає активну роль сторін як заінтересованих учасників процесу у доказуванні своєї правової позиції.

Так, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".… Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того, згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 26.02.2024 у справі № 910/6757/23.

Суд при цьому відмічає, що позивачем на підтвердження факту здійснення спірної господарської операції надано рахунок на оплату, який частково оплачено, та податкові накладні. В той же час, окрім наведених у відзиві на позов тверджень, відповідачем не надано жодних доказів на спростування господарської операції з поставки товару та послуг суму 139800,00 грн.

Докази сплати заборгованості в сумі 69900,00 грн в матеріалах справи відсутні.

У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 69900,00 грн є обґрунтована, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем, з огляду на що підлягає задоволенню.

Позивачем при поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області було сплачено судовий збір в розмірі 2684,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2406 від 18.10.2023 на суму 2684,00 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн, оскільки позов підлягає задоволенню повністю.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач в позовній заяві просив відшкодувати йому судові витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1-3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається із попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, розмір витрат на професійну правову допомогу адвоката складає 5000,00 грн.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із поданих матеріалів, 14.09.2023 між Адвокатським бюро "Савчак" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідромаркет" (клієнт) укладено договір №14-09/2023 про надання професійних правничих послуг адвоката, на сторінці 1-2 якого зазначено, що вартість 1 години роботи адвоката становить 2000,00 гривень, загальна вартість усіх наданих послуг становить 5000,00 гривень за 2,5 годин роботи адвоката.

Зокрема за консультацію щодо можливості стягнення коштів, які не було сплачено за товар в повному обсязі, згідно № 3164 від 06.12.2021 року (0,5 год витраченого часу) становить 1000,00 грн та за підготовку позовної заяви про стягнення заборгованості за поставку товару (2 години витраченого часу) 4000,00 грн.

Сторони погодили, що протягом 30 днів від дня винесення/проголошення рішення Господарського суду по справі про стягнення заборгованості з ТОВ «ПАРТНЕР ДІСТРІБЬЮШИН» за поставку товару клієнт сплатить бюро гонорар в розмірі 5000 гривень.

Відповідно до статті 2 договору одна сторона - адвокат, - приймає на себе доручення іншої сторони - клієнта (або його представника) - про надання клієнту юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених договором, а інша сторона - клієнт (або його представник) - зобов`язується сплатити Гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також у випадку необхідності - фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору.

Предметом договору є послуги, які адвокат зобов`язується надати клієнту, і які будуть включати в себе професійні правничі послуги адвоката, вид яких визначено п. 6 ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», визначені на стор. 1-2 даного Договору, у тому числі адвокатські запити, заяви, скарги, клопотання, пояснення, заперечення, довідки та будь-які інші документи що направлені на виконання предмету даного Договору для здійснення представництва інтересів клієнта у адміністративних та інших установах, організаціях усіх форм власності, з усіма правами наданими законом адвокату, заявнику, скаржнику, позивачу, відповідачу, третій особі тощо.

Згідно статті 3 договору сторони вільно погодили вказаний розмір гонорару та порядок його виплати за виконання предмету даного договору, визначені на стор. 1 -2 даного договору. Оплата гонорару здійснюється на реквізити, зазначені в ст.10 даного договору.

Кількість годин роботи адвоката (у випадку не вказання на стор. 1-2 даного

договору) може визначатися у рахунку, який виставляється Адвокатом Клієнту по факту виконаних (наданих) послуг. Рахунок підлягає оплаті протягом 5 календарних днів з моменту отримання Клієнтом. Факт надання Адвокатом послуг належної якості та обсягу (кількості) та належного отримання Клієнтом підтверджується актом приймання-передачі професійних правничих послуг адвоката, який підписується сторонами протягом 10 календарних днів з моменту фактичного отримання клієнтом акту приймання-передачі професійних правничих послуг адвоката, будь-яким способом, в т.ч. і засобами електронної пошти, мессенджерів, тощо, у випадку відсутності зворотнього направлення адвокату акту або заперечень до акту приймання-передачі професійних правничих послуг адвоката протягом 10 календарних днів з моменту фактичного отримання клієнтом акту приймання-передачі професійних правничих послуг адвоката, вважається, що адвокат надав послуги належної якості та обсягу (кількості) клієнту, а клієнт їх прийняв належним чином.

30.09.2023 позивач та адвокатське бюро «Савчак» склали акт щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт приймання-передачі професійних правничих послуг адвоката №1, відповідно до якого адвокатське бюро «Савчак» надало відповідачу такі види робіт: 14.09.2023 консультація щодо можливості стягнення коштів, які не було сплачено за товар в повному обсязі, згідно № 3164 від 06.12.2021, вартість 1000,00 гривень; 30.09.2023 підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості за поставку товару, вартість 4000,00 грн. Всього надано робіт на загальну вартість 5000,00 гривень.

Також в матеріалах справи містяться копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданих адвокату Савчак Ярославу Олеговичу.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом з тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не подано жодних заперечень щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Згідно із частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Матеріали справи містять документи, які свідчать про реальність надання правової допомоги позивачу.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, керуючись критеріями розумності розміру адвокатських витрат, а також реальності (необхідності) цих витрат, враховуючи категорію та складність справи, обсяг наданих представником позивача послуг та виконаних робіт, оцінивши співмірність заявленого позивачем розміру витрат на оплату послуг адвоката із ціною позову, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підтверджуються наявними у справі доказами.

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 5000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" (43005, Волинська обл., Луцький р-н, місто Луцьк, вул. Савура Клима, будинок 21А, ідентифікаційний код 37171990) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідромаркет" (04201, місто Київ, вулиця Петра Калнишевського, будинок 7, квартира 532, ідентифікаційний код 42549241) заборгованість в розмірі 69900,00 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 06.06.2024.

СуддяПетрашко М.М.