Рішення

від 06.06.2024 по справі 915/210/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року Справа № 915/210/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Ткаченка О. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

за позовом: Приватного підприємства Прайд ДЛ (код ЄДРПОУ 43090710, 54036, м.Миколаїв, вул. Клубна, 161);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес-Центр Україна (код ЄДРПОУ 32143780; 54017, м. Миколаїв, вул. Соборна, 12, корпус Б)

про: стягнення заборгованості в розмірі 22400,16 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Прайд ДЛ» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Центр «Україна» заборгованість за договором від 01.10.2019 №011019/2 про надання послуг з охорони, 3% річних, втрати від інфляції.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач не оплатив надані послуги з охорони приміщення за половину жовтня 2019 року, що є порушенням умов договору про від 01.10.2019 № 011019/2.

Ухвалою від 11.03.2024 судом було прийнято позовну заяву до розгляду ті відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання за наявними матеріалами у справі.

Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, оскільки в період з 01.10.2019 по 15.10.2019 позивач не здійснював послуги з охорони об`єкту відповідача. Саме з цих підстав директор ТОВ Бізнес-Центр Україна не узгодила та не підписала акт здачі-приймання надання послуг від 31.10.2019, то ж вимагати проведення оплати за цей період немає підстав. Крім цього, відповідач просить суд застосувати правові наслідки, пов`язані з пропуском позивачем строку позовної давності по всім позовним вимогам.

У відповіді на відзив позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, надає докази поважності причин неможливості звернення до суду в межах три річного строку, передбаченого законом для можливості захистити свої права у суді, у вигляді фото зруйнованої ракетним обстрілом 29.03.2022 будівлі, де був розміщений Господарський суд Миколаївської області.

Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача, відповідно до яких відповідач стверджував, що дії позивача мають суперечливу, недобросовісну поведінку, яка не відповідає правилам ділової етики, оскільки після закінчення дії договору між ТОВ Бізнес-Центр Україна та ПП Прайд ДЛ з надання послуг охорони, був укладений наступний договір з надання послуг охорони з ПП Вікінг-Дено-Плюс, директором якого також є Дено О.В., тобто ні в період дії договору з ПП Прайд ДЛ, ні в ході взаємовідносин з ПП Вікінг-Дено-Плюс у директора цих юридичних осіб не виникало претензій щодо невиконання керівництвом ТОВ Бізнес-Центр Україна своїх обов`язків по оплаті послуг.

05.04.2024 від позивача надійшло клопотання про витребування у ТОВ Бізне-Центр Україна журналу прийому-передачі об`єкту під охорону та долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Від відповідача 11.04.2024 надійшли заперечення на клопотання позивача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

01.10.2019 між ПП Прайд ДЛ та ТОВ Бізнес-Центр Україна був укладений Договір про надання послуг з охорони (надалі Договір від 01.10.2019), предметом якого є забезпечення позивачем порядку і охорона матеріальних цінностей на об`єкті за адресою: 54017, м.Миколаїв, вул.Соборна, 12Б, вул.Соборна, 12В, а відповідач в свою чергу зобов`язався своєчасно оплачувати послуги з охорони із розрахунку 10250,00 грн щомісяця.

01.01.2020 між ПП Прайд ДЛ та ТОВ Бізнес-Центр Україна укладено Додаткову угоду №01 до Договору від 01.10.2019, згідно якої сторони домовились внести зміни стосовно вартості послуг охорони із розрахунку 11600,00 грн щомісяця.

Відповідно до п. 6.1 Договору від 01.10.2019 він вступає в силу з 01.10.2019 і діє до 30.09.2020.

З актів здачі-прийняття робіт, які були надані позивачем, вбачається, що послуги з охорони позивачем фактично надані, а відповідачем прийняті з листопада 2019 року по грудень 2020 року.

До укладення договору з надання охоронних послуг з ПП Прайд ДЛ у ТОВ Бізнес-Центр Україна діяв договір з ТОВ Екстріум від 26.09.2018, директором якого являється також Дено О.В. Згідно цього договору, який був наданий відповідачем, ТОВ Екстріум в особі директора Дено О.В. надавало послуги охорони об`єкту ТОВ Бізнес-Центр Україна за адресою м. Миколаїв, вул. Соборна, 12 Б, вул. Соборна, 12 В.

Відповідач надав докази здійсненої оплати у розмірі 5000,00 грн. за послуги з охорони ТОВ Екстріум, яке фактично до 15.10.2019 здійснювало охорону об`єктів відповідача у розмірі 5000,00 грн (платіжна інструкція від 16.10.2019).

За період з 15.10.2019 по 31.10.2019 відповідач здійснив оплату у розмірі 5250,00 грн за надані послуги з охорони об`єкту уже на рахунок ПП Прайд ДЛ, що не заперечує сам позивач.

Після закінчення дії договору між ТОВ Бізнес-Центр Україна та ПП Прайд ДЛ з надання послуг охорони, був укладений наступний договір з надання послуг охорони з ПП Вікінг-Дено-Плюс, директором якого також є Дено О.В., копію договору від 23.12.2020 надав відповідач.

12.12.2023 позивач направив на адресу відповідача рахунок № СФ-0000003 від 31.10.2019 та Акт № ОУ-0000003 від 31.10.2019 до договору від 01.10.2019 з вимогою підписати акт здачі-прийняття робіт від 30.10.2019.

02.02.2024 позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу, згідно якої спонукав відповідача до оплати 5000 грн. залишку вартості послуг за жовтень 2019 року із урахуванням пені, 3% річних, інфляційних витрат, та акт звірки взаємних розрахунків.

Відповідач у відзиві на позов заперечив факт надання послуг з охорони в першій половині жовтня 2019 року, посилався на той факт, що акт здачі-прийняття робіт від 30.10.2019 не був наданий на узгодження замовнику. Той акт, який приєднано до матеріалів справи позивачем, не містить підпису уповноваженої особи відповідача. Фактичне надання послуг у спірний період здійснювало Товариство Екстріум, послуги якого були оплачені. Тому відповідач вважає, що позов не підлягає задоволенню відносно основної суми і відповідно стосовно нарахованої неустойки, 3 % річних, інфляційних. Відповідач зауважує, що умовами Договору від 01.10.2019 сторони не узгоджували момент початку виконання зобов`язань, акт здачі-прийняття робіт за жовтень 2019 року відповідач не отримував ні по закінченню календарного місяця, ні у листопаді 2019 року. Крім цього, відповідач звернув увагу суду на пропуск строку позовної давності позивачем, оскільки, дізнавшись про своє порушене право у листопаді 2019 року, тільки у березні 2024 року звернувся в суд з даним позовом.

Позивач у відповіді на відзив посилався на те, що згідно п.6.1 Договору від 01.10.2019 він вступив в силу з 01.10.2019, а також, що директор ПП Прайд ДЛ вручав директору ТОВ Бізнес-Центр Україна рахунок і акт здачі-прийняття робіт від 31.10.2019 особисто в приміщенні бізнес-центру та надсилав поштою 12.12.2023. Факт надання послуг у жовтні 2019 року позивач підтверджує доказами направлення документів від 02.02.2024, фільтрованою випискою за період 01.01.2019-12.02.2024. Нарахування неустойки вважає законним з огляду на порушення відповідачем договору стосовно оплати послуг.

Стосовно поважності підстав пропуску строку позовної давності позивач вказує на запроваджений з 24.02.2022 воєнний стан на території України, що є загальновідомим фактом, не потребує доведення, а також на те, що подавати позов було нікуди, оскільки приміщення, де був розташований Господарський суд Миколаївської області, 29.03.2022 зазнало пошкоджень внаслідок ракетного удару, приєднує фото наслідків трагедії.

Клопотання позивача від 05.04.2024 було частково задоволено судом долучено до матеріалів справи докази, а саме особові справи охоронників, сторожа, відмовлено в клопотанні про витребування доказів у відповідача, оскільки позивачем в порушення ч.1 ст.81 ГПК України не надано доказів знаходження витребуваних доказів у відповідача, крім цього відповідно до п. 2.2 договору про надання послуг з охорони від 01.10.2019 саме на виконавцеві (позивачеві) лежить обов`язок вести записи в журналі прийому-здачі об`єкту під охорону, здійснювати контроль своєчасності заступання і зміни охоронників. У відповідності до пп.4 п.7 Ліцензійних умов провадження охоронної діяльності, затв. Постановою КМУ 18.11.2015 №960 суб`єкт охоронної діяльності зобов`язаний зберігати відео- та фотоматеріали, отримані під час здійснення заходів охорони згідно з вимогами частини другої статті 12 Закону України Про охоронну діяльність.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

За своєю правовою природою укладений договір з надання послуг з охорони відноситься до договорів про надання послуг, під яким ст. 901 ЦК України розуміється договір, за яким одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 статті 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст.902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Вказуючи на наявність заборгованості за надані послуги охорони у відповідача, позивач посилається на акт №ОУ-0000003 здачі-прийняття робіт за період з 01.10.2019 по 31.10.2019, акт звіряння взаємних розрахунків станом на 01.02.2024, лист вимоги про оплату заборгованості та факт відсутності заперечень на акт відповідача.

Проте, як вбачається з наданих до матеріалів позову акт надання послуг та акт звіряння взаємних розрахунків містять підпис уповноваженої особи та печатку лише позивача, відповідачем вказані документи не підписано; їх направлення відповідачу не підтверджений належними доказами, а факт отримання відповідачем заперечується. При цьому позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували надання вказаного акту відповідачу на підпис у порядку та строки, встановлені розділом 4 Договору. Посилання позивача на факт вручення рахунку керівнику відповідача у 2019 році не знайшло свого підтвердження серед доказів, на які посилається сторона позивача.

Суд критично сприймає докази позивача стосовно надсилання рахунку та акту здачі-прийняття робіт від 31.10.2019 тільки у 2024 році, оскільки первинні бухгалтерські документи надані позивачем оформлені не у відповідності до положень п.п.4.1.1, 4.1.2, 4.1.3 Договору від 01.10.2019.

У відповідності до п.п.4.1.1, 4.1.2 Договору від 01.10.2019 оплата замовником здійснюється на підставі рахунку, виданого виконавцем.

Позивач на підтвердження своїх вимог не надав доказів оформлення та вручення рахунку, акту приймання-передачі наданих послуг між сторонами з 1 по 15 жовтня 2019 року або з 15 по 31 жовтня 2019 року, що спростовує посилання позивача на надання послуг в даний період та законність вимог з оплати за надані послуги. Інших доказів, які б свідчили про факт надання послуг ПП Прайд ДЛ на об`єкті відповідача в період жовтень 2019 року, позивачем не надано.

Суд вважає, що надані позивачем особові картки співробітників не можуть слугувати доказами надання послуг ПП Прайд ДЛ на об`єкті відповідача у жовтні 2019 року та обґрунтовувати позовні вимоги.

Верховний Суд в постанові від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 зазначає, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Верховний Суд наголосив, що виходячи зі змісту положень ст. 509, 901, 903 ЦК України, обов`язок замовника оплатити послуги виникає з факту їх надання, а не з факту оформлення передачі послуг актом приймання-передачі виконаних робіт. І лише сам факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах (саме такі висновки суди викладають у спорах про стягнення вартості послуг/робіт).

У постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 01.03.2023 у справі №910/6210/20 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів. Отже, судам належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального надання таких послуг за договором. При цьому Верховний Суд наголошує, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю. І такий принцип має обов`язково застосовуватись у спорах між контрагентами, предметом яких є стягнення заборгованості за договорами про надання послуг/виконання робіт.

Крім цього, судом береться до уваги факт довготривалих договірних відносин ряду підприємств, директором яких виступає одна й та ж особа, яка є керівником ПП Прайд ДЛ, з ТОВ Бізнес-Центр Україна, оскільки продовжуючи ділові відносини з відповідачем, позивач з листопада 2019 року, коли дізнався про своє порушене право, не пред`являв майнові вимоги до свого контрагента.

В даному випадку Суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин принцип заборони суперечливої поведінки, яка базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, а також статтю 13 Цивільного кодексу України про заборону зловживання правами. Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини «venire contra factum proprium» лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Принцип застосування цієї доктрини висвітлений в постанові Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.

Враховуючи, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами надання відповідачу передбачених Договором послуг та виникнення у відповідача обов`язку з їх сплати, суд дійшов до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 5000,0 грн відсутні.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 651,00 грн та інфляційних втрат в розмірі 2675,84 грн також задоволенню не підлягають, оскільки зазначені вимоги є похідними від основної вимоги та заявлені позивачем як наслідок прострочення відповідачем грошового зобов`язання, чого судом не встановлено.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з ТОВ Бізнес-Центр Україна неустойки у розмірі 6158,92 грн на користь ПП Вікінг-Дено-Плюс, то позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки останнє не є учасником справи №915/210/24; жодних позовних вимог до відповідача з боку ПП Вікінг-Дено-Плюс не заявлялось; докази наявності у ПП Прайд ДЛ правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів на користь іншої особи в матеріалах справи відсутні.

Щодо строку позовної давності.

Відповідно до ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В позовній заяві та у відповіді на відзив позивач зазначив, що підставою для подання позову до суду є рахунок №СФ-0000003 від 31.10.2019 та Акт №ОУ-0000003 здачі-прийняття робіт від 31.10.2019 до Договору від 01.10.2019. Відповідно трирічний термін для подання позову ПП Прайд ДЛ до ТОВ Бізнес-Центр Україна закінчився 06.11.2022 із урахування загального терміну позовної давності, передбаченого ст.257 ЦК України. Учасники справи іншого положення договором не передбачили.

Позивач зазначає, що строки позовної давності не пропущено з огляду на п.19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України. Відповідач, підтримуючи заяву про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, стверджує, що наведеним законом не були внесені зміни до Господарського кодексу України щодо позовної давності, тобто норми цього Кодексу про позовну давність (зокрема, ч. 5 ст. 203, ст. 223, ч. 3, 4 ст. 322 ГК) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану не продовжуються на строк його дії. Також не зупиняється на час воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення строк, передбачений ч. 6 ст. 232 ГК, за якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц; постанова від 28.11.2018 по справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18).

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову з підстав його необґрунтованості, то відсутні підстави для застосування спливу строків позовної давності, про що відповідачем зроблено відповідну заяву.

Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 (заява № 4909/04), відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно ст.129 ГПК України, у разі відмови у позові, судовий збір підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено та підписано 06.06.2024.

Суддя О. В. Ткаченко