Рішення

від 03.06.2024 по справі 916/823/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/823/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (68001, Одеська обл., місто Чорноморськ, вул. Праці, будинок 6; код ЄДРПОУ 01125672)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТІК ОІЛ» (68000, Одеська обл., місто Чорноморськ, вул. Праці, будинок 8, офіс 33/4; код ЄДРПОУ 41055260)

про стягнення 311 764,60 грн;

представники сторін:

від позивача Чабан І.А.,

від відповідача Яценко С.А. (в режимі відеоконференції),

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТІК ОІЛ» про стягнення 1 784 647,85 грн, з яких: 1 472 883,25 грн основного боргу; 22 788,20 грн 3% річних; 26 121,76 грн інфляційного збільшення; 262 854,64 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором оренди № 209840912071/21/41-д/нд від 28.05.2021 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за користування майном.

Ухвалою від 05.03.2024 позовну заяву (вх. № 847/24 від 29.02.2024) Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/823/24, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.04.2024, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

01.04.2024 до суду надійшла заява представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка ухвалою від 02.04.2024 була задоволена.

03.04.2024 від представника відповідача надійшла заява про залишення позову без руху з наданням позивачу можливості усунути недоліки шляхом подачі до суду документів на підтвердження повноважень представника позивача на підписання позовної заяви.

Протокольною ухвалою від 03.04.2024 відкладено підготовче судове засідання на 17.04.2024, заяву представника відповідача про залишення позову без руху залишено на розгляді.

04.04.2024 представником позивача подано до суду клопотання про залучення до матеріалів справи доказів наявності повноважень в порядку самопредставництва юридичної особи. Вказані документи судом залучено до матеріалів справи, у зв`язку з чим суд не вбачав підстав для задоволення заяви представника відповідача про залишення позову без руху.

Підготовче судове засідання, яке було призначено на 17.04.2024, не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони в м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 17.04.2024 повідомлено сторін про те, що підготовче судове засідання призначено на 01.05.2024.

17.04.2024 до суду надійшла заява представника відповідача про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача 1 472 883,25 грн основного боргу. Заяву обґрунтовано відсутністю предмета спору у зазначеній частині у зв`язку зі сплатою відповідачем заборгованості з орендних платежів за спірний період. У цій же заяві представник відповідача клопоче про зменшення розміру неустойки до 40 000,00 грн.

23.04.2024 від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо заяви відповідача про закриття провадження у справі, відповідно до яких позивач не заперечує проти закриття провадження у відповідній частині, оскільки основна заборгованість відповідачем сплачена у повному обсязі. Представник позивача водночас просив повернути Державному підприємству «Морський торговельний порт «Чорноморськ» відповідну частину судового збору за подання позовної заяви.

Ухвалою від 01.05.2024 заяву (вх. № 15699/24 від 17.04.2024) представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТІК ОІЛ» про закриття провадження у справі в частині позовних вимог задоволено, провадження у справі № 916/823/24 закрито в частині стягнення з відповідача 1 472 883,25 грн основного боргу, клопотання представника позивача про повернення судового збору задоволено, повернуто Державному підприємству «Морський торговельний порт «Чорноморськ» з Державного бюджету України 17 674,60 грн судового збору.

Протокольною ухвалою від 01.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.05.2024.

22.05.2024 судове засідання було перервано у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони в м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 23.05.2024 повідомлено сторін про те, що судове засідання відбудеться 03.06.2024.

03.06.2024 за результатами розгляду справи судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

28.05.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (Орендодавець), Державним підприємством "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (Позивач, Балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістік Оіл" (Відповідач, Орендар) було укладено договір оренди №209840912071/21/41-д/нд.

Відповідно до п.1.1. Договору, Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у п. 4 Умов, вартість якого становить суму визначену у пункті 6 Умов.

Відповідно до п. 1.2 Договору, майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 Умов.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акту приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору. Акт приймання-передачі Майна в оренду та акт повернення майна з оренди складаються за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті.

Згідно п.2.2. Договору, передача Майна в Оренду здійснюється за його страховою вартістю, визначеною у пункті 6.2 Умов.

Відповідно до п. 3.1. Договору, Орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку визначеному законодавством. До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із Балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5. Договору.

Відповідно до п. 3.7. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується Орендодавцем (в частині, належній державному бюджету) та/або Балансоутримувачем (в частині, належній Балансоутримувачу). Орендодавець і Балонсоутримувач можуть за домовленістю звернутися із позовом про стягнення орендної плати та інших платежів за цим договором, за якими у Орендаря є заборгованість, в інтересах відповідної сторони цього договору. Сторона, в інтересах якої подається позов, може компенсувати іншій стороні судові витрати, пов`язані з поданням позову.

Відповідно до п. 3.11. Договору, припинення договору оренди не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності).

Згідно п.3.12. Договору, Орендар зобов`язаний на вимогу Орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків за орендними платежами і оформляти акти звіряння.

Відповідно до п. 11.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Згідно п. 11.3. Договору, спори, які виникають за цим договором або в зв`язку з ним, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до п.12.1 Договору, цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами (нотаріального посвідчення, якщо відповідно до законодавства договір підлягає нотаріальному посвідченню). Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акту приймання передачі і закінчується датою припинення цього договору.

Пунктом 12.3. Договору визначено, умови цього договору зберігають силу протягом всього строку дії цього договору, в тому числі у разі, коли після його укладання законодавством встановлено правила, що погіршують становище Орендаря, а в частині зобов`язань Орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань.

Як стверджує у позовній заяві Позивач, на виконання умов п. 3.4 Договору, ним було направлено на адресу Відповідача для здійснення оплати рахунки та Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за відповідні звітні періоди. Проте, Відповідач в порушення п.3.3 Договору не сплатив ці рахунки вчасно та в повному обсязі. Тому, Позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача на свою користь 1 472 883,25 грн основного боргу; 22 788,20 грн 3% річних; 26 121,76 грн інфляційного збільшення; 262 854,64 грн пені.

Між тим, як вже було зазначено судом, після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено 1 472 883,25 грн основного боргу, у зв`язку з чим ухвалою суду від 01.05.2024 провадження у справі закрито у відповідній частині за відсутності предмета спору.

Таким чином, на розгляді суду залишились позовні вимоги про стягнення з відповідача 22 788,20 грн 3% річних, 26 121,76 грн інфляційного збільшення та 262 854,64 грн пені, нарахованих за порушення відповідачем строків виконання грошових зобов`язань за Договором.

Відповідач не погоджується із заявленим до стягнення розміром неустойки, просить зменшити її до 40 000,00 грн, посилаючись на недобросовісність дій самого позивача, що на переконання відповідача відбулось через штучне відтермінування подачі позову для збільшення неустойки. Вважає, що покладення відповідальності у вигляді сплати неустойки у розмірі, що вдвічі перевищує розмір, на який розраховував відповідач, є неспівмірним та негативно вплине на фінансовий стан сторони і можливість подальшого виконання зобов`язань за Договором оренди.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених у даній справі позовних вимог, суд, перш за все, зазначає, що між сторонами на підставі Договору №209840912071/21/41-д/нд від 28.05.2021 виникли орендні правовідносини. При цьому за своєю природою вказаний Договір є договором оренди державного нерухомого майна.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору, відповідно ст. 3 ЦК України.

Згідно п. 1, ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, відповідно до ст. 629 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин мають виконувати господарські зобов`язання належним чином у відповідності до закону, інших правових актів, договорів.

Крім того, статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договорі або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Положеннями ч. 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 22 788,20 грн 3% річних та 26 121,76 грн інфляційних втрат, суд встановив його правильність та обґрунтованість, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

При цьому суд звертає увагу, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Щодо позову в частині стягнення пені суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В свою чергу, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-IX, який набрав чинності з 2 квітня 2020 року і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

П. 3.8. Договору передбачено нарахування на суму заборгованості Орендаря із сплати орендної плати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення перерахування орендної плати.

За таких обставин, позивачем правомірно нараховано заявлену до стягнення пеню.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21). Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20)".

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

Так, судом враховується поведінка відповідача, який в ході розгляду справи погасив наявну заборгованість (основну) за Договором оренди. При цьому у матеріалах справи відсутні відомості про завдання Позивачу будь-яких інших збитків, пов`язаних з несвоєчасним виконанням Відповідачем обов`язку по Договору оренди, та самим Позивачем про такі збитки не заявлялось. Крім того, суд зазначає, що інтереси позивача у даній справі додатково захищено нарахованою сумою інфляційних втрат та 3% річних, а інститут неустойки не може бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таким чином, з урахуванням вищевикладених обставин, а також засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для зменшення розміру пені з 262 854,64 грн до 100 000,00 грн, що у даному конкретному випадку відповідатиме забезпеченню балансу інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та водночас не нівелюватиме самого інституту неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Слід також зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

З урахуванням приписів ст. 129 ГПК України та п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України", витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 741,17 грн слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (68001, Одеська обл., місто Чорноморськ, вул. Праці, будинок 6; код ЄДРПОУ 01125672) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТІК ОІЛ» (68000, Одеська обл., місто Чорноморськ, вул. Праці, будинок 8, офіс 33/4; код ЄДРПОУ 41055260) про стягнення 311 764,60 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГІСТІК ОІЛ» (68000, Одеська обл., місто Чорноморськ, вул. Праці, будинок 8, офіс 33/4; код ЄДРПОУ 41055260) на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (68001, Одеська обл., місто Чорноморськ, вул. Праці, будинок 6; код ЄДРПОУ 01125672) 22 788,20 грн 3% річних, 26 121,76 грн інфляційного збільшення, 100 000,00 грн пені, 3 741,17 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 03 червня 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 07 червня 2024 р.

Суддя Р.В. Волков