ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3798/21(915/1831/21)Господарський суд Одеської області у складі судді Грабован Л.І.
за участі секретаря судового засідання Дурович А.А.,
дослідивши матеріали справи
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" (65026, м. Одеса, вул. Грецька, буд. 44, кабінет 3)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Флорин-Торг" (54001, м. Миколаїв, вул. Садова, буд. 10, офіс 14)
про визнання недійним правочину
у відкритому судовому засіданні
представники сторін:
від позивача: не з`явився;
від відповідача: не з`явився.
СУТЬ СПОРУ: про визнання недійним правочину
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство "Азовкабель" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 16.12.2021 р. та із заявою про зміну підставу позову від 24.01.2021р. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флорин-Торг", в якій просить визнати недійсним договір поставки №0120-118 від 20.02.2018, укладений між Приватним акціонерним товариством "Азовкабель" в особі генерального директора ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Флорин-Торг" в особі ОСОБА_4 .
У заяві про зміну підстав позову позивачем у відповідності до ст. 90 ГПК України поставлено відповідачу запитання.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.09.2023р. клопотання позивача вх.№12760/23 від 28.09.2023 - задоволено; справу №915/1831/21 за позовом Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флорин-Торг" про визнання недійсним договору поставки №0120-118 від 20.02.2018 передано за підсудністю до Господарського суду Одеської області для розгляду в межах справи №916/3798/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства „Азовкабель.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.10.2023р. суддею Лепехою Г.А. прийнято справу №915/1831/23 до свого провадження; ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження в межах справи №916/3798/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Азовкабель".
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.01.2024р. суддею Грабован Л.І. прийнято справу №916/3798/21 (915/1831/21) до свого провадження в порядку загального позовного провадження
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.03.2024р. продовжено строк проведення підготовчого провадження з 22.03.2024р. на тридцять днів до 22.04.2024р.
16.05.2024р. позивач подав до суду клопотання, в якому повідомлено, що всі докази надані, позовні вимоги підтримуються та просить розглядати справу без його участі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає наступні обставини: внутрішній корпоративний конфлікт через порушення інтересів позивача; зміну керівництва позивача; спричинення матеріальних збитків позивачу попереднім керівництвом позивача; заходи проведені на захист інтересів позивача; заходи опонентів на протидію заходам позивача, кримінальні справи, справа про банкрутство, справи з корпоративних спорів, які розглядались судами.
Позивач вважає, що спірний договір є таким, що укладений колишнім генеральним директором позивача ОСОБА_2 з перевищенням повноважень, його укладення не відповідає дійсній волі позивача, а дійсною метою укладення цього правочину є штучне створення фіктивної заборгованості позивача, а не на досягнення ним правових наслідків.
Позивач зазначає, що у нього є обґрунтовані сумніви щодо наявності відповідних повноважень у підписанта правочину з боку відповідача.
Посилається на норми ч.1 ст. 92, ч.2 ст. 207, п.п.1,2 ч.2 ст. 16,ч.1,3,5 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України , наполягає, що договір був укладений з недодержанням в момент його вчинення вимог, які встановлені ч.1,3,5 ст. 203 ЦК України, через що є підстави для визнання його недійсним. Стверджує, що викладені обставини доводяться додатками та оприлюдненими судовими рішеннями за наведеними судовими справами.
У заяві про зміну підстав позову від 24.01.24 р. вказано, що позивач наполягає на фіктивності спірного договору та змінює підстави шляхом додання додаткової підстави для визнання договору недійсним, посилаючись на норми ч.1.-3 ст. 234, ч.1,3.5 ст.203, ст. 215 ЦК України.
У відповідно зі ст. 90 ГПК України позивач поставив відповідачу 5 запитань на встановлення обставин, що мають значення для справи.
Відповідач в жодне судове засідання не з`явився.
Ухвали Господарського суду Одеської області від 22.01.2024р., 26.02.2024р., 20.03.2024р., 22.04.2024р. засобами поштового зв`язку направлялася яка зазначена на адресу, яка зазначена у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак були повернуті засобами поштового зв`язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, п.п. 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19)
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20).
Постановою Верховного Суду від 19.12.2022р. у cправі №910/1730/22 визначено, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст.ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 910/8197/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 911/3113/20).
Крім того, господарським судом за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ухвали Господарського суду Одеської області від 22.01.2024р., 26.02.2024р., 20.03.2024р., 22.04.2024р. були оприлюднені у вказаному реєстрі, тобто текст ухвали був у вільному доступі через мережу Інтернет та з нею мали можливість ознайомитись усі заінтересовані особи, в тому числі сторони та учасники даної справи.
При цьому, суд вказує, що за змістом ст. 2 Закону України „Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Відзиву на позов не надав, відповідей на поставлені позивачем запитання не надав. Справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив :
У справі міститься копія договору поставки №0102-18 від 20.02.2018 р. між ТОВ "Флорін-торг" (постачальник) та ПАТ "Азовкабель" (покупець), згідно якого постачальник зобов`язався передати у власність а покупець прийняти продукцію відповідно до додатків до договору, специфікацій за ціною, визначеною у договор. В Розділі.3 визначені строки та умови поставки, в Розділі 4 порядок приймання продукції за кількістю та якістю, в Розділі 5 порядок оплати, Розділі 6 Тара та маркування, Розділі 7. Відповідальність сторін, Розділі 8 Форс-мажор, Розділі 9 Вирішення спорів. У справі міститься копія видаткової накладної №0320 від 20.03.2018р., в якій вказано про поставку мідної катанки на суму 1 625 639 грн. за договором поставки №0120-18 від 20.02.2018р. та рахунок на оплату №0320 від 20.03.2018р.
Позивачем надано копію протоколу №3 річних загальних зборів акціонерів ПАТ "Азовкабель" від 21.04.2021р. про визнання незадовільною роботи Наглядової ради, звернення до правоохоронних органів та припинення повноважень всього складу Наглядової Ради ПАТ "Азовкабель" та обрання Наглядової Ради; лист Міністерства юстиції України про інформування щодо скарги ПАТ "Азовкабель" на реєстраційну дію, копія постанови від 22.ю09.2021р. НПУ ГУНП в Запорізькій області від 22.09.2021р. про оголошення в розшук ОСОБА_2 ; повідомлення про підозру ОСОБА_3 ; копія заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Азовкабель" від ТОВ "Флорін-Торг".
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Ч. 6 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
З 21.10.2019р. набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства.
Згідно ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратили чинність: Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Таким чином, вимоги позивача викладені у позовній заяві до відповідачів розглянуті в межах справи про банкрутство в порядку позовного провадження.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Згідно із ч.1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 42 КУзПБ.
Відповідно до положень ст. 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.
Фіктивний правочин виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Якщо ж буде встановлено, що така передача відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків.
Практичне правозастосування виходить з того, що "фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним" (постанова ВС від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18 ). Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі №910/11565/17, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16 (24.11.2021р. №905/2030/19 (905/2445/19).
Ст. 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий ч. 2 ст. 16 ЦК України).
КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору від з підстави, передбаченою ч.2 ст. 207 та ст. 234 ЦК України.
Cт. 14 ГПК України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Згідно зі ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 цього ж Кодексу.
Так, відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя ст. 215 ЦК України).
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Згідно зі ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, а ч. 6 ст. 13 ЦК України передбачено, що у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.ч. 2-5 цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених ГПК України, не зобов`язаний збирати докази (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України). В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Суд зазначає про відсутність обґрунтування пов`язаності та впливу на предмет спору, а відповідно того, що це є доказами , підтверджуючими позовні вимоги обставини, визначені у позовні заяві щодо внутрішнього корпоративного конфлікту через порушення інтересів позивача; зміну керівництва позивача; спричинення матеріальних збитків позивачу попереднім керівництвом позивача; заходи проведені на захист інтересів позивача; заходи опонентів на протидію заходам позивача, кримінальні справи, справа про банкрутство, справи з корпоративних спорів, які розглядались судами
Посилання позивача на те, що спірний договір є таким, що укладений колишнім генеральним директором ОСОБА_2 з перевищенням повноважень, його укладення не відповідає дійсній волі позивача, а дійсною метою укладення цього правочину є штучне створення фіктивної заборгованості позивача, а не досягнення ним правових наслідків не підтверджені належним чином та не доведені у порядку, передбаченому ст.ст. 73,74,76 ,77 ГПК України належними та допустимими доказами, а як вказує сам позивач у позові, є обґрунтованими сумнівами щодо наявності відповідних повноважень у підписанта правочину з боку відповідача.
Доказів того, що є підстави вважати спірний договір фіктивним також позивачем не надано, тобто не доведено наявність цих підстав в порядку, визначеному законом.
Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що не надано належних доказів того, що наявні підстави, за якими слід визнати недійсним договір, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
1.Відмовити повністю у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Азовкабель" (65026, м. Одеса, вул. Грецька, буд. 44, кабінет 3) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Флорин-Торг" (54001, м. Миколаїв, вул. Садова, буд. 10, офіс 14) про визнання недійним договору поставки №0120-18 від т20.02.2018р., укладеного між Приватним акціонерним товариством "Азовкабель" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Флорін-Торг".
2.Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у порядку ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано 07.06.2024р. у зв`язку із відсутністю стабільного електропостачання.
Копію рішення надіслати електронну адресу: ПрАТ "Азовкабель" (secretary@azovcable.com).
Копію рішення надіслати: ТОВ "Флорін-Торг" (54001, м. Миколаїв, вул. Садова, буд. 10, офіс 14).
Суддя Л.І. Грабован
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 17.05.2024 |
Оприлюднено | 11.06.2024 |
Номер документу | 119575770 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Визнання договорів (правочинів) недійсними купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Грабован Л.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні