Рішення
від 27.05.2024 по справі 530/656/24
ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/656/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

27.05.2024 року Зіньківський районнийсуд Полтавськоїобласті вскладі:головуючого -судді ДолжкоС.Р.,секретаря ТараненкоТ.І., представника позивачів адвоката Панченко О.О., представника відповідача адвоката Денис Б.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків цивільну справу за об`єднаними позовними вимогами

ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 , ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_5 , ОСОБА_7 , місце проживання: АДРЕСА_3 до Опішнянської селищної ради, місце знаходження: смт.Опішня, вул.Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області про визнання права на земельну частку (пай) та зобов"язання вчинити дії ,-

В С Т А Н О В И В:

До Зіньківського районного суду Полтавської області з позовами звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Опішнянської селищної ради, місце знаходження: смт.Опішня, вул.Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області про визнання права на земельну частку (пай) та зобов"язання вчинити дії.

Ухвалами Зіньківського районного суду Полтавської області від 26.03.2024 року відкрито провадження в цивільних справах позовного провадження № 530/656/24, №530/663/24, № 530/662/24, № 530/661/24, № 530/658/24, №530/657/24, № 530/664/24.

Ухвалою суду від 09.04.2024 року цивільну справу № 530/663/24 за позовом ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Опішнянської селищної ради, місце знаходження: смт.Опішня, вул.Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області про визнання права на земельну частку (пай) та зобов"язання вчинити дії об`єднано в одне провадження з цивільною справою № 530/662/24 за позовом ОСОБА_2 ,місце проживання: АДРЕСА_2 до Опішнянськоїселищної ради,місце знаходження:смт.Опішня,вул.Перемоги,3,Полтавського району,Полтавської областіпро визнанняправа тазобов"язаннявчинити дії, № 530/658/24 за позовом ОСОБА_3 ,місце проживання: АДРЕСА_3 до Опішнянськоїселищної ради,місце знаходження:смт.Опішня,вул.Перемоги,3,Полтавського району,Полтавської областіпро визнанняправа наземельну частку(пай)та зобов"язаннявчинити дії, № 530/661/24 за позовом ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 до Опішнянської селищної ради, місце знаходження: смт.Опішня, вул. Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області про визнання права та зобов"язання вчинити дії, № 530/657/24 за позовом ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 до Опішнянської селищної ради, місце знаходження: смт.Опішня, вул .Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області про визнання права та зобов"язання вчинити дії, № 530/656/24 за позовом ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_5 до Опішнянської селищної ради, місце знаходження: смт.Опішня, вул.Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області про визнання права та зобов"язання вчинити дії, № 530/663/24 за позовом ОСОБА_7 , місце проживання: АДРЕСА_3 до Опішнянської селищної ради, місце знаходження: смт.Опішня, вул.Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області про визнання права на земельну частку (пай) та зобов"язання вчинити дії. Присвоєно об`єднаній цивільній справі № 530/656/24, провадження № 2/530/291/24.

Зпозовів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 вбачається,що позивачілише у2024році офіційнодізналися проте,що їхбуло включенодо спискуосіб,що додаєтьсядо державногоакту направо колективноївласності наземлю Колективногосільськогосподарського підприємстваім.Карла Маркса,оскільки намомент видачівказаного державногоакту вонибули членамиКСП тамали правона отриманняземельної частки(паю).Проте,через існуванняіншого списку,в якомубули відсутніїх прізвища позивачіпозбавлені можливостіреалізувати своєзаконне правона земельнучастку (пай).На підставідержавного актуна правоколективної власностіна землюсерії ПЛ№ 15від 29.01.1996року виданого КСП імені ОСОБА_8 було передано у колективну власність 3 774,5 гектарів землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до рішення Батьківської сільської ради народних депутатів від 07.06.1995 року № 4. Додатком № 1 до Державного акту ПЛ № 15 визначено «Список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства», що мають право на земельну частку (пай). У свою чергу Розпорядженням голови Зіньківської райдержадміністрації № 130 від 09.04.1997 року громадянам за наведеним списком було видано сертифікати на право на земельну частку (пай), але позивачі такий сертифікат не отримали. Виходячи з чинного на момент виникнення правовідносин земельного законодавства члени КСП вважаються такими, що виключені з підприємства не з моменту внесення відповідного запису про звільнення в їхню трудову книжку, а з моменту винесення рішення загальних зборів про виключення такого члена, на момент видачі КСП імені ОСОБА_8 державного акту на право колективної власності на землю від 29.01.1996 року позивачі були членами колгоспу та мали законне право на земельну частку (пай). З приводу цього питання на момент розпаювання колгоспу позивачі зверталися до керівництва КСП ім. Карла Маркса, але їм повідомили, що їх прізвище відсутнє у списку членів КСП імені Карла Маркса, доданого до Державного акту на право колективної власності на землю, що мають право на земельну частку (пай), у зв`язку з чим, позивачі ніби - то не мають право на отримання сертифікату на право на земельну частку (пай). Наразі КСП ім. Карла Маркса (с. Батьки Зіньківського району Полтавської області) припинило свою діяльність, правонаступником КСП було Товариство з обмеженою діяльністю «Агрофірма «Батьки» (код ЄДРПОУ 30890902, с. Батьки Зіньківського району Полтавської області), яке також припинило свою діяльність 17.12.2007 року, що вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Враховуючи вищевикладене,позивачі звернулисяз позовамидо судув якомупросили визнати за ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) колективного сільськогосподарського підприємства імені ОСОБА_8 на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів вартістю 136451,10 грн., виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області та зобов`язати Опішнянську селищну раду Полтавського району Полтавської області виділити в натурі земельну частку (пай) із земель комунальної власності територіальної громади на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, за межами населених пунктів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів, вартістю 136451,10 грн..

15.04.2024 року представником відповідача Опішнянської селищної ради адвокатом Денис Б.І. подано відзив на позов, у якому зазначено, що твердження позивачів про те що вони лише у 2024 році офіційно дізналися про те, що їх не було виключено з членів КСП ім. Карла Маркса спростовується стороною позивача, крім цього з позовних заяв зрозуміло, що всі позивачі не вказані у списку громадян - додатку до державного акту на право колективної власності, виданого 29.01.1996 року, вважає що право позивачів виникло у 1996 році, а з позовом до суду звернулися у березні 2024 року, доказів пропущення строку позовної давності в матеріалах справи не надано, а тому вважає що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі (а.с.166-171).

Ухвалою суду від 09.04.2024 року призначено по справі судовий розгляд.

В судове засідання позивачі не з`явилися, надіслали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, з`явилася представник позивачів адвокат Панченко О.О., позовні вимоги підтримала, просила їх задовільнити, представник відповідача Опішнянської селищної ради адвокат Денис Б.І. з`явився, позовні вимоги не визнав, послався на відзив який приєднано до матеріалів справи та просив застосувати строк позовної давності.

Суд, заслухавши думку представника позивачів адвоката Панченко О.О., представника відповідача адвоката Дениса Б.І., дослідивши наявні матеріали справи, приходить до висновку.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддів Українивирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст.10-13ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов"язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України,встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зіст. 41 Конституції України, «кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є недоторканим…».

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України: Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, враховуючи місцезнаходження, позов пред`являється за правилами виключної підсудності до Зіньківського районного суду Полтавської області за місцем знаходження земельної ділянки.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Статтею 41Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від18.12.2009року №14«Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_1 Девелопменте ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч. 2 статті 124 Конституції України «...Юрисдикція судів поширюється на будь- який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також: інші справи...».

Законом України «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», постановами Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року №801 та від 04 лютого 2004 року № 122, спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства и продовольства України та Академії аграрних наук від 04 жовтня 1996 року №47/172/48, Рекомендаціями по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затвердженими 15 травня 1992 року Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації створюється резервний фонд.

Резервний фонд використовується у тому числі, для надання земельних ділянок особам, які незаконно були позбавлені права на земельну ділянку, до яких відносяться також громадяниспадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Крім того, статтею 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» також передбачається можливість наявності нерозподіленої земельної ділянки та невитребуваної земельної ділянки. Зокрема, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» внесено зміни до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» та ст. 13 викладено в такій редакції - нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю). Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.

У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Також, зазначений Закон України доповнено ст. 141 такого змісту - у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесуйого стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідносин, з приводу яких виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто, відповідачце особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідачце особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особіналежному відповідачеві.

Як вбачається зі змісту позову позивачі обґрунтовують свій позов саме до Опішнянської селищної ради, як до правонаступника Батьківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, на території якої позивачі мали право на земельну частку (пай), .

Законом України від 10 липня 2018 року №2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», який набрав чинності 01 січня 2019 року, було внесено зміни, зокрема до статті 5 Закону №899-IV, за змістом якої повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) були надані лише сільським, селищним, міським радам.

До 01 січня 2019 року повноваження передавати в оренду нерозподілені земельні ділянки/невитребувані паї за межами населених пунктів мали районні державні адміністраціїстрації, а з 01 січня 2019 року райдержадміністрації втратили такі повноваження та на даний час не має значення розташування такої земельної ділянки в межах чи поза межами населеного пункту.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2019 року у справі №815/1415/16.

Крім того, за результатом розгляду заяви про виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) саме Селищна рада, реалізуючи надані їй повноваження, приймає рішення щодо виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості), що є підставою для звернення до землевпорядної організації та укладення договору на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), отримання заявником Витягу з Державного земельного кадастру та здійснення ним реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У випадку ж, якщо заяви про виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) подані більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства (у даному випадку - колишнього КСП ім. К.Маркса), то прийняттю рішення передуватиме процедура, визначена у статтях 7-10 Закону №899-IV, а саме: прийняття Селищною радою рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); погодження Селищною радою проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), розробленого суб`єктами господарювання, які мають у своєму складі сертифікованих інженерів-землевпорядників, і його затвердження на зборах більшістю власників земельних часток (паїв), оформлення цих дій відповідним протоколом; здійснення Селищною радою розподілу (за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування) земельних ділянок за місцем їх розташування на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); оформлення результатів розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) відповідним протоколом і його затвердження Селищною радою.

Саме затверджений Селищною радою протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та державної реєстрації права власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Таким же чином спірні правовідносини врегульовує й Порядок організації робіт та методика розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 року №122.

Зазначене вище встановлено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі №360/1498/19.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст.13 Конституції України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частини 2,3 статті 78 ЗК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року №899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 ЗК України (в редакції 1990 року) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

За частинами шостою, сьомою статті 6 ЗК України (в редакції 1990 року) при обчисленні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

В судовомузасіданні буловстановлено,що напідставі державногоакту направо колективноївласності наземлю серіїПЛ №15від 29.01.1996року виданого Колективному сільськогосподарському підприємству імені Карла Маркса було передано у колективну власність 3 774,5 гектарів землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до рішення Батьківської сільської ради народних депутатів від 07.06.1995 року № 4.

Додатком № 1 до Державного акту ПЛ № 15 визначено «Список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства», що мають право на земельну частку (пай).

У свою чергу розпорядженням голови Зіньківської райдержадміністрації № 130 від 09.04.1997 року громадянам за наведеним списком було видано сертифікати на право на земельну частку (пай), але позивачі такий сертифікат не отримали.

Норма статті 5 ЗК України у редакції 1990 року, який діяв на час виникнення спірних відносин, вказує, що земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частиною шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Позивач ОСОБА_5 прийнятий в члени колгоспу 15.04.1991 року згідно протоколу № 3 від 21.12.1991 року, хоча в трудовій книжці не зазначено підставу прийняття в члени КСП, як і не зазначено про відомості про виключення з членів КСП саме датою звільнення з посади, а саме: з 28.06.1996 року. В той же час, в протоколі №5 від 10.07.1996 року міститься запис, що розглядалася заява ОСОБА_5 про звільнення з роботи та про виключення з членів КСП та було вирішено лише рекомендувати зборам виключити з членів КСП з 28.06.1996 року, тобто рішення про виключення з членів КСП не було прийнято, а виключений позивач був з членів КСП на підставі протоколу № 1 від 06.02.1997 року. Тобто фактично позивач був виключений з членів КСП лише 06.02.1997 року.

Позивач ОСОБА_6 прийнята в члени колгоспу 09.10.1991 року (згідно протоколу № 3 від 21.12.1991 року), в трудовій книжці міститься запис про виключення з членів КСП 21.06.1996 року на підставі протоколу № 1 від 06.02.1997 року, проте як виявилося, такого протоколу не існує, знову ж таки, вона заяви про виключення з членів КСП не писала і не могла вона бути виключена з членів КСП у 1996 році на підставі протоколу 1997 року. Оскільки позивач не виключена з членів колгоспу та як виявилося є у списку - членів КСП до Державного акту на право колективної власності на землю серії ПЛ № 15 від 29.01.1996 року виданого Колективному сільськогосподарському підприємству імені Карла Маркса під номером № 260, відповідно вона має право по закону на земельну частку (пай).

Позивач ОСОБА_3 був прийнятий в члени КСП з 12.12.1991 року (протокол № 1 від 08.02.1992 року), а виключено з членів КСП імені ОСОБА_8 , 06.02.1996 року.

Позивач ОСОБА_7 прийнята в члени колгоспу 15.06.1995 року згідно протоколу № 1 від 06.02.1996 року, а виключена лише 06.02.1997 року на підставі протоколу загальних зборів № 1 від 06.02.1997 року.

Позивач ОСОБА_1 прийнята в члени колгоспу 07.02.1990 року згідно протоколу № 1 від 10.02.1990 року. В трудовій книжці не міститься запис про виключення з членів КСП та такий протокол не було знайдено і в архіві Полтавської РВА.

Позивач ОСОБА_2 прийнятий в члени колгоспу 01.09.1990 року згідно протоколу № 9 від 24.08.1990 року, хоча в трудовій книжці зазначено підставу в прийняття в члени КСП протокол № 3 від 08.09.1990 р. В трудовій книжці міститься запис про виключення з членів КСП 06.07.1997 року на підставі протоколу № 1 від 06.02.1997 року.

Позивач ОСОБА_4 прийнята в члени колгоспу 14.10.1987 року (згідно протоколу № 3 від 24.10.1987 року), але не виключена з членів колгоспу та як виявилося є у списку - членів КСП до Державного акту на право колективної власності на землю серії ПЛ № 15 від 29.01.1996 року виданого Колективному сільськогосподарському підприємству імені Карла Маркса під номером № 224.

З приводу цього питання на момент розпаювання колгоспу позивачі зверталися до Зіньківської РДА, але їм повідомили, що їх прізвище відсутнє у списку членів КСП імені ОСОБА_8 , доданого до Державного акту на право колективної власності на землю, що мають право на земельну частку (пай), у зв`язку з чим, вона ніби - то не мав право на отримання сертифікату на право на земельну частку (пай).

Після переобрання Батьківського сільського голови, який працював на момент розпаювання КСП імені ОСОБА_8 , виявилося, що насправді існує інший список членів КСП імені ОСОБА_8 , доданий до Державного акта на право колективної власності на землю, що мають право на земельну частку (пай), в якому є прізвища позивачів.

Зокрема, після того як у 2024 році двічі відбулися збори спілки співвласників земельних та майнових паїв колишнього КСП ім. Карла Маркса, де позивачів ознайомили зокрема з листами Батьківської сільської ради від 19.03.2019 року № 122/02-28 та 21.03.2019 року № 122/02-28, листами Зіньківської РДА Полтавської області за вих. № 339/01-66 від 14.03.2019 року, а також з листа ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, останні довідалася, що їх прізвище було все ж таки включено до списку громадян - членів КСП, який є додатком до державного акту про право колективної власності на землю серії ПЛ № 15, виданого 29.01.1996 року КСП ім. Карла Маркса (с. Батьки Зіньківського району Полтавської області).

Також з листа Батьківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області за вих. № 122/02-28 від 21.03.2019 року вбачається, що: площа земельної ділянки (паю), яка видавалася кожному члену КСП ім. Карла Маркса під час проведення розпаювання становила 4,49 умовних кадастрових гектарів; кількість нерозпайованих земельних часток (паїв) на території сільської ради невідома, бо незакінчена інвентаризація земель колективної власності та не проведена їх нормативно-грошова оцінка.

Тобто в даному випадку вбачається, що має місце підробка списку членів КСП імені Карла Маркса, доданого до Державного акту на право колективної власності на землю серії ПЛ № 15, що мають право на земельну частку (пай), у зв`язку з чим, позивачі були позбавлені можливості реалізувати своє законне право та своєчасно отримати у приватну власність земельну частку (пай).

Наразі КСП ім. Карла Маркса (с. Батьки Зіньківського району Полтавської області) припинило свою діяльність, правонаступником КСП було Товариство з обмеженою діяльністю «Агрофірма «Батьки» (код ЄДРПОУ 30890902, с. Батьки Зіньківського району Полтавської області), яке також припинило свою діяльність 17.12.2007 року, що вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до вимог ст. 5 ЗК України (в редакції 22.06.1993 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що: «...Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу...»

Частиною 1 статті 81 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; (Пункт «а» частини першої статті 81 із змінами, внесеними згідно із Законом № 997-У від 27.04.2007);

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

г) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» № 899-ІУ від 05 червня 2003 року право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

Згідно пункту 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720/95 від 08 серпня 1995 року право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Із змісту даної норми випливає, що право на земельну частку (пай) особа набуває за наявності трьох умов: перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства, отримання цим підприємством державного акту на право колективної власності на землю, включення до списку осіб, доданого до цього акту. Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до п. 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р, № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність .

Пунктами 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду України № 2 від 19.03.2010 року) надано наступні роз`яснення: «...Судам потрібно мати на увазі, що згідно зі статтею 25 ЗК ( 2768-14 ) при приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій земельні ділянки передаються їх працівникам, а також пенсіонерам з числа працівників з визначенням кожному з них земельної частки (паю) за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування і кожна з цих осіб має гарантоване право одержати безоплатно свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акту про право власності на землю (пункт 17 розд. X "Перехідні положення" Земельного кодексу України).

Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акту, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами Цивільного кодексу України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо...».

Згідно із нормами ст.25 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» № 469/97- ВР від 17.07.1997 року та статті 3 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» № 666/94 від 10.11.1997 року право на земельну частку (пай) та право на земельну ділянку, яка виділена в натурі (на місцевості), можуть бути суб`єктом спадкування.

Статтею 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта направо колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Тобто, насамперед право на земельну частку (пай) виникає з моменту видачі акта на право колективної власності на землю у членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, зазначених у списку, що додається до державного акта.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 02 березня 2020 року у справі №573/813/19-ц (провадження №61-1543св20), від 13 травня 2020 року у справі №627/66/17 (провадження №61-42431св18), від 20 травня 2020 року у справі №384/642/17 (провадження №61-37931св18), від 02 вересня 2020 року у справі №530/311/19 (провадження № 61-18113св19), від 22 жовтня 2020 року у справі №149/2978/18 (провадження №61-4932св19), від 16 грудня 2020 року у справі №637/672/19-ц (провадження №61-553св20), від 23 грудня 2020 року у справі №609/1117/18 (провадження №61-5685св19), від 16 червня 2021 року у справі №137/1642/19 (провадження №61-13243св20).

Як було встановлено в судовому засіданні на момент видачі КСП імені Карла Маркса державного акту на право колективної власності на землю від 29.01.1996 року, позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 не були включені в додаток №1 до державного акту серія ПЛ №15 - Список громадян членів КСП, сільськогосподарського кооперативу або товариства хоча станом на 29.01.1996 року являлися членами КСП. Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 взагалі не були виключені із членів КСП ім. Карла Маркса, оскільки відсутній відповідний запис у їх трудовій книжці та протоколи загальних зборів членів КСП ім. Карла Маркса. ОСОБА_4 включена під № 224, ОСОБА_6 під № 260, ОСОБА_2 під № 257, ОСОБА_5 під № 143 у додаток №1 до державного акту серії ПЛ №15. ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 не були включені у додаток №1 до державного акту серії ПЛ № 15 хоча на момент отримання державного акту на право колективної власності працювали в КСП ім. Карла Маркса та не були виключені з членів КСП.

В Постанові від 29 вересня 2021 року по справі №181/257/19 Верховний суд зазначив, що позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Суд враховує, позицію викладену в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №181/257/19 в якій йдеться про те, що оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акту про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що маєправо на земельну частку (пай),це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що право позивачів виникло у 1996 році, а з позовом до суду звернулися у березні 2024 року, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Під час розгляду справи адвокат Денис Б.І. не надав жодних доказів на підтвердження цього, а лише обмежився посиланням на судову практику.

Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Відповідно до ст. 125 ЗК право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ч.9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об"єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ч.10 цієї статті Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Ч. 4 цієї статті - земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформаваними незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до ст. 316 ЦК України "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею..."..

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від18.12.2009року №14«Про судоверішення уцивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Визнання за позивачами права власності на земельні ділянки не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

У відповідності до ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 116 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Статтею 123 ЗК України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Аналіз зазначених положень закону свідчить про те, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається в декілька етапів, починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.

Відповідно до п. «к» ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з п. «а» ч. 5 ст. 83 ЗК України, у комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За змістом ч. 1 ст. 117 ЗК України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 122 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначають загальні повноваження ради щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, але не наділяють відповідача правом прийняти до комунальної власності земельну ділянку, яка перебувала у державній власності без відповідного рішення уповноваженого органу.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" №2498-VIII від 10.07.2018 року, який набрав чинності 01.01.2019 року, розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 21 такого змісту:

"21. Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закону є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності».

Вказаний Закон набрав чинності 01.01.2019 р.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України, передбачені способи захисту майнового права та інтересу, зокрема: - припинення дії, яка порушує право; - відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з роз`ясненнями Верховного суду України від 01 вересня 2003 року право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів КСП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному КСП, членом якого він є. До вручення КСП державного акта на право колективної власності на землю, власником землі була держава, а після передачі його КСП (у колективну власність) земля стала належати на праві спільної часткової власності тим особам, які працювали на ній і були членами цього КСП, та працівникам інших сільськогосподарських утворень. Кожен з них став власником ще не визначеної за розміром частки землі. Всі працівники колишніх господарств (колгоспів, радгоспів, інших утворень), у тому числі й пенсіонери, які залишилися членами нових підприємств, та члени підприємств, які були живими на дату отримання державного акта про передачу землі у колективну власність КСП, починаючи із зазначеної дати стали її власниками у рівних частках.

Пункт 17Перехідних положень Земельного кодексу Українипередбачає, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно зі ст.ст.1,2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Отже, з огляду на вищенаведені положення право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта на право колективної власності на землю, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай). Це право є непорушним та підлягає захисту, у зв`язку з чим вимоги позивачів про визнання за ними права на земельну частку (пай) сільськогосподарського призначення розміром4,49 ум.кад.га, розташовану на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області підлягають задоволенню.

Щодо клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності ,то суд зазначає наступне:

Відповідно дост. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зст. 257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з вимогст. 261 ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відповідно до пункту 6 «Прикінцеві і перехідні положення» ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Статтею 76 ЦК Української РСР передбачено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно зі статтею 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Таким чином, оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року в справі № 181/257/19.

Вказане вище співпадає з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 540/1100/18, провадження № 61-355св20.

Такий висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року в справі № 181/257/19.

Доступ до правосуддя охоплює низку людських прав, а саме: право на справедливий суд згідно зі статтями 6 ЄКПЛ та 47 Хартії основних прав ЄС і право на ефективний засіб правового захисту згідно зі статтями 13 ЄКПЛ та 47 Хартії.

У постанові ВС у справі № 181/257/19 від 29.09.2021 року зазначено «оскільки право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акту про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), це право є непорушним, строк на його реалізацію законодавством не встановлено, а відтак воно підлягає захисту без обмеження строком позовної давності».

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

За змістом ч.1ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Позивачі поклали судові витрати на себе.

Суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні такеруючись ч. 4 ст. 3, ч.3 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", ст.16, ст.328,376,392 Цивільного кодексу України1,2,4,7, 8,12,13,19, 30, 228-229, 258, 263-268ЦПК,ЗУ "Про судовий збір"суд, -

В И Р І Ш И В:

Об`єднані позовні вимоги ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 , ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_5 , ОСОБА_7 , місце проживання: АДРЕСА_3 до Опішнянської селищної ради, місце знаходження: смт.Опішня, вул.Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області про визнання права на земельну частку (пай) та зобов"язання вчинити дії - задоволити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 право на земельну частку (пай) колективного сільськогосподарського підприємства імені ОСОБА_8 на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів вартістю 136451,10 грн., виходячи з вартості земельної частки ( паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області.

Зобов`язати Опішнянську селищну раду Полтавського району Полтавської області виділити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_7 в натурі земельну частку (пай) із земель комунальної власності територіальної громади на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, за межами населених пунктів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів, вартістю 136451,10 грн.

Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_8 право на земельну частку (пай) колективного сільськогосподарського підприємства імені ОСОБА_8 на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів вартістю 136451,10 грн., виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області .

Зобов`язати Опішнянську селищну раду Полтавського району Полтавської області виділити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючій за адресою: АДРЕСА_8 в натурі земельну частку (пай) із земель комунальної власності територіальної громади на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, за межами населених пунктів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів, вартістю 136451,10 грн..

Визнати за ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_2 , право на земельну частку (пай) колективного сільськогосподарського підприємства імені Карла Маркса на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів вартістю 136451,10 грн., виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області.

Зобов`язати Опішнянську селищну раду Полтавського району Полтавської області виділити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючій за адресою: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_2 в натурі земельну частку (пай) із земель комунальної власності територіальної громади на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, за межами населених пунктів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів, вартістю 136451,10 грн..

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючою за адресою: АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_3 право на земельну частку (пай) колективного сільськогосподарського підприємства імені ОСОБА_8 на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів вартістю 136451,10 грн., виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області.

Зобов`язати Опішнянську селищну раду Полтавського району Полтавської області виділити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючій за адресою: АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_3 в натурі земельну частку (пай) із земель комунальної власності територіальної громади на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, за межами населених пунктів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів, вартістю 136451,10 грн..

Визнати за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживаючим за адресою: АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_4 право на земельну частку (пай) колективного сільськогосподарського підприємства імені ОСОБА_8 на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів вартістю 136451,10 грн., виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області.

Зобов`язати Опішнянську селищну раду Полтавського району Полтавської області виділити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_4 в натурі земельну частку (пай) із земель комунальної власності територіальної громади на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, за межами населених пунктів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів, вартістю 136451,10 грн..

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживаючим за адресою: АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_5 право на земельну частку (пай) колективного сільськогосподарського підприємства імені ОСОБА_8 на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів вартістю 136451,10 грн., виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області.

Зобов`язати Опішнянську селищну раду Полтавського району Полтавської області виділити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_5 в натурі земельну частку (пай) із земель комунальної власності територіальної громади на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, за межами населених пунктів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів, вартістю 136451,10 грн..

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживаючим за адресою: АДРЕСА_13 , РНОКПП НОМЕР_6 , право на земельну частку (пай) колективного сільськогосподарського підприємства імені Карла Маркса на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів вартістю 136451,10 грн., виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області .

Зобов`язати Опішнянську селищну раду Полтавського району Полтавської області виділити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_13 , РНОКПП НОМЕР_6 в натурі земельну частку (пай) із земель комунальної власності територіальної громади на території Батьківського старостинського округу Опішнянської територіальної громади Полтавського району Полтавської області, за межами населених пунктів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,49 умовних кадастрових гектарів, вартістю 136451,10 грн..

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 06 червня 2024 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко


Суд	Зіньківський районний суд Полтавської області
Дата ухвалення рішення	27.05.2024
Оприлюднено	10.06.2024
Номер документу	119582869
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: визнання права власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —530/656/24

Ухвала від 04.10.2024

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Пікуль В. П.

Ухвала від 09.09.2024

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Пікуль В. П.

Ухвала від 22.07.2024

Цивільне

Полтавський апеляційний суд

Пікуль В. П.