Ухвала

від 29.05.2024 по справі 369/9112/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/9112/24

Провадження №2-з/369/21/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2024 року м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчко А.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву представника заявника ОСОБА_1 адвоката Глушаниці Андрія Леонідовича, про забезпечення позову до подання позовної заяви, -

В С Т А Н О В И В:

28.05.2024 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Глушаниця Андрій Леонідович звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2137410732224, яка належить ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в межах розміру позовних вимог у сумі 401 153,00 грн. до набрання законної сили рішенням суду.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що02 липня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено актовий запис за № 614.

25 вересня 2021 року між чоловіком заявниці ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено Договір про наміри за умовами якого земельна ділянка площею 29.999 га кадастровий номер 4823384700:10:000:0108 буде проданий ОСОБА_4 по ціні 1 300 (одна тисяча триста) доларів США за 1 га після оформлення права власності (розпаювання).

ОСОБА_2 є представником голови Фермерського господарства «ВРОМДИР» ЮН Людмили Сергіївни на правах родинних відносин (донька). Попередня оплата у сумі 10 000 (десять тисяч) доларів США була передана ОСОБА_2 25.09.2021 р. Ціна фіксована, перегляду не підлягає. Передплата є тому гарантом. У випадку неможливості продати вказану земельну ділянку із-за складності оформлення, отримана сума буде вважатись орендною платою за три роки з 2022 по 2024 роки включно. Оформлення угоди купівлі-продажу земельної ділянки поділяється рівними частинами між сторонами. Цей договір складений в одному екземплярі. Оригінал договору зберігається у ОСОБА_4 .

Акцентують увагу суду на тому, що грошові кошти, які були передані ОСОБА_4 були набуті ним після шлюбу із Заявницею в липні, серпні та в вересні 2021 року. Джерелом походження цих коштів був дохід від підприємницької діяльності, що підтверджується книгою обліку доходів за 2021 р. та податковою декларацією платника єдиного податку-фізичної особи-підприємця за 2021 рік.

Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та платника єдиного податку.

03 грудня 2021 року ОСОБА_4 склав заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Нікітіним Р.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1620.

Відповідно до даного заповіту, ОСОБА_4 на випадок його смерті зробив таке розпорядження: все своє майно (рухоме та нерухоме), що набуте ним до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований 02 липня 2021 року за актовим записом № 614, заповідає ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , повністю;

все своє майно (рухоме та нерухоме), що набуте ним після укладення шлюбу з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований 02 липня 2021 року за актовим записом № 614, заповідає ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , повністю.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер про що 24 березня 2022 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складений актовий запис № 853.

Після його смерті Приватним нотаріусом Реуковою Наталією Анатоліївною була заведена спадкова справа 7/2023.

30 березня 2023 року Заявниця написала заяву про прийняття спадщини Приватним нотаріусом Реуковій Наталії Анатоліївні.

30 березня 2023 року Приватним нотаріусом Реуковою Наталією Анатоліївною було видано Заявниці 4 свідоцтва про право на спадщину за заповітом за реєстраційними номерами № 151-154.

Таким чином, Заявниця успадкувала усі майнові права та обов`язки після смерті ОСОБА_4 та які виникли у спадкодавця після його одруження із Заявницею.

За життя ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельна ділянка площею 29.999 га кадастровий номер 4823384700:10:000:0108 між ним та ймовірними новими власниками розпайованої земельної ділянки укладений не був.

ОСОБА_4 земельною ділянкою площею 29.999 га кадастровий номер 4823384700:10:000:0108 не користувався та не міг користуватись взагалі, оскільки її цільове призначення для ведення фермерського господарства. Земельна ділянка на праві постійного користування 20.11.1992 була передана ОСОБА_6 .

За такого, ця земельна ділянка апріорі не могла бути передана в користування ОСОБА_4 .

ОСОБА_2 не мала жодних правових підстав для продажу вищевказаної земельної ділянки, у тому числі укладення попереднього договору щодо її продажу.

Фактично ОСОБА_4 та ОСОБА_2 склали розписку про отримання грошових коштів. Попередній договір купівлі-продажу відсутній.

Як вбачається з матеріалів справи, у письмовій розписці про отримання коштів не зазначено, волевиявлення сторін про надання розписці сили попереднього договору.

Тобто сторони не мали волевиявлення надати своїм правовідносинам сили попереднього договору, а тому розписка не може свідчити про укладення між сторонами попереднього договору.

Тобто, ОСОБА_2 абсолютно безпідставно отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 10 000.00 доларів США.

У зв`язку з цим, ОСОБА_1 , на адресу ОСОБА_2 03 листопада 2023 року направляла вимогу про повернення 10 000.00 доларів США. Однак ця вимога не була отримана ОСОБА_2 , та була повернута у зв`язку із закінченням строку зберігання поштового відправлення.

28 листопада 2023 року ОСОБА_1 , на адресу ОСОБА_2 направляла повторну вимогу про повернення 10 000.00 доларів США. Однак вимога також не була отримана ОСОБА_2 , та знову ж таки була повернута у зв`язку із закінченням строку зберігання поштового відправлення.

Заявниця обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_2 в межах ціни позову, оскільки ОСОБА_2 не повертає безпідставно набуті нею кошти вже 6 місяців, що минули після направлення їй вимог. Це свідчить про недобросовісність ОСОБА_2 та її незацікавленості у вирішенні спору. При цьому, Заявниця вважає, що ОСОБА_2 може здійснити дії, спрямовані на відчуження належного їй єдиного нерухомого майна або іншим способом зробити максимально ускладненим чи навіть неможливим фактичне виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог.

Відповідно до Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 17.04.2024 року № 201-20240417-0007665675, то оціночна вартість об`єкта оцінки (квартири АДРЕСА_1 ) становить 3 162 885.38 грн.

Тобто вартість квартири є значно більшою ніж ціна майбутнього позову. За такого, керуючись принципом співмірності, то Заявниця просить суд накласти арешт на майно в межах ціни позову.

Вважають, що такий вид забезпечення позову, який заявниця просить вжити у поданій заяві є співмірним та достатнім із майбутніми позовними вимогами, відповідає предмету позову і матеріально-правовим інтересам, за захистом яких Заявниця має намір звернутись до суду.

За правилами ч. 1 ст. 153 ЦПК України суд проводить розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Із роз`яснень Верховного Суд України у п. 4 постанови Пленуму від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

При цьому цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

У відповідності до ч. 1 ст. 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК заходів забезпечення позову. Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов`язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Отже, невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам. Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. Заходи щодо забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Отже, підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2020 року у справі №520/5745/18.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 доЄвропейської Конвенції з прав людиникожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовуютьКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950 №ETS №005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частинирішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі. Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченогостаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Слід відзначити, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відчуження спірного майна без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами згідно зі статтею 81 ЦПК, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дії відповідача спрямовані на відчуження нерухомого майна, тому не доведено, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Таким чином, позивач належним чином не обґрунтував заяву про забезпечення позову в частині того, що існує ризик реалізації вказаного майна під час розгляду справи.

При цьому, із вказаної заяви, та доданих до неї документів не вбачається ризиків здійснення відповідачем будь-яких дій, направлених на відчуження вказаного майна.

Так, невжиття саме таких заходів забезпечення позову (не призведене до утруднення чи неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

З врахуванням наведеного, суд, надаючи оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, враховуючи співмірність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, приходить до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому.

Разом з тим, до заяви про забезпечення позову не додано будь-яких доказів того, що відповідач намагається уникнути виконання судового рішення або ж вживає заходи щодо відчуження належного йому майна.

Посилання представника позивача у заяві про забезпечення позову на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення заявлених вимог не є обґрунтованою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з урахуванням роз`яснень Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд не може визнати застосування забезпечення позову у даному випадку законним та доцільним, а тому приходить до висновку, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову відсутні.

На підставі вище викладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Одночасно суд роз`яснює, що ця відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.

Керуючись статтями 149-153, 258-261-210 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_1 адвоката Глушаниці Андрія Леонідовича, про забезпечення позову до подання позовної заяви відмовити повністю.

Копію ухвали невідкладно направити заявнику.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії даної ухвали.

Ухвала набирає законної сили в порядку встановленому ч. 2 ст. 261 ЦПК України.

Суддя Андрій ВОЛЧКО