Постанова

від 03.06.2024 по справі 2-5418/2008

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/632/24

Справа № 2-5418/2008

Головуючий у першій інстанції Ільченко Н.А.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

03.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Лозко Ю.П., Назарової М.В..

за участю секретаря судового засідання Чеботар А.Г.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 ,

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2008 року,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нежиле приміщення

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нежиле приміщення, в обґрунтування якого вказала, що над належною їй квартирою розташоване приміщення горища, площею 499 кв.м. Зазначає, що вказане горище використовується лише нею та за рахунок власних коштів там був здійснений ремонт в тому числі його переобладнання.

Зазначає, що співвласники горища, яке є спільною сумісною власністю мешканців будинку по АДРЕСА_1 , не заперечують проти передачі у власність приміщення горища позивачу, однак правовий механізм передачі такого майна у власність одного з мешканців будинку відсутній.

Позивач просила суд визнати за ОСОБА_1 право власності на приміщення горища, площею 499 кв.м, в будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 22 листопада 2008 року задовольнив позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нежиле приміщення.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на приміщення горища площею 499 кв.м, в будинку АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щовідповідачі, як співвласники приміщення горища, розташованого у житловому будинку АДРЕСА_1 , не заперечують проти передачі частини приміщення горища площею 499 кв.м, у власність позивача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Грецька 45» у червні 2018 року звернулись до суду з апеляційною скаргою, у якій просили поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 червня 2018 року поновлено ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСББ «Грецька 45» строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 листопада 2008 року та відкрито апеляційне провадження у справі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 квітня 2008 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-банк» задоволено. Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 27 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.

Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження у справі та постанову про вирішення спору по суті, Верховний Суд зазначив, що поновлюючи строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 квітня 2008 року, апеляційний суд вказав лише на необхідність його поновлення у зв`язку з тим, що заявники не брали участі у розгляді справи в суді першої інстанції. Суд не навів будь-яких обґрунтованих мотивів поновлення строку на апеляційне оскарження, хоча норми процесуального права не містять виключень щодо обов`язку подання обґрунтованого клопотання про його поновлення, у тому числі для осіб, які не брали участі у розгляді справи. Крім того, вказане клопотання повинне бути підтверджене належними та допустимими доказами. Апеляційний суд в порушення наведених вище вимог цивільного процесуального закону поновив пропущений строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу (10 років) без наведення відповідних мотивів, чим порушив принцип правової визначеності, відкрив апеляційне провадження та розглянув по суті апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі наявні обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане клопотання підлягає або не підлягає задоволенню. Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав на оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСББ «Грецька-45» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2008 року відмовлено. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСББ «Грецька-45» не навели поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не обґрунтували і не підтвердили належними доказами, коли та за яких обставин їм стало відомо про ухвалення Приморським районним судом м. Одеси оскаржуваного рішення суду. Сам по собі факт подання апеляційної скарги після спливу десяти років з часу ухвалення судового рішення, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не може вважатися беззаперечною підставою для його поновлення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 03.11.2021 року у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - ОСОБА_8 відмовив. Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - ОСОБА_8 задовольнив частково. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у частині відмови у відкритті апеляційного провадження щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 скасував, справу у цій частині направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , просять рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нежиле приміщення відмовити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зазначають, що у приміщенні багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 розташовані інженерні мережі загального користування: трубопровід системи центрального опалення, фанові труби каналізації, димові та вентиляційні канали.

В матеріалах цивільної справи відсутні будь-які докази, що підтверджують знаходження приміщення горища в аварійному стані та будь-які документи, що підтверджують здійснення ремонтних робіт на горищі громадянкою ОСОБА_1 . Висновок суду першої інстанції в рішенні про те, що деякі співвласники багатоквартирного будинку дали згоду на передачу приміщення горища у власність позивачки вважають необґрунтованим, оскільки, згода кількох співвласників і проведення ремонту у приміщенні горища не є підставою для визнання права власності на приміщення горища за одним із співвласників багатоквартирного будинку.

(2) Позиція інших учасників справи

Одеський апеляційний суд ухвалою від 14.02.2022 року відкрив провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2008 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2023 року в даній справі визначено головуючим суддю Коновалову В.А.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Позивач повідомлена у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Представник позивача судову повістку отримав 25.03.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Відповідач ОСОБА_5 , який приймав участь у судовому засіданні, послався на розсуд суду.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Представник ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , який приймав участь у судовому засіданні, апеляційну скаргу просив задовольнити, оскаржуване рішення скасувати.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 03.06.2024 року залучив акціонерне товариство «Сенс Банк» до участі у справі № 2-5418/2008 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нежиле приміщення, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 389 ЦПК України після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи та інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами та несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Отже акціонерне товариство «Сенс Банк» після відкриття ухвалою Верховного Суду від 11.09.2020 року провадження у справі, користується процесуальними правами та несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, після направлення справи Верховним Судом постановою від 25.11.2020 року на новий розгляд до суду першої інстанції акціонерне товариство «Сенс Банк» неодноразово надавало письмові пояснення, клопотання, звернення тощо, тому колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи.

Акціонерне товариство «Сенс Банк» про дату, час та місце розгляду справи повідомлене належним чином, судову повістку отримало в особистому кабінеті Електронного суду 25.03.2024 року, що підтверджується довідкою.

03.06.2024 року від представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 03.06.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовив у задоволенні клопотання представника третьої особи про відкладення розгляду справи у зв`язку з наступним.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).

З огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності представника позивача.

Як вже зазначалось Акціонерне товариство «Сенс Банк» про дату, час та місце розгляду справи повідомлене належним чином, судову повістку отримало 25.03.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

У клопотанні про відкладення розгляду справи представником Акціонерного товариства «Сенс Банк» не наведено підстав для відкладення розгляду справи та неможливість проведення судового засідання за відсутності представника третьої особи.

Враховуючи викладене, належне повідомлення Акціонерного товариства «Сенс Банк», відсутність обґрунтувань у клопотанні про відкладення розгляду справи, враховуючи, що апеляційна скарга у цій справі подана у червні 2018 року, судом розгляд справи неодноразово відкладався, Акціонерне товариство «Сенс Банк» про дату, час та місце розгляду справи повідомлене належним чином, тому колегія суддів вважала за необхідне у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи відмовити.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 03.06.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, долучив до матеріалів справи копію вступної та резолютивної частини постанови Одеського апеляційного суду від 16.05.2024 року (справа № 2-9436/2007), з огляду на те, що сторони у справі під час апеляційного перегляду посилались на обставини справи № 2-9436/2007 предметом якої є визнання права власності на горище, розташоване в будинку АДРЕСА_1 .

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції вмежах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 03.06.2024 року апеляційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нежиле приміщення, за апеляційною скаргою в частині ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2008 року закрив, тому апеляційним судом переглядається апеляційна скарга лише в частині оскарження ОСОБА_6 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2008 року.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив в того, що відповідачі, як співвласники приміщення горища, розташованого у житловому будинку АДРЕСА_1 , не заперечують проти передачі приміщення горища площею 499 кв.м, у власність позивача.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини другої статті 382ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) власника квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Отже, частина другастатті 382 ЦК Українивизначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

Згідно з частинами першою, другоюстатті 369ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників надопоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року №4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»треба розумітитак:допоміжні приміщення(підвали,сараї,кладовки,горища,колясочніі т.ін.)передаються безоплатноу спільнувласність громадянодночасно зприватизацією нимиквартир (кімнату квартирах)багатоквартирних будинків.Підтвердження прававласності надопоміжні приміщенняне потребуєздійснення додатковихдій,зокрема створенняоб`єднанняспіввласників багатоквартирногобудинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Згідно рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 рокуу справі № 1-22/2011 власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Нормами законодавства визначено, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому немає підстав стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Нежитлове приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням.І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Отже, співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень.

Згідно зістаттею 1Закону України«Про приватизаціюдержавного житловогофонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщеньу гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнату квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (пункт 9 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Відповідно дочастини другоїстатті десятоїЗакону України«Про приватизаціюдержавного житловогофонду» власникиквартир багатоквартирнихбудинків тажилої площів гуртожиткує співвласникамидопоміжних приміщеньбудинку,технічного обладнання,елементів зовнішньогоблагоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язанихз утриманням будинку і прибудинкової території, відповідно до своєї часткиу майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 554/8296/21 викладено висновок про те, що «нормами законодавства визначено, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому немає підстав стверджувати, щоу різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим. Нежитлове приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься дожитлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням.І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Отже, співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень».

Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку правового режиму допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень».

Частиною другоюстатті 383 ЦК Українипередбачено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитися тільки за згодою співвласників і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.

Порядок здійснення переобладнання та перепланування жилого приміщення визначено у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженихнаказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76.

Пунктом 3.2.1Правил установлено,що нагорищах татехнічних поверхахповинен забезпечуватися:температурно-вологіснийрежим горищнихприміщень,що перешкоджаєвипаданню конденсатуна поверхнізахисних конструкцій;доступ довсіх елементіві чистота горищного приміщення. Використання горищних приміщень під майстерні, для сушіння білизни і під складські приміщення не допускається (пункти 3.2.5, 3.2.7 Правил).

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що співвласники горища - власники квартир у багатоквартирному будинку, зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, у якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення. Допоміжні приміщення, а саме горище, яке призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, не підлягає приватизації та не може бути поділене і виділене власнику квартири в багатоквартирному житловому будинку без втрати його функціонального призначення(правоий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц).

Відповідно до частини першоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Зазначена нормаматеріального прававизначає правовласника,у томучислі житловогоприміщення абобудинку,вимагати усуненнябудь-якихпорушень свогоправа відбудь-якихосіб успосіб,який власниквважає прийнятнимта ефективним.Визначальним длязахисту правана підставіцієї нормиправа єнаявність упозивача прававласності тавстановленнясудом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Звертаючись до суду із позовом про визнання права власності на приміщення горище, позивач в обґрунтування вимог зазначив, що приміщення горище є спільною сумісною власністю мешканців будинку АДРЕСА_1 , фактично з моменту придбання квартири ним користується, та стверджував, що співвласники не заперечують проти передачі вказаного приміщення у власність позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на 98/1000 частин квартири під АДРЕСА_3 , на підставі договору дарування від 19.03.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левенець Т.П. за р. № 362, зареєстрованого в КП „ОМБТІ та РОН 25.03.2008 року під р. № 178 на стор. 107 в книзі 66 пр.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 набула право власності на 98/1000 частин квартири під АДРЕСА_3 , 19.03.2008 року та звернулась до суду з позовом 01.04.2008 року.

ОСОБА_1 посилається на здійснення ремонту горища, проте належних доказів на підтвердження вказаних обставин не надала та матеріали справи таких не містять.

З часу придбання вказаного житла позивач користується частиною наявного в житловому будинку АДРЕСА_1 приміщенням горища площею 499,00 кв.м, яке є спільною сумісною власністю усіх мешканців та власників квартир цього житлового будинку.

Суд першої інстанції встановив, що у зв`язку з незадовільним станом горища, яке знаходиться над квартирою позивача, остання виявила бажання провести ремонт цього приміщення, а також оформити на нього право власності.

Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням.І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

З довідки ОСББ «Грецька 45» від 23.04.2019 року вбачається, що у приміщенні горища, яке розташоване у будинку АДРЕСА_1 знаходяться мережі загального користування (теплопостачання, водопостачання, димоходи тощо), які потребують постійного доступу співробітників ОСББ для здійснення обслуговування та поточного ремонту. Капітальний ремонт в приміщеннях горища не проводився кілька десятиріч. До довідки балансоутримувачем будинку додані фотокартки горища з відображеними трубами тепло-водопостачання та димо- вентиляційних каналів. З представлених фотокарток не вбачається наявність будь-яких ремонтних робіт на горищі.

Доказів того, що приміщення горища площею 499 кв.м відноситься до нежитлового приміщення, матеріали справи не містять.

Ураховуючи положення ст. 382 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про приватизацію» колегія суддів вважає, що приміщення горища площею 499 кв.м є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , про що також зазначалося позивачем у позовній заяві, та сторонами не заперечується, тому перебуває у спільній сумісній власності усіх власників квартир зазначеного вище багатоквартирного будинку.

Співвласники багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , мають право користування приміщенням горища, отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, надходження від використання таких приміщень.

Власники квартир ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , підвальне приміщення), надали письмову згоду на передачу приміщення горища площею 499 кв. м у власність ОСОБА_1 , що підтверджується відповідною письмовою заявою від 19 березня 2008 року, яказавірена директором дільниці № 2 Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський» (далі - КП «ЖКС «Порто-Франківський»).

Однак, згідно з довідкою ОСББ «Грецька 45» від 22.02.2019 року ОСОБА_1 не мешкає та не зареєстрована у квартирі з 30.07.2008 року, ОСОБА_2 не мешкає та не зареєстрований у квартирі з 30.07.2008 року; ОСОБА_3 мешкає без реєстрації у квартирі АДРЕСА_7 , ОСОБА_4 не мешкає та не зареєстрований у квартирі АДРЕСА_8 , мешкає та зареєстрований з 26.09.1972 року у квартирі АДРЕСА_9 ; ОСОБА_5 не мешкає та не зареєстрований у будинку по АДРЕСА_2 (користувач підвального приміщення) (т. 1 а. с. 141).

Отже на час складення акту від 19.03.2008 року про згоду співвласників квартир АДРЕСА_10 , відомості щодо місця проживання відповідача ОСОБА_4 , як власника і мешканця квартири АДРЕСА_11 не узгоджуються з відомостями представленими ОСББ «Грецька 45» про те, що дана особа мешкає з 26.09.1972 року у квартирі АДРЕСА_9 .

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співвласниками будинку АДРЕСА_1 .

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_5 пояснив, що заяву від 19.03.2008 року про надання згоди про передачу горища у приватну власність ОСОБА_1 , яка міститься в матеріалах справи на а.с. 17 т.1, він не підписував, підпис не його. Як і не підписував заяву про розгляд справи за його відсутності.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 , яка не приймала участі у розгляді справи, є власником 1/5 частини квартири АДРЕСА_12 на підставі договору дарування від 08.08.2005 року.

Право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_12 зареєстровано за ОСОБА_6 . КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 06.09.2005 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 8263419 від 06.09.2005 року.

Отже ОСОБА_6 на час ухвалення оскарженого рішення була співвласником приміщення горища, яке перебуває у спільній сумісній власності власників квартир будинку АДРЕСА_1 , оскільки з 08.08.2005 року набула право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_12 , проте до участі у справі як відповідач залучена не була і згоди на передачу приміщення горища по АДРЕСА_1 у власність позивача не надавала.

Після набуття у власність приміщення горища площею 499 кв. м по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 15 серпня 2008 року відчужила його на користь ОСОБА_9 , який, у свою чергу, 02 вересня 2008 року передав його в іпотеку АКІБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», правонаступником останнього є АТ «Сенс Банк».

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 26 січня 2016 року у справі № 522/15895/15-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_9 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_9 за договором кредиту від 02 вересня 2008 року у розмірі 841314,60 дол. США, що становить 20889841,52 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - приміщення горища загальною площею 499 кв.м на АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_9 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 15 серпня 2008 року. Визнано за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на приміщення горища за вказаною адресою.

Посилання АТ «Сенс Банк», яке є власником приміщення горища, загальною площею 499 кв.м відповідно до рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.01.2016 року, на порушення принципу юридичної визначеності, є необгрунтвоаним о огляду на таке.

Принцип правової визначеності (певності) загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини»).

У справі «Белле проти Франції» ЄСПЛ визначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСББ «Грецька-45» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2008 року.

Постановою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року ухвала Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року скасована в частині відмови у відкритті апеляційного провадження щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , справа в цій частині направлена до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В постанові Верховного Суду зазначено, що апеляційний суд на спростування наведених аргументів заявників не навів мотивів та фактів, які б свідчили про те, що заявники могли довідатися про наявність оскаржуваного ними судового рішення раніше дати ознайомлення їх представника з матеріалами справи№ 2-5418/2008, тобто до 31 травня 2018 року, та не урахував, що без отримання повного тексту рішення суду заявники не мали можливості подати мотивовану апеляційну скаргу відповідно до вимогстатті 356 ЦПК України.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року поновлено ОСОБА_6 та ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2008 року та відкрито апеляційне провадження.

Оскільки судом першої інстанції вирішено питання про права, свободи, інтереси ОСОБА_6 , яка не була залучена до участі у справі, тому колегія суддів вважає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2008 року слід скасувати.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційноїінстанції зарезультатами розглядуапеляційної скаргимає право скасуватисудове рішенняповністю абочастково іухвалити увідповідній частинінове рішенняабо змінитирішення (п.2ч.1ст.374ЦПК України).

Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нежиле приміщення відмовити

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Приморського районногосуду м.Одеси від22листопада 2008року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нежиле приміщення відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07 червня 2024 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді Ю.П. Лозко

М.В.Назарова