Рішення

від 06.06.2024 по справі 120/19476/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 червня 2024 р. Справа № 120/19476/23

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Турбівської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Турбівської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправною бездіяльністю відповідача щодо ненадання відповіді на запит щодо отримання публічної інформації. Зокрема, позивачка наголошує, що відповідач як розпорядник інформації зобов`язаний надати достовірну, точну та повну інформацію.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову. Представник відповідача наголошує, що інформацію, яка просила надати позивачка не була створена (задокументована, відображена на певних носіях) в ході виконання повноважень.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд встановив наступне.

23.10.2023 року позивачка звернулася до Турбівської селищної ради із запитом на отримання публічної інформації № 18 наступного змісту: "Хто і коли зобов`язаний вчиняти дії щодо виготовлення технічної документації із інвентаризацією земельної ділянки яка одночасно межує із наступними землевласниками: гр. ОСОБА_2 (кадастровий № 0522282600:03:000:0380, за адресою: АДРЕСА_1 ), гр. ОСОБА_1 (кадастровий № 0522282600:03:000:0562, за адресою: АДРЕСА_1 ) та гр. ОСОБА_3 ( кадастровий № 0522282600:03:000:0115, за адресою: АДРЕСА_1 )."

Турбівською селищною радою листом від 01.11.2023 року № 08-10/2458 повідомлено позивачку про те, що не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію. Відтак, вказано, що запитувана інформація не є публічною.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не надання відповіді на запит протиправною, позивачка звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 13.01.2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

За змістом статті 1 Закону № 2939-VІ публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом; публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб`єктом владних повноважень.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2939-VІ право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Водночас, відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України "Про інформацію" від 02.10.1992 року №2657-XII (далі - Закон № 2657 - XII).

Так, згідно зі ст. 1 Закону №2657-XII інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

При цьому, за змістом пункту 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно зі статтею 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

За правилами статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані, зокрема надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

Стаття 19 Закону № 2939-VI визначає, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Згідно з частинами 4, 5 статті 19 Закону № 2939-VI письмовий запит подається в довільній формі, яка має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до матеріалів справи, позивачкою було надано запит щодо того на кого та у який період покладено обов`язок щодо виготовлення технічної документації із інвентаризації земельної ділянки.

Статтею 26 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про органи місцевого самоврядування" визначено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.

Так, пунктом 34 частини 1 цієї статті встановлено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 року № 476 (далі- Порядок № 476), інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Державна інвентаризація земель та земельних ділянок - інвентаризація земель, яка проводиться з метою формування земельних ділянок усіх форм власності, визначення їх угідь та у разі потреби віднесення таких земельних ділянок до певних категорій для інформаційного наповнення Державного земельного кадастру (п. 3 Порядку № 476).

Положеннями п. 8 цього Порядку регламентовано, що підставою для проведення інвентаризації земель є, зокрема рішення власників (розпорядників) земельних ділянок або рішення сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до матеріалів справи, земельна ділянка щодо якої позивачкою подано запит знаходиться на території Турбівської селищної ради.

Частина перша статті 20 Закону № 2939-VI зобов`язує розпорядника інформації надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Статтею 23 Закону № 2939-VI закріплено право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника інформації та передбачено, що такі рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Суд зазначає, що надання відповіді на отриманий запит має імперативний характер, незалежно від того, до яких висновків дійде суб`єкт владних повноважень чи інший розпорядник публічної інформації. При цьому, законодавством визначено виключний перелік підстав, за наявності яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту та передбачено обов`язкові реквізити такої відмови.

Так, ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Суд наголошує, що відмова у наданні відповіді на запит повинна містити чіткі обгрунтувані посилання на вищезазначені підстави.

Натомість, відповідачем не надано відповіді на запит, у зв`язку з тим, що не є інформаційним запитом звернення для відповіді на яке необхідно створити інформацію.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію.

Разом з тим, суд наголошує, що вказане не поширюється на випадок, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти або відповідно до повноважень має доступ до такої інформації.

Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною.

Суд зазначає, що надання інформації, яка має бути відома розпоряднику інформацію, у зв`язку з його повноваженнями, зокрема у сфері земельних відносин, апріорі не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.

Принагідно, суд зазначає, що, якщо розпорядник інформації не володіє відповідною інформацію, останній надає заявнику мотивовану відповідь, у якій вказує на відсутність у нього відповідної компетенції володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Разом з тим, саме лише посилання на відсутність задокументованої інформації не є підставою для не надання інформації, оскільки, у такому випадку, розпорядник повинен ужити заходів щодо отримання або створення відповідної інформації.

Суд також відзначає, що у наданні відповіді на запит визначальними повинні бути якість, чіткість, конкретика у сформованій відповіді на конкретне запитання, або ж зазначення про неможливість надати відповідь з відсиланням на законодавчі підстави, без використання надмірного формалізму.

Відтак, слід визнати протиправною бездіяльність щодо не надання запитуваної інформації та зобов`язати повторно розглянути запит на отримання публічної інформації.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано витяг із договору про надання правової допомоги від 24.12.2023 року, акт передачі-приймання роботи/послуг згідно вказаного договору від 28.07.2023 року, що містить перелік (опис) наданих послуг.

Відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зокрема враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Частиною 5 ст. 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд притримується позиції, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Так, у договорі про надання правової допомоги зазначено фіксований гонорар у сумі 2000 грн та обсяг виконаної роботи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Суд зазначає, що вказаний розмір витрат на правничу допомогу неспівмірний з складність даної справи та наданих адвокатом послуг.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, що відшкодуванню за понесені витрати на правничу допомогу підлягає сума у розмірі 1000 грн.

Витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Турбівської селищної ради (вул. Миру, 44, смт Турбів, Вінницька обл., код ЄДРПОУ 04326230) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Турбівської селищної ради щодо не надання ОСОБА_1 запитуваної інформації, вказаної у запиті від 08.07.2023 року

Зобов`язати Турбівську селищну раду повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 23.10.2023 року із наданням інформації у порядку, визначеному Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Турбівської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 грнза рахунок бюджетних асигнувань Турбівської селищної ради.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяАльчук Максим Петрович