Постанова

від 06.06.2024 по справі 120/4472/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4472/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський Олександр Ванадійович

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

06 червня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - ВЧ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 прикордонний загін, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 від 05.08.2022 № 1394 майор ОСОБА_1 , який проходить службу у ВЧ НОМЕР_1 , приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей військовослужбовцю ВЧ НОМЕР_1 старшому сержанту ОСОБА_2 за період з 07.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 25.06.2022.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", як зазначає представник позивача, Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, зокрема Державної прикордонної служби, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди та її виплата збільшується до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Разом з тим, як зазначено у позові, командування ВЧ НОМЕР_1 виплатило позивачеві за квітень-червень 2022 року додаткову винагороду лише у розмірі 30000 грн.

Представник позивача вказав, що майор ОСОБА_1 звернувся до ВЧ НОМЕР_1 щодо виплати недоплаченої додаткової винагороди, однак йому було відмовлено. Такі дії командування ВЧ НОМЕР_1 , на переконання позивача, порушують його права на отримання законної винагороди за участь у бойових діях, що гарантована державою Україна.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей за період з 07.04.2022 по 30.04.2022; з 01.05.2022 по 31.05.2022; з 01.06.2022 по 25.06.2022 в розрахунку до 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії з 07.04.2022 по 30.04.2022; з 01.05.2022 по 31.05.2022; з 01.06.2022 по 25.06.2022 на території Чернігівської та Сумської областей в розрахунку до 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з врахуванням проведених виплат за цей період.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень).

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Зазначає, що позивач дійсно проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та з 07.04.2022 був відряджений до оперативного угрупування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " з метою прийняття участі у заходах. Надалі наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 28.06.2022 № 38-вв позивача направлено у службове відрядження до НОМЕР_4 прикордонного загону в оперативному угрупуванні військ " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", з 28.06.2022, з метою прийняття участі у заходах. Тому відповідач дійшов висновку, що позивач перебував у службовому відрядженні у ВЧ НОМЕР_3 , яка входить в оперативне угрупування військ " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", в період з 08.04.2022 по 28.06.2022, що підтверджується довідкою № 1394 від 05.08.2022, виданою ВЧ НОМЕР_3 , про яку зазначає позивач у заяві та долучив її.

Зауважує, що відповідно до п. 4 Наказу № 164-АГ начальники регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби України, до яких відряджені військовослужбовці інших органів та підрозділів щомісячно до 5 числа поточного місяця повинні повідомляти органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах за попередній місяць у формі списку, передбаченого додатком 2 до Наказу № 164-АГ. Відтак, на думку відповідача, за період перебування позивача у службовому відрядженні у ВЧ2253 з 07.04.2022 по 28.06.2022, саме остання мала б щомісячно до 5 числа повідомляти ВЧ2193 про безпосередню участь позивача у бойових діях або заходах. Натомість, надісланими ВЧ2253 Списками військовослужбовців ВЧ НОМЕР_1 , які приймали безпосередню участь у бойових діях або заходах з квітня по липень 2022 року у складі ВЧ2253 у формі, визначеній додатком 2 до Наказу № 164-АГ, безпосередня участь позивача у бойових діях або заходах не підтверджена, зокрема у зазначених списках відсутні дані щодо позивача. На переконання відповідача, участь позивача у бойових діях або заходах в повній мірі не підтверджена у порядку, який визначався Наказом №164-АГ, що підтверджує відсутність у ВЧ НОМЕР_1 правових підстав для здійснення нарахування та виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі за період спірних правовідносин.

Вказує, що посадові особи ВЧ НОМЕР_1 діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Жодної бездіяльності чи протиправності в діях посадових осіб прикордонного загону немає, оскільки нарахування та виплата додаткової грошової винагороди в підвищеному розмірі на 70000 грн., передбаченому Постановою № 168, позивачеві за період з квітня по червень 2022 року, може бути здійснена лише після належного підтвердження його участі у бойових діях або заходах від ВЧ НОМЕР_3 .

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2024 року призначена до розгляду в порядку письмового провадження.

22 травня 2024 року на адресу суду надійшов відзив від представника позивача. У поданому відзиві представник позивача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у відповідача було витребувано необхідні докази, для повного та всебічного з`ясування обставин у справі.

27 травня 2024 року на адресу надійшла заява від представника позивача, у якій серед іншого, представник вказує, що довідка про участь у бойових діях видана ВЧ - НОМЕР_3 , не потребує додаткових перевірок, оскільки за її достовірність несе відповідальність командир, що її видав, - відповідно є належним, достатнім, допустимим та достовірним доказом. Вказує, що застаріла практика про витребування доказів є порушенням права на доступ до правосуддя.

На виконання вимог ухвали суду 03.06.2024 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшли: довідка КПС з додатками, рапорти за квітень - червень 2022 року та довідка (витяг) з журналу бойових дій.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи встановлено, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 07.04.2022 №5-ввпозивача направлено у службове відрядження до оперативного угрупування військ " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", з 07.04.2022, з метою прийняття участі у заходах.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 28.06.2022 № 38-вв ОСОБА_1 направлено у службове відрядження до НОМЕР_4 прикордонного загону, який перебуває в оперативному угрупуванні військ " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", з 28.06.2022, з метою прийняття участі у заходах.

Отже, як видно із матеріалів справи, позивач під час служби перебував у службовому відрядженні у НОМЕР_5 прикордонному загоні (ВЧ НОМЕР_3 ) в період з 07.04.2022 по 27.06.2022. При цьому відповідачем визнається та обставина, що у вказаний період службового відрядження позивач перебував на фінансовому забезпеченні ВЧ НОМЕР_1 , в якої існував обов`язок здійснювати нарахування та виплату ОСОБА_1 грошове забезпечення.

Відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_3 №1387 від 05.08.2022 майор ОСОБА_1 , який проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні захисту національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей з 07.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 25.06.2022.

На переконання позивача, відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі додаткової винагороди, встановленої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 у розмірі 100000 грн. за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходівз національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей військовослужбовцю ВЧ НОМЕР_1 майору ОСОБА_1 за період з 07.04.2022 по 30.04.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 25.06.2022 в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях і заходах, а тому позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та зазначає таке.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно із Інструкцією "Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України", затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 25.06.2018 № 558 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306, грошове забезпечення означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв Постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).

Відповідно до п. 1 Постанови № 168 (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби (та деяким іншим передбаченим у постанові категоріям осіб), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до пункту 2-1 Постанови № 168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

З метою виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (із змінами) та врегулювання правовідносин щодо виплат військовослужбовцям Державної прикордонної служби України передбаченого постановою від 28.02.2022 № 168 грошового забезпечення, Адміністрацією Державної прикордонної служби України прийнято наказ від 31.03.2022 № 164-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168".

Згідно з пунктом 12 Наказу № 164-АГ він підлягав застосуванню з 24.02.2022 по 31.07.2022 та втратив чинність на підставі наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.07.2022 № 392/08/81-22-АГ "Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168", водночас на момент виникнення та існування спірних відносин був чинний.

Пунктом 1 Наказу № 164-АГ визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби, які проходять військову службу в органах охорони державного кордону (прикордонних загонах) виплачується додаткова винагорода (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірі 30000 гривень, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 2 Наказу № 164-АГ розкрито зміст терміну "безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів" (далі - бойові дії або заходи), а нормою абзацу 7 пункту 3 Наказу № 164 - АГ передбачено, що з метою підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах, начальники регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, які ведуть (вели) бойові дії та до яких відряджені військовослужбовці, надають останнім довідку про участь у вказаних заходах із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі. Форма довідки затверджена додатком №1 до Наказу № 164-АГ.

Згідно з п.3 Наказу №164-АГ документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходів здійснюється на підставі одного з таких документів: бойового наказу (бойового розпорядження); 2) журналу бойових дій (вахтового журналу) або журналу ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постових відомостей (під час охорони об`єкту, на який було здійснено збройний напад, або артилерійський ракетний обстріл); рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, КрМО, КаМО, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах. Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах, начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, які ведуть (вели) бойові дії та до яких відряджені військовослужбовці, надавати останнім довідку про участь у вказаних заходах із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (додаток 1).

Як видно із матеріалів справи, ВЧ НОМЕР_3 видана довідка від 05.08.2022 № 1394, якою підтверджено, що майору ОСОБА_1 , який проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської і Сумської областей із 07.04.2022 по 30.04.2022, із 01.05.2022 по 31.05.2022, із 01.06.2022 по 25.06.2022. Підставою для видачі цієї довідки вказано: бойове розпорядження Адміністрації державної прикордонної служби України від 02.02 2022 № 56 гриф.

Водночас ВЧ НОМЕР_1 у відзиві зауважує, що ця довідка являється персональним підтвердженням права конкретного військовослужбовця, а підставою для проведення виплат є списки за формою згідно з додатком № 2 до Наказу № 164-АГ.

В той же час, надаючи оцінку доводам відповідача про те, що за відсутності "списків військовослужбовців" у нього відсутні підстави для виплати позивачу додаткової винагороди, суд зауважує, що відповідно до п. 4 Наказу № 164-АГ начальникам регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, до яких відряджені військовослужбовці з інших органів та підрозділів щомісячно до 5 числа поточного місяця повідомляти органи, в яких ці військовослужбовці проходять службу про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах за попередній місяць (додаток 2).

Згідно з пунктом 5 цього наказу визначено, що виплату додаткової винагороди здійснювати на підставі наказу начальника (командира) Держприкордонслужби. В наказі про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100 000 гривень на місяць, обов`язково зазначати підстави для його видання.

Пунктом 12 Наказу № 164-АГ визначено, що виплата військовослужбовцям додаткової винагороди здійснюється щомісяця (у поточному місяці за попередній) на підставі наказів начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників (командирів).

Системний аналіз положень норм пунктів 3-5 Наказу № 164-АГ дозволяє дійти висновку, що оформлена та видана на ім`я позивача довідка від 05.08.2022 № 1394, яка видана на підставі бойового розпорядження Адміністрації державної прикордонної служби України 02.04.2022 № 56 гриф, є допустимим, належним, достовірним та достатнім доказом безпосередньої участі позивача (відрядженого військовослужбовця) у бойових діях або заходах, а відтак і підтверджує його право на виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі за періоди із 07.04.2022 по 30.04.2022; з 01.05.2022 по 31.05.2022; з 01.06.2022 по 25.06.2022.

Наказом № 164-АГ механізм реалізації цього права поставлено у залежність від вчинення начальником регіональних управлінь та органів Держприкордонслужби, до яких відряджені військовослужбовці з інших органів та підрозділів, дій у формі щомісячного повідомлення органів в яких ці військовослужбовці проходять службу про їх безпосередню участь у бойових діях або заходах. Це повідомлення здійснюється у спосіб надсилання документів (списків) згідно додатку 2 до наказу № 164-АГ. В подальшому, це повідомлення є підставою для прийняття наказу про виплату військовослужбовцю додаткової винагороди у збільшеному розмірі.

При розгляді цієї справи встановлено, що відповідач не ставить під сумнів безпосередню участь позивача у бойових діях або заходах, а відтак його право на виплату спірної додаткової винагороди за періоди з 07.04.2022 по 30.04.2022; з 01.05.2022 по 31.05.2022; з 01.06.2022 по 25.06.2022.

Водночас, фактично єдиною підставою для невиплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі є ненадіслання інформації за встановленою формою та у передбачені строки, як цього вимагає пункт 4 Наказу № 164-АГ, що спричинило порушення прав позивача на отримання у повному обсязі належних йому сум грошового забезпечення.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів не може погодитися із аргументами ВЧ НОМЕР_1 , що підставою для нарахування додаткової винагороди є виключно списки за формою згідно додатку 2 до Наказу № 164-АГ, які мали направлятись військовою частиною, у відрядженні якої перебував позивач. Суд зауважує, що надіслання цих списків є елементом процедури виплати додаткової винагороди, тоді як право позивача на отримання спірних сум підтверджується довідкою від 05.08.2022 № 1394.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23 травня 2024 року у праві № 120/4387/23.

Також при вирішенні цього спору суд враховує, щопринцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права. Принцип правової визначеності (певності) загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом уразі необхідності.

Конституційний Суд України сформулював у Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками, в якому зазначається, що "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі" (абзац другий підпункту 5.4 п. 5 мотивувальної частини) [14]. Цим Конституційний Суд України наголосив, що невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного застосування.

У справі "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» має на увазі не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія (ЄСПЛ аналогічної позиції дотримується у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

У рішенні в справі "The Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Колегія суддів зазначає, що недотримання органами Держприкордонслужби вимог Наказу № 164-АГ в частині обміну інформацією про участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, не може мати негативні наслідки для такого військовослужбовця, а отже, й не може впливати на його особисті права, в тому числі на право отримання спірної додаткової винагороди.

Таким чином, узагальнюючи встановлені обставини та надану їм оцінку, суд доходить висновку, про беззаперечне встановлення участі позивача у бойових діях та заходах в період з 07.04.2022 по 30.04.2022; з 01.05.2022 по 31.05.2022; з 01.06.2022 по 25.06.2022, що дає йому право на отримання додаткової винагороди в розрахунку 100000 на місяць пропорційно часу участі в таких заходах.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.

В той же час, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").

В пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", п. 29).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнанняпротиправною бездіяльності ВЧ 2193 щодо нарахування та виплати позивачеві додаткової винагороди, встановленої п.1 Постанови № 168 від 28.02.2022 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або заходах за період з 07.04.2022 по 30.04.2022; з 01.05.2022 по 31.05.2022; з 01.06.2022 по 25.06.2022 в розрахунку до 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачеві додаткової винагороди, встановленої п. 1 Постанови № 168 за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії з 07.04.2022 по 30.04.2022; з 01.05.2022 по 31.05.2022; з 01.06.2022 по 25.06.2022 в розрахунку до 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, з врахуванням проведених виплат за цей період.

Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Згідно із положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Положеннями частин 2 та 3 статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із ч. 5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Водночас, у відповідності до матеріалів справи, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано договір про представництво в адміністративній справ від 12.04.2023, квитанцію від 14.04.2023., з огляду на що колегія суддів приходить до висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Отже, враховуючи вищезазначене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Ватаманюк Р.В.