Постанова

від 29.05.2024 по справі 500/6653/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/6653/23 пров. № А/857/4704/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Осташ А.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Тернопіль о 12 год. 31 хв. 24 січня 2024 року, повний текст складено 25 січня 2024 року у справі № 500/6653/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

16.10.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , просив: визнати протиправними дії щодо не звільнення його з військової служби за підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідними медичними висновками медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; зобов`язати звільнити його з військової служби за підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідними медичними висновками медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 позов задоволено частково; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю постійного догляду за хворим батьком; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю постійного догляду за хворим батьком, з урахуванням висновків суду зроблених у мотивувальній частині рішення суду. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року та ухвалити нове, яким в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції бере до уваги подання позивачем до рапорту про звільнення серед іншого висновок ЛКК №15/947 від 02.05.2023 про наявність когнітивних порушень у батька позивача ОСОБА_2 , відповідно до якого він за станом здоров`я потребує постійного догляду терміном на один рік, а тому приходить до переконання що висновок є належним документом, котрий надає позивачу реалізувати своє право на звільнення. Втім, чинним законодавством України передбачені підстави для звільнення за сімейними обставинами з військової служби військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації в особливий період. Необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особами, що досягнули повноліття підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, а такого висновку позивач до рапорта не долучив. Окрім того суд першої інстанції не врахував, що рішення ЛКК, яке долучено до рапорту, не містить жодного посилання на безтермінову необхідність постійного отримання сторонньої допомоги батьком позивача, термін такого догляду визначений одним роком, що судом першої інстанції не враховано.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та в позові відмовити. Позивач повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про розгляд справи, що у відповідності до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що солдат ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді водія - електрика 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , ВОС - 790058А, що підтверджується Витягом з Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20.04.2022 за №110.

Позивач, бажаючи звільнитись з військової служби, подав відповідний рапорт командиру військової частини НОМЕР_2 .

Необхідність постійного догляду за своїм батьком, як зазначено в позовній заяві, позивач обґрунтовував висновком ЛКК від 02.05.2023 року за №15/947 та висновком ЛКК від 04.05.2023 року №5/957, у яких про необхідність такого догляду зазначено.

За результатом розгляду рапорта відповідач Військова частина НОМЕР_1 листом від 08.07.2023 направила рапорт та додані до нього документи без реалізації у військову частину НОМЕР_2 .

Як видно зі змісту листа військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2023 на адвокатський запит, підстави для відмови у звільненні позивача зі служби наведені у рапорті юрисконсульта ВЧ НОМЕР_1 від 10.06.2023.

У вищезазначеному рапорті зазначено, що висновок лікарсько-консультативної комісії не може бути визнаний, як документ, що відповідає нормативно-правовим актам та не може бути підставою для звільнення позивача зі служби, оскільки відповідно до положень Постанови КМУ №413 від 12.06.2013 необхідність постійного стороннього догляду за повнолітнім має бути підтверджена висновком МСЕК, а не ЛКК.

Не погоджуючись з відмовою в задоволенні рапорта та, відповідно, з допущеною протиправними діями щодо не звільнення з військової служби, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і до сьогодні.

Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Зокрема, відповідно до абз.4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до абзацу другого підпункту 2 пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України 1153/2008 (далі - Положення 1153/2008), звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу": у військових частинах до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

У відповідності до статті 4 Закону України «Про основи національного спротиву» батальйон територіальної оборони входить в структуру бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 9 цього ж Закону, на громадян України, зарахованих до складу добровольчих формувань територіальних громад, під час участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони поширюється дія статутів Збройних Сил України.

У відповідності до частини другої статті 66 Статуту внутрішньої служби збройних сил України: командир бригади є прямим начальником усього особового складу полку.

Отже, як це правильно зазначив суд першої інстанції, військова частина НОМЕР_2 є структурним підрозділом та знаходиться в прямому підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 , та саме командир Військової частини НОМЕР_1 наділений повноваженням щодо звільнення позивача зі служби за сімейними обставинами.

Щодо аргументу апелянта про правомірність відмови у задоволенні рапорта позивача з підстав неподання належного документа для звільнення позивача з військової служби, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Позивач, обґрунтовуючи на необхідність здійснення постійного догляду за своїм батьком, вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена висновком ЛКК від 02.05.2023 №15/947 (висновок форми № 080-4/о, затвердженої наказом МОЗ України від 09.03.2021 № 407), який дійсний до 02.05.2024 та висновком ЛКК №5/957 від 04.05.2023 з терміном дії на один рік.

Аналізуючи поданий висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, колегія суддів доходить висновку, що такий висновок не може підтверджувати необхідності здійснення постійного стороннього догляду за хворим батьком, з урахуванням наступного.

Підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ містить покликання на таку передумову звільнення з військової служби як «постійний догляд», що підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК або ЛКК закладу охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України 09 березня 2021 року № 407 затверджено, крім іншого, форму первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (далі - також Висновок) та Інструкцію щодо її заповнення (далі - Інструкція № 407).

Згідно пункту 4 Інструкції № 407 Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859 (далі - Порядок № 859).

Відповідно до пункту 9 Інструкції № 407 Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та м. Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, Висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, Висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб Висновок видається на 12 місяців з дати видачі (пункт 11 Інструкції № 407).

Долучений позивачем до матеріалів справи висновок ЛКК від 02.05.2023 №15/Ї947 не містить жодного покликання на безтермінову необхідність постійного отримання сторонньої допомоги батьком позивача, що вказує на обмежену часовими межами компетенцію ЛКК з цього питання.

У висновку ЛКК від 02.05.2023 №15/947 (висновок форми № 080-4/о, затвердженої наказом МОЗ України від 09.03.2021 № 407), який дійсний до 02.05.2024 вказано що ОСОБА_3 за станом здоров`я не здатний до самообслуговування і потребує постійного стороннього догляду, терміном на один рік. У висновку ЛКК №5/957 від 04.05.2023 зазначено, що ОСОБА_1 за станом здоров`я може надавати соціальні послуги терміном на один рік.

Проте, позивача ініціює остаточне звільнення з військової служби.

Так, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).

Згідно з пунктом 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Пунктом 17 Положення № 1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Підпункт 1 пункту 11 Положення № 1317 визначає, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають серед інших: - ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; - потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з аргументами апелянта, що необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особами з інвалідністю, що досягли повноліття, на час розгляду рапорта позивача підтверджувався відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.

У свою чергу, механізм організації експертизи тимчасової втрати працездатності осіб в окремих випадках, за яких медичний висновок про тимчасову непрацездатність (далі - медичний висновок) відповідно до Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 червня 2021 року № 1066, не формується, а також повноваження та роботу ЛКК за результатом здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючим лікарем закладу охорони здоров`я незалежно від форми власності та фізичної особи-підприємця, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, передбачено Порядком організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров`я від 09.04.2008 № 189 (далі - Порядок № 189).

Пункти 1-3 Розділу IІІ Порядку № 189 визначають, що при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК.

ЛКК у своїй діяльності керується стандартами медичних технологій лікувально-діагностичного процесу та протоколами надання медичної допомоги за спеціальностями, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами.

До основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання). У разі виявлення порушень щодо таких медичних висновків про тимчасову непрацездатність ЛКК виносить на своє засідання питання щодо обґрунтованості формування такого медичного висновку про тимчасову непрацездатність. Здійснює аналіз якості наданих медичних послуг у межах відповідного випадку тимчасової непрацездатності: період, на який сформовано медичний висновок/-ки; обґрунтування потреби формування нового медичного висновку в разі продовження лікування в амбулаторних умовах після стаціонарного лікування; своєчасність направлення хворого до стаціонару при наявності медичних показань з урахуванням профілю захворювання; правильність оформлення медичної первинно-облікової документації; правильність відбору при направленні хворих до санаторно-курортних закладів, реабілітаційних центрів та реабілітаційних відділень санаторно-курортних і спеціалізованих закладів охорони здоров`я; якість надання медичної допомоги; якість ефективності спостереження, оздоровлення хворих, які часто та тривало хворіють; внесення відміток про порушення пацієнтом режиму лікування до медичного висновку про тимчасову непрацездатність; роботу лікуючого лікаря з вивчення і профілактики захворюваності та інвалідності; 5) надає керівнику суб`єкта господарювання за результатами вжиття заходів, визначених у підпункті 4 пункту 3 розділу II цього Порядку, аналіз якості експертизи тимчасової непрацездатності, пропозиції щодо відповідності фахівців займаним посадам, кваліфікаційним категоріям, про накладання дисциплінарних стягнень та передачу справ у слідчі органи; 6) участь у встановленому порядку у засіданнях МСЕК.

Пункт 4 Розділу IV Порядку № 189 визначає, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.

Отже, системний аналіз наведених норм свідчить, що необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особою, що досягла повноліття, підтверджується відповідним висновком МСЕК, а необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком ЛКК.

Правовий висновок щодо того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду, Верховний Суд висловив у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23. Так Верховний Суд у цій постанові дійшов висновку, що поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.

При цьому, підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що у поданому до рапорта висновку від 02.05.2023 №15/947 жодної вказівки на систематичність, чи іншу періодичність такого догляду, немає. Постійний сторонній догляд терміном один рік не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

Позивач ж до рапорта не надав висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного безтермінового стороннього догляду за його батьком.

Виходячи з системного аналізу правових норм та обставин даної справи, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що долучений позивачем до рапорта Висновок від 02.05.2023 №15/947 може бути визнаний належною підставою для застосування підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ і, як наслідок, звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами, та вважає що такий на момент розгляду рапорта позивача про звільнення не відносився до документів, що підтверджують необхідність здійснення постійного безтермінового догляду.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Щодо розподілу судових витрат, то такі відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно встановив обставини, які мають значення для справи, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі №500/6653/23 скасувати.

В задоволені позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 07.06.2024 згідно з ч.3 ст.321 КАС України