Рішення

від 06.06.2024 по справі 320/2050/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2024 року № 320/2050/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся громадянин ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, яка передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати при звільненні позивачу компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами на 01.01.2021, встановленими розпорядженням Адміністрації Держприкордонслужби України від 29.01.2021 №13 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації»;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за все належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройний Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 №178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, та за цінами предметів обмундирування визначеними станом на 01.01.2021 розпорядженням Адміністрації Держприкордонслужби України від 29.01.2021 №13 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації»;

визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у липні 2017 року та підйомної роботи у вересні 2016 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу на оздоровлення у липні 2017 року та підйомної роботи у вересні 2016 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням виплачених сум;

визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати при звільненні позивачу індексації грошового забезпечення за увесь період служби;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за увесь період служби з врахуванням виплачених сум;

стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 22.07.2021 по день винесення рішення судом;

стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 50 000,00грн. в якості відшкодування завданої моральної шкоди.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати позивачу при звільненні одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; компенсації за неотримане речове майно; грошової допомоги на оздоровлення у липні 2017 року та підйомної роботи у вересні 2016 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 та індексації грошового забезпечення за увесь період служби.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.

На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що гр. ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України, наказом начальника Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України від 22.07.2021 №300-ос «По особовому складу» припинено (розірвано) контракт та виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 (П-019231), інспектора прикордонної служби 2 категорії групи силової підтримки відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А). звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу».

Відповідно до вказаного наказу, зокрема, вислуга років на 22 липня 2021 року становить: календарна: 07 років 05 місяців 12 днів; пільгова: 05 років 00 місяців 12 днів; всього: 12 років 05 місяців 24 дні.

На адвокатський запит від 14.09.2021 №3/09-21-аз щодо виплаченого грошового забезпечення, відповідач листом від 28.09.2021 №11/5235-21-вих повідомив, що заборгованість з боку військової частини НОМЕР_1 в частині виплати компенсації за неотримане речове майно станом на 27.09.2021 становить 24 539,03грн. Після надходження фінансування на рахунок військової частини, виплата грошової компенсації буде здійснена на розрахунковий рахунок позивача.

За період проходження служби в ОКПП « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з 21.09.2016 по 30.11.2018 індексація не нарахована та не виплачена. Разом з тим, відповідач повідомив, що з метою уточнення інформації стосовно нарахування та виплати індексації грошовий коштів за період до 2016 року, військовою частиною направлено запит до НОМЕР_2 загону морської охорони Державної прикордонної служби України. Враховуючи зазначене, розрахунок буде надано додатково, у вигляді довідки.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, яка передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон України № 2232-XII).

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон України № 2011-XII).

Відповідно до статті 1-2 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону України № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 15 Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», встановлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Згідно з положеннями пункту 4.10.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України №425 від 20.05.2008, військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Як вбачається з копії наказу начальника Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України від 22.07.2021 №300-ос «По особовому складу», вислуга років позивача станом на 22 липня 2021 року становить: календарна: 07 років 05 місяців 12 днів; пільгова: 05 років 00 місяців 12 днів; всього: 12 років 05 місяців 24 дні.

Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».

Таким чином, в частині другій статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Вказана правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №806/2104/17 та від 24.11.2020 у справі №822/3008/17.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, яка передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В частині позовних вимог щодо визнання протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати при звільненні позивачу компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами на 01.01.2021, встановленими розпорядженням Адміністрації Держприкордонслужби України від 29.01.2021 №13 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації» та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за все належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройний Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 №178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, та за цінами предметів обмундирування визначеними станом на 01.01.2021 розпорядженням Адміністрації Держприкордонслужби України від 29.01.2021 №13 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації», суд зазначає наступне.

Закон України Про військовий обов`язок і військову службу, здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни.

Статтею 2 Закону передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частина 1 статті 3 Закону передбачає, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України, "Про оборону України", «Про Збройні Сили України", «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.09 N1115/2009 відповідно до ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" постановлено, затвердити Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України. Загальна частина п. 1 визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

Стаття 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У відповідності до статті стаття 9-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, держава гарантує продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" (далі - Постанова).

Відповідно до п. 3-5 постанови КM України від 16.03.2016 року №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року.

Суд зазначає, що у Постанові №178 немає чіткого визначення цінової політики здійснення нарахування, таким чином законодавець делегував дані повноваження кожній структурі відповідно для відпрацювання чіткого алгоритму виплати грошової компенсації за речове майно.

Також суд зазначає, що у даних спірних правовідносинах необхідно враховувати п. 5 Постанови з прив`язкою до п. 3 вказаної Постанови. При нарахуванні грошової компенсації за окремим видами речового майна, необхідно обов`язково враховувати такі складом як момент виникнення права на отримання майна, норму належності, термін експлуатації, ціна на час набуття права, кількість предметів належних до видачі та термін який минув з останнього моменту отримання предмети речового майна.

Тобто при визначенні суми, що підлягає до виплати важливо звертати увагу на момент коли у військовослужбовця виникає право на отримання відповідного речового майна та ціна на дане майно в момент виникнення права.

З огляду на вищевикладене суд зазначає, що позивачу у грудні 2021 року було нараховано 24539,03грн. та виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, а отже суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач діяв в межах чинного законодавства України, а отже позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у липні 2017 року та підйомної роботи у вересні 2016 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу на оздоровлення у липні 2017 року та підйомної роботи у вересні 2016 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням виплачених сум, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Щомісячна додаткова грошова винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - постанова № 889) та Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595, виданим на виконання постанови № 889 (далі - Інструкція, наказ № 595 відповідно).

У пункті 1 Постанови №889 встановлено, що військовослужбовці (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), мають право на отримання щомісячної додаткової грошової нагороди в розмірі: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 % місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 % місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року -- у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 зазначеної постанови № 889).

Суд при наданні оцінки фактичним обставинам справи вказує, що, застосовуючи положення зазначених Інструкцій як спеціального нормативно-правового акту, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Так, частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-XII, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам вказаного Закону.

Аналогічний правовий висновок був неодноразово викладений Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.07.2019 у справі №826/3398/17, від 15.10.2019 у справі №240/445/19, від 16.10.2020 у справі №826/4043/16, від 26.02.2021 у справі №620/3346/19, від 31.03.2021 у справі №620/2878/20 та від 28.05.2021 у справі №400/1955/20.

Суд також враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.

Ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищеозначеній справі Велика палата дійшла наступних висновків: «Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Оскільки додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.».

Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №825/997/17.

Відтак, щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889, включається до складу сум грошового забезпечення, з якого нараховується та виплачується грошова допомога на оздоровлення.

Таким чином, позовні вимоги в даній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати при звільненні позивачу індексації грошового забезпечення за увесь період служби та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за увесь період служби з врахуванням виплачених сум, суд зазначає наступне.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до норм ст. ст. 4, 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно змісту ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

При цьому, нормами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, а тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства України щодо соціальних стандартів і нормативів.

Відповідно до п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016).

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

На момент виникнення спірних правовідносин посадові оклади військовослужбовців встановлювались відповідно до постанови Кабміну України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294), яка набрала чинності з 01.01.2008.

З набранням чинності Постановою № 1294, з 01 січня 2008 року відбулось підвищення посадових окладів військовослужбовців.

Тому, з урахуванням приписів п. 5 Порядку № 1078, саме січень 2008 року, є базовим для обчислення індексації грошового забезпечення позивача. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів військовослужбовців.

Постанова № 1294 діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018. У період з 01.01.2008 до 01.03.2018 розміри посадових окладів військовослужбовців не змінювались.

З набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 відбулося збільшення посадових окладів військовослужбовців, яке, відповідно, призвело до зміни базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення позивача.

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що з 21.09.2016 по 30.11.2018 позивачу індексація грошового забезпечення не виплачувалась.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 22.07.2021 по день винесення рішення судом, суд дійшов висновку про передчасність таких вимог, позаяк, наразі остаточний розрахунок з позивачем не проведено, а тому суд не здійснює захист прав особи на майбутнє.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 50 000,00грн. в якості відшкодування завданої моральної шкоди, суд зазначає наступне.

За змістом статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування ….

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно роз`яснень, які містяться в постанові Пленуму ВС України №4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3 постанови).

Проте, позивачем не зазначено, в чому саме виразились його моральні страждання, не доведено причинного зв`язку між стражданнями позивача та діями відповідача, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, не надано відповідних доказів.

Вирішуючи питання щодо стягнення компенсації за завдану моральну шкоду суд вважає, що мова йде про справедливе та розумне відшкодування, а не про покарання відповідача за його неправомірні дії, що не відповідає принципам та завданням Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 року у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 року у справі № 9901/377/18.

Суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Проте, позивач не виконав свого обов`язку щодо доказування та не надав суду жодного доказу на підтвердження моральних страждань, а також не надав жодного обґрунтування щодо заявленого розміру моральної шкоди.

Оскільки під час розгляду справи позивачем не представлено належних доказів заподіяння йому неправомірними та винними діями відповідача шкоди, що є необхідною умовою відшкодування моральної шкоди, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно з частиною другою другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності своїх дій.

Отже, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40грн., що підтверджується квитанцією від 22.01.2022 №4528-0943-3737-3825.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов`язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у липні 2017 року та підйомної роботи у вересні 2016 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Зобов`язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу на оздоровлення у липні 2017 року та підйомної роботи у вересні 2016 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати при звільненні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за увесь період служби.

Зобов`язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за увесь період служби з врахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України судові витрати в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.