Ухвала

від 31.05.2024 по справі 757/23200/24-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23200/24-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2024 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_3 про арешт майна,-

ВСТАНОВИВ:

22.05.2024 року в провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_3 , за погодженням з прокурором, про арешт майна.

В обґрунтування клопотання прокурора зазначив, що слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, за процесуального керівництва Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022100000000584 від 15.11.2022 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 27 ч. 4 ст. 426 КК України, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 КК України, за підозрою ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 426 КК України.

ОСОБА_6 підозрюється у недбалому ставленні військової службової особи до служби, що спричинило тяжкі наслідки, вчинене в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 КК України.

21.05.2024 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 425 КК України.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 379369721 від 21.05.2024, встановлено, що підозрюваному ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві приватної власності належить:земельна ділянка із кадастровим номером 7423383200:09:001:0049, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2095821674233;земельна ділянка із кадастровим номером 7423381900:34:001:0071, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2095700674233;земельна ділянка із кадастровим номером 6822484800:04:001:0071, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1107629368224;земельна ділянка із кадастровим номером 6821885900:08:005:0106, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 191385868218;земельна ділянка із кадастровим номером 6821885900:07:002:0083, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 187701568218; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 678443868218;квартира за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 278712480000.

Окрім цього, згідно рапорту оперативних співробітників Другого оперативного відділу (з дислокацією у м. Києві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києва, від 21.05.2024 підозрюваному ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві приватної власності належить автомобіль MERCEDES-BENZ E 220 CDI, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .

Таким чином, слідчий звернувся до слідчого судді з даний клопотанням та просить накласти арешт, з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, запобігання можливості приховування та відчуження майна.

У судове засідання прокурор подав заяву, в якій просив розглядати клопотання без його участі, вимоги підтримав.

Представник власника майна, який є підозрюваним ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 подав в судове засідання письмові заперечення та просив розглядати клопотання без його участі.

Так, у своїх письмових запереченнях адвокат зазначив, що підозра є необґрунтованою. Також, зазначив, що стаття яка інкримінується підозрюваному не передбачає конфіскації майна, як виду покарання, те саме і стосується спеціальної конфіскації, оскільки майно набуте ОСОБА_6 , було в рамках закону в порядку спадкування.

Окрім цього, представник зазначив, що ані в клопотанні про арешт майна, ані в додатках до нього немає жодних доказів, які б підтверджували, що прокурором було заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні №42022100000000584 від 15.11.2022, відповідно до ст.128 КПК України.

Оскільки цивільний позов в рамках кримінального провадження не пред`являвся, сторона захисту не вбачає правових підстав для накладення арешту на майно ОСОБА_6 з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення (цивільний позов).

На відсутність підстав для накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_6 з метою забезпечення цивільного позову свідчить і наявність судового спору у господарському суді.

Таким чином, сторона обвинувачення не надала жодного достатнього доказу, який би вказував на необхідність накладення арешту з метою забезпечення цивільного позову. Відтак, правові підстави для арешту майна ОСОБА_6 , за ч.4 ст.170 КПК України відсутні.

Так, представник власника майна звернув увагу, що під час вирішення питання про накладення арешту на майно суд також повинен враховувати як встановлену законом презумпцію спільної сумісної власності ОСОБА_6 та його дружини - ОСОБА_9 на таке майно, так і потенційні негативні наслідки накладення арешту саме для ОСОБА_9 - як співвласниці майна подружжя.

З врахуванням зазначених підстав, представник власника майна просив відмовити в задоволенні клопотання.

Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.

Вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.5ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).

Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Пунктом 4 частини 2 статті 170 КПК України зокрема визначено, що арешт майна допускається з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Частиною 6 ст. 170 КПК України унормовано, що у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч. 8 ст. 170 КПК України вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

Відповідно до ч. 10 ст. 171 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб;5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі "Бакланов проти Російської Федерації", Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі "Фрізен проти Російської Федерації", Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

З врахуванням встановлених обставин, слідчий суддя дослідивши клопотання слідчого та заперечення сторони представника власника майна, прийшов до висновку, що стороною обвинувачення належним чином необґрунтовано необхідності накладення арешту, оскільки не зазначено про наявність цивільного позову та розміру встановленої шкоди .

Таким чином, на думку слідчого судді мета з якою звернувся слідчий є недоведеною та спростованою належним чином стороною представника власника майна.

Відтак, клопотання не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 170-173, 175, 309, 372, 392, 532 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, ОСОБА_3 про арешт майна - відмовити.

Ухвала про накладення арешту може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_10