Постанова

від 10.06.2024 по справі 913/448/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2024 року м. Харків Справа № 913/448/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Терещенко О.І. , суддя Тихий П.В.

без виклику представників сторін,

розглянувши апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської селищної територіальної громади, смт. Станиця Луганська Станично-Луганського району Луганської області, (вх. №726 Л/1) на рішення господарського суду Луганської області від 19.02.2024 у справі №913/448/23 (суддя Корнієнко В.В., ухвалене в м.Харків, дата складення повного тексту 19.02.2024)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України, м. Київ,

до відповідача: Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської селищної територіальної громади, смт. Станиця Луганська Станично-Луганського району Луганської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдінг, м. Київ,

про стягнення 137326,10грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської селищної територіальної громади про стягнення боргу в сумі 91576,46грн. по оплаті газу, поставленого відповідачу за типовим договором постачання природного газу постачальником останньої надії, пені в сумі 13523,21грн., 3% річних в розмірі 4109,64грн. та інфляційних в сумі 28116,79грн. за прострочення платежів.

Рішенням господарського суду Луганської області від 19.02.2024 у справі №913/448/23 позов задоволено повністю; стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської селищної територіальної громади на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України борг в сумі 91576,46грн., пеню в сумі 13523,21 грн, 3% річних в розмірі 4109,64грн., інфляційні в сумі 28116,79грн., витрати на судовий збір в розмірі 2147,20грн.

Відповідні висновки місцевого господарського мотивовані доведеністю факту постачання позивачем природного газу відповідачу на виконання умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу постачальником останньої надії, а саме в об`ємі 1252,00тис. м куб. на суму 21033,60грн. згідно акту №23113 приймання-передачі природного газу за листопад 2021 та коригуючого акту №28824, а також з 01.12.2021 по 31.12.2021 в об`ємі 1703,00тис. м куб. на суму 91576,46грн. згідно акту №31912 приймання-передачі природного газу за грудень 2021, здійснення відповідачем часткової оплати зазначеної вартості на суму 21033,60грн. та наявність у зв`язку із цим у нього заборгованості за спожитий природний газ у розмірі 91576,46грн., на яку правомірно у відповідності до п. 4.5. договору постачання природного газу постачальником останньої надії та ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України нараховано до стягнення 13523,21грн. пені, 3% річних в розмірі 4109,64грн. та інфляційних в сумі 28116,79грн.

Комунальне некомерційне підприємство Центр первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської селищної територіальної громади з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 19.02.2024 у справі №913/448/23 в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 13523,21грн. та 3% річних в розмірі 4109,64грн., та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача пеню в сумі 676,16грн. та 3% річних в розмірі 205,48грн., зменшивши їх розмір на 95% від сум, заявлених в позові.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим відповідачем доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема, апелянт не заперечує проти суми основної заборгованості за спожитий природний газ у розмірі 91576,46грн., проте, наголошує на тому, що є неприбуткової організацією, фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету та згідно пп. ґ). п. 3 ч.1 ст. 89 Бюджетного кодексу України оплата енергоносіїв комунальних закладів охорони здоров`я, які належать відповідним територіальним громадам, здійснюється з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад.

Вказане свідчить про те, що апелянт обмежений у володінні та використанні грошових коштів, його можливість у виконанні своїх грошових зобов`язань перед постачальниками природного газу напряму залежить від зовнішнього фінансування з боку територіальної громади.

Крім того, скаржник звертає увагу на те, що листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1, який розміщений у вільному доступі на сайті Торгово-промислової палати, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

3 24.02.2022 та по теперішній час територія смт. Станиця Луганська, яка є місцезнаходженням відповідача, віднесена до тимчасово окупованих територій згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022.

Вказані обставини свідчать про неможливість відповідача з 24.02.2022 та по теперішній час належним чином здійснювати свою діяльність, виконувати свої зобов`язання за господарськими договорами, в тому числі й перед позивачем, з незалежних від відповідача обставин та підтверджують відсутність прямого наміру відповідача з порушення своїх господарських зобов`язань.

Апелянт наголошує, що заявлені позивачем до стягнення суми пені та 3 % річних не є основним доходом останнього і не може впливати на його господарську діяльність. Крім того, належних та допустимих доказів понесення ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» збитків/погіршення фінансового становища через порушення відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної оплати спожитого природного газу суду надано не було.

Разом з тим, для скаржника, як для неприбуткової організації сплата за рішенням суду на користь позивача пені в сумі 13523,21 грн. та 3 % річних в сумі 4109,64грн. є суттєвим розміром грошових коштів.

З огляду на вищевикладене, апелянт вважає, що господарським судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення повинні були бути застосовані положення статті 233 Господарського кодексу України, якою передбачено зменшення розміру штрафних санкцій.

В контексті спірних правовідносин, щодо наявності правових підстав для зменшення суми 3% річних, скаржник також посилається на правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18,в якій суд вказав, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 витребувано у господарського суду Луганської області матеріали справи №913/448/23; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

01.04.2024 матеріали справи №913/448/23 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 залишено апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської селищної територіальної громади на рішення господарського суду Луганської області від 19.02.2024 у справі №913/448/23 без руху в порядку статті 260 Господарського процесуального кодексу України, з тих підстав, що апелянтом не надано суду доказів сплати судового збору у встановленому законом розмірі.

12.04.2024 апелянтом подано до апеляційного господарського суду документи на підтвердження усунення недоліків, що стали підставою для залишення апеляційної скарги без руху, а саме: платіжне доручення на підтвердження сплати судового збору (вх.№5199).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської селищної територіальної громади на рішення господарського суду Луганської області від 19.02.2024 у справі №913/448/23; встановлено сторонам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; розгляд апеляційної скарги Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської селищної територіальної громади на рішення господарського суду Луганської області від 19.02.2024 у справі №913/448/23 ухвалено розпочати з 16.04.2024 без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з частиною 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з долученої до матеріалів справи довідки про доставку електронного листа, копію ухвали Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 отримано позивачем 15.04.2024.

Клопотання від позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Закон України "Про ринок природного газу" визначає, що споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини (стаття 1).

Згідно з частинами 1 та 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов`язаний, зокрема:

1) укласти договір про постачання природного газу;

2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів;

3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу;

4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу;

5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Правилами постачання природного газу врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (надалі - Оператори ГРМ/ГТС). Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС.

Згідно з п.3 Розділу І Правил постачання природного газу постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі договору, який має відповідати типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором. Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.

Особливості здійснення постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії" визначені розділом VI Правил постачання природного газу.

Відповідно до п. 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 (надалі - Правила), договір постачання природного газу постачальником останньої надії укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника останньої надії та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником останньої надії не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником останньої надії і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Отже, відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 ЦК України.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник "останньої надії" зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Відповідно до Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501.

Умовами пунктів 4.2-4.4 Типового договору визначено, що об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу. Постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено). Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Таким чином, підставою для здійснення оплати є рахунок.

Отже, за договором постачання природного газу постачальник "останньої надії" зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником "останньої надії" не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником "останньої надії".

Постачальник "останньої надії" зобов`язаний на головній сторінці свого сайту розмістити діючу редакцію договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", яка має відповідати типовому договору, роз`яснення щодо його укладання, а також ціну природного газу для споживачів, визначену згідно з вимогами цього розділу.

Таким чином, цей договір є договором приєднання, при укладенні якого зі споживачем ураховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Згідно з пунктом 1 розділу II Правил, підставою для постачання природного газу споживачу є:

- наявність у споживача, об`єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу;

- наявність у споживача, об`єкт якого підключений до газотранспортної системи, договору транспортування природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГТС, та присвоєння споживачу Оператором ГТС персонального ЕІС-коду як суб`єкту ринку природного газу;

- наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов;

- включення споживача до Реєстру споживачів постачальника у відповідному розрахунковому періоді;

- відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений природний газ перед діючим постачальником (за його наявності), що має підтверджуватися письмовою довідкою діючого постачальника або складеним з ним актом звірки взаєморозрахунків. або наявність письмового дозволу діючого постачальника на перехід споживача до нового постачальника.

Разом із цим, відповідно до пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2493 (надалі - Кодекс ГТС), Реєстр споживачів постачальника - перелік споживачів, які в інформаційній платформі закріплені за певним постачальником у розрахунковому періоді.

Інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 1-2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС, постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 №2496, та за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді. Постачальник, крім постачальника останньої надії, не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника в розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.

З моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником останньої надії та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем. Реєстрація споживача в Реєстрі споживачів постачальником останньої надії здійснюється на період, що не може перевищувати граничний строк постачання, визначений Законом України Про ринок природного газу та Правилами постачання природного газу.

Реєстрація побутового споживача, споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, або оператора газорозподільної системи здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об`єкта в таких випадках:

- відсутність підтвердженої номінації та реномінації діючого постачальника побутового споживача, споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, постачальника, який здійснює постачання газу оператору газорозподільної системи для покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі, або оператора газорозподільної системи, який здійснює закупівлю природного газу для покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо- технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі на підставі договору (договорів) купівлі-продажу природного газу в оптового продавця, для газової доби до 02:00 (04:00 за київським часом) години для зимового періоду в газову добу (D-1) та 01:00 (04:00 за київським часом) години для літнього періоду в газову добу (D-1) на точку виходу до газорозподільної системи, крім випадків ініціювання постачальником останньої надії відключення по об`єкту такого споживача. У такому випадку постачання здійснюється з дня, наступного за днем включення до Реєстру споживачів постачальника останньої надії;

- відсутність за три дні до кінцевої дати постачання природного газу поточним постачальником побутового споживача або споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, в Реєстрі іншого постачальника. У такому випадку постачання здійснюється з дня, наступного за кінцевим днем постачання попереднім постачальником.

Реєстрація споживача, що не є побутовим (крім споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, та оператора газорозподільної системи), здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об`єкта у випадку, якщо діючому постачальнику було зупинено дію чи анульовано ліцензію на постачання природного газу.

Дата початку постачання природного газу споживачу постачальником останньої надії визначається в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії на інформаційній платформі.

Після закінчення граничного строку постачання природного газу постачальником "останньої надії", передбаченого цим розділом та Законом України "Про ринок природного газу", постачальник "останньої надії" зобов`язаний припинити постачання природного газу за договором зі споживачем. Виключення споживача з Реєстру споживачів постачальника "останньої надії" здійснюється у порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. У випадку якщо споживач не був включений до Реєстру споживачів іншого постачальника після закінчення постачання природного газу постачальником "останньої надії", до такого споживача повинні застосовуватись заходи з припинення розподілу/транспортування (для прямих споживачів) природного газу споживачу відповідно до умов Кодексу газорозподільних систем та Кодексу газотранспортної системи.

Постачальник "останньої надії" має повідомити споживача про обмежений строк постачання природного газу, ціну природного газу для споживача та поінформувати споживача про його право та необхідність вибору іншого постачальника шляхом розміщення відповідної інформації на сайті постачальника "останньої надії". Постачальник "останньої надії" зобов`язаний оприлюднювати на своєму веб-сайті та підтримувати в актуальному стані інформацію щодо споживачів, що не є побутовими, з діючими договорами постачання природного газу із зазначенням такої інформації: ЕІС-коди споживачів (точок комерційного обліку); ЄДРПОУ та назва споживача; адреса об`єкта; кінцевий строк постачання природного газу.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917- Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України було визначено постачальником останньої надії на ринку природного газу.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №809 і від 09.12.2020 №1236 визначено зобов`язання акціонерного товариства Магістральні газопроводи України, товариства з обмеженою відповідальністю Оператор газотранспортної системи України, операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю Операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника останньої надії обсягів природного газу, спожитого з 01.10.2021 бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.

У розумінні Бюджетного кодексу України - Комунальне некомерційне підприємство Центр первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської селищної територіальної громади є бюджетною установою.

У зв`язку із відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.11.2021 автоматично включено до портфеля постачальника останньої надії - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Відповідно до інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії", від оператора ГРМ/оператора ГТС відповідача включено до переліку таких споживачів з ЕІС-кодом 56ХБ00012АКЕТ009.

На підтвердження факту включення відповідача до реєстру споживачів постачальника останньої надії та віднесення спожитого відповідачем газу до портфеля постачальника останньої надії з наведених вище підстав, позивачем було додано до позовної заяви лист оператора ГТС від 11.09.2022 №ТОВВИХ-23-12554 з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56ХБ00012АКЕТ009; інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії від оператора ГРМ (Форма №10); відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56ХБ00012АКЕТ009 (надано у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС) (т.1 а.с.21-23, 24-26).

Таким чином, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (надалі - постачальник, позивач) та Комунальним некомерційним підприємством Центр первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської селищної територіальної громади (надалі - споживач, відповідач) було укладено договір постачання природного газу постачальником останньої надії.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).

За умовами статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своєю правовою природою договір, який укладено сторонами, є договором постачання природного газу постачальником останньої надії.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (стаття 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями частини 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за договором та поставлено відповідачу протягом листопада - грудня 2021 року природний газ на загальну суму 112610,06грн., а саме в період з 01.11.2021 по 30.11.2021 в об`ємі 1252,00тис. м куб. на суму 21033,60грн. згідно акту №23113 приймання-передачі природного газу за листопад 2021 та коригуючого акту №28824, а також з 01.12.2021 по 31.12.2021 в об`ємі 1703,00тис. м куб. на суму 91576,46грн. згідно акту №31912 приймання-передачі природного газу за грудень 2021 року (т.1 а.с.35, 40, 42).

У відповідності до пункту 2 глави 7 розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015 (надалі - Кодекс ГТС), у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

Отже, об`єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається оператором ГРМ в інформаційну платформу оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.

За відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської селищної територіальної громади, зазначено ЕІС-код споживача природного газу 56ХБ00012АКЕТ009.

Згідно з листом ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» щодо споживача з ЕІС-кодом 56ХБ00012АКЕТ009 підтверджено, що у зазначені періоди відповідач був закріплений за постачальником останньої надії ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (т.1 а.с.21-23).

Також, в даному листі вказано, що обсяги природного газу, використані споживачем з ЕІС-кодом 56ХБ00012АКЕТ009, внесені в алокацію вказаного постачальника останньої надії та становлять з 01.11.2021 по 30.11.2021 1252,00 куб. м; з 02.12.2021 по 31.12.2021 1703,00 куб. м. (т.1 а.с.25-23).

Поставка природного газу позивачем у зазначених обсягах відповідачу в ці періоди також підтверджується даними довідки про об`єми поставленого ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз України природного газу за період реєстрації в реєстрі та даними витягу з ІП ОГТСУ з ЄЦП ТОВ Оператор газотранспортної системи України.

При цьому, вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

Порядком проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого Постановою КМ України від 30.09.2015 №809 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1102, визначено, що з 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником "останньої надії" щоденно розраховується за формулою, наведеною в п. 24 Порядку.

Цією ж Постановою на період постачання з 01 жовтня по 30 листопада 2021 року встановлено граничний розмір ціни природного газу для Бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 грн. за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість.

Протягом листопада 2021 року розрахована за формулою ціна природного газу перевищувала 16,8 грн. за 1 куб. метр, отже у цей період застосовується за даними позивача гранична ціна 16,8 грн. за 1 куб. метр.

З 01.12.2021 по 31.01.2022 і надалі ціна розраховувалася відповідно до формули пункту 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №809, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102.

Таким чином, загалом позивач поставив відповідачу в листопаді-грудні 2021 року природний газ в об`ємі 2955,00 куб. м на загальну суму 112610,06грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України врегульовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.3 договору постачання природного газу визначено, що постачальником останньої надії постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

На виконання вказаного пункту договору позивачем направлялись відповідачу відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу у спірний період (т.1 а.с.35-39, 42-45).

При цьому, договором постачання природного газу постачальником останньої надії встановлені такі строки виконання зобов`язання щодо оплати за поставлений природний газ споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п. 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (пункт 4.4. договору).

Таким чином, відповідач мав оплатити вартість поставленого позивачем у листопаді 2021 року природного газу до 31.12.2021, а поставленого у грудні 2021 природного газу до 31.01.2022.

Проте, як вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується відповідачем в апеляційній скарзі, у встановлений договором строк відповідач за поставлений природний газ розрахувався лише частково, сплативши 26.12.2021 21033,60грн. за обсяг газу, спожитий у листопаді 2021 року, що підтверджується Інформацією про надходження коштів на рахунок позивача з 01.01.2021 по 07.09.2022 наданою АТ Ощадбанк (т.1 а.с.46).

Отже, відповідач зобов`язання за договором виконав лише частково та сплатив 21033,60грн. за обсяг природного газу, спожитий у листопаді 2021 року, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість за спожитий природний газ у розмірі 91576,46грн. за грудень 2021.

У разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення побутовим споживачем строків оплати за цим договором, він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу (пункт 4.5 договору).

За умовами підпункту 1 пункту 5.1 та підпункту 1 пункту 5.2 договору споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі, та зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.

У відзиві на позову заяву поданому до господарського суду Луганської області відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, з огляду на те, що позивачем заявлено до стягнення неіснуючий борг, враховуючи що у спірному періоді грудні 2021 року єдиним постачальником, від якого відповідач отримав природний газ, була інша, ніж позивач, особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг», з якою за результатами публічної закупівлі було укладено договір постачання природного газу від 23.11.2021 № 11-1193/21-БО-Т, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити відповідачу природний газ у період в тому числі в листопаді 2021 року обсягом 1880,00 куб.м., в грудні 2021 року 2200,00 куб.м. (т.1 а.с.85-90).

Відповідач наголошував, що вказаний договір було виконано постачальником- Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг», в тому числі в частині постачання природного газу в грудні 2021 року, а тому, на думку відповідача, наданий позивачем на підтвердження заборгованості складений одноособово акт №31912 приймання-передачі природного газу за грудень 2021 року (т.1 а.с.42), є неналежним доказом.

На підтвердження вказаних обставин відповідачем було долучено до матеріалів справи, зокрема:

-копію договору постачання природного газу від 23.11.2021 № 11-1193/21-БО-Т від 23.11.2021 № 11-1193/21-БО-Т, укладеного між Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської селищної територіальної громади (споживачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг» (постачальником), згідно з предметом якої постачальник зобов`язався поставити споживачем природний газ у період з листопада 2021року по грудень 2022 року (т.1 а.с.85-90);

-копію податкової накладної Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг» №14404 від 16.12.2021 та виписки по рахунку споживача, згідно якої Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської селищної територіальної громади здійснило оплату за поставлений в грудні 2021 природний газ в обсязі 2200куб.м. на суму 36418,78грн. (т.1 а.с.91-94).

Колегія суддів зазначає, що вказаними доказами підтверджується те, що у спірний період споживання - грудень 2021 року відповідач мав договірні відносини на постачання природного газу з іншим, ніж позивач, постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг» за договором постачання природного газу від 23.11.2021 № 11-1193/21-БО-Т.

Разом з цим, відповідно до умов пункту 3.2. вказаного договору постачання природного газу за договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до Правил постачання природного газу діючий постачальник - це постачальник природного газу, до Реєстру споживачів якого включений cпоживач у відповідному періоді постачання.

Проте, як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, відповідачем не було надано жодного доказу того, що у спірний період (грудень 2021 року) він був включений до реєстру споживачів іншого, ніж позивач, постачальника природного газу, а тому, у відповідності до вищенаведених норм чинного законодавства відбулось автоматичне включення оператором ГТС до портфеля позивача як постачальника "останньої надії" обсягів природного газу, спожитих відповідачем, який є бюджетною установою, відповідно, спожитий природний газ у цей період віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Як було зазначено вище, відповідно до інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ/оператора ГТС, відповідача у спірному періоді включено до переліку таких споживачів з ЕІС-кодом 56ХБ00012АКЕТ009 та спожитий ним у грудні 2021 обсяг газу обліковувався на інформаційній платформі за позивачем, у зв`язку з чим наявність у вказаному періоді договірних відносин з іншим постачальником не спростовує наявність заявленого до стягнення основного боргу у розмірі 91576,46грн.

Аналогічна правова позиція є усталеною у практиці Верховного Суду та викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2023 у справі № 904/2867/22, від 26.07.2023 у справі №913/242/22, від 05.09.2023 у справі № 907/583/22.

З огляду на вищевикладене, що відповідач не оплатив вартість поставленого позивачем природного газу в строк, визначений договором, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором постачання природного газу постачальником останньої надії, та відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 91576,46грн., є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Судова колегія зазначає, що рішення господарського суду у відповідній частині не оскаржено учасниками справи, а отже, не є предметом розгляду в даному апеляційному провадженні.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 13523,21грн., судова колегія зазначає наступне.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4.5. договору постачання природного газу встановлено, що постачальником останньої надії у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Таким чином, приписами законодавства та умовами укладеного між сторонами договору постачання природного газу постачальником останньої надії встановлена відповідальність відповідача у випадку порушення строків оплати за поставлений природний газ.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині, а саме: пені в розмірі 13523,21грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 4109,64грн. та інфляційних в сумі 28116,79грн., судова колегія зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у відповідній частині, а саме: 3% річних в розмірі 4109,64грн. та інфляційних в сумі 28116,79грн.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що в апеляційній скарзі відповідач просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені та 3% річних на 95%.

Судова колегія зазначає, що згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами статті 86 ГПК України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.

Застосоване у статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

У постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц міститься висновок, що тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

В обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру пені та 3% річних на 95% відповідач посилався на наявність обставин непереборної сили, які носять невідворотний характер по всій території України та завдають негативний вплив на діяльність усіх суб`єктів господарської діяльності, в тому числі і підприємству відповідача.

Відповідні обставини викладені в листі Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0.7.1, яким ТПП засвідчила для всіх суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05:30 год. 24.02.2022.

3 24.02.2022 та по теперішній час територія смт. Станиця Луганська, яка є місцезнаходженням відповідача, віднесена до тимчасово окупованих територій згідно Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022.

Вказані обставини свідчать про неможливість відповідача з 24.02.2022 та по теперішній час належним чином здійснювати свою діяльність, виконувати свої зобов`язання за господарськими договорами, в тому числі й перед позивачем, з незалежних від відповідача обставин та підтверджують відсутність прямого наміру відповідача з порушення своїх господарських зобов`язань.

За приписами частини першої статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також, згідно частини другої статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною другою статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Торгово-промислова палата України (ТПП України) листом від 28.02.2022р. за №2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до частини 1 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами пункту 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

Таким чином, порівнюючи офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 з правилами засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які містяться в регламенті, судовою колегією встановлено, що в законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а на сайті ТПП України 28.02.2022р. розміщено загальний офіційний лист.

В загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та Статуту ТПП України.

Проте, вказаними статтями врегульовано саме порядок видачі сертифікатів ТПП, а не офіційних листів ТПП України та їх правовий статус, статут ТПП України також відсутній у вільному доступі.

Судова колегія зауважує, що загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 не містить (і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Крім того, його опубліковано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Таким чином, використання лише загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію російської федерації проти України повинно супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.

В контексті спірних правовідносин судова колегія також враховує правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 в якій Суд зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що лист Торгово-промислової палати України (ТПП України) від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1. як доказ існування форс-мажорних обставин у даній справі не є достатнім доказом існування таких обставин.

Колегія суддів також не приймає до уваги посилання апелянта на скрутне фінансове становище, адже скрутне фінансове становище не є винятковим випадком у розумінні статті 233 Господарського кодексу України та не є підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню, та не є доказом винятковості такого випадку.

Ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку).

Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (стаття 44 Господарського кодексу України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його підприємницьким ризиком, що свідчить про відсутність у суду правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов`язків за договором.

З приводу посилань апелянта на те, що позивачем не надано доказів про спричинення йому шкоди та понесення додаткових збитків/витрат судова колегія зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

При цьому, на позивача у справі не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21).

Натомість, апелянтом в порядку, визначеному процесуальним законом, не було надано належних та допустимих доказів наявності істотних обставин, які є підставою для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, у зв`язку із чим, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру пені на 95%.

Окрім викладеного, судова колегія зазначає, що клопотання відповідача в частині зменшення суми 3% річних в сумі в розмірі 4109,64грн. не відповідає приписам частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України та судовій практиці щодо застосування вказаної норми.

Зокрема, як неодноразово зазначав Верховний Суд, за змістом положень пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509, статті 611, частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).

При цьому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Отже, визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (відповідні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 11.07.2023 у справі 910/15410/21).

В апеляційній скарзі скаржник, як на підставу для зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних посилається на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Разом з тим, як вбачається зі змісту вказаної постанови, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість зменшення суми відсотків річних лише з однієї підстави.

А саме, у справі № 902/417/18 встановлено, що сторони в договорі змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати, тому Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.

Отже, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що сума неустойки, штрафу і процентів річних у справі № 902/417/18 перевищують майже в два рази суму прострочення та очевидно є неспівмірними, оскільки наслідки невиконання боржником зобов`язань вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. За таких обставин, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку щодо обмеження розміру санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовила у стягненні процентів річних саме з цих підстав.

Натомість у даній справі №913/448/23 позивач заявив до стягнення відсотки не у збільшеному сторонами в договорі розмірі (як у справі №902/417/18), а у розмірі 3%, який передбачено законом (ч.2 ст.625 ЦК України). Тобто, в даному випадку, не вбачається очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних.

Отже, у справі №913/448/23 в ході її розгляду в апеляційної інстанції не встановлено обставин, які могли б бути підставою для зменшення суми відсотків річних згідно з висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Луганської області від 19.02.2024 у справі №913/448/23 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської селищної територіальної громади залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 19.02.2024 у справі №913/448/23 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 10.06.2024

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий