Рішення

від 28.05.2024 по справі б29/59/04

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2024м. ДніпроСправа № Б29/59/04 (201/15806/15-ц)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Примака С.А.,

за участю секретаря судового засідання Скорик Н.О.

та представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: Іванчук В.Я.

від відповідача-2: не з`явився

від третьої особи-1: не з`явився

від третьої особи-2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Державне підприємство "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України (52052, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, село Горького, вулиця Наукова, будинок 8; ідентифікаційни код 0337461)

до відповідача-1 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний НОМЕР_1 )

відповідача-2 Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради (49000, місто Дніпро, вулиця Воскресенська, будинок 16; ідентифікаційний код 38114671)

третя особа-1 Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 40392181)

третя особа-2 Територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради (49000, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514)

про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності, витребування майна

в межах справи №Б29/59/04

за заявою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (м. Київ)

до боржника Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірми "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (с. Горького Дніпропетровського району Дніпропетровської області)

про визнання банкрутом

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2015 року Державне підприємство "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України звернулося до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовною заявою про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності, витребування майна.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 липня 2021 року у справі 201/15806/15-ц позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015 № 3Ж-15 про передачу спірної квартири у приватну власність ОСОБА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 28.01.2015 серії САК №782795, видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради на ім`я ОСОБА_1 . Визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Іванченко Л. І. та запис, індексний номер 19448654, від 18 лютого 2015 року про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на вищезгадану квартиру. Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право власності на спірну квартиру, що є підставою для виселення ОСОБА_1 із квартири та зняття її з реєстрації без надання іншого жилого приміщення. Витребувано у ОСОБА_1 квартиру шляхом її передання Державному підприємству "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.03.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16.07.2021 без змін.

Постановою Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.01.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 16 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року скасовано. Постановлено матеріали справи №201/15806/15-ц передати до Господарського суду Дніпропетровської області, на розгляді якого перебуває справа № Б29/59/04 про банкрутство Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України".

До Господарського суду Дніпропетровської області 06.02.2024 надійшла справа №201/15806/15-ц в 3-х томах.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.02.2024, матеріали справи №201/15806/15-ц передано на розгляд судді Примака С.А. в провадженні якого перебуває справа №Б29/59/04 про банкрутство Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України".

Ухвалою господарського суду від 07.02.2024 позовну заяву залишено без рух. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме зазначення відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача, відповідачів та третіх осіб.

До господарського суду 12.02.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, визначених ухвалою суду від 07.02.2024.

Ухвалою господарського суду від 13.02.2024 справу №201/15806/15-ц прийнято до свого провадження до розгляду в межах справи №Б29/59/04. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження з повторним проведенням підготовчого провадження. Призначено підготовче засідання на 07.03.2024.

До господарського суду 26.02.2024 від відповідача-1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (в. суду №9282/24 від 26.02.2024).

Ухвалою господарського суду від 07.03.2024 відкладено підготовче засідання на 09.04.2024, запропоновано учасникам справи виконати вимоги ухвали господарського суду від 13.02.2024 у справі № Б29/59/04 (201/15806/15-ц), в частині подання заяв по суті.

До господарського суду 09.04.2024 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду від 09.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розпочато розгляд справи по суті у загальному позовному провадженні та призначено судове засідання на 30.04.2024.

Ухвалою господарського суду від 30.04.2024 відкласти судове засідання у справі на 28.05.2024 о 11:40 год.

У судове засідання 28.05.2024 з`явився повноважний представник позивача. Інші учасники провадження по справі у вказане судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, відповідно до вимог статті 242 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Слід також враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 06.04.2023 по справі №901/345/21.

Згідно із положеннями частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, встановлено що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

З огляду на викладене, неодноразове відкладення розгляду справи у зв`язку із не з`явленням в судове засідання представників учасників справи, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання судом обов`язковою не визнавалася, а неявка представників учасників справи не перешкоджає розгляду даної справи, господарський суд вважає за можливе розглянути справу по суті у відсутності представників інших учасників справи.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухано пояснення повноважних представників сторін.

У судовому засіданні 28.05.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Господарський суд, заслухавши пояснення повноважного представника відповідачів-1,2, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності, витребування майна із чужого володіння.

Так, 02.04.1997 на підставі договору купівлі-продажу від 02.04.1997 року Державним підприємством "Науково-виробнича дослідна агрофірми "Наукова" Національної академії аграрних наук України" придбало у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Право державної власності зареєстровано в бюро технічної інвентаризації 02.07.1998 за реєстровим номером 469-1.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2011 у справі №Б29/59/04 Державне підприємство "Науково-виробнича дослідна агрофірми "Наукова" Національної академії аграрних наук України" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

В ході ліквідаційної процедури, ліквідатору банкрута (позивачу у справі) стало відомо, що у спірній квартирі проживає ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ), яка вселилася у квартиру та зареєструвала своє місце проживання в ній. ОСОБА_1 була зареєстрована у квартирі 13.05.2011 за рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28.03.2011 по справі № 2-6679/2011, яким за відповідачем-1 визнано право користування спірною квартирою. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.07.2015 скасовано вищевказане рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Між тим, 13.02.2015 ОСОБА_1 зареєструвала за собою право приватної власності на спірну квартиру, право власності на яку виникло на підставі Свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради № 3Ж-15, виданих 28.01.2015 Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради.

В свою чергу підставою для внесення запису до Державного реєстру було рішення про державну реєстрацію прав №19448654 від 18.02.2015.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру розпорядження № 3Ж-15 було прийнято, а свідоцтво про право власності серія та номер НОМЕР_2 видно ОСОБА_1 . Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради. Із зазначеного вбачається висновок про те, що реєстрація права власності за ОСОБА_1 була здійснена як на приватизоване нерухоме майно (спірну квартиру).

Згідно із положеннями 4 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках).

ОСОБА_1 вселилась в квартиру і проживала в ній на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 28.03.2011, яке в подальшому було скасовано рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.07.2015.

Спірна квартира перейшла до територіальної громади міста Дніпра на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21.05.2014 № 257 "Про житловий фонд, придбаний Науково-виробничою дослідною агрофірмою " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке скасовано постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 по справі №904/6303/14. В ході розгляду справи суду не надано будь-яких інших належних та достовірних доказів передачі позивачем на користь міськради спірної квартири. Зазначене виключає можливість розпорядження, зокрема і шляхом передачі у власність спірної квартири на користь третіх осіб.

Також, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 у справі №804/5315/17, що залишено в силі постановою третього апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Іванченко Л.І. № 18037784 від 16.12.2014 року про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за територіальною громадою міста Дніпро в особі Дніпропетровської міської ради. Зазначене додатково вказує на відсутність прав у відповідача щодо розпорядження спірною квартирою.

У справі № 804/5315/17 судами, серед іншого, встановлено наступні обставини що в силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення і додатково підтверджують відсутність прав у відповідача щодо розпорядження спірною квартирою.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, означене судове рішення у справі №804/5315/17 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Згідно статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дніпровська міська рада є представницьким органом місцевого самоврядування, який відповідно до ст. 1, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділений правом представляти інтереси територіальної громади, приймати від її імені рішення та здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Органи місцевого самоврядування, згідно зі статтею 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Дніпровська міська рада відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є представницьким органом місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності - народу України, територіальної громади, як власника землі щодо права розпорядження, притаманного власнику.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (пункт 34 частини першої статті 26) органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

З урахуванням положень пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Вказана норма кореспондується із частиною 3 статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", згідно якої передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

В пункті 2 Рішення Дніпропетровської міської ради від 27.03.2013 №26/33 "Про затвердження положення про порядок передачі у власність громадян одноквартирних будинків, квартир у багатоквартирних будинках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська" вказано, що органом приватизації житлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська є Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради.

Орган приватизації, згідно пункту 2.6 Положення, затвердженого Рішенням № 26/33, приймає розпорядження, яке є підставою для оформлення свідоцтва про право власності.

Як вказано в пункті 16 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, передача квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках кімнат у комунальних квартирах у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитках, кімнату в комунальній квартирі, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру розпорядження № 3Ж-15 було прийнято, а свідоцтво про право власності серія та номер САК №782795 було видно Садовій В.М. Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради. Із зазначеного вбачається висновок про те, що реєстрація права власності за ОСОБА_1 була здійснена як на приватизоване нерухоме майно (спірну квартиру).

В цей же час згідно частини 4 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках).

З урахуванням положень статей 51, 52, 53, 122 Житлового кодексу Української РСР для здійснення приватизації необхідно, щоб особа, яка звертається до органу приватизації, постійно проживала в квартирі на законних підставах.

ОСОБА_1 вселилась в квартиру і проживала в ній на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська яке в подальшому було скасовано рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.07.2015.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту права є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які наведені в постанові від 07.02.2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" (постанова ВССУ № 5), власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України) із зняттям останнього з реєстрації.

В силу частини 1 статті 331 Цивільного кодексу України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (стаття 26 Закону). Рішення про державну реєстрацію прав приймає державний реєстратор (пункт 2 частини 2 статті 9 Закону).

Власник, має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 Цивільного кодексу України). Згідно пункту 19 постанови ВССУ № 5, застосовуючи положення статті 387 Цивільного кодексу України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Спірна квартира перейшла до Територіальної громади м. Дніпропетровська на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 21 травня 2014 року № 257 "Про житловий фонд, придбаний Науково-виробничою дослідною агрофірмою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (квартира: АДРЕСА_1 ), яке скасовано постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 по справі №904/6303/14.

В ході розгляду справи суду не було надано будь-яких інших належних та достовірних доказів передачі позивачем на користь міськради спірної квартири. Зазначене виключає можливість розпорядження, зокрема і шляхом передачі у власність спірної квартири на користь третіх осіб.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року у справі № 804/5315/17, що залишено в силі постановою третього апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Іванченко Л.І. № 18037784 від 16.12.20214 про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за територіальною громадою м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради. Зазначене додатково вказує на відсутність прав у відповідача щодо розпорядження спірною квартирою.

У справі № 804/5315/17 судами, серед іншого, встановлено наступні обставини що в силу приписів 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення.

Поряд з вказаним, з матеріалів справи вбачається, що "наведене рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради було прийнято на підставі листа АФ "Наукова" від 27 березня 2014 року № 3/141. Як вбачається зі змісту вказаного листа від 27 березня 2014 року № 3/141 генеральний директор АФ "Наукова" Кучерова П.М. звернувся до міського голови з проханням надати вказівку відповідним службам щодо підготовки рішення виконкому міської ради з питання передачі спірної квартири. Між тим, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що такі дії генерального директора вчинені без відповідних повноважень, оскільки з 29 серпня 2011 року повноваження генерального директора ДП "НВД АФ "Наукова" НААН" Кучерова П.М. були припинені, з огляду на визнання агрофірми банкрутом у господарській справі № Б29/59/04 та призначення судом ліквідатора. У зв`язку з направленням генеральним директором АФ "Наукова" Кучерова П.М. , який не мав повноважень, прохання до міського голови надати вказівку відповідним службам щодо підготовки рішення виконкому міської ради з питання передачі спірної квартири, ліквідатор ДП "НВД АФ "Наукова" НААН" листом № 203 від 28 березня 2014 року повідомив міського голову м. Дніпропетровська, що спірна квартира до комунальної власності не передається. Отже, на час державної реєстрації права комунальної власності у державного реєстратора було відсутнє рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність. Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності прийняття відповідачем спірного рішення № 18037784 від 16 грудня 2014 року про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за територіальною громадою м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради та необхідності його скасування".

Зазначені обставини встановлені в рамках справи № 804/5315/17 додатково підтверджують відсутність прав у відповідача щодо розпорядження спірною квартирою.

У відповідності до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, з моменту їх прийняття.

Згідно зі статтею 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Таким чином, єдиним вирішенням спірного питання, на думку позивача, є захист у судовому порядку, шляхом визнання незаконним і скасування розпоряджень і свідоцтв, запису про реєстрацію.

Згідно із частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Пунктом 9 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його в чинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Також, п. 7 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз`яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Така вимога є необхідною для визнання укладеного правочину чинним. Недодержання в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним (частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 202 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, визначеним у статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стосовно вимоги про скасування рішення і запису про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Велика Палата Верховного Суду в постанові від 7 листопада 2018 року по справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256 цс 18 зробила правовий висновок. "Щодо вимоги про скасування запису Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 15 Цивільного кодесу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 3 цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Разом з цим обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на наведене, заявлені вимоги є ефективним способом захисту порушеного права, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Крім того, господарський суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15- рп/20041.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У цій справі підлягає застосуванню доктрина "venire contra factum proprium2 (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі "nonconcedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої принцип добросовісності. У статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Згідно із статтею 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, №19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

Відповідно до рішення "Проніна проти України" № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Враховуючи все вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України до ОСОБА_1 та Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради, за участі третіх осіб Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та Територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності, витребування майна

Відповідно до частин 1, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в розмірі 609,00 грн сплаченого судового збору покладаються на відповідача-1 - ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 2, 3, 20, 46, 73 - 79, 86, 91, 129, 130, 191, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України до ОСОБА_1 та Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради, за участі третіх осіб Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та Територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності, витребування майна - задовольнити у повному обсязі.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 28 січня 2015 року № 3Ж-15 про передачу квартири за адресою: АДРЕСА_2 в приватну власність ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ).

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 від 28 січня 2015 року серії НОМЕР_2 , видане Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради Садовій Вікторії Миколаївни.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Іванченко Лариси Іванівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і запис, індексний номер 19448654 від 18 лютого 2015 року.

Визнати громадянку ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ) такою, що втратила право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що є підставою для виселення громадянки ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ) із квартири за адресою: АДРЕСА_2 , без надання іншого жилого приміщення, та зняття громадянки ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ) з реєстрації.

Витребувати у громадянки ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ) квартиру за адресою: АДРЕСА_2 шляхом її передачі Державному підприємству "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України (52052, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, село Горького, вулиця Наукова, будинок 8; ідентифікаційний код 0337461).

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України (52052, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, село Горького, вулиця Наукова, будинок 8; ідентифікаційний код 0337461) суму судових витрат пов`язаних з розглядом справи у загальному розмірі 609,00 грн (шістсот дев`ять гривень 00 копійок).

Повний текст рішення складено та підписано - 07.06.2024.

Суддя С.А. Примак