Рішення

від 03.06.2024 по справі 904/6894/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2024м. ДніпроСправа № 904/6894/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєв Е.М. за участю секретаря судового засідання Товстоп`ятки В. В.

за позовом Виконувача обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області (50029, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Захисників Азовсталі, буд. 3, ідентифікаційний код 02909938) в інтересах держави в особі Глеюватської сільської ради (53001, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Глеюватка, вул. Шевченка, буд. 65, ідентифікаційний код 04339824)

до Фермерського господарства "Тріскало" (53001, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Красна Балка, вул. Матросова, буд. 98-А, ідентифікаційний код 13471385)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 )

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договір оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку

Представники:

від прокуратури: Карпенко О.І., посвідчення № 069938 від 01.03.2023, прокурор;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

За допомогою системи "Електронний суд" Виконувач обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області Мірошниченко В.С. звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом №б/н від 29.12.2023 в інтересах держави в особі Глеюватської сільської ради до Фермерського господарства "Тріскало" про:

- визнання незаконним та скасування рішення Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 28.09.2021 №794-VІІІ/VІІІ "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ФГ "Тріскало";

- визнання недійсним договір оренди від 03.01.2022 №17 земельної ділянки з кадастровим номером 1221882000:01:001:0032, укладений між Глеюватською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області та Фермерським господарством "Тріскало", зареєстрований державним реєстратором Глеюватської сільської ради 13.12.2022 (номер запису про інше речове право: 48744590);

- зобов`язання Фермерське господарство "Тріскало" повернути Глеюватській сільській раді Криворізького району Дніпропетровської області земельну ділянку з кадастровим номером 1221882000:01:001:0032, площею 5,7400 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території цієї громади.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, рішення Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 28.09.2021 №794-VІІІ/VІІІ "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ФГ "Тріскало" прийнято внаслідок вчинення депутатом Глеюватської сільської ради Петраченковим А. М. корупційних адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП у зв`язку із невиконанням останнім покладеного ст.ст. 28, 35-1 Закону України "Про запобігання корупції" зобов`язання щодо врегулювання конфлікту інтересів під час прийняття оспорюваного рішення, що встановлено постановою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 31.01.2023 у справі №177/114/23, яка не оскаржувалася та набрала законної сили 11.02.2023, таке рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню відповідно до ст. 67 Закону України "Про запобігання корупції".

Разом з тим, встановлено, що до цього часу зазначене рішення сільської ради не скасоване та є чинним, з відповідним позовом орган місцевого самоврядування до суду не звертався, тому воно підлягає визнанню незаконним та скасуванню в судовому порядку, укладений на підставі цього рішення договір оренди №17 від 03.01.2022 визнанню недійсним, а земельна ділянка площею 5,7400 га з кадастровим номером 1221882000:01:001:0032 підлягає поверненню в управління територіальної громади.

Також, Виконувач обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_2 звертає увагу на те, на теперішній час Глеюватською сільською радою жодних заходів, спрямованих на захист та відновлення порушеного права не вжито, про що свідчить листування прокуратури із зазначеним органом місцевого самоврядування, зміст якого підтверджує факт неналежного здійснення уповноваженим органом наданих повноважень.

Так, Криворізькою північною окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" направлялись на адресу Глеюватської сільської ради запити за №04/58-898ВИХ-23 від 06.02.2023, №04/58-3065ВИХ-23 від 26.04.2023, №04/58-4936ВИХ-23 від 04.07.2023, №04/58-6409ВИХ-23 від 04.09.2023, №04/58-8520ВИХ-23 від 14.11.2023 щодо встановлених порушень інтересів держави, надання копій документів, на підставі яких прийнято рішення сільської ради від 28.09.2021 №794-VІІІ/VІІІ, вжиття законодавчо визначених заходів із захисту інтересів держави у даних правовідносинах, причин їх невжиття та намірів реалізувати згадані повноваження.

На вказані запити, Глеюватською сільською радою листом №2501-23 від 01.03.2023 надано копії запитуваних документів та листами №164/0/2-23 від 28.04.2023, №680/0/2-23 від 10.07.2023, №1227/0/2-23 від 22.09.2023, №1589/0/2-23 від 16.11.2023 зазначено, що Глеюватською сільською радою заходи з визнання незаконним та скасування рішення Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 28.09.2021 №794-VІІІ/VІІІ та з визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1221882000:01:001:0032 від 03.01.2022 №17 не вживались.

Отже, позовна заява прокурора є єдиним ефективним засобом захисту інтересів держави, територіальної громади та суспільства, оскільки лише прокуратура є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість звернутися до суду з даним позовом в інтересах держави з метою реального відновлення її порушених прав та інтересів, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою.

Також Виконувач обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області Мірошниченко В.С. просить суд залучити у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ) у зв`язку з тим, що рішення Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 28.09.2021 №794-VІІІ/VІІІ "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ФГ "Тріскало" прийнято у порушення вимог ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 35-1 Закону України "Про запобігання корупції", ч. 1 ст. 59-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" внаслідок неповідомлення депутатом Глеюватської сільської ради VІІІ скликання ОСОБА_1 про наявність у нього реального конфлікту інтересів та прийнятті участі у голосуванні, яке в подальшому вплинуло на незаконне отримання в оренду ФГ "Тріскало", головою якого є його близька особа, земельної ділянки з кадастровим номером 1221882000:01:001:0032.

Суд дослідив позовні матеріли та дійшов висновку про доцільність залучення ОСОБА_1 до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача з огляду на те, що рішення у справі може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/6894/23, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено підготовче засідання на 22.01.2024 о 17:30 год., залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

Підготовче засідання 21.01.2024 відкладено на 04.03.2024 о 15:30год.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та підготовче засідання відкладено на 01.04.2024 о 16:00 год.

Підготовче засідання 01.04.2024 відкладено на 29.04.2024 о 14:00год.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 03.06.2024 о 14:30год.

Представники відповідача та третьої особи у судові засідання не з`явилися, заяви по суті справи до суду не надали. Про день, час та місце судового засідання відповідач та третя особа повідомлялися належним чином.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Ухвали Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/6896/23 направлені до електронного кабінету відповідача в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, відповідач, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, отримав ухвали суду, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Також ухвали Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/6894/23 отримані третьої особою, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.100, 101, 112, 124 том 1).

Приймаючи до уваги, що відповідач та третя особа у строк, встановлений в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 03.01.2024 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі №904/6894/23, не подали до суду відзиву на позов та пояснення, а відтак не скористалися наданими їм процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення у даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 03.06.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши в судових засіданнях представника позивача та прокурора, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Криворізького районного суду Дніпропетровській області від 31.01.2023 у справі №177/114/23 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано винуватим за ч.1, 2 ст. 172-7 КУпАП за наступних обставин.

Відповідно до ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч.6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України).

Постановою Криворізького районного суду Дніпропетровській області від 31.01.2023 у справі №177/114/23 встановлено, що 28.09.2021 в приміщенні Глеюватської сільської ради за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Глеюватка, вул. Шевченка, буд. 65А, під час пленарного засідання 8 сесії Глеюватської сільської ради VIII скликання, в ході якого під номером 190 порядку денного розглядалося питання "Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ФГ "Тріскало", співвласником та співзасновником якого є зять депутата ОСОБА_1 - ОСОБА_3 . Після виступу доповідача та поставлення на голосування даного питання, ОСОБА_1 публічно не повідомив колегіальний орган в особі Глеюватської сільської ради про наявний у нього реальний конфлікт інтересів та взяв участь в розгляді даного питання, голосуванні та проголосував "за", вчинивши дії в умовах реального конфлікту інтересів.

За результатами голосування прийнято рішення Глеюватської сільської ради VIII скликання № 794 від 28.09.2021, яким вирішено:

- затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 5,74 га ФГ "Тріскало" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (земельних ділянок власники яких померли, на строк - до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця) - п.1 рішення;

- заключити договір оренди земельної ділянки площею 5,74 (пай №137 поле № 23), кадастровий номер 1221882000:01:001:0032 власники якої померли, на строк - до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця з ФГ "Тріскало" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - п.2 рішення.

В подальшому, як наслідок вищевказаного рішення, між Глеюватською сільською радою та ФГ "Тріскало" укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки від 03.01.2022 №17. Державну реєстрацію права оренди земельної ділянки здійснено 13.12.2022 державним реєстратором Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Також встановлено, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю виданого на підставі розпорядження голови Криворізької районної державної адміністрації №194-р від 17.03.2003 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на прав приватної власності на землю за № 4850 від 25.03.2003, власником земельної ділянки з кадастровим номером 1221882000:01:001:0032 є ОСОБА_4 .

Згідно з інформацією, наданою Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кривому Розі, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (актовий запис про смерть № 1366 від 08.11.2003).

Відповідно до інформації, отриманої з Другої криворізької державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, спадкові справи після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , не заводились, заяви про прийняття або про відмову від спадщини не подавались.

Як передбачено абз. 2 ч.1 ст. 1285 Цивільного кодексу України - у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки.

Тобто, на даний час Глеюватська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області є управлінцем спадщини після смерті ОСОБА_5 .

Предметом доказування у справі є обставини наявності підстав для визнання незаконним та скасування рішення Глеюватської сільської ради, визнання недійсним договір оренди від 03.01.2022 №17 земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Статтею 131 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Невжиття органом місцевого самоврядування, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту інтересів держави, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

При цьому, відповідно до п. п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурору про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Слід також враховувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 в справі №927/491/19, у якій, зокрема, зазначено, що обчислення розумного строку для реагування відповідного органу на повідомлення прокурора повинно враховувати не лише останнє повідомлення прокурора про подання позову до суду, а й попередні листи, направлені прокурором органу, якщо в них міститься інформація про стверджувані порушення (а не просто направлено запит на надання інформації).

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ст.140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Також, слід зазначити, що право на залишену після смерті правоволодільця земельну ділянку сільськогосподарського призначення, не оформлено спадкоємцями або іншими особами, які згідно закону мають право на отримання спадщини.

За приписами ч. 5 ст. 1277 Цивільного кодексу України спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 1283 Цивільного кодексу України охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини, або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою.

Особи або органи, що вживають заходів з охорони спадкового майна, мають право укладати договори з третіми особами, спрямовані на забезпечення охорони спадкового майна.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.

Частиною 1 ст. 1285 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про оренду землі" особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку земельну ділянку в оренду на строк, передбачений цією статтею, без права на поновлення договору оренди землі.

Таким чином, з наведених приписів ЦК України та Закону України "Про оренду землі" вбачається, що органом, який вправі передавати в оренду земельні ділянки (в т.ч. невитребувані земельні частки) до моменту прийняття спадкоємцями спадщини, або визнання її відумерлою в судовому порядку є сільська, селищна, міська рада.

Відповідні сільська, селищна, міська рада є управителем спадщини в силу положень закону.

Таким чином, органом уповноваженим здійснювати функції управителя спірної земельної ділянки є Глеюватська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться на території цієї ради.

Водночас, Глеюватська сільська рада знаючи про порушення інтересів держави у даних правовідносинах, на теперішній час не вжила жодних заходів, спрямованих на захист та відновлення порушеного права.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

У постанові Верховного Суду від 04.11.2022 справа № 420/18905/21 зазначено, що хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому позов прокурора в інтересах громади прирівнюється до позову прокурора в інтересах держави.

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями.

Крім того, інтереси держави полягають у дотриманні органом місцевого самоврядування конституційного обов`язку щодо здійснення повноважень з розпорядження земельними ділянками Українського народу виключно відповідно до вимог закону.

У даному випадку порушення інтересів держави відбулося через порушення Закону України "Про запобігання корупції", та полягає у передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що перебуває в управлінні відповідної територіальної громади, в користування іншій особі в умовах реального конфлікту інтересів, що становить "суспільний" та "публічний" інтерес.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Відповідно до ст. 152 Земельного Кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та угод.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власність зобов`язує (ст. 319 ЦК України), відтак Глеюватська сільська рада, виконуючи свої повноваження належним чином, має контролювати питання законності набуття прав на майно, що перебуває в її управлінні, використання такого майна у порядку та способом встановленим законом, надходження до місцевого бюджету плати за його використання, а також вживати своєчасні та ефективні заходи з метою припинення дій щодо незаконного користування ним.

На теперішній час Глеюватською сільською радою жодних заходів, спрямованих на захист та відновлення порушеного права не вжито, про що свідчить листування прокуратури із зазначеним органом місцевого самоврядування, зміст якого підтверджує факт неналежного здійснення уповноваженим органом наданих повноважень.

Так, Криворізькою північною окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" направлялись на адресу Глеюватської сільської ради запити за №04/58-898ВИХ-23 від 06.02.2023, №04/58-3065ВИХ-23 від 26.04.2023, №04/58-4936ВИХ-23 від 04.07.2023, №04/58-6409ВИХ-23 від 04.09.2023, №04/58-8520ВИХ-23 від 14.11.2023 щодо встановлених порушень інтересів держави, надання копій документів, на підставі яких прийнято рішення сільської ради від 28.09.2021 №794-VІІІ/VІІІ, вжиття законодавчо визначених заходів із захисту інтересів держави у даних правовідносинах, причин їх невжиття та намірів реалізувати згадані повноваження.

На вказані запити, Глеюватською сільською радою листом № 2501-23 від 01.03.2023 надано копії запитуваних документів та листами № 164/0/2-23 від 28.04.2023, №680/0/2-23 від 10.07.2023, № 1227/0/2-23 від 22.09.2023, № 1589/0/2-23 від 16.11.2023 зазначено, що Глеюватською сільською радою заходи з визнання незаконним та скасування рішення Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 28.09.2021 №794-VІІІ/VІІІ та з визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1221882000:01:001:0032 від 03.01.2022 №17 не вживались.

Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі №923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Отже, позовна заява прокурора є єдиним ефективним засобом захисту інтересів держави, територіальної громади та суспільства, оскільки лише прокуратура є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість звернутися до суду з даним позовом в інтересах держави з метою реального відновлення її порушених прав та інтересів, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Криворізькою північною окружною прокуратурою листом №04/58-9677ВИХ-23 від 21.12.2023 повідомлено Глеюватську сільську раду Криворізького району Дніпропетровської області про пред`явлення виконувачем обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури даної позовної заяви до суду

Отже, виконувачем обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004 зазначено, що під поняттям "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при застосуванні положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

Відповідно до ст. 12-1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування в Україні" посадові особи місцевого самоврядування зобов`язані дотримуватися правил запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, передбачених Законом України "Про запобігання корупції".

Відповідно до положень ст. 4 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" депутат місцевої ради набуває свої повноваження в результаті обрання його до ради відповідно до Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів". Повноваження депутата місцевої ради починаються з дня відкриття першої сесії відповідної ради з моменту офіційного оголошення підсумків виборів відповідною територіальною виборчою комісією і закінчуються в день відкриття першої сесії цієї ради нового скликання, крім передбачених законом випадків дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради або ради, до складу якої його обрано.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в цілому передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради здійснюється вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У статті 45 названого Закону передбачено, що сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Загальний склад ради визначається відповідно до закону про вибори. Рада вважається повноважною за умови обрання не менш як двох третин депутатів від загального складу ради.

Згідно з частиною 12 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Згідно зі статтею 49 вказаного Закону повноваження депутата ради починаються з моменту офіційного оголошення відповідною територіальною виборчою комісією на сесії ради і закінчуються в день першої сесії ради нового скликання. Депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які розглядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.

Відповідно до частин 1-3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Частиною десятою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У статті 59-1 цього Закону передбачено, що сільський, селищний, міський голова, секретар, депутат сільської, селищної, міської ради, голова, заступник голови, депутат районної, обласної, районної у місті ради бере участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень відповідною радою за умови самостійного публічного оголошення про це під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання.

Закон України "Про запобігання корупції" визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення недоліків корупційних правопорушень.

У статті 1 цього Закону надано значення термінів, які у ньому вживаються: потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

У цій же статті вказаного Закону надано значення терміну близької особи, до яких відносяться: члени сім`ї суб`єкта, зазначеного у частині першій статті 3 цього Закону, а також чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб`єкта.

Статтею 3 Закону України "Про запобігання корупції" визначено суб`єктів, на які поширюється дія цього Закону, згідно пунктів 1 та 2 частини першої якої передбачені особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Зокрема, згідно з підпунктами "б", "в" пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови, державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування. Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про запобігання корупції" особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Статтею 35-1 Закону України "Про запобігання корупції" передбачено, що правила врегулювання конфлікту інтересів у діяльності Президента України, народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, суддів, суддів Конституційного Суду України, голів, заступників голів обласних та районних рад, міських, сільських, селищних голів, секретарів міських, сільських, селищних рад, депутатів місцевих рад визначаються законами, які регулюють статус відповідних осіб та засади організації відповідних органів.

Разом з цим, у частині другій статті 35-1 Закону України "Про запобігання корупції" зазначено, що у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.

Відповідно до пункту 1.1.2 Методичних рекомендацій щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 29.09.2017 № 839 (діяли на час прийняття рішення) ".... депутат сільської ради в силу приписів статті 59-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якщо розгляд, підготовка чи прийняття рішення радою з певного питання утворює конфлікт інтересів у такого депутата, зобов`язаний самостійно публічно оголосити про це під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання. Контроль за дотриманням цих вимог, надання консультацій та роз`яснень покладається на постійну комісію, визначену відповідною радою".

Аналогічна норма міститься у п. 6.6.1 Методичних рекомендацій НАЗК від 02.04.2021 № 5 щодо застосування окремих положень Закону України "Про запобігання корупції" стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання.

Згідно з частиною першою статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі №442/730/17 назвала помилковими висновки судів попередніх інстанцій, щодо відсутності підстав для скасування прийнятого рішення, де голос особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, не був вирішальним та не вплинув на правомірність прийняття цього рішення, а також, що чинним законодавством не передбачено необхідності безумовного скасування рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого за наявності конфлікту інтересів.

Отже, для встановлення порушення процедури прийняття рішення, визначальним, є сам факт участі депутата у голосуванні за наявності конфлікту інтересів (незалежно потенційного чи реального), а не вплив такого голосування на прийняте рішення з урахуванням наявності кваліфікованої більшості, необхідної для прийняття позитивного рішення колегіальним органом. Прийняте в умовах реального конфлікту інтересів у одного з депутатів рішення органу місцевого самоврядування компрометує, спаплюжує таке рішення, та, як наслідок, нівелює довіру суспільства до органів місцевого самоврядування в цілому.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової Палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі № 459/2673/16 у подібних правовідносинах, оскільки у ньому міститься помилковий висновок, що наявність потенційного або реального конфлікту інтересів не тягне за собою автоматичної недійсності прийнятих рішень колегіального органу, а лише у визначених законом випадках може вплинути на втрату правомочності органу. Аналогічна позиція Верховного Суду відображена й у постанові від 16.10.2019 у справі № 445/2346/16-ц.

Крім того, Верховний Суд у постанові суду від 31.10.2018 у справі №810/2500/16 звертає увагу на помилковість висновку, що стаття 67 Закону України "Про запобігання корупції" не містить імперативного припису про обов`язковість визнання незаконним та скасування такого рішення, оскільки, альтернатива у вказаній статті зазначена, виключно, щодо вибору способу оскарження рішення прийнятого за наявності конфлікту інтересів (скасування органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, чи визнання незаконними рішень в судовому порядку), і не передбачає іншої компетенції суду, ніж визнання такого рішення незаконним, у порядку, встановленим процесуальним законом. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 21.09.2018 в справах № 237/2574/17, № 237/2242/17.

Оскільки, рішення Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 28.09.2021 №794-VІІІ/VІІІ "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ФГ "Тріскало" прийнято внаслідок вчинення депутатом Глеюватської сільської ради Петраченковим А. М. корупційних адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП у зв`язку із невиконанням останнім покладеного ст.ст. 28, 35-1 Закону України "Про запобігання корупції" зобов`язання щодо врегулювання конфлікту інтересів під час прийняття оспорюваного рішення, що встановлено постановою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 31.01.2023 у справі № 177/114/23, яка не оскаржувалася та набрала законної сили 11.02.2023, таке рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню відповідно до ст. 67 Закону України "Про запобігання корупції".

Разом з тим, встановлено, що до цього часу зазначене рішення сільської ради не скасоване та є чинним, з відповідним позовом орган місцевого самоврядування до суду не звертався, тому воно підлягає визнанню незаконним та скасуванню в судовому порядку, укладений на підставі цього рішення договір оренди №17 від 03.01.2022 визнанню недійсним, а земельна ділянка площею 5,74 га з кадастровим номером 1221882000:01:001:0032 підлягає поверненню в управління територіальної громади.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

Відповідно до статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування. Правочин, укладений внаслідок порушення вимог цього Закону, може бути визнаним недійсним.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17 червня 2020 року № 911/2825/18.

Аналіз змісту ч. 3 ст. 215 ЦК України свідчить про те, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. Таку правову позицію зазначено у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 (справа № 522/11532/15-ц).

Оскільки рішення VIII сесії VIII скликання Глеюватської сільської ради від 28.09.2021 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ФГ "Тріскало", яким в тому числі вирішено заключити договір оренди, прийняте з порушенням Закону України "Про запобігання корупції", договір оренди №17 від 03.01.2022, укладений між Глеюватською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області та ФГ "Тріскало" на підставі незаконного рішення, також не відповідає вимогам закону на момент його вчинення, тому, договір підлягає визнанню недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 зауважив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах №334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21).

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Статтею 216 ЦК України закріплено, що у разі недійсності правочинну кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, враховуючи незаконність рішення Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 28.09.2021 № 794 -VІІІ/VІІІ, недійсність договору оренди земельної ділянки, що був укладений на підставі вищевказаного рішення, ефективним способом захисту права Глеюватської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Глеюватської сільської ради є вимога про зобов`язання ФГ "Тріскало" повернути спірну земельну ділянку Глеюватській сільській раді Криворізького району Дніпропетровської області, оскільки остання є управлінцем спірної земельної ділянки відповідно до ст. 1285 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справ не порушують ст.1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний, "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо поновлення інтересів держави у даних правовідносинах, яке полягає у забезпеченні правомірного режиму набуття у користування земель, забезпечення рівності усіх перед законом.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Таким чином, реальному відновленню триваючого порушення законних прав та інтересів Глеюватської сільської об`єднаної територіальної громади сприятиме саме повернення земельної ділянки в управління Глеюватської сільської ради.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 2 684,00 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00грн) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Позовна заява має одночасно три позовні вимоги немайнового характеру у звязку з чим розмір судового збору становить 8 052,00 грн., отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 6 441,60 грн. (8 052 х 0,8).

Разом з тим, при зверненні до господарського суду прокурором сплачено судовий збір у розмірі 8 588,80 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №3633 від 04.12.2023.

Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Цією статтею унормовано підстави повернення судового збору, зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Таким чином, підлягає поверненню з державного бюджету сума 2 147,20 грн. (8 588,80грн. - 6 441,60 грн.), як надмірно сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду.

Оскільки на час ухвалення рішення у справі клопотання особи, яка сплатила судовий збір, не подано, господарський суд при ухваленні рішення не вирішує питання про повернення судового збору з Державного бюджету.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що позовні вимоги задоволено судом повністю, судовий збір покладається на відповідача у сумі6 441,60 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Виконувача обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Глеюватської сільської ради до Фермерського господарства "Тріскало", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договір оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку задовольнити у повному обсязі.

Визнати незаконним та скасувати рішення Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області від 28.09.2021 №794-VІІІ/VІІІ "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ФГ "Тріскало".

Визнати недійсним договір оренди від 03.01.2022 №17 земельної ділянки з кадастровим номером 1221882000:01:001:0032, укладений між Глеюватською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області (53001, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Глеюватка, вул. Шевченка, буд. 65, ідентифікаційний код 04339824) та Фермерським господарством "Тріскало" (53001, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Красна Балка, вул. Матросова, буд. 98-А, ідентифікаційний код 13471385), зареєстрований державним реєстратором Глеюватської сільської ради 13.12.2022 (номер запису про інше речове право: 48744590).

Зобов`язати Фермерське господарство "Тріскало" (53001, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Красна Балка, вул. Матросова, буд. 98-А, ідентифікаційний код 13471385) повернути Глеюватській сільській раді Криворізького району Дніпропетровської області (53001, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Глеюватка, вул. Шевченка, буд. 65, ідентифікаційний код 04339824) земельну ділянку з кадастровим номером 1221882000:01:001:0032, площею 5,7400 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території цієї громади.

Стягнути з Фермерського господарства "Тріскало" (53001, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Красна Балка, вул. Матросова, буд. 98-А, ідентифікаційний код 13471385) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800; ідентифікаційний код 02909938) 6 441,60 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення - 10.06.2024.

Суддя Е.М. Бондарєв