Постанова
від 06.06.2024 по справі 464/4827/23
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/4827/23 Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В.

Провадження № 22-ц/811/3451/23 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року м.Львів

Справа № 464/4827/23

Провадження № 22ц/811/3451/23

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова, ухвалене у м. Львові 25жовтня 2023року ускладі судді Борачка М.В., у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,-

встановив:

21 липня 2023 року Львівська міська рада звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 86 127,13 грн. у зв`язку з користуванням земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 4610136800:01:010:0048 за адресою: АДРЕСА_1 ) без правовстановлюючих документів. В обґрунтування позову посилається на те, що вказана земельна ділянка площею 0,0967 га належить територіальній громаді м. Львова, перебуває у комунальній власності Львівської міської ради та не є об`єктом договору про передачу її у власність або надання в оренду. Зазначає, що ця земельна ділянка сформована 4 листопада 2010 року. Відповідно до ухвали Львівської міської ради №3591 від 3 червня 2010 року ФОП ОСОБА_1 передано спірну земельну ділянку для обслуговування виробничої будівлі за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання земель - землі промисловості. Стверджує, що виробнича будівля, яка знаходиться на земельній ділянці, належить ОСОБА_1 на праві власності, що вбачається зі змісту інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Термін оренди завершився, ухвал про продовження терміну оренди Львівською міською радою не приймалося. 28 березня 2023 року Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель Департаменту містобудування Львівської міської ради проведено обстеження зазначеної земельної ділянки та встановлено, що ОСОБА_1 фактично використовує її для обслуговування будівлі за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання ділянки у користування. За результатами обстеження складено акт №111 від 28 березня 2023 року, який скеровано на адресу відповідача. Вважає, що відповідач з 4 червня 2020 року по 31 травня 2023 року фактично використовує спірну земельну ділянку за відсутності правових підстав та не сплачує жодної орендної плати. Просить позов задовольнити.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 25 жовтня 2023 року позов Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради суму безпідставно збережених коштів у зв`язку з користуванням земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 4610136800:01:010:0048 за адресою: АДРЕСА_1 ) за період з 4 жовтня 2020 року по 31 травня 2023 року в розмірі 86127,13 грн. Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вказує, що з грудня 2019 року позивач не мав законних підстав претендувати на відшкодування у вигляді недоотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою для розташування на ній капітальної будівлі, оскільки передача в оренду земельної ділянки в межах червоних ліній для розташування на ній капітальної будівлі заборонена законом. Вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що зміна містобудівної документації, проведена шляхом прийняттям ухвали Львівської міської ради від 26 грудня 2019 року №6138, не є перешкодою для отримання коштів від оренди. Зазначає, що у суду не було законних підстав для застосування норм статті 1212 ЦК України. Крім того вважає, що суд першої інстанції грубо порушив норми ст. 62 Конституції України, ч.4 ст.38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та статті 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оскільки сформував свої висновки виключно на власних припущеннях, а не на доказах та фактах. Вказує, що суд безпідставно та протиправно відніс документ Витяг №НВ-4600368452023 до належних та допустимих доказів. Також вважає, що наданий позивачем Акт №111 від 28 березня 2023 року є недостовірним доказом, адже зафіксована в ньому інформація щодо відсутності обмежень у використанні земельної ділянки суперечить ухвалі Львівської міської ради №6138 від 26 грудня 2019 року. Вказує, що згідно із постановою Кабінету Міністрів України №303 від 13 березня 2022 року припинено проведення планових та позапланових заходів державного контролю. Зважаючи на це, проведення перевірки та складення Акту №111 від 28 березня 2023 року суперечить чинному законодавству. Відповідний акт є недопустимим доказом.

12 січня 2024 року позивач подав до Львівського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що 3 червня 2010 року Львівською міською радою прийнято ухвалу №3591, якою передано ФОП ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0967 га на АДРЕСА_1 в оренду терміном на 10 років для обслуговування виробничої будівлі та рекомендовано останньому у місячний термін укласти з Львівською міською радою договір оренди та провести його державну реєстрацію.

8 липня 2010 року між позивачем (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі №С-1746, згідно із яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , для обслуговування виробничої будівлі.

Згідно із п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка, кадастровий №4610136800:01:010:0048, загальною площею 0,0967 га.

Факт перебування земельної ділянки в оренді підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0000863722023 від 11 травня 2023 року.

Оскаржуване рішення мотивовано наступним.

Дія договору припинилася 3 червня 2020 року у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Докази продовження строку дії договору в матеріалах справи відсутні. Також в матеріалах справи відсутні докази повернення позивачу земельної ділянки, яка виступала об`єктом оренди.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №329844268 від 21 квітня 2023 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться об`єкт нерухомого майна (реєстраційний №920497646101), а саме: нежитлова будівля літ. «И-4», площею 2034 кв.м, що належить на праві власності ОСОБА_1 . Дата державної реєстрації: 26 квітня 2016 року. Підстава державної реєстрації: рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29573183 від 12 травня 2016 року.

Відповідно до акту обстеження №111 земельна ділянка фактично використовується ОСОБА_1 для обслуговування будівлі на АДРЕСА_1 за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Статтею 2 ЗК України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (ч. 1). Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (ч. 2). Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них (ч. 3).

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Підпунктами 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Суд першої інстанції посилається на статті 122, 123, 124 ЗК України, статтю 120 ЗК України(в редакції чинній станом на 26 квітня 2016 року, постанови Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі №922/2378/20 та від 5 серпня 2022 року.

Відповідач, зареєструвавши право власності на нежитлову будівлю літ. «И-4», площею 2034 кв.м, після закінчення строку дії договору оренди та по 31 травня 2023 року не звертався до Львівської міської ради для документального оформлення користування спірною земельною ділянкою, яка продовжувала використовуватися ним для обслуговування будівлі, не укладав із позивачем договору оренди та не здійснював державної реєстрації права користування спірною земельною ділянкою, як того вимагають приписи чинного законодавства.

Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 9 листопада 2021 у справі №905/1680/20, у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.

Частинами 1 і 2 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач використовував спірну земельну ділянку територіальної громади Львівської міської ради без оформлення права користування та без державної реєстрації цього права та належним чином не сплачував в означений період плати за користування нею у встановленому законодавчими актами розмірі.

При вирішенні цього спору колегія суддів виходить із такого.

Встановлено, що спір виник між Львівською міською радою та ФОП ОСОБА_1 з приводу користування та плати за таке користування земельною ділянкою.

Ухвалою Львівської міської ради №3591 від 3 червня 2010 року спірну земельну ділянку передано ФОП ОСОБА_1 для обслуговування нежитлової будівлі під літерою «И-4» площею 2034 кв.м, що належить на праві власності ОСОБА_1 і використовується ним для проведення господарської діяльності.

8 липня 2010 року між позивачем (юриичною особою) та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди землі.

Відтак, належить зробити висновок, що за суб`єктним складом спору (юридичною особою та ФОП, який здійснює господарську діяльність), а також характером спірних правовідносин, спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки є господарським.

Згідно із частиною другою статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

У статті 124Конституції України зазначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 19цього Кодексу суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.

Статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Відповідно до статті 45ГПК України сторонами в судовому процесі (позивачами і відповідачами) можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями.

Винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені статті 20 ГПК України.

Господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно дочастини першоїстатті 173ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) повинен вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими. Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу.

До підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною третьою статті 46 Закону України«Про державнуреєстрацію юридичнихосіб тафізичних осіб-підприємців» передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.

Відповідно до статті 52ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернуто стягнення.

Однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання, за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, спір належить до господарської юрисдикції.

Є встановленим, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 1 лютого 2002 року, що стверджується свідоцтвом про державну реєстрацію Серії НОМЕР_1 ; на спірній земельній ділянці розміщена нежитлова будівля, яку відповідач використовує для здійснення господарської діяльності.

Відповідно достатті 255ЦПК України суд своєюухвалою закриваєпровадження усправі,якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З наведених вище мотивів провадження у цій справі підлягає закриттю.

Згідно із статтею 256 ЦПК України позивачеві належить роз`яснити, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Львівського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись ст. ст. 255, 256, 367, п.4 ч.1 ст.374, ст.ст. 377, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 25 жовтня 2023 року скасувати.

Провадження у справі закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до господарської юрисдикції та наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним постанови суду апеляційної інстанції звернутися до Львівського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 10 червня 2024 року.

Головуючий


Т. І. Приколота

Судді:


Ю.Р. Мікуш
Р.В. Савуляк

СудЛьвівський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення06.06.2024
Оприлюднено12.06.2024
Номер документу119614567
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Судовий реєстр по справі —464/4827/23

Ухвала від 27.11.2024

Господарське

Господарський суд Львівської області

Стороженко О.Ф.

Ухвала від 27.11.2024

Господарське

Господарський суд Львівської області

Стороженко О.Ф.

Ухвала від 31.10.2024

Господарське

Господарський суд Львівської області

Стороженко О.Ф.

Ухвала від 24.10.2024

Господарське

Господарський суд Львівської області

Яворський Б.І.

Ухвала від 21.10.2024

Господарське

Господарський суд Львівської області

Стороженко О.Ф.

Ухвала від 25.09.2024

Господарське

Господарський суд Львівської області

Стороженко О.Ф.

Ухвала від 31.07.2024

Господарське

Господарський суд Львівської області

Стороженко О.Ф.

Ухвала від 10.07.2024

Господарське

Господарський суд Львівської області

Стороженко О.Ф.

Ухвала від 26.06.2024

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Приколота Т. І.

Ухвала від 10.06.2024

Цивільне

Львівський апеляційний суд

Приколота Т. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні