Рішення

від 10.06.2024 по справі 910/3290/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2024Справа № 910/3290/24Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС" (21010, місто Вінниця, вул. Івана Богуна, 2, офіс 303, ідентифікаційний код 39286927)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕВАТОР ЗЕРНОТРЕЙД" (03061, місто Київ, Шепелєва Миколи, будинок 6, офіс 105/1, ідентифікаційний код 41091430)

про стягнення 479 434,64 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕВАТОР ЗЕРНОТРЕЙД» про стягнення заборгованості за договором поставки № 23/08-23 від 23.08.2023 у розмірі 479 434,64 грн, з яких: 341 872,14 грн основного боргу, 14 261,71 грн інфляційних втрат, 7 450,08 грн трьох відсотків річних, 83 757,10 грн пені та 32 093,61 грн штрафу.

19.03.2023 через систему "Електронний суд" позивачем подано заяву про долучення доказів направлення матеріалів позовної заяви відповідачу в Електронний кабінет.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

На адресу суду від відповідача відзив на позов не надходив.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23 серпня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС» (далі- позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕВАТОР ЗЕРНОТРЕЙД» (далі - відповідач) було укладено договір поставки № 23/08-23, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, приймати та оплачувати товар згідно специфікацій до цього договору (п. 1.1. договору).

Згідно з п. 3.1 договору ціна та загальна вартість товару зазначена в специфікаціях, що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 4.1. договору поставка товару за цим договором здійснюється партіями відповідно до специфікацій в строки та на умовах, узгоджених між сторонами. Постачальник і покупець узгоджують можливість постачання кожної партії товару. При цьому уточнюється найменування та кількість товару, що поставляється.

Згідно з п. 4.4. договору поставка товару підтверджується ТТН, видатковою накладною та податковою накладною постачальника, датою прийняття товару покупцем у місці поставки.

Відповідно до п. 5.1. договору оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку:

- 86% вартості товару покупець оплачує протягом 5-ти банківських днів з дати прийняття Товару;

- 14% вартості товару покупець сплачує протягом 3-х банківських днів після реєстрації податкової накладної в ЄРПН, відповідно до вимог ст. 187 та ст. 201 Податкового кодексу України;

Згідно з п. 5.2. договору оплата 86% вартості товару здійснюються при наявності у покупця підписаного оригіналу видаткової накладної та рахунка-фактури.

У випадку порушення покупцем строку оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 % від загальної вартості товару, вказаній у специфікації, по якій покупцем допущено прострочення (п. 6.3. договору).

Відповідно до специфікації № 4 від 06 вересня 2023 року до договору ТОВ «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС» взяло на себе зобов`язання поставити ТОВ «ЕЛЕВАТОР ЗЕРНОТРЕЙД» пшеницю 4 класу, врожаю 2023 року у кількості 150 тон (+/- 10%) на загальну суму 660 000,15 грн, з ПДВ.

Так, позивач у позовній заяві зазначає, що ТОВ «ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС» поставило, а ТОВ «ЕЛЕВАТОР ЗЕРНОТРЕЙД» прийняло погоджений товар, а саме:

- у кількості 50,68 т на загальну суму 222 992,05 грн з ПДВ на підставі видаткової накладної № 1312 від 11 вересня 2023 року;

-у кількості 69,5 т на загальну суму 305 800,08 грн з ПДВ на підставі видаткової накладної № 1314 від 12 вересня 2023 року;

- у кількості 52,7 т на загальну суму 231 880,04 грн з ПДВ на підставі видаткової накладної № 1316 від 13 вересня 2023 року.

Разом з тим, позивач зазначає, що свої зобов`язання щодо здійснення оплати за поставлений товар ТОВ «ЕЛЕВАТОР ЗЕРНОТРЕЙД» належним чином не виконало, грошові кошти за товар сплатило з порушенням встановлених у договорі строків та не у повному обсязі, а саме:

- 31 жовтня 2023 року сплатило 100 000,00 грн.;

- 04 грудня 2023 року сплатило 100 000,00 грн.;

- 18 січня 2024 року сплатило 100 000,00 грн.

Крім того, сторонами було досягнуто згоди про часткове повернення відповідачем позивачу поставленого товару у кількості 27 т на загальну суму 118 800,03 грн з ПДВ, що було документально оформлено поверненням постачальнику № 1 від 13 грудня 2023 року.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідачем не було здійснено оплати поставленого товару, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість у розмірі 341 872,14 грн основного боргу, що і стало підставою для звернення до суду.

Крім того, внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 14 261,71 грн інфляційних втрат 7 450,08 грн трьох відсотків річних, 83 757,10 грн пені та 32 093,61 грн штрафу.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2023 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 760 672,17 грн, що підтверджується видатковими накладними:

- № 1312 від 11 вересня 2023 року на суму 222 992,05 грн з ПДВ;

- № 1314 від 12 вересня 2023 року на суму 305 800,08 грн з ПДВ;

- № 1316 від 13 вересня 2023 року на суму 231 880,04 грн з ПДВ.

Товар було прийнято відповідальними особами покупця без зауважень та заперечень, а вказані вище видаткові накладні містять підпис представника відповідача.

У той же час, відповідач своїх зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару належним чином у встановлений договором строк не здійснив, зокрема, відповідачем сплачено за поставлений товар частково, а саме 300 000,00 грн, результаті чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 341 872,14 грн.

Разом з тим, судом враховано, що сторонами було досягнуто згоди про часткове повернення відповідачем позивачу поставленого товару у кількості 27 т на загальну суму 118 800,03 грн з ПДВ, що було документально оформлено поверненням постачальнику № 1 від 13 грудня 2023 року, що мало наслідком зменшення заборгованості відповідача перед позивачем на відповідну суму.

Таким чином, враховуючи п.5.1. договору, судом встановлено, що відповідач був зобов`язаний сплатити позивачу:

- за отриманий на підставі видаткової накладної № 1312 від 11 вересня 2023 року товар 191 773,16 грн (86% вартості) до 18 вересня 2023 року та 31 218,89 грн (14% вартості) до 25 вересня 2023 року;

- за отриманий на підставі видаткової накладної № 1314 від 12 вересня 2023 року товар 262 988,07 грн (86% вартості) до 19 вересня 2023 року та 42 812,01 грн (14% вартості) до 25 вересня 2023 року;

- за отриманий на підставі видаткової накладної № 1316 від 13 вересня 2023 року товар 199 416,83 грн (86% вартості) до 20 вересня 2023 року та 32 463,21 грн (14% вартості) до 25 вересня 2023 року.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Жодних заперечень з приводу отримання товару відповідачем суду надано не було.

Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання позивачем прийнятих за договором зобов`язань з передання товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені до матеріалів справи видаткові накладні є належними доказами передачі товару відповідачу, а отже, виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару в межах договору здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Твердження позивача з боку відповідача належними доказами не спростовані.

З огляду на вказане в сукупності судом встановлено, що борг відповідача перед позивачем за представленими до матеріалів справи документами становить 341 872,14 грн, з огляду на що вказана сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім суми основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 14 261,71 грн інфляційних втрат 7 450,08 грн трьох відсотків річних, 83 757,10 грн пені та 32 093,61 грн штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Щодо одночасного стягнення з відповідача пені та штрафу суд зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19.

Так, згідно з пунктом 6.3 договору у випадку порушення покупцем строку оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми аз кожний день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 10 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від загальної вартості товару, вказаній у специфікації, по якій покупцем допущено прострочення.

Згідно з ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Разом з тим, пункт 6.3. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Отже, умову, передбачену в п. 7.3. договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Перевіривши розрахунок пені в загальному розмірі 83 757,10 грн за період з 19.09.2023 по 19.09.2023, з 20.09.2023 по 20.09.2023, з 21.09.2023 по 25.09.2023, з 26.09.2023 по 30.10.2023, з 31.10.2023 по 03.12.2023, з 04.12.2023 по 12.12.2023, з 13.12.2023 по 17.01.2024, з 18.01.2024 по 06.03.2024, судом встановлено, що зазначений розрахунок арифметично вірним, а тому позов підлягає задоволенню у цій частині.

Крім того, перевіривши розрахунок позивача штрафу, судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню штраф у розмірі 32 093,61 грн.

Щодо стягнення 3% річних та втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.

Так, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що останній здійснено невірно, оскільки останній період нарахування (з 13.12.2023 по 17.01.2024) має менше місяця, тоді як індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, і його найменший період визначення складає місяць.

Отже, враховуючи вищевикладене, за розрахунком позивача, до стягнення з відповідача підлягає інфляційне збільшення боргу у розмірі 9 388,74 грн а тому позов підлягає задоволенню у цій частині.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки 3% річних та встановив, що заявлена до стягнення сума 3% річних є арифметично правильною та обґрунтованою.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕВАТОР ЗЕРНОТРЕЙД" (03061, місто Київ, Шепелєва Миколи, будинок 6, офіс 105/1, ідентифікаційний код 41091430) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОВЕКТОР ПЛЮС" (21010, місто Вінниця, вул. Івана Богуна, 2, офіс 303, ідентифікаційний код 39286927) суму основного боргу у розмірі 341 872 (триста сорок одна тисяча вісімсот сімдесят дві) грн 14 коп., пеню у розмірі 83 757 (вісімдесят три тисячі сімсот п`ятдесят сім) грн 10 коп., штраф у розмірі 32 093 (тридцять дві тисячі дев`яносто три) грн 61 коп., 3% річних у розмірі 7 450 (сім тисяч чотириста п`ятдесят) 08 коп., інфляційне збільшення боргу у розмірі 9 388 (дев`ять тисяч триста вісімдесят вісім) грн 74 коп. та судовий збір в розмірі 7 117 (сім тисяч сто сімнадцять) грн 06 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.06.2024

Суддя І.О. Андреїшина