Рішення

від 10.06.2024 по справі 910/3644/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2024Справа № 910/3644/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс"

до Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України"

про стягнення 137 400,00 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" (далі - відповідач, Дирекція) заборгованості за укладеним між сторонами 15.11.2023 року договором купівлі-продажу № 272-К-23 у розмірі 137 400,00 грн.

Крім того, Товариство просило суд стягнути з відповідача на його користь витрати на оплату професійної правничої допомоги в даній справі у розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалою від 29.03.2024 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву Товариства без руху з одночасним встановленням останньому строку та способу усунення її недоліків.

05.04.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 08.04.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/3644/24 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін.

19.04.2024 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Дирекції від 19.04.2024 року, в якому остання заперечила проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що за умовами договору купівлі-продажу № 272-К-23 Товариство було зобов`язане здійснити поставку товару в повному обсязі включно до 15.12.2023 року та забезпечити вчасне надання рахунків-фактур продавця, належним чином оформлених накладних, актів приймання. Однак, зазначені зобов`язання позивачем були виконані неналежним чином, а передбачені пунктом 4.1 договору документи були отримані відповідачем від Товариства лише у січні 2024 року, тоді як у зв`язку зі спливом строку дії Договору після 31.12.2023 року та закінченням бюджетного року надані Товариством первинні документи не можуть бути зареєстрованими в Державній казначейській службі України, а відтак оплата товару за договором Дирекцією здійснена бути не може.

24.04.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Товариства на відзив на позовну заяву, в якій останнє навело додаткові мотиви на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

29.04.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення Дирекції на відповідь на відзив на позовну заяву.

01.05.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення позивача, в яких останній вказав, що оригінали документів, які засвідчують поставку товару на адресу представників відповідача на загальну суму 1 126 680, 00 грн., були наявні у представників Дирекції ще в грудні 2023 року.

Інших заяв чи клопотань від сторін на адресу суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.11.2023 року між Товариством (далі - продавець) та Дирекцією (далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 272-К-23 (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов`язався продати і відвантажити ДК 021-2015:15830000-5 Цукор і супутня продукція (цукор білий кристалічний першої категорії) (далі - товар) в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників покупця та у терміни (строки), визначені у Рознарядці (Додаток № 1 до цього Договору), а покупець, у свою чергу, - забезпечити приймання та оплату товару за цінами згідно з умовами цього Договору.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

У пункту 1.1 Договору сторони передбачили найменування товару - цукор білий кристалічний першої категорії, його кількість - 41 000,00 кг, ціну за одиницю виміру товару з податками та зборами, тарою і транспортними витратами - 27,48 грн. та загальну суму вартості товару з податками та зборами, тарою і транспортними витратами - 1 126 680,00 грн.

Обсяг закупівлі товару може бути зменшений залежно від фінансування бюджетних видатків (пункт 1.2 Договору).

За умовами пунктів 2.1, 2.2 цього правочину, з урахуванням додаткової угоди від 28.11.2023 року № 1 до нього, продавець повинен поставити покупцю товар, що є харчовим продуктом, безпечність та якість якого відповідає вимогам законодавства про безпечність та якість харчових продуктів, а також ДСТУ 4623:2006 або ДСТУ 4623:2023 (для цукру білого кристалічного першої категорії), умовами цього Договору і підтверджена документом, що підтверджує безпечність та якість товару (оригінал або копія, завірена печаткою продавця), відповідно до чинного законодавства (роз`яснення щодо документів, які підтверджують безпечність та якість товару, визначені у Додатку № 2 до цього Договору).

У разі, якщо товар, поставлений продавцем, є небезпечним харчовим продуктом або неякісним і не відповідає вимогам ДСТУ 4623:2006 або ДСТУ 4623:2023 (для цукру білого кристалічного першої категорії) або іншим вимогам, визначеним пунктом 2.1 Договору, Територіальний уповноважений представник покупця повідомляє представника продавця про призупинення прийому товару в порядку, визначеному пунктом 5.9 Договору.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 наведеного правочину якщо на партію товару відсутні передбачені Договором документи, які підтверджують безпечність та якість товару, відсутнє маркування або залишковий термін зберігання (використання) не відповідає умовам пункту 2.6 Договору, фасування товару не відповідає вимогам, визначеним пунктом 2.5 Договору, покупець не приймає та не оплачує товар, а продавець за свій рахунок здійснює протягом 5 (п`яти) діб допоставку товару, що відповідає вимогам Договору.

Якщо на партію товару відсутні передбачені Договором документи, які підтверджують кількість товару (рахунки-фактури, накладні), покупець не призупиняє прийом товару, а складає акт про фактичну якість, кількість і комплектність поставленого товару, і в акті вказується, які документи відсутні.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що його ціна становить 1 126 680,00 грн., у тому числі обов`язкові податки та збори. Ціна Договору включає в себе вартість самого товару, його упаковки, маркування, доставки на умовах Договору, передачі, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару.

Згідно з пунктом 4.1 Договору розрахунок за цим Договором проводиться шляхом оплати товару покупцем за фактом поставки товару протягом 20 банківських днів з дати отримання товару на склад Територіального уповноваженого представника покупця в міру надходження бюджетних коштів на підставі рахунків-фактур продавця, належним чином оформлених накладних, актів приймання.

У разі затримки бюджетного фінансування покупця та/або затримки з боку органів Державної казначейської служби України у здійсненні розрахунково-касового обслуговування, розрахунки за фактом поставки товару здійснюються протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати надходження асигнувань на реєстраційні рахунки покупця, та/або з моменту можливості органів Державної казначейської служби України здійснювати розрахунково-касове обслуговування. Сторони домовилися, що будь-які штрафні санкції до покупця в такому випадку не застосовуються.

В разі затримки продавцем у наданні зазначених у пункті 4.1 Договору документів покупець не несе відповідальність за невчасну оплату товару (пункт 4.2 Договору).

У пункті 4.3 означеної угоди сторони погодили, що датою отримання товару є дата, зазначена в накладній.

Згідно з пунктом 5.1 Договору, з урахуванням додаткової угоди від 04.12.2023 року № 2 до нього, поставка товару здійснюється окремими партіями в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників покупця та у терміни (строки), визначені у Рознарядці (Додаток № 1 до Договору), продавець повинен здійснити поставку товару в повному обсязі включно до 15 грудня 2023 року.

За умовами пункту 5.4 Договору Територіальні уповноважені представники покупця здійснюють прийом товару після надання усього комплекту документів, зазначених в пунктах 2.1 та 4.1 цього Договору, з урахуванням положень пункту 2.3 цього Договору.

Відповідно до пункту 10.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 року.

У Додатку № 1 до договору (Рознарядці) сторони погодили кількість товару, а також найменування та адреси відповідних Територіальних уповноважених представників покупця (фактичних отримувачів товару).

У Додатках № 2 та № 3 до цього правочину Товариство та Дирекція погодили роз`яснення щодо документів, які підтверджують безпечність та якість товару, а також перелік документів, які надаються продавцем під час укладення Договору.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору Товариство поставило, а відповідач (його Територіальні уповноважені представники на підставі наявних у матеріалах справи довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей) - прийняв у власність погоджений сторонами товар на загальну суму 1 126 680,00 грн., що підтверджується копіями підписаних уповноваженими особами продавця та покупця та скріплених відбитками їх печаток видаткових накладних від 08.12.2023 року № 3171 на суму 61 830,00 грн. від 08.12.2023 року № 3172 на суму 24 732,00 грн., від 08.12.2023 року № 3214 на суму 118 164,00 грн., від 11.12.2023 року № 3212 на суму 100 302,00 грн., від 11.12.2023 року № 3213 на суму 64 578,00 грн., від 18.12.2023 року № 3373 на суму 60 456,00 грн., від 19.12.2023 року № 3374 на суму 59 082,00 грн., від 25.12.2023 року № 3484 на суму 89 310,00 грн., від 26.12.2023 року № 3486 на суму 153 888,00 грн., від 27.12.2023 року № 3487 на суму 137 400,00 грн., від 27.12.2023 року № 3488 на суму 137 400,00 грн. та від 28.12.2023 року № 3520 на суму 119 538,00 грн., а також відповідних товарно-транспортних накладних та актів приймання.

Проте, всупереч умовами Договору Дирекція оплату вартості поставленого за цією угодою товару здійснила лише частково, сплативши на користь продавця 989 280,00 грн. та заборгувавши таким чином Товариству 137 400,00 грн. (за видатковою накладною від 27.12.2023 року № 3488).

Враховуючи неналежне виконання Дирекцією зобов`язань зі своєчасної оплати вартості поставленого товару, а також зважаючи на залишення відповідачем без задоволення адресованої йому позивачем претензії від 05.01.2024 року № 05/01/24-2, Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини за наведеним правочином регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, Дирекція посилалася на те, що за умовами Договору Товариство було зобов`язане здійснити поставку товару в повному обсязі включно до 15.12.2023 року та забезпечити вчасне надання рахунків-фактур продавця, належним чином оформлених накладних, актів приймання. Однак, зазначені зобов`язання позивачем були виконані неналежним чином, а передбачені пунктом 4.1 Договору документи були отримані відповідачем від Товариства лише у січні 2024 року, тоді як у зв`язку зі спливом строку дії Договору після 31.12.2023 року та закінченням бюджетного року надані Товариством первинні документи не можуть бути зареєстрованими в Державній казначейській службі України, а відтак оплата товару за договором Дирекцією здійснена бути не може.

Проте такі заперечення не беруться судом до уваги з огляду на таке.

Згідно з вимогами частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

За приписами частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України установлено, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Враховуючи, що чинним законодавством не передбачено винятків або будь-яких особливих вимог для укладання договорів з бюджетними установами, виконання цих договорів також повинно здійснюватися на загальних підставах.

Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 18.10.2005 року в справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 року в справі "Бакалов проти України" зазначив, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто, з наведеного випливає, що відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов`язку з оплати товарів, робіт, послуг за відповідним правочином.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 року в справі № 923/1292/16, від 23.03.2018 року в справі № 904/6252/17, від 28.01.2019 року в справі № 917/611/18.

Крім того, суд зазначає, що Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, а також питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства (стаття 1 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до пункту 7 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов`язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

У той же час, спірні правовідносини між сторонами у даній справі є не бюджетними, а господарськими (цивільними), які відповідно до частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що регулюються актами цивільного законодавства України, а відтак вищенаведені посилання відповідача є безпідставними, не спростовують наявності зобов`язань Дирекції з оплати поставленого позивачем товару та не свідчить про наявність підстав для звільнення покупця від обов`язку оплатити відповідний прийнятий ним без зауважень та заперечень товар.

Твердження відповідача про отримання ним від Товариства передбачених пунктом 4.1 Договору документів лише у січні 2024 року також не свідчать про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки факт отримання покупцем товару, в тому числі на спірну в даній справі суму, разом з документами, що підтверджують безпечність та якість товару, підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими та товарно-транспортними накладними, а також актами приймання, які оформлені належним чином, підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, та є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи вищенаведені умови Договору, зокрема пункту 4.1 цієї угоди, а також беручи до уваги встановлені під час розгляду справи її фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що строк виконання відповідачем обов`язку з оплати вартості отриманого товару на загальну суму 137 400,00 грн. на час звернення Товариства до суду з даним позовом та розгляду справи є таким, що настав.

Оскільки сума заборгованості відповідача перед позивачем за Договором у загальному розмірі 137 400,00 грн. підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач не надав документів, які свідчать про необґрунтованість чи фактичну відсутність наведеної заборгованості перед Товариством, яка існує на момент розгляду справи, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до Дирекції про стягнення вказаної суми боргу.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження оплати поставленого Товариством за Договором товару на спірну суму в розмірі 137 400,00 грн., у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001 року).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування сторін не впливають на висновки суду щодо задоволення позову, оскільки, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в даній справі у розмірі 20 000,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України.

Як було зазначено вище, у позовній заяві Товариство просило суд стягнути з відповідача на його користь витрати на оплату професійної правничої допомоги в даній справі у розмірі 20 000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За умовами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження витрат позивача на оплату послуг адвоката в сумі 20 000,00 грн. Товариством до матеріалів справи долучено, зокрема, копію укладеного 13.03.2024 року між ним (клієнт) та адвокатом Мондріч Аліною Євгенівною (адвокат) договору про надання правової допомоги № 1303НК/24, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати йому правову допомогу на умовах, передбачених пунктом 2.1 цього договору, під час розгляду справи про стягнення заборгованості по Договору купівлі-продажу № 272-К-23 від 15.11.2023 року відносно Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України".

Відповідно до пункту 4.1 цієї угоди за правову допомогу, надану адвокатом, клієнт сплачує гонорар, розмір та порядок сплати якого є конфіденційною інформацією і зазначається у додатковій угоді, яка є частиною цього договору.

У додатковій угоді від 13.03.2024 року № 1 до договору про надання правової допомоги № 1303НК/24 його сторони погодили, що вартість послуг адвоката, зокрема, складає:

- представництво інтересів клієнта в судовому засіданні 1 година - 2 000,00 грн.;

- представництво інтересів клієнта в судовому засіданні, яке не відбулось за вини суду, 1 година - 500,00 грн.;

- складання заяв, клопотань - 1 000,00 грн. за 1 годину вартості роботи;

- складання та подання позову - 2 000,00 грн. за 1 годину вартості роботи;

- складання пояснення, відзиву, відповіді на відзив, доповнення до позову, уточнення позову, заперечення - 1 000,00 грн. за 1 годину вартості роботи;

- складання та подання адвокатського запиту - 1 500,00 грн. за 1 годину вартості роботи;

- ознайомлення з матеріалами справи - 500,00 грн. за 1 годину ознайомлення з матеріалами справи.

Крім того, для визначення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу з метою їх розподілу Товариство надало суду, зокрема, Акт надання юридичних послуг від 20.03.2024 року № 1/НК/24 на суму 20 000,00 грн. та копію платіжної інструкції від 14.03.2024 року № 3637 на оплату Товариством адвокатських послуг у розмірі 20 000,00 грн. Матеріали справи також містять копію свідоцтва від 11.06.2019 року серії ЗП № 002207 про право Мондріч Аліни Євгенівни на заняття адвокатською діяльністю.

Разом із тим, суд звертає увагу на таке.

Згідно з Актом надання юридичних послуг від 20.03.2024 року № 1/НК/24 адвокатом виконано наступну роботу:

- підготовка, складання та подання до господарського суду міста Києва позовної заяви про стягнення заборгованості відносно Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" в інтересах Клієнта - тривалістю 6 годин загальною вартістю 12 000,00 грн.;

- підготовка, складання та подання до господарського суду міста Києва відповіді на відзив Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" на позовну заяву про стягнення заборгованості, в інтересах клієнта - тривалістю 2 години загальною вартістю 2 000,00 грн.;

- підготовка, складання та подання до господарського суду міста Києва пояснення на заперечення Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", в інтересах клієнта (у разі необхідності) - тривалістю 2 години загальною вартістю 2 000,00 грн.;

- представництво інтересів клієнта в судових засіданнях по порушеній справі про стягнення заборгованості відносно Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" - тривалістю 2 години загальною вартістю 4 000,00 грн.

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідь Товариства на відзив на позовну заяву була складена та подана адвокатом до суду 24.04.2024 року, а додаткові пояснення - 01.05.2024 року, тобто задовго після підписання між позивачем та адвокатом Акту надання юридичних послуг № 1/НК/24 (з визначенням відповідної кількості витраченого адвокатом часу на складення відповіді на відзив та пояснень), який був складений 20.03.2024 року. Більше того, розгляд справи № 910/3644/24 проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін. Відтак, наданий Акт надання юридичних послуг № 1/НК/24 не може бути прийнятий судом до уваги в якості належного, допустимого та достовірного доказу на підтвердження понесених Товариством витрат на оплату професійної правничої допомоги.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про розподіл судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в частині витрат на підготовку, складання та подання до господарського суду міста Києва відповіді на відзив та пояснення на заперечення, а також на представництво інтересів клієнта в судових засіданнях у загальному розмірі 8 000,00 грн.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року № 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 року, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009 року, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006 року, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 року також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є розумним та обґрунтованим.

Відтак, при вирішенні питання про розподіл судових витрат на оплату професійної правничої допомоги в даній справі судом також враховано вищенаведені приписи.

Відповідно до частини 1 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, пропорційність у господарському суді, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмету та підстав позовних вимог у даній справі, ціни позову, оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, яка розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін, а також враховуючи задоволення позовних вимог Товариства, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" (03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок 27; код ЄДРПОУ 41220556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісполін Плюс" (49081, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Артільна, будинок 2; код ЄДРПОУ 33667686) 137 400 (сто тридцять сім тисяч чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 12 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, а також 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 10.06.2024 року.

Суддя В.С. Ломака