Рішення

від 10.06.2024 по справі 911/705/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2024 р. м. Київ Справа № 911/705/24

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватної агропромислової фірми «ВІСЛА» (35361, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Дядьковичі, вул. Козацький Шлях, буд. 96)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПОГЕЙ ТЕХНО ТОРГ» (08298, Київська обл., Бучанський р-н, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, буд. 13)

про стягнення 80000,00 грн. безпідставно набутих коштів,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Приватна агропромислова фірма «ВІСЛА» звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПОГЕЙ ТЕХНО ТОРГ» про стягнення 80000,00 грн. безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між ним та відповідачем велися перемовини щодо укладення договору поставки № 2710-2023Д від 27.10.2023 р., за яким відповідач зобов`язувався поставити позивачу сільськогосподарську техніку та/або обладнання до неї, а позивач - прийняти та оплатити товар. На підставі виставленого відповідачем рахунку № 60 від 27.10.2023 р. позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 80000,00 грн. Водночас, оскільки відповідний договір так і не було укладено, позивач просить суд стягнути з відповідача 80000,00 грн. безпідставно набутих коштів, а також судовий збір.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також заявлене позивачем клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку, що справа за поданою Приватною агропромисловою фірмою «ВІСЛА» позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПОГЕЙ ТЕХНО ТОРГ» про стягнення 80000,00 грн. безпідставно набутих коштів, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.03.2024 р. було відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Вказану ухвалу було отримано позивачем 25.03.2024 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі ЄСІТС, та відповідачем 25.03.2024 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі ЄСІТС.

10.04.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 10.04.2024 р. (вх. № 3866/24 від 10.04.2024 р.), за змістом якого останній зазначає, що дійсна ціна товару за договором поставки була зазначена саме в рахунку № 60 від 27.10.2023 р., який було частково сплачено позивачем, і вона (ціна) є меншою на 228000,00 грн. за ціну, яка зазначена у специфікації № 1 до договору, оскільки це звичайна друкарська помилка. Крім того, на думку відповідача, така розбіжність об`єктивно свідчить на користь позивача, оскільки ціна товару була зменшена відповідачем на 228000,00 грн. Поряд з цим, відповідач стверджує, що сторонами було фактично укладено договір поставки, умови якого вони і почали виконувати, а відтак підстави для застосування приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України у даному випадку є відсутніми.

15.04.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 15.04.2024 р. (вх. № 4001/24 від 15.04.2024 р.), в якій позивач заперечив щодо доводів відповідача. Зокрема, позивач зазначив, що оскільки за умовами договору ціна за одиницю товару та загальна вартість товару зазначається не в рахунку на оплату, а в специфікації, то твердження відповідача про те, що дійсна ціна товару була зазначена саме в рахунку, не відповідає дійсності та спростовується умовами договору. Окрім того, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить виключно інформаційний характер. При цьому, ціна у договорі може бути встановлена виключно за домовленістю сторін, в той час як рахунок не є не тільки первинним документом, а й не є двостороннім документом, в якому сторони договору можуть визначати таку істотну умову договору як ціна. За твердженням позивача, оскільки за умовами договору ціна, що підлягає сплаті, зазначається саме в специфікації, тоді як сума у специфікації є більшою за суму, зазначену в рахунку на оплату, на 228000,00 грн., то сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору та не підписали останній.

22.04.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 22.04.2024 р. (вх. № 4344/24 від 22.04.2024 р.), за змістом яких останній зазначив, що позивачем були вчинені всі конклюдентні дії та, відповідно, волевиявлення щодо акцепту та виконання умов саме договору поставки № 2710-2023Д від 27.10.2023 р. Поряд з цим, відповідач стверджує, що рахунок № 60 від 27.10.2023 р. на оплату товару за договором, який було частково сплачено позивачем, не може носити виключно інформаційний характер, оскільки він містить чітке посилання на реквізити договору поставки № 2710-2023Д від 27.10.2023 р.

Будь-яких інших заперечень чи пояснень по суті спору сторонами до справи надано не було.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

27.10.2023 р. Приватна агропромислова фірма «ВІСЛА» перерахувала на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «АПОГЕЙ ТЕХНО ТОРГ» грошові кошти в сумі 80000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 861 від 27.10.2023 р. з призначенням платежу: «сплата за обприскувач самохідний Case IH Patriot SPX 3330 згідно рах. 60 від 27.10.2023, у т.ч. ПДВ 20% - 13333,33 грн.».

З долученого до матеріалів справи рахунку № 60 від 27.10.2023 р. на оплату товару (обприскувач самохідний Case IH Patriot SPX 3330, 2017 р.в. (YHT044483) загальною вартістю 7030000,00 грн.) вбачається, що в ньому міститься посилання на договір поставки № 2710-2023Д від 27.10.2023 р.

Як слідує з матеріалів справи та пояснень учасників процесу, в жовтні 2023 р. між Приватною агропромисловою фірмою «ВІСЛА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АПОГЕЙ ТЕХНО ТОРГ» велися перемовини щодо укладення договору поставки, за умовами якого останній, як постачальник, зобов`язувався передати (поставити) покупцеві (позивачу) у його власність вживану сільськогосподарську техніку та/або обладнання до неї, а покупець зобов`язувався прийняти товар та оплатити його. Предметом договору поставки сторони визначили обприскувач самохідний Case IH Patriot SPX 3330, 2017 р.в. (YHT044483). Ціна, кількість та асортимент товару згідно з умовами п. 3.1 долученого до матеріалів справи примірника договору, підписаного лише з боку відповідача, мали зазначатись сторонами у специфікаціях (додатках) до договору.

30.10.2023 р. ТОВ «АПОГЕЙ ТЕХНО ТОРГ» з електронної адреси denisenkol.att@gmail.com надіслало на електронну адресу ПАФ «ВІСЛА» visla.rivne.2019@gmail.com відскановані та підписані з боку відповідача договір поставки № 2710-2023Д від 27.10.2023 р. та специфікацію № 1 до договору для їх подальшого підписання позивачем.

Однак, як зазначає позивач, ані договір поставки, ані специфікацію № 1 до даного договору, позивачем зі свого боку підписано не було, оскільки ціна, зазначена у специфікації № 1 до договору, не відповідала ціні, що була зазначена у виставленому відповідачем рахунку № 60 від 27.10.2023 р. (була більшою на 228 000,00 грн.).

Тобто, за твердженням позивача, під час перемовин сторони не дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, зокрема, ціни, відтак договір не уклали та припинили будь-які взаємовідносини і комунікацію.

Листом за вих. № 129 від 29.12.2023 р. позивач звернувся до відповідача із вимогою № 1 про повернення помилково сплачених грошових коштів у сумі 80000,00 грн. протягом 7 днів з моменту отримання даної вимоги, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 02.01.2024 р. та фіскального чеку від 02.01.2024 р.

Відповідь на вимогу отримано не було, грошові кошти у сумі 80000,00 грн. повернуто не було.

Оскільки відповідач станом на час подання позовної заяви не повернув позивачу грошові кошти в сумі 80000,00 грн., ПАФ «ВІСЛА» і звернулась до суду з позовом про стягнення грошових коштів в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Статтею 208 Цивільного кодексу України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Згідно положень ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі - електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторонни, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 2). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3).

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами (ч.ч. 2, 3 ст. 639 Цивільного кодексу України).

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно зі ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Статтею 642 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, за наведеними нормами законодавства передбачено, що договори між юридичними особами повинні вчинятись у письмовій формі, при цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їх установчими документами.

Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі - електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.

Поряд з цим, слід зазначити, що важливими ознаками оферти є те, що вона має бути виявленням наміру оферента вважати себе зобов`язаним у разі її прийняття та, водночас, повинна бути настільки визначеною, щоб можна було шляхом її прийняття досягнути домовленості про весь договір у цілому, а для укладення договору акцептанту було достатньо висловити свою волю, яка співпадає з офертою.

У разі ж якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).

Суд констатує, що доказів укладення у письмовій формі договору поставки № 2710-2023Д від 27.10.2023 р. у вигляді єдиного документа, підписаного обома сторонами, матеріали справи не містять.

Заперечуючи проти позову, відповідач наголошував, зокрема, що ціна товару за договором, а саме - обприскувач самохідний Case IH Patriot SPX 3330, 2017 р.в. (YHT044483), була зазначена саме в рахунку на оплату № 60 від 27.10.2023 р., який було виставлено відповідачем позивачу та частково сплачено останнім, а не в специфікації № 1 до договору. Зазначення ціни товару у специфікації до договору на 228000,00 грн. більшою, за твердженням відповідача, є друкарською помилкою, яка об`єктивно свідчить на користь позивача, оскільки ціна товару в рахунку була зменшена відповідачем на 228000,00 грн. Поряд з цим, відповідач зауважує, що, на його думку, сторонами фактично було укладено договір поставки, умови якого вони і почали виконувати, а відтак підстави для застосування приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України є відсутніми.

Не погоджуючись із доводами відповідача, позивач зазначив, що оскільки за умовами договору, який мали намір укласти сторони, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару мали зазначатись не в рахунку на оплату, а в специфікації, то твердження відповідача про те, що реальна ціна товару була зазначена саме в рахунку № 60 від 27.10.2023 р. не відповідає дійсності та спростовується умовами неукладеного договору. Окрім того, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить виключно інформаційний характер. При цьому, ціна у договорі може бути встановлена виключно за домовленістю сторін, в той час як рахунок на оплату не є двостороннім документом, в якому сторони договору можуть визначати таку істотну умову договору, як ціна. Таким чином, на переконання позивача, сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, у зв`язку з чим останній є неукладеним.

У свою чергу, відповідач зазначив, що позивачем були вчинені усі конклюдентні дії та, відповідно, волевиявлення щодо акцепту та виконання умов саме договору поставки № 2710-2023Д від 27.10.2023 р., а твердження позивача про те, що рахунок № 60 від 27.10.2023 р. на оплату товару за договором, який було частково сплачено позивачем, носить лише інформаційний характер, не відповідає дійсності, оскільки він (рахунок) містить чітке посилання на реквізити договору поставки № 2710-2023Д від 27.10.2023 р.

Слід зазначити, що істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі згаданої вище ст. 638 Цивільного кодекс України, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в потрібній для відповідних випадків формі досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Саме тому такі умови ще називають необхідними. Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного договору.

Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 р. у справі № 922/3289/21.

Поряд з цим, за приписами ч.ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вбачається з п. 1.2 підписаного лише з боку відповідача договору поставки, ціна, кількість, асортимент товару зазначаються у специфікаціях (додатках), що є невід`ємною частиною цього договору. За умовами підписаної лише з боку відповідача специфікації № 1 загальна вартість товару на момент укладення даної специфікації становить 7258000,00 грн., в той час як в рахунку № 60 від 27.10.2023 р., виставленому відповідачем позивачу до підписання договору, ціна товару є меншою і становить 7030000,00 грн.

Позивач, отримавши 30.10.2023 р. на свою електронну адресу відскановані та підписані з боку відповідача проект договору поставки № 2710-2023Д від 27.10.2023 р. та специфікації № 1 до даного договору, відмовився від підписання останніх, оскільки ціна, зазначена в рахунку на оплату № 60, відрізнялась від ціни, зазначеної в специфікації № 1, яка була більшою, що, за твердженням позивача, з яким погоджується суд, свідчить про недосягнення сторонами згоди щодо такої істотної умови договору поставки як ціна.

Також суд погоджується з доводами позивача про те, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер, позаяк судова практика Верховного Суду з цього питання є сталою, зокрема, аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 р. у справі № 908/153/21.

Водночас, посилання на договір в рахунку на оплату товару, не може свідчити про укладення договору та про початок виконання сторонами його умов, так само як і призначення платежу при перерахунку коштів, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках у приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору (див. п. 64 постанови Верховного Суду від 28.02.2024 р. у справі № 922/3289/21).

Поряд з цим, суд відзначає, що в самому тексті договору (п. 14.1) поставки, що був запропонований до укладення позивачу, передбачався особливий порядок набрання ним чинності.

Так, у пункті 14.1 проекту договору визначено, що останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, скріпленням відтисками печаток (за винятком випадків, коли сторона не використовує печатку у своїй діяльності) та діє до 31.12.2023 р.

Таким чином, без дотримання такої обов`язкової умови як підписання проекту договору позивачем, останній не набуває чинності та, відповідно, не є укладеним, а відтак договірні відносини між сторонами у даному випадку є відсутніми.

Згідно приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Отже, предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 р. у справі № 320/5877/17).

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Основна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 р. у справі № 916/2478/20, від 04.05.2022 р. у справі № 903/359/21, від 05.10.2022 р. у справі № 904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 р. у справі № 910/13271/18, від 16.09.2022 р. у справі № 913/703/20).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що правовідносини між сторонами у даній справі мають кондиційний характер, а відтак підпадають під регулювання положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Як було зазначено вище, відповідно до приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи, що Приватною агропромисловою фірмою «ВІСЛА» було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «АПОГЕЙ ТЕХНО ТОРГ» грошові кошти в сумі 80000,00 грн. на підставі рахунку № 60 від 27.10.2023 р., в якому містилось посилання на договір поставки № 2710-2023Д від 27.10.2023 р., проте, як встановлено судом, такий договір між сторонами укладено не було, суд дійшов висновку, що правова підстава для утримання відповідачем вказаної суми коштів відсутня.

Відповідач, всупереч вимогам статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, доводів позивача не спростував, належними та допустимими доказами не довів факту укладення сторонами договору поставки № 2710-2023Д від 27.10.2023 р. та наявності в останніх договірних відносин.

Враховуючи викладене, позовна вимога щодо стягнення 80000,00 грн. безпідставно набутих коштів є обґрунтованою, заявленою у відповідності до вимог чинного законодавства, підтвердженою належними доказами, наявними в матеріалах справи, не спростованою відповідачем і, відповідно, такою, що підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Позивачем у позовній заяві зазначено, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи, становить суму, яка складається з судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

У підтвердження сплати судового збору позивачем до позовної заяви додано платіжну інструкцію № 1229 від 19.03.2024 р. на суму 2422,40 грн.

Отже, судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Водночас, оскільки станом на час прийняття рішення позивачем у підтвердження понесення решти заявлених судових витрат (витрат на правову допомогу) доказів не подано, то у суду на час вирішення спору відсутні підстави для розгляду та вирішення питання щодо покладення на відповідача вказаних витрат позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АПОГЕЙ ТЕХНО ТОРГ» (08298, Київська обл., Бучанський р-н, смт Коцюбинське, вул. Пономарьова, буд. 13, код 44861989) на користь Приватної агропромислової фірми «ВІСЛА» (35361, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Дядьковичі, вул. Козацький Шлях, буд. 96, код 23306049) 80000 (вісімдесят тисяч) грн. 00 коп. безпідставно набутих коштів, 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 10.06.2024 р.

Суддя В.М. Бабкіна