Ухвала

від 29.05.2024 по справі 920/918/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 920/918/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Комунального некомерційного підприємства "Путивльська міська лікарня" Путивльської міської ради та Путивльської міської ради Сумської області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 (колегія суддів: Михальської Ю. Б., Тищенко А. І., Іоннікова І. А.) у справі

за позовом Комунального некомерційного підприємства "Путивльська міська лікарня" Путивльської міської ради до фізичної особи-підприємця Пилєва Віктора Миколайовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Путивльська міська рада Сумської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртепло Суми"; 2) фізична особа-підприємець Костюченко Ігор Сергійович про визнання недійсним договору оренди та стягнення 332 000 грн,

за участю представників:

позивача - Яценко С. А.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Бова Д. В.,

третьої особи-2 -Верем`юк Д. А.,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство "Путивльська міська лікарня" Путивльської міської ради (далі - Лікарня) звернулося до суду з позовом до фізичної особи-підприємця Пилєва В. М. (далі - ФОП Пилєв В.М.) про визнання недійсним договору оренди від 01.09.2020 № 40 та стягнення 332 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що надане відповідачем в оренду майно Лікарні, є насправді власністю самого позивача, а отже ФОП Пилєв В.М. не мав відповідних майнових прав на нього, а сам договір оренди є недійсним як такий, що суперечить положенням статей 759-761 Цивільного кодексу України та статті 283 Господарського кодексу України.

Крім того, позивач стверджував, що договір оренди зі сторони Лікарні підписаний Семененко С. В., яка не мала необхідного обсягу повноважень на його укладення, оскільки не погоджувала укладення такого договору з Путивльською районною радою (на той час засновником Лікарні).

Позивач також вказував, що проведена Лікарнею оплата на розрахунковий рахунок ФОП Пилєва В. М. в загальній сумі 332 000,00 грн є оплатою за фактично не надані послуги з оренди майна, чим порушені норми частини першої статті 762, статті 526 Цивільного кодексу України, а тому такі кошти підлягають поверненню Лікарні в порядку статті 216 Цивільного кодексу України.

19.07.2023 Господарський суд Сумської області ухвалив рішення про задоволення позову з підстав доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

23.01.2024 Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування цього рішення та ухвалив нове - про відмову у позові.

Апеляційна інстанція виходила з того, що обставини, встановлені рішенням Господарського суду Сумської області від 01.07.2022 у справі № 920/1114/21 щодо відсутності у Ради та Лікарні права власності на майно, що є об`єктом оренди за оскаржуваним договором оренди, мають преюдиційне значення і не підлягають повторному доведенню у межах даної справи згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, за висновком суду апеляційної інстанції, прийнявши в оренду майно згідно договору оренди, Лікарня сплачувала за нього орендні платежі, що свідчить про його наступне схвалення орендарем.

Лікарня та Путивльська міська рада звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити до цього ж суду на новий розгляд.

Зокрема, як убачається зі змісту касаційної скарги Лікарні, скаржник серед іншого посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень статей 92 та 241 Цивільного кодексу України, наголошуючи на тому, що судом ухвалено оскаржуване судове рішення без урахування правових позицій щодо застосування вказаних норм права, викладених Верховним Судом у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/20790/17, від 21.12.2021 у справі № 910/10699/21, від 23.11.2021 у справі № 911/604/19, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 20.03.2018 у справі № 910/8794/16, від 05.07.2022 у справі № 910/2958/20. При цьому скаржник акцентує увагу на тому, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив інші підстави для визнання договору недійсним, а саме укладання оспорюваного договору директором/головним лікарем, який не мав необхідного обсягу повноважень на його укладення, оскільки попередньо не погодив з засновником укладання такого договору, як це передбачено статутом Лікарні.

Путивльська міська рада у своїй касаційній скарзі посилаючись, зокрема, на положення статті 241 Цивільного кодексу України наполягає, що при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення, воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися, як схвалення.

Під час підготовки справи до розгляду судовою колегією з`ясовано, що ухвалою Верховного Суду від 05.04.2023 передано справу № 904/2465/21 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України - у зв`язку із необхідністю відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17, від 05.07.2022 у справі № 910/2958/20, від 07.12.2022 у справі № 904/6735/20 (624/215/21) щодо врегулювання розбіжностей у застосуванні частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України про презумпцію добросовісності третьої особи, яка, укладаючи з товариством правочин, не знала і не мала знати, що він є значним для товариства.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою палатою Верховного Суду.

Ураховуючи наведене, з метою дотримання єдності судової практики, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для зупинення з власної ініціативи провадження у справі № 920/918/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 904/2465/21.

Керуючись статтями 228, 232-234 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Зупинити провадження у справі № 920/918/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 904/2465/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач