Ухвала

від 04.06.2024 по справі 908/477/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/477/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Михайловський Д. С.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Запорізької міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2024 (судді: Коваль Л. А. - головуючий, Мороз В. Ф., Чередко А. Є.) та рішення Господарського суду Запорізької області від 14.06.2023 (суддя Науменко А. О.) у справі

за позовом Запорізької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА ТРЕЙД ПЛЮС 2018"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Преміум-Сервіс Плюс"

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

1. У лютому 2023 року Запорізька міська рада звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА ТРЕЙД ПЛЮС 2018" (далі - ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018") про зобов`язання відповідача за власний рахунок знести самочинно збудований об`єкт нерухомості, а саме тимчасову споруду (для обслуговування клієнтів) та газове обладнання (два наземних резервуара), що розташовані за адресою: вул. Фортечна, 87, м. Запоріжжя.

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статті 125 Земельного кодексу України та статті 376 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що за результатами обстеження, проведеного старшим інспектором відділу оперативного контролю у сфері благоустрою та паркування установи "Інспекція з благоустрою міста Запоріжжя" Запорізької міської ради, встановлено, що на земельній ділянці кадастровий номер 2310100000:07:004:0048, площею 0,1258 га, що знаходиться за адресою: вул. Фортечна, 87, м. Запоріжжя, яка перебуває у комунальній власності, встановлено факт розміщення автозаправної станції з рекламним написом "NPG", в складі якої знаходилося газове обладнання (два наземних резервуара) та тимчасова споруда для обслуговування клієнтів, про що складено акт обстеження території від 21.11.2022 № 0038.

Запорізька міська рада зазначала, що відповідно до листа Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради від 03.11.2022 № 919/02-03 щодо земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:07:004:0048, площею 0,1258 га, яка знаходиться за адресою: вул. Фортечна, 87, м. Запоріжжя між Запорізькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Преміум-Сервіс Плюс" (далі - ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс") було укладено договір оренди строком на 10 років до 05.02.2020.

Однак, відповідачеві земельна ділянка не передавалася, а тому використовується ним без правовстановлюючих документів.

Позивач вказував, що оскільки відповідачем здійснено самочинне будівництво, для захисту порушених прав та інтересів територіальної громади міста Запоріжжя, міська рада на підставі статті 376 Цивільного кодексу України заявила вимоги про зобов`язання ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018" знести автозаправну станцію.

2. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що між ним як орендарем та ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс" (орендодавцем) 01.11.2020 було укладено договір оренди № 2020/11/4, за умовами якого орендодавець зобов`язався передати орендареві у строкове платне користування майно автозаправної станції, що складається з: нежитлової будівлі (літ. А), навіси (літ. Б, В), паркан № 1, ворота № 2, ємності № 1 та № 2 за адресою: вул. Фортечна, 87, м. Запоріжжя.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, нежитлова будівля, навіси, паркан, ворота належать на праві власності ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс".

Отримавши за договором майно від ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс" відповідач почав здійснювати господарську діяльність на вказаній території, у зв`язку з чим товариством також було придбано модуль заправки автомобілів моторним паливом, колонку для відпуску скрапленого газу, модуль для газу, малу архітектурну форму, стелу АЗС, що підтверджується видатковими накладними та актом приймання-передачі.

18.11.2020 Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області було зареєстровано декларацію відповідності матеріаль-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці, подану ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018".

Також відповідачем було отримано ліцензію на торгівлю пальним, термін дії якої становить з 14.12.2020 по 14.12.2025 і місце торгівлі за якою визначено: вул. Фортечна, 87, м. Запоріжжя.

Отже, відповідач наголошував, що у належний спосіб сповістив компетентні органи про адресу провадження діяльності та отримав від них відповідні дозвільні документи на торгівлю пальним з автозаправної станції на вул. Фортечна, 87, м. Запоріжжя.

При цьому від органу місцевого самоврядування вимог про необхідність звільнення земельної ділянки не надходило.

3. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.03.2023 залучено до участі у справі в якості третьої, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс", яке у письмових поясненнях, заперечуючи проти задоволення позову, вказуючи, зокрема, на тому, що між товариством і Запорізькою міською радою на підставі договору від 15.01.2010 існували договірні відносини щодо оренди землі, а тому використання земельної ділянки відбувалося у спосіб, що передбачений законом.

З 05.02.2020 договір оренди земельної ділянки закінчив строк дії, у зв`язку з чим ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс" вживало дії для поновлення договору земельної ділянки. При цьому жодних відмов у поновленні договору від Запорізької міської ради не надходило, що також свідчить про правомірність використання земельної ділянки. Земельна ділянка міській раді за актом приймання-передачі не поверталася, що підтверджує факт її перебування у користуванні ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс".

Отже, доводи позивача про відсутність орендних правовідносин з ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс", а також про самовільне зайняття земельної ділянки ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018" є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

4. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.06.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій зазначили, зокрема, що у справі, яка розглядається, матеріали, які були досліджені, не дають підстав стверджувати, що тимчасову споруду (для обслуговування клієнтів) та газове обладнання (два наземних резервуара), що розташовані за адресою: вул. Фортечна, 87, м. Запоріжжя можливо віднести до нерухомого майна.

При цьому за висновками судів Закон України "Про благоустрій населених пунктів" наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів. У розумінні Закону України "Про благоустрій населених пунктів" дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - це роботи щодо відновлення об`єкту благоустрою території).

Між тим, знесення об`єктів нерухомого майна, у разі здійснення самочинного будівництва, за змістом статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 376 Цивільного кодексу України, здійснюється у порядку, передбаченому цими нормами, а саме виключно на підставі рішення суду.

Проте, належність спірного майна до нерухомого позивачем не доведена.

Дії з демонтажу самовільно розміщеної тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту, здійснення яких належить до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Суд апеляційної інстанції вказав на те, що Запорізькою міською радою не вичерпано заходів впливу на орендаря (третю особу), який є відповідальною особою за умовами договору щодо використання земельної ділянки за призначенням та її своєчасного повернення з оренди, чим спростовуються доводи позивача щодо можливості поновлення його права на земельну ділянку шляхом пред`явлення негаторного позову до відповідача, як особи яка розмістила тимчасові споруди на спірній земельній ділянці.

5. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2024 та рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.06.2023, Запорізька міська рада у касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову щодо зобов`язання ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018" за власний рахунок знести самочинно збудований об`єкт нерухомості, а саме тимчасову споруду (для обслуговування клієнтів) та газове обладнання (два наземних резервуара), що розташовані за адресою: вул. Фортечна, 87, м. Запоріжжя, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17, від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19 щодо застосування норм статей 375, 376 Цивільного кодексу України, статей 116, 124, 125, 126, 152 Земельного кодексу України.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильних висновків щодо застосування статей 375, 376 Цивільного кодексу України як крайньої міри, яка передбачена законом і можлива лише тоді коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування, фактично позбавляючи Запорізьку міську раду права на звернення до суду.

6. Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не надходив.

7. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

8. Суди першої та апеляційної інстанції установили, що 21.11.2022 старшим інспектором відділу оперативного контролю у сфері благоустрою та паркування Установи "Інспекція з благоустрою міста Запоріжжя" Запорізької міської ради здійснено обстеження території за адресою: м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 87,0 за результатами якого складено акт обстеження території № 0038, в якому зазначено про виявлення факту розміщення АГЗС, в складі якої: газове обладнання (два наземних резервуара), МАФ (тимчасова споруда) для обслуговування клієнтів. В акті також зазначено, що відповідно до листа Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради за інформацією містобудівного кадастру, який ведеться Департаментом відповідно до статті 22 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 559 "Про містобудівний кадастр" в межах території, визначеної на схемі, доданої до заяви, не відображені об`єкти - металеві ємності та тимчасова споруда. Земельна ділянка, на якій розташовані зазначені споруди має кадастровий номер 2310100000:07:004:0048 та передана в оренду ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс" для розташування автосервісу. Департамент на підставі заяви ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс" від 03.05.2017 № 2231 підготував вихідні дані для проектування об`єкту будівництва, а саме містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва станції технічного обслуговування від 11.05.2017 № 2231, зареєстровані містобудівним кадастром 11.05.2017 за № МБУ-2017/0095. Відповідно до намірів забудови розташування АГЗС не було передбачено. Паспорт прив`язки тимчасової споруди за даною адресою згідно з доданої схеми містобудівним кадастром Департаменту не зареєстрований.

Згідно з листом Управління з питань земельних відносин Запорізької міської ради за договором оренди землі від 05.02.2010 № 041026100484, земельна ділянка кадастровий номер 2310100000:07:004:0048, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 87, площею 0,1258 га (для розташування автосервісу) передана у користування ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс" строком до 05.02.2020. Рішень міської ради про переважне право орендаря - ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс" на укладення договору оренди землі/розірвання договору оренди землі на вул. Фортечна, 87 для розташування автосервісу не приймалось. Згідно з актом приймання-передачі зазначена земельна ділянка Запорізькій міській раді не передавалась.

9. Суди попередніх інстанцій також установили, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.07.2017 № 92485563 за ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс" зареєстровано право власності на нежитлову будівлю площею 43,7 м2 (літ. А), навіси (літ. Б, В), паркан № 1, ворота № 2 на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 08.06.2017 серії ЗП 143171590109, виданого Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області та технічного паспорту від 31.05.2017, виданого ФОП Береговою А. О.

10. При цьому між ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс" (орендодавець) та ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018" (орендар) укладено договір оренди від 01.11.2020 № 2020/11/4, за умовами якого орендар отримав у строкове платне користування від орендодавця майно АЗС, що складається з: нежитлової будівлі (літ. А), навісів (літ. Б, В), паркану № 1, воріт № 2, ємностей № 1 та № 2, які розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,1258 га.

Крім того між ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс" (орендодавець) та ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018" (орендар) укладено договір оренди від 01.11.2020 № 2020/11/4, за умовами якого відповідачу передано у користування частину майданчику з твердим покриттям площею 400 м2.

Суди установили, що як вбачається з матеріалів справи за актом приймання-передачі від 28.12.2020 ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018" як покупець прийняв конструкцію МАФ 3000*4000 мм шляхом безпосереднього розміщення за спірною адресою. Відповідно до видаткової накладної від 01.11.2020 № 1 ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018" як покупцем отримано модуль для заправки автомобілів моторним паливом, колонку для відпуску скрапленого газу, модуль для газу, колонку паливороздавальну.

Також суди зазначили, що стосовно порушення прав інших осіб в частині безпечної експлуатації спірного об`єкта відповідачем надано пояснення, що об`єкт АГЗС, розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 87, відповідає правилам регулювання діяльності роботи газових заправних станцій, що підтверджується Декларацією відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці від 24.09.2020, повідомленням про результати ідентифікації об`єктів підвищеної небезпеки, планом локалізації та ліквідації аварійних ситуацій та аварій для АЗК ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018", висновком експертизи від 22.09.2020 № 42241949-01-0072.20.

11. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Запорізької міської ради про зобов`язання ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018" за власний рахунок знести самочинно збудований об`єкт нерухомості, а саме тимчасову споруду (для обслуговування клієнтів) та газове обладнання (два наземних резервуара), що розташовані за адресою: вул. Фортечна, 87, м. Запоріжжя, з посиланням на положення статті 125 Земельного кодексу України та статті 376 Цивільного кодексу України.

12. Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 321 вказаного Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України).

Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 вказаного Кодексу).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з частиною 1 статті 376 зазначеного Кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зазначено, що правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 вказала таке:

"99. У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

100. Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

101. Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб".

У пункті 113 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

13. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що слід відрізняти капітальні споруди від тимчасових споруд.

Капітальна будівля завжди тісно пов`язана із земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки воно має фундаментну основу. Це означає, що капітальну будівлю не може бути без негативних наслідків для конструкції розібрано і переміщено, адже в даному випадку всій споруді буде завдано непоправної шкоди.

Про тимчасовий характер будівлі (споруди) може свідчити те, що така є тимчасовою збірно-розбірною будівлею, зведена (влаштована) без фундаменту, з недовговічного матеріалу, сезонного використання без утеплення основних огороджувальних конструкцій (навіси, палатки, кіоски, накриття, літні душі, вбиральні, теплиці, покриті поліетиленовою плівкою, тощо).

Такі критерії тимчасовості споруди визначені у пункті 2 розділу ІІІ Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна (чинна станом на дату подання позову).

Згідно з частинами 2-4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Механізм розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності регулюється Порядком розміщення тимчасових споруд, яким передбачено, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди. У разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення тимчасової споруди вона підлягає демонтажу, розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється. Перелік документів для отримання паспорта прив`язки тимчасової споруди є вичерпним. Надання документів про відведення земельних ділянок для розміщення тимчасових споруд не передбачено.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до матеріалів, які були досліджені у суді апеляційної інстанції, не дають підстав вважати, що тимчасову споруду (для обслуговування клієнтів) та газове обладнання (два наземних резервуара), що розташовані за адресою: вул. Фортечна, 87, м. Запоріжжя можливо віднести до нерухомого майна.

14. При цьому Законом України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля; територія - сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об`єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об`єктів, об`єктів промисловості, комунально-складських та інших об`єктів у межах населеного пункту; утримання в належному стані території - використання її за призначенням відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту, а також санітарне очищення території, її озеленення, збереження та відновлення об`єктів благоустрою.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 16 цього Закону на об`єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.

Статтею 40 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами. Самоврядний контроль за станом благоустрою населених пунктів здійснюється шляхом: 1) проведення перевірок території; 2) розгляду звернень підприємств, установ, організацій та громадян; 3) участі в обговоренні проектів благоустрою територій населених пунктів, іншої технічної документації з питань благоустрою і внесення відповідних пропозицій на розгляд органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій; 4) подання позовів до суду про відшкодування шкоди, завданої об`єктам благоустрою внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території населеного пункту (частини 1, 3 вказаної норми).

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що Закон України "Про благоустрій населених пунктів" наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів. У розумінні вказаного Закону дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту.

Водночас знесення об`єктів нерухомого майна, у разі здійснення самочинного будівництва, за змістом статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та статті 376 Цивільного кодексу України, здійснюється у порядку, передбаченому цими нормами, а саме виключно на підставі рішення суду.

Проте суд апеляційної інстанції установив, що належність спірного майна до нерухомого Запорізькою міською радою не доведена.

Посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 200/4397/19-а, суд апеляційної інстанції вказав на те, що дії з демонтажу самовільно розміщеної тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту, здійснення яких належить до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що під час проведення обстеження території за адресою: м. Запоріжжя, вул. Фортечна, 87, за результатами якого складено акт від 21.11.2022 № 0038, старшим інспектором відділу оперативного контролю у сфері благоустрою та паркування Установи "Інспекція з благоустрою міста Запоріжжя" Запорізької міської ради не перевірено характеристик майна ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018" як нерухомого, не визначені розміри споруди, матеріал конструктивних елементів, наявності/відсутності фундаменту, інвентарних номерів або інших індивідуальних ознак резервуарів для розмежування майна ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018" та ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс", у той час як з матеріалів справи вбачається, що дві ємності були передані в оренду відповідачу від ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс", а також відповідачем придбавалося інше майно (МАФ, стела).

15. Також суд апеляційної інстанції установив, що між Запорізькою міською радою та ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс" існували договірні відносини оренди спірної земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, належне товариству, і орендар вживав заходи для поновлення договору оренди земельної ділянки, при цьому, жодних відмов у поновленні такого договору оренди землі, невідповідності поданих документів, тощо від Запорізької міської ради або інших її структурних підрозділів на адресу ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс" не надходило, а тому використання земельної ділянки відбувалося у спосіб, що передбачений законом.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що Запорізька міська рада не оскаржує право власності ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс" на вказані об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці, які передані як АЗС відповідачу в оренду, вказуючи про самовільне розташування відповідачем тимчасових споруд на цій земельній ділянці.

При цьому Запорізька міська рада, за висновками суду апеляційної інстанції, не вичерпала заходів впливу на орендаря земельної ділянки (ТОВ "Преміум-Сервіс Плюс"), який є відповідальною особою за умовами договору щодо використання земельної ділянки за призначенням та її своєчасного повернення з оренди, чим спростовуються доводи позивача щодо можливості поновлення його права на земельну ділянку шляхом пред`явлення негаторного позову до відповідача (ТОВ "Альфа Трейд Плюс 2018"), як особи яка розмістила тимчасові споруди на спірній земельній ділянці. Тоді як необхідності притягнення винних осіб до відповідальності за порушення правил благоустрою території надано оцінку вище.

16. Як вже зазначалося, Запорізька міська рада, оскаржуючи судові з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказувала на невірність висновків судів щодо застосування статей 375, 376 Цивільного кодексу України та неврахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17, від 16.05.2018 у справі № 918/633/16, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19.

17. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

18. Так, у справі № 910/14328/17 (постанова Верховного Суду від 06.11.2019) за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В", Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та повернення земельної ділянки, Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову, зазначив, що оскільки нежитлова будівля збудована на спірній земельній ділянці, що не була належним чином відведена Товариству з обмеженою відповідальністю "Преско-В" для цієї мети, а також без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проєкту, без введення спірного об`єкту нерухомості в експлуатацію, висновок суду апеляційної інстанції про те, що з урахуванням положень частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України право власності у відповідача або інших осіб на нежитлову будівлю не виникло, у зв`язку з чим і не могло бути реалізовано в частині розпорядження майном, зокрема, відчужування третім особам, визнається Касаційним господарським судом правомірним.

У справі № 910/22575/17 (постанова Верховного Суду від 13.03.2019) за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Щасливий дім", Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейніан Проджект Дівелопмент", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про повернення земельної ділянки та знесення самочинного будівництва, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Щасливий дім" знести самочинно збудований об`єкт нерухомості та передаючи справу в цій частині на новий розгляд, зазначив, що суди не дослідили дотримання вимог абзацу 2 частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України, пунктів 68, 70 постанови Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію речових пав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 25.12.2015 № 1127 та не здійснили аналізу правомірності набуття права власності на частину об`єкта незавершеного будівництва, що розташований на спірній земельній ділянці, не з`ясували обставин і правових підстав, за яких було здійснено оформлення за Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкрейніан Проджект Дівелопмент" права власності на наведений об`єкт незавершеного будівництва та не надали оцінки законності такого оформлення.

У справі № 918/633/16 (постанова Верховного Суду від 16.05.2018) за позовом Зарічненської селищної ради Рівненської області до Фізичної особи - підприємця Федюшко О. А. про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, Верховний Суд вказав, що за встановлених судами обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, а тому розміщення відповідачем тимчасової споруди за відсутності документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції ради, не можна визнати законним.

У справі № 910/14524/19 (постанова Верховного Суду від 02.06.2021) за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Районної громадської організації "Клуб "Козак" про повернення земельної ділянки, Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що відсутність оформлених за відповідачем права власності чи інших речових прав на нерухоме майно, розміщене на спірній земельній ділянці додатково свідчить про безпідставність користування ним спірною земельною ділянкою. Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, суд касаційної інстанції вказав на те, що, висновок місцевого господарського суду про те, що спірна земельна ділянка відповідно до приписів статті 212 Земельного кодексу України підлягає поверненню власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення земельної ділянки від розміщеного на ній майна, у тому числі будівель та споруд, відповідає обставинам спору та законодавству, що регулює дані правовідносини.

У справі № 755/3782/17 (постанова Верховного Суду від 01.07.2020) за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про знесення самочинно збудованого майна та повернення земельної ділянки, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції те передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з`ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню. За необхідності з`ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу. Невстановлення вказаних обставин унеможливлює виконання такого рішення. Зазначене узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 19.04.2017 у справі № 6-129цс17. Проте у цій справі суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості та недоведеності, при цьому не з`ясували, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню.

Водночас у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили із встановлення обставин щодо недоведення позивачем наявності підстав для застосування в цьому випадку положень статті 376 Цивільного кодексу України та зобов`язання відповідача за власний рахунок знести самочинно збудований об`єкт нерухомості, а саме тимчасову споруду (для обслуговування клієнтів) та газове обладнання (два наземних резервуара), що розташовані за адресою: вул. Фортечна, 87, м. Запоріжжя .

Отже, у цій справі та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про різні фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання.

Ураховуючи наведене відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

19. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження скаржником не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Запорізької міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2024 та рішення Господарського суду Запорізької області від 14.06.2023 у справі № 908/477/23 згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Запорізької міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2024 та рішення Господарського суду Запорізької області від 14.06.2023 у справі № 908/477/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак