Постанова

від 29.05.2024 по справі 804/2194/16

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 травня 2024 року м. Дніпросправа № 804/2194/16

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,

за участю секретаря судового засідання Бендес А.Г.

за участю представників: позивача Бур`янський А.В., відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Кодаки ЛТД на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 (суддя першої інстанції Єфанова О.В.) в адміністративній справі №804/2194/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Кодаки ЛТД до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма Кодаки ЛТД (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.11.2014 №0042681703, №0006672205 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 213113,75 грн, з яких за основним платежем в сумі 170491,00 грн, за штрафними санкціями у сумі 42622,19 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю та підтверджуються документально.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 10.06.2015 позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення від 26.11.2014 №0006672205 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 213113,75 грн, з яких за основним платежем в сумі 170491,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 42622,19 грн та №0042681703. У задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 29.07.2015 скасував постанову суду першої інстанції, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 26.11.2014 №0006672205 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 213113,75 грн, з яких за основним платежем в сумі 170491,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 42622,19 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суду України ухвалою від 15.03.2016 скасував судові рішення першої та апеляційної інстанцій, справу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції зазначив, що для правильного вирішення спору судам слід було перевірити обставини щодо укладення позивачем договору зі спірним контрагентом, перевірити наслідки розгляду вищезазначеної кримінальної справи, за необхідності витребувавши нові докази та допитавши як свідків посадових осіб позивача та його постачальника - ТОВ Інтервенто, а також безпосередніх виконавців спірних операцій. Оцінка правовідносин позивача із зазначеним контрагентом у даному випадку вимагає ретельної перевірки обставин виконання розглядуваних поставок із встановленням, де саме навантажувався та розвантажувався товар, хто безпосередньо здійснював його транспортування, прийняття за кількістю та якістю, яким чином зберігався товар тощо. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають представлені платником первинні документи реальні факти господарської діяльності. Судам необхідно дослідити правовий механізм регулювання правовідносин щодо оренди нежитлового приміщення, з урахуванням необхідності встановлення власне сутності юридичних фактів у їх сукупності, що складають зміст досліджуваних правовідносин у даній справі.

За результатами нового розгляду справи, Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 31.01.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що господарські операції позивача з ТОВ Інтервенто, не підтверджені належними первинними документами, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а були спрямовані на отримання податкової вигоди переважно з контрагентами, які виконують свої податкові зобов`язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру. Первинні документи, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємства, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому включення сум до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за такими господарськими операціями є протиправним. Також суди виходили з того, що при виплату позивачем доходу на користь ОСОБА_2 від надання в оренду нерухомого майна здійснювалась Товариством із заниженого об`єкта оподаткування, розмір якого не відповідав мінімально встановленому розміру у відповідності до рішень Дніпропетровської міської ради № 6/30 від 26.12.2012 та №6/43 від 27.11.2013.

Товариство, не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Верховного Суду від 02 травня 2023 року справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Кодаки ЛТД до Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень направлено на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами перевірки ТОВ фірма Кодаки ЛТД відповідачем було складено акт перевірки № 4022/22-05/19156740 від 30.10.2014 року, згідно висновку, якого було встановлено заниження позивачем податку на прибуток за 2013 рік в розмірі 981124,00 гривень та податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами в розмірі 9982,06 гривень. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.11.2014 року №0006672205, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 981124,00 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 186413,56 гривень та №0042681703, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами у розмірі 9982,06 гривень та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7073,83 гривень. Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення неправомірними та зазначає, що господарські операції насправді мали місце та були оформлені належним чином та підтверджуються документально. На підставі вищевикладених обставин, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 26.11.2014 року №0006672205 в частині та №0042681703 з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог є неправомірними та підлягають скасуванню.

Лівобережною об`єднаною державною податковою інспекцією м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області 19.03.2015 року за № 7600/10/04-64-22-02 прийнято рішення про погодження застосування процедури податкового компромісу, відповідно до якого частково досягнуто податковий компроміс по податковому повідомленні-рішенні від 26.11.2014 року за №0006672205 з податку на прибуток приватних підприємств, за яким неузгодженою лишилась сума в розмірі 213 113,75 гривень, з яких 170491,00 гривень за основним платежем та 42622,19 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.

Також відповідачем 24.04.2015 року за № 12315/10/04-64-22-02 прийнято рішення про погодження застосування процедури податкового компромісу, відповідно до якого досягнуто податковий компроміс по податковому повідомленні-рішенні від 26.11.2014 року за №0006682205 з податку на додану вартість на загальну суму 309866,25 гривень, в тому числі 247893 гривень основного платежу та 61973,25 гривень штрафних санкцій.

Також, в заяві від 28.08.2023 року позивач зменшив позовні вимоги та залишив на розгляді позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 26.11.2014 №0006672205 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 213113,75 грн, з яких за основним платежем в сумі 170491,00 грн, за штрафними санкціями у сумі 42622,19 грн.

Судом першої інстанції в ході нового розгляду справи були замінено відповідача на його правонаступника - Державну податкову службу України головного Управління ДПС у Дніпропетровській області (відокремлений підрозділ).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року у задоволені позову відмовлено.

Позивач звернувся з апеляційною скаргою, яка фактично обґрунтована доводами та доказами поданими до суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просить суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

В судовому засіданні представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

З матеріалів справи встановлено, що Інспекцією проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2014, за результатами якої складено акт від 30.10.2014 № 4022/22-05/19156740, яким встановлено порушення позивачем вимог: підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на загальну суму 981124,00 грн; підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 ПК України, в наслідок чого під час нарахування доходу від надання в оренду нерухомості не утримано податок на доходи фізичних осіб у сумі 9 982,06 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.11.2014року:

- №0042681703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку за основним платежем у сумі 9 982,06 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 7 073,83 грн;

- №0006672205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 981124,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 186413,56 грн

Предметом позову у даній справі є, зокрема, податкове повідомлення-рішення від 26.11.2014 року №0042681703 та №0006672205 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 213 113,75 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 170 491,00 грн, за штрафними санкціями у сумі 42 622,19 грн.

Підставою для донарахування Товариству спірної суми грошового зобов`язання з податку на прибуток слугував висновок Інспекції про безтоварний характер операцій з придбання позивачем товарів (побутової техніки, обладнання) у ТОВ «Інтервенто», що виключає право платника на формування у податковому обліку витрат за цими операціями.

Також Інспекції кваліфікувала як безповоротну фінансову допомогу кошти, отримані платником від інших суб`єктів господарювання як оплату за поставку товару, придбаного у ТОВ «Інтервенто».

Крім того, в акті перевірки зазначено про невідповідність розміру орендних платежів, що сплачуються позивачем за оренду нерухомого майна, звичайній ціні, обчисленій за Методикою визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2010 року №1253. Кваліфікувавши суму такого заниження як вартість безоплатно одержаної послуги, контролюючий орган збільшив позивачу на відповідну суму оподатковуваний дохід.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає таке.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами (підпункт 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Підпунктом 134.1.1 пункту 134 статті 134 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

З матеріалів справи під час апеляційного перегляду справи встановлено.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Інтервенто» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу від 03.02.2012 №03-12-12, предметом якого є постачання товарно-матеріальних цінностей (технологічне обладнання, кухонне приладдя в асортименті, тощо).

На підтвердження зазначених господарських операцій позивачем надано до суду податкові і видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення про оплату придбаного товару в безготівковому порядку.

Придбаний товар було реалізовано іншим суб`єктом господарювання, на підтвердження чого позивачем надано до суду відповідні договори, накладні, податкові накладні, рахунки, платіжні документи, довіреності на отримання товару, транспортні накладні, тощо.

В обґрунтування висновків щодо неправомірності формування позивачем податкового обліку відповідач посилався на матеріали кримінального провадження №32014040340000031 за фактом створення суб`єкта підприємницької діяльності контрагента позивача - ТОВ «Інтервенто» з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, під час якого у червні 2014 року в судовому засіданні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в порядку статті 225 Кримінального процесуального кодексу України допитано як свідка директора ТОВ «Інтервенто» ОСОБА_3 , який вказав, що ніякого відношення до ведення фінансово-господарської діяльності і реєстрації ТОВ «Інтервенто» не мав, ніколи не укладав та не підписував будь-яких договорів, угод та правовстановлюючих документів.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29.07.2016 у справі №202/4801/16-к (№1-кп/0202/366/2016) закрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 та звільнено його від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 28, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України на підставі статті 49 Кримінального кодексу України, тобто у зв`язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючими підставами.

Скасовуючи Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.01.2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017року та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 02 травня 2023 року зазначив про необхідність встановити фактичні обставини щодо виконання умов договору, дослідити рух активів, наявність змін у майновому стані платника податків, наявність документів первинної звітності та бухгалтерського обліку, докази використання у господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, інші докази в підтвердження або спростування господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Стосовно висновків контролюючого органу про невідповідність ціни у договорі оренди рівню звичайних цін, слід перевірити зазначені обставини, дослідити та надати оцінку правомірності нарахування позивачу контролюючим органом доходу від надання в оренду нерухомості та висновків про не утримання податку на доходи фізичних осіб у сумі 9 982,06 грн.

Приймаючи рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до визначених пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу витрат є безпідставними.

Водночас, колегія суддів не може погодитися з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки судом не виконано вимоги Верховного Суду України, викладені в постанові від 02.05.2023 року, зокрема: щодо висновків контролюючого органу про невідповідність розміру орендних платежів, що сплачуються позивачем за оренду нерухомого майна, не досліджено та не надано оцінку правомірності нарахування позивачу контролюючим органом доходу від надання в оренду нерухомості та висновків про не утримання податку на доходи фізичних осіб у сумі 9 982,06 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів виходить із такого.

ТОВ «Інтервенто» (продавець) з ТОВ «Кодаки» ЛТД (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №03-12-12 від 03.02.2012 року, згідно умов якого продавець зобов`язаний передати у власність, а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити товар, кількість, найменування та ціна визначаються сторонами у видаткових накладних, які є невід`ємними частинами договору.

За пунктом 4.2 договору загальна сума договору складає суму всіх накладних на прийняття-передачу товару. Відповідно до пункту 3.1 договору товар постачається покупцю партіями, відповідно до видаткових накладних. Пунктом 3.2 договору передбачено, що право власності на товар переходить від продавця до покупця на складі продавця за адресою: Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 147 з моменту підписання сторонами накладної на приймання-передачу товару.

ТОВ «Інтервенто» поставлено товар (технологічне обладнання та кухонне приладдя в асортименті, а саме: протягом 2013 року 5167 одиниць на загальну суму 5 663 902,64 грн., в тому числі ПДВ 943 983,77 грн.; протягом січня 2014 року 92 одиниці на загальну суму 72 742,25 грн., в тому числі ПДВ 12 123,70 грн.

На підтвердження факту постачання товарів за вказаним договором позивачем надано первинні документи: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення про оплату придбаного товару в безготівковому порядку.

Наданими документами також підтверджено, що транспортування товару здійснювалося автомобілем MERCEDES-BENZ, модель SPRINTER, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебуває в оренді у ТОВ фірма «Кодаки» ЛТД за нотаріально посвідченим договором оренди (найму) транспортного засобу від 03.01.2012 року та від 13.03.2013 року.

В матеріалах справи містяться первинні бухгалтерські документи, згідно яких придбаний позивачем товар реалізовувався іншим особам, а саме договори, накладні, податкові накладні, рахунки та платіжні документи, довіреності на отримання товару, транспортні накладні кур`єрської служби «Нова пошта».

Крім іншого, Великою Палатою Верховного Суду, викладена правова позиція у постанові від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19, в якій зазначено, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Відповідач не навів доводів та не надав доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним, чи міг бути обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, оскільки, укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб`єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов`язання, нести за ними відповідальність тощо. Укладаючи правочини, позивач не міг ні знати, ні навіть припускати, що контрагент може бути фіктивним, в той час, коли станом на момент укладення правочину та здійснення господарських операцій із таким контрагентом він був зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа, зареєстрований платником ПДВ і, відповідно, мав всю необхідну право- та дієздатність виступати учасником господарських правовідносин. До того ж це не виключає здійснення таким контрагентом і правомірних господарських операцій, які підтверджені відповідними первинними документами.

У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика Верховного Суду, яка полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків господарських договорах, що має підтверджуватись первинними документами відповідно до вимог, встановлених правовими нормами, зокрема й щодо змісту (обов`язкових реквізитів).

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то платник податків не має права на податкову вигоду у вигляді податкового кредиту та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у ряді постанов, до прикладу (але не виключно) в постановах від 24 січня 2018 року у справі №2а-19379/11/2670, від 28 жовтня 2019 року у справі №280/5058/18, від 26 лютого 2020 року у справі №826/1308/18, від 06 травня 2020 року у справі №640/4687/19. Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається ГУ ДПС у касаційній скарзі.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Самі по собі такі обставини, як-от: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) тощо - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Крім того, досліджуючи ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29.07.2016 року у справі №202/4801/16-к (№1-кп/0202/366/2016) якою закрито кримінальне провадження відносно директора ТОВ «Інтервенто», судом зазначається про відсутність встановлених та доведених в ній обставин щодо фіктивності зазначеного товариства.

Щодо висновків контролюючого органу про невідповідність розміру орендних платежів, що сплачуються позивачем за оренду нерухомого майна, звичайній ціні, обчисленій за Методикою визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2010 року № 1253, кваліфікувавши суму такого заниження як вартість безоплатно одержаної послуги, внаслідок чого контролюючий орган збільшив позивачу на відповідну суму оподатковуваний дохід, колегія суддів зазначає про таке.

Між позивачем (орендар) та громадянином ОСОБА_2 (орендодавець) було укладено договір оренди від 01.01.2013 №01/01/13, за умовами якого орендодавець передав в оренду двоповерхову нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1472,30 кв.м. Строк дії договору з 01.01.2013 по 31.12.2013. У пункті 3.1 даного договору передбачено, що щомісячна плата за користування орендним приміщенням складає 12000,00 грн з податком на додану вартість.

Факт передачі майна підтверджується актом прийняття-передачі майна від 09.01.2013.

Згідно акту прийняття-передачі майна за договором оренди №01/01/13 від 01.01.2013 року від 09.01.2013 року, орендодавець прийняв в оренду нерухоме майно.

Щомісячно на користь орендодавця позивач перераховував орендну плату в розмірі 12000,00 грн та утриманого податку з доходів фізичних осіб, що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень.

Рішеннями Дніпропетровської міської ради від 26.12.2012 №6/30, від 27.11.2013 №6/43 було затверджено мінімальну вартість місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомого майна фізичних осіб.

Враховуючи встановлену вказаними рішеннями мінімальну вартість місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомого майна фізичних осіб, розрахункова вартість орендованої позивачем нерухомості протягом 2013 року повинна становити 15 668,56грн.

Враховуючи, що орендоване приміщення використовувалося виключно у відповідності до умов договору оренди та згідно видів діяльності позивача, що не заперечувалось відповідачем, а відтак позивач мав право на віднесення до витрат коштів сплачених за оренду приміщень.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Під час розрахунку базової ціни орендної плати кожного об`єкта враховуються такі чинники, як, в тому числі: наявність майна (інвентаря і обладнання) в приміщенні.

Тобто, під час укладення договору оренди позивачем та контрагентом-орендарем дотримано вимоги як частини першої статті 284, статті 286 ГК України,так і частини першої статті 762 Цивільного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

На переконання колегії суддів, позивачем не занижено дохід за вказаною господарською операцією.

Положеннями підпунктів 135.5.4, 135.5.5 пункту 135.5 ст. 135 ПК України визначено, що інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи; суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

За приписами підпункту 170.1.2 статті 170 ПК України податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об`єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар. При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.

Підсумовуючи, суд першої інстанції під час розгляду справи не дослідив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми права, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Кодаки ЛТД задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 в адміністративній справі №804/2194/16 скасувати та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.11.2014 №0042681703, №0006672205 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 213113,75 грн, з яких за основним платежем в сумі 170491,00 грн, за штрафними санкціями у сумі 42622,19 грн.

Постанова набирає законної сили 29 травня 2024 року, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано 03 червня 2024 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЛ.А. Божко

суддяА.В. Суховаров