Рішення

від 14.05.2024 по справі 504/1640/24

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №504/1640/24

Провадження №2/504/1797/24

Комінтернівський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2024смт. Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря- Завади Ю.А., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву ОСОБА_1 до Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області про зняття арешту з майна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із вказаним позовом до відповідача про зняття арешту з майна.

На обгрунтування своїх доводів заявниця вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .

За життя ОСОБА_2 на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є спадкоємицею першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 .

У встановлений законом строк вона прийняла спадщину, однак оформити свої спадкові права не має можливості, оскільки, як виявилось, у державному реєстрі заборон на нерухоме майно наявний запис про обтяження на вищевказане нерухоме майно, яке вжито на підставі постанови відділу ДВС Комінтернівського РУЮ в Одеській області.

В теперішній час наявність арешту нерухомого майна, що за життя належало спадкодавцю, унеможливлює реалізацію ОСОБА_1 своїх спадкових прав.

ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи у свою відсутність.

Відповідач сповіщений про дату, час та місце проведення судового засідання, подав заяву про розгляд справи у свою відсутність.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку:

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_2 на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 .

.Судом встановлено, що у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстрі заборон відчуження нерухомого майна наявний архівний запис за номером обтяження реєстраційний номер обтяження нерухомого майна 1913430, від 23.04.2005 року, вчинений реєстратором - Лиманською районною державною нотаріальною конторою Одеської області на підставі постанови відділу ДВС Комінтернівського РУЮ в Одеській області від 19.04.2005 року, об`єкт обтяження: одна друга частина житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 є спадкоємицею першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 .

У встановлений законом строк вона прийняла спадщину, однак оформити свої спадкові права не має можливості, оскільки, як виявилось, у державному реєстрі заборон на нерухоме майно наявний вищевказаний запис про обтяження на вищевказане нерухоме майно.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі- продажу нерухомого майна, який укладений 25.10.1991 року ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_3 .

Рішенням виконавчого комітету Олександрівської сільської Ради народних депутатів від 29 травня 1996 року № 68 затверджено нову нумерацію будинків по АДРЕСА_4 , зокрема будинку, який належить ОСОБА_2 присвоєно № 8 (вісім).

Таким чином, ОСОБА_2 ніколи не була стороною виконавчого провадження в межах якого накладено арешт на належний їй житловий будинок.

Судом вказано, що поновлення порушеного права заявника, як спадкоємця підлягає відновленню шляхом подачі позовної заяви до суду з вимогою про скасування арешту з нерухомого майна, у передбаченому законом порядку та строки.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зістаттею 321 ЦК Україниправо власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другоюстатті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності.

Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормамКонституції Українита Конвенції.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Щодо права заявниці на звернення до суду із вказаним позовом.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Таким чином право ОСОБА_1 на вищевказане нерухоме майно є безумовним, підлягає судовому захисту у встановленому порядку.

Разом із тим, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої, частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Враховуючи правові підстави позову, а також те, що предметом позову є зняття арешту з майна власника, який помер, накладеного в межах виконавчого провадження, однак встановлено, що спадкодавеця не була його стороною, взявши до уваги те, що позов про зняття арешту з майна поданий не стороною виконавчого провадження, а спадкоємцем, який позбавлений можливості оформити право власності у порядку спадкування за законом, що вказує про порушення його прав та необхідність їх захисту, позов у цій справі підлягає задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст.3, 12, 30, 258-260, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Лиманської районної державної нотаріальної контори Одеської області про зняття арешту з майна, - задовольнити.

Припинити (Скасувати) арешт згідно архівного запису за номером обтяження реєстраційний номер обтяження нерухомого майна 1913430, від 23.04.2005 року, вчинений реєстратором - Лиманською районною державною нотаріальною конторою Одеської області на підставі постанови відділу ДВС Комінтернівського РУЮ в Одеській області від 19.04.2005 року, об`єкт обтяження: одна друга частина житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. К. Барвенко