Рішення

від 14.05.2024 по справі 504/1770/24

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №504/1770/24

Провадження №2/504/1833/24

Комінтернівський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2024смт. Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенко В.К.,

секретаря- Завади Ю.А., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву ОСОБА_1 до Доброславського відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із вказаним позовом до відповідача, яким просить зняти арешт та припинити заборону на відчуження з автомобіля ГАЗ 33021-212, вантажний бортовий, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , 2003 р.в., який накладений постановою державного виконавця Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Одеської області від 18.02.2013 року.

На обгрунтування своїх доводів заявник вказує, що вона є власницею вказаного автомобіля.

В теперішній час вона з`ясувала, що належний їй автомобіль перебуває під арештом та забороною на вчинення відчуження автомобіля.

Згідно відповіді органу ДВС зняти арешт з вказаного автомобіля не представляється можливим, оскільки виконавчі провадження знищені.

Позивач подала заяву про розгляд справи у свою відсутність.

Відповідач сповіщений про дату, час та місце проведення судового засідання, не з`явився, причини не явки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку:

Судом встановлено, що постановою державного виконавця Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Одеської області від 18.02.2013 року накладено арешт та встановлено заборону на відчуження автомобіля ГАЗ 33021-212, вантажний бортовий, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , 2003 р.в.

Автомобіль належить ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, яке досліджено судом.

В теперішній час жодні виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 не існують.

Згідно відповіді № 2113-25482 від 10.04.2024 року орган ДВС позбавлений можливості ідентифікувати підстави накладення арешту у 2013 році відносно позивачки.

Суд позбавлений можливості взагалі з`ясувати правові підстави арешту, окрім як посилання в реєстрі ТСЦ 5147 про арешт та заборону на реєстрацію, відчуження на підставі постанови виконавця від 18.02.2013 року.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зістаттею 321 ЦК Україниправо власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другоюстатті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності.

Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормамКонституції Українита Конвенції.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Щодо права заявниці на звернення до суду із вказаним позовом.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Суд враховує, що наявність протягом тривалого часу (більше 11 років) нескасованого арешту на майно позивачки, відсутність у органу ДВС обгрунтованої ідентифікації накладення арешту на майно позивачки, та за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувачів та/або органу ДВС, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, інших витрат виконавчого провадження, на думку суду є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Таким чином, оскільки не доведено, що ОСОБА_1 була стороною (боржником) у виконавчому провадженні, в межах якого ухвалено виконавцем постанову про арешту від 18.02.2013 року, відсутня чітка ідентифікація накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_1 , суд вважає доцільним задовольнити позов.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст.3, 12, 30, 258-260, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Доброславського відділу ДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна, - задовольнити.

Припинити (Скасувати) арешт та припинити заборону на відчуження з автомобіля ГАЗ 33021-212, вантажний бортовий, державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , 2003 р.в., який накладений постановою державного виконавця Комінтернівського відділу державної виконавчої служби Одеської області від 18.02.2013 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. К. Барвенко