Рішення

від 15.05.2024 по справі 205/8731/22

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

15.05.2024 Єдиний унікальний номер 205/8731/22

Провадження № 2/205/1236/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2024 року м. Дніпро

Ленінський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Костромітіної О.О.

за участю секретаря судового засідання Ганіної Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мороз Кирило Тарасович, до Дніпровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, третя особа: Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Новокодацького району, про визнання квартири житлом, визнання права користування квартирою та за зустрічним позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та про встановлення порядку виконання рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мороз К.Т., в якій останні просили суд:

-визнати квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , житлом ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_2 ;

-визнати за ОСОБА_1 та її неповнолітнім сином ОСОБА_2 право користування квартирою розташованою за адресою: АДРЕСА_1 ;

-вирішити питання розподілу судових витрат.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилалась на те, що нею, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10.05.2016, було набуто у власність квартиру АДРЕСА_2 . Після придбання квартири позивач у встановленому законодавством порядку зареєструвалась за цією адресою та в`їхала до нової оселі і мешкає там по теперішній час. ІНФОРМАЦІЯ_1 в неї народився син, який також зареєстрований і постійно мешкає у вказаній квартирі разом з позивачем з моменту свого народження і по теперішній час. Згодом позивачу стало відомо, що прокурором в інтересах громади було подано позов про витребування квартири у зв`язку з тим, що у 2015 році вона була незаконно приватизовано на підставі підроблених документів. В подальшому дана квартира неодноразово перепродавалася, про що під час її купівлі не знала.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.05.2018, яка залишена без змін постановою ВС/КЦС від 24.03.2021, прийнятими за результатами розгляду справи №205/3243/17, витребувано від ОСОБА_1 , з підстав визначених ст.388 ЦК України, на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, квартиру АДРЕСА_2 .

При розгляді цієї справи, жодна з трьох інстанцій не досліджувала та не давала оцінку фактичним обставинам справи, а саме про наявність у позивача з сином достатнього та триваючого зв`язку із конкретним місцем проживання у спірній квартирі, та про відсутність у них іншого проживання.

05.03.2021 року представник позивача отримав постанову державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно- Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції( м.Дніпро) від 11.02.2021 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 205/3243/17 виданого 01.10.2018 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про витребування у позивача спірної квартири на користь територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпровської міської ради. З того часу виконавча служба та представники відповідача неодноразово намагались виселити її з неповнолітнім сином з вищевказаного житлового приміщення, посилаючись на виконавчий лист, в якому немає жодного слова саме про виселення.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування, одним з повноважень відповідачів в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торгівельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку є розподіл та надання громадянам відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності. Вони з сином також є громадянами і членами громади, яким більше нема де жити. І вони, позбавившись права власності на квартиру вже несуть «непропорційний та надмірний тягар».

Крім того зазначає, що виселення неповнолітнього без надання іншого житлового приміщення суперечить положенням законам України «Про охорону дитинства», Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» конвенції ООН про права дитини, яка є основним документом, що визначає правові стандарти у сфері захисту прав дитини, була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року і набула чинності 27 вересня 1991 року, Європейські конвенції про здійснення прав дітей 1996 року, ратифіковано 2006 року.

З огляду на те, що вищезазначена квартира є єдиним житлом позивачів, а відповідачами вчиняються дії спрямовані на виселення ОСОБА_1 та її сина з зазначеної нерухомості без надання іншого житла, остання, керуючись приписами ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, звернулася до суду з даним позовом.

Відповідачем Дніпровською міською радою, від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , було подано відзив, доводи викладені в якому зводяться до не згоди з заявленими позовними вимогами. Відповідачем зазначено, що за відсутності у ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_2 , остання та члени її сім`ї втрачають і право користування такою нерухомістю, оскільки подальше їх проживання у вказаній квартирі позбавляє законного власника на вільне розпорядження належним йому майном.

Третіми особами, пояснень не надано.

Відповідачем Дніпровської міською радою, в інтересах та від імені якої діє міський голова ОСОБА_4 , подано зустрічний позов, вимоги якого зводяться до наступного:

-усунути Дніпровській міській раді перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення;

-встановити порядок виконання рішення суду, згідно з яким рішення суду першої інстанції, після набрання законної сили, є підставою для зняття з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

-вирішити питання розподілу судових витрат.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги відповідач у зустрічному позові посилається на те, що квартира АДРЕСА_2 , після ініціювання низки судових проваджень (справа №205/3243/17), була повернута до законного власника - територіальної громади міста після її вибуття з володіння останньої поза її волею.

Оскільки у ОСОБА_1 відсутнє право власності на квартиру АДРЕСА_3 , що унеможливлює перебування вказаної нерухомості у користуванні останньої та членів її сім`ї, що порушує права законного власника на вільне володіння належним йому майном, відповідач керуючись, між іншим, приписами ст.109 ЖК України, звертається до суду з даним позовом.

Позивачем ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мороз К.Т., подано відзив на зустрічний позов, доводи викладені в якому зводяться до не визнання з заявленим позовом. Так, останньою зазначено, що позивачем за зустрічним позовом обрано не вірний спосіб захисту, з огляду на те, що виселення у виниклій ситуації проводиться на підставі судового рішення про витребування майна та не потребує додаткового судового захисту. Також зазначено про пропуск строку позовної давності щодо вимог про зняття з реєстраційного обліку та про відсутність законних підстав для виселення осіб без надання іншого житлового приміщення.

Відповідачем Дніпровською міською радою, від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , було подано відповідь на цей відзив в якій зазначено, що ініціювання ОСОБА_1 даного спору та не звільнення квартири АДРЕСА_3 свідчить про наявність порушеного права законного власника майна на вільне розпорядження належною йому нерухомістю. Також зазначено про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки квартира на сьогодні не звільнена ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Крім того вказано, що у ОСОБА_1 , у власності є домоволодіння АДРЕСА_4 , що спростовує доводи позивача за первісним позовом про порушення прав неповнолітнього на житло.

Позивачем ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мороз К.Т., було надано додаткові письмові пояснення в яких зазначено, що домоволодіння АДРЕСА_4 ніколи не було придатне для проживання, оскільки фактично знищено. ОСОБА_1 фактично було здійснено продаж правовстановлюючих документів на вказане домоволодіння за 50000,00 гривень з метою придбання ліків для сина, який хворіє на розлад аутистичного спектру.

Третіми особами пояснень не надано.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м.Дніпропетровська Костромітіної О.О. від 23.12.2022 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та від імені та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мороз К.Т., за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.03.2023 заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мороза К.Т. про виклик та допит свідків, задоволено.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.03.2023 зустріччний позов Дніпровської міської ради прийнято до свого провадження та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , представником якої є адвокат Мороз К.В.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 25.05.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті у судовому засіданні.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мороз К.Т. у судових засіданнях підтримав позовні вимоги та надав пояснення аналогічні змісту позовних вимог. Заперечував щодо позовних вимог Дніпровської міської ради.

У попередніх судових засіданнях, представник позивача за зустрічним позовом підтримала заявлені позовні вимоги Дніпровської міської ради та надала пояснення аналогічні викладеним в її позові. Заперечувала щодо позовних вимог ОСОБА_1

У попередніх судових засіданнях, представник органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, просила суд ухвалити рішення в інтересах дитини.

Допитані в якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суду пояснили, що є сусідами ОСОБА_1 та проживають у будинку АДРЕСА_3 . Зазначили, що в квартирі АДРЕСА_1 , тривалий час проживає ОСОБА_1 разом з сином.

У судове засідання, призначене на 15.05.2024, сторони не з`явилися, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, тому фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи суд встановив фактичні обставини та відповідні ним правовідносини виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2 батьками якого записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Згідно копії довідки №6430 про склад сім`ї від 14.12.2022 за адресою: АДРЕСА_1 , рахуються зареєстрованими: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.05.2018 та постанови ВС/КЦС від 24.03.2021, ухвалених у справі №205/3243/17, квартира АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 10.05.2016, знаходилась у власності ОСОБА_1 . З огляду на те, що вищезазначена квартира у 2015 році вибула з володіння територіальної громади Дніпровської міської ради поза волею останньої, судами, з підстав визначених ст.388 ЦК України, було прийнято рішення при витребування від ОСОБА_8 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартири АДРЕСА_2 .

В мотивувальній частині постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області зазначено, що встановлені на підставі наявних доказів обставин свідчать, що квартира АДРЕСА_2 перебувала у комунальній власності територіальної громади міста Дніпро, рішень щодо передачу її у приватну власність у порядку приватизації у передбаченому законом порядку компетентними органами не приймалося та свідоцтва про право власності на неї не видавалося. З 23.09.2982 р. єдиним наймачем квартири до своєї смерті 03.12.2012 була лише ОСОБА_9 . За таких обставин видане ОСОБА_10 від імені виконавчого комітету міської ради народних депутатів від 11.05.1996 р. свідоцтво про право власності на житло на квартиру АДРЕСА_2 , на підставі якого відбулася державна реєстрація права власності ОСОБА_10 , відповідно до вимог ч.1,3 ст. 203, ст. 215 ЦК України є недійсним. У зв`язку з цим на підставі вимог ч.1,3 ст. 203, 215 ЦК України є недійсним і укладений та нотаріально посвідчений 116.06.2015 р. від імені ОСОБА_10 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 по відчуженню ОСОБА_11 . Оскільки ОСОБА_10 не мав права відчужувати квартиру АДРЕСА_2 і з комунальної власності територіальної громади вона вибула поза волею останньої, квартира на підставі вимог ст. 388 ЦК України підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в Особі Дніпровської міської ради.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за територіальною громадою Дніпровської міської ради (дата державної реєстрації 19.04.2023).

Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_2 є неприватизованим житловим приміщенням, оскільки свідоцтво про право власності на житло на цю квартиру визнано недійсним.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Положеннями статей 4, 5 ЖК Української РСР передбачено, що жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд, а державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Відповідно до статті 9 ЖК Української РСР громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Статтею 61 ЖК Української РСР встановлено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем, житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до частини першої статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).

Статтею 106 ЖК Української РСР визначено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

23 квітня 2019 року Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради ухвалено рішення № 389 «Про затвердження Порядку надання виконавчим комітетом Дніпровської міської ради дозволу на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення» (далі - Порядок).

Порядок регламентує питання надання Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради дозволу наймодавцю - житлово-експлуатаційній організації, на балансі якої перебуває житловий фонд комунальної власності територіальної громади міста, на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення.

Надання дозволу на зміну умов договору здійснюється шляхом прийняття виконавчим комітетом відповідного рішення.

Так, відповідно до пункту 4 Порядку, надання дозволу на зміну умов договору найму здійснюється на підставі пакета документів:

- заява на ім`я міського голови від громадянина, на ім`я якого планується зміна договору, з проханням про зміну умов договору найму зі згодою всіх зареєстрованих повнолітніх членів його родини, чиї підписи засвідчені керівником підприємства з обслуговування житла, за формою згідно з додатком до цього Порядку;

- копія ордера на жиле приміщення або такі документи: копія договору найму, укладеного на ім`я попереднього квартиронаймача; копія попереднього рішення виконавчого комітету про зміну умов договору найму; постанова адміністрації підприємства; архівна довідка бюро обміну;

- копія картки попереднього квартиронаймача або витяг за формою з особистого рахунка на ім`я попереднього квартиронаймача;

- довідка з місця реєстрації наймача та членів його родини;

- інформація про місце перебування осіб, які раніше були зареєстровані у приміщенні та зняті з реєстрації;

- належним чином засвідчені копії документів, які посвідчують особу зареєстрованих членів родини; документів, що підтверджують родинні стосунки між зареєстрованими та вибулими особами; свідоцтв про смерть осіб, які раніше мешкали у квартирі та померли;

- план (викопіювання) жилого приміщення;

- в окремих випадках Департамент може витребувати додаткові документи, які не передбачені цим Порядком.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , відповідно до Порядку надання виконавчим комітетом Дніпровської міської ради дозволу на зміну умов договору найму займаного неприватизованого жилого приміщення, не зверталася до виконавчого комітету Дніпровської міської ради з питанням щодо укладання з нею договору найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 , на квартирному обліку, як особа, яка потребує поліпшення житлових умов, не перебуває, тому визнання права користування за позивачами даною квартирою при встановлених судом обставинах суперечить вищенаведеним нормам права, внаслідок чого суд відмовляє у задоволенні цієї частини позовних вимог позивача ОСОБА_1 .

З огляду на те, що вищезазначена квартира, відповідно до матеріалів справи та обставин встановлених судом, хоч фактично і знаходилась тривалий час у володінні позивача та її сина, однак враховуючи, що вона вибула з володіння законного власника поза волею останнього, що свідчить про відсутність підстав покладення на останнього тягаря передбачень можливих обтяжень його майна, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача визнання вищевказаної квартири житлом позивачів суд зазначає наступне.

Житло це певне приміщення. Будь-якому житлу притаманно те, що це певна будівельна споруда капітального типу чи її частина. Житло має стіни, перекриття, підлогу, стелю, дах. До житла пред`являються певні санітарні та технічні норми, що в найзагальнішому вигляді закріплені уЖитловому Кодексі. Інші розуміння і поняття житла мають суб`єктивний характер і воно не охоплюються правовим регулюванням житлових відносин.

Житлом є не будь-яке приміщення, а саме таке, що призначено для постійного чи тимчасового проживання людей. Основна відмінність житла від нежилих будівель полягає у різному їх призначенні.

Житло завжди має цільове призначення. Воно розраховане саме для проживання людей. Це закріплено у ст. 6Житлового Кодексу.

Приміщення повинно у встановленому порядку бути віднесено до житлового фонду. Про це свідчить інвентаризаційна справа, яка ведеться на кожен з об`єктів житлового фонду. Крім того, у довідці-характеристиці БТІ, що є одним з необхідних документів при відчуженні житла, вказується, чи віднесена нерухомість до житлового фонду. Ст. 4 Житлового Кодексу встановлює, що житлові будинки, а також жилі приміщення в інших спорудах, що розташовані на території нашої країни, створюють житловий фонд.

Оскільки квартира АДРЕСА_5 відноситься до житлового фонду, призначено для постійного проживання людей, що сторонами не оспорюється, тому позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання цієї квартири житлом не має правового обґрунтування, внаслідок чого суд відмовляє останній у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Суд, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 про визнання права користування даною квартирою, відмовляє у задоволенні позову останньої в частині вимог про визнання цієї квартири житлом її та сина, оскільки дані вимоги нерозривно пов`язані між собою, та без задоволення вимог про визнання права користування за позивачем цією квартирою не виникають права позивачів на визнання даної квартири їх житлом.

Крім того, суд зазначає, що задоволення вимог ОСОБА_1 фактично наділить її та її сина безстроковим правом користування вказаною нерухомістю і унеможливить реалізацію законним власником його прав, встановлених ст.319 ЦК України.

Щодо вирішення зустрічного позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Згідно копії постанови про відкриття виконавчого провадження, винесеної 11.02.2021 старшим державним виконавцем Новокодацького ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м.Дніпро) Пономаренко О.О., відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №205/3243/17 в частині витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції констатує порушення, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Як зауважила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися, зокрема, з урахуванням обставин щодо наявності чи відсутності іншого житла, а також із дослідженням питання дотримання балансу між захистом права власності позивача як власника житла та захистом права відповідача на користування житлом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та її неповнолітній син, який страждає на хронічне захворювання та потребує лікування, іншого житла не мають.

Відповідачем ДМР не надано суду доказів, що позивач ОСОБА_1 має інше житло, та у разі виселення її та її неповнолітнього сина, останні будуть забезпечені житлом.

При цьому суд при вирішення спору по суті відхиляє позицію відповідача щодо наявності підстав для виселення позивача та її неповнолітнього сина, а саме рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області, яке було залишено в силі постановою Верховного суду, про витребування від ОСОБА_8 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради вищевказаної квартири, оскільки виселення ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина з квартири, та дотримання справедливого балансу в розумінні Конвенції про захист прав людини не було предметом розгляду справи, за результатом розгляду якої було постановлені дані рішення.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у разі задоволення зустрічного позову ДМР до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення її та її неповнолітнього сина буде дотриманий справедливий баланс, оскільки добросовісний набувач-внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, їй не буде надано належного відшкодування у зв`язку з її виселенням без надання іншого житлового приміщення, тому суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову.

При цьому суд зауважує, що виселення неповнолітнього без надання іншого житлового приміщення суперечить положенням законам України «Про охорону дитинства», Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», конвенції ООН про права дитини, яка є основним документом, що визначає правові стандарти у сфері захисту прав дитини, Європейській конвенції про здійснення прав дітей 1996 року, ратифіковано 2006 року.

Відмовляючи у задоволенні основної вимоги зустрічного позову, суд відмовляє у задоволенні його супутніх вимог про встановлення порядку виконання рішення суду, які нерозривно пов`язані з вирішенням основних вимог зустрічного позову.

Керуючись ст.ст. 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Мороз Кирило Тарасович, до Дніпровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, третя особа: Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Новокодацького району, про визнання квартири за адресою: АДРЕСА_1 , житлом ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнання за ними права користування цією квартирою, відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_3 , без надання іншого жилого приміщення, та про встановлення порядку виконання рішення суду щодо зняття з реєстрації місця проживання за даною адресою, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 ;

Позивач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 ,

адреса реєстрації: АДРЕСА_6 ;

Представник позивача адвокат Мороз Кирило Тарасович, РНОКПП НОМЕР_3 адреса: АДРЕСА_7 ;

Відповідач Дніпровська міська рада, адреса місцезнаходження: 49000, м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 75;

Відповідач Виконавчий комітет Дніпровської міської ради, адреса місцезнаходження: 49000, м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 75;

Третя особа Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Новокодацького району, адреса місцезнаходження: 49099, м.Дніпро, ж/м Червоний Камінь, 10А.

Повне рішення викладено 28 травня 2024 року.

Суддя О.О.Костромітіна