Постанова

від 05.06.2024 по справі 916/530/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/530/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

Представники сторін у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 (повний текст складено та підписано 29.12.2023, суддя Бездоля Д.О.)

по справі №916/530/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна

до Товариства з обмеженою відповідальністю Митра-Експо

про стягнення 2010235,98 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Митра-Експо", в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просило стягнути з відповідача на свою користь борг у загальній сумі 2010235,98 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.07.2023 у цій справі позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача борг в сумі 227588,64 грн, в іншій частині позову відмовлено.

У грудні 2023 відповідач звернувся до суду першої інстанції з заявою в якій просив відстрочити виконання рішення суду у цій справі строком на один рік.

В обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення суду, відповідач (боржник) зазначив, що вина боржника у виникненні спору відсутня, адже спірна заборгованість виникла після настання форс-мажорних обставин, які прямо вплинули та унеможливили виконання зобов`язання по сплаті лізингових платежів на користь позивача після введення в Україні воєнного стану. Місцем знаходження відповідача є місто Херсон, яке є територією активних бойових дій, а керівник боржник перебуває в окупації та не має можливості переміститись на територію підконтрольну Україні. Майно боржника зберігалось на території, яка є тимчасово окупованою та було розграбоване. У зв`язку з чим виконати рішення шляхом реалізації цього майна, звернення стягнення на майно є неможливим. Боржник не здійснює господарську діяльність, не отримує прибутку та на рахунках боржника кошти відсутні.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 задоволено частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Митра-Експо та відстрочено виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.07.2023 у справі №916/530/23 до 06.04.2024.

В мотивах оскаржуваної ухвалу місцевий господарський суд зазначив, що підставою для відстрочення виконання рішення у цій справі є, зокрема:

- відсутність на рахунках боржника коштів, достатніх для здійснення погашення боргу перед позивачем та майна за рахунок якого можливо погасити заборгованість;

- виникнення заборгованості внаслідок дії форс-мажорних обставин для боржника;

- збитковість господарської діяльності боржника у 2022 році;

- відсутність в матеріалах справи відомостей щодо фінансового стану стягувача;

- відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про те, що відстрочення виконання рішення суду призведе до негативних наслідків для стягувача тощо.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відстрочення виконання рішення в цій справі до 06.04.2024 не порушить баланс інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати судове рішення при максимальному дотриманні співмірності наслідків для боржника з інтересом кредитора отримати грошові кошти у повному обсязі.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та фактично було враховувано лише інтереси відповідача, що є порушенням принципів рівності сторін перед законом і судом.

За твердженням апелянта, судом першої інстанції не було враховано наступне:

- наведені відповідачем обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, при цьому, на підтвердження викладених у заяві обставин, заявником не надано разом із заявою належних доказів;

- відсутність у відповідача коштів дає підстави стверджувати про те, що відстрочення виконання судового рішення взагалі унеможливить виконання рішення суду;

- зазначення відповідачем того, що він перебуває у скрутному матеріальному становищі, яким фактично обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, із урахуванням інтересів позивача, без надання належних та допустимих доказів, - не може бути підставою для надання відстрочки виконання судового рішення;

- дії відповідача свідчать лише про намагання ухилитись від виконання зобов`язань, а подальше ухилення боржника від сплати заборгованості суттєво зачіпає інтереси стягувача і внаслідок інфляційних процесів, завдається додаткова матеріальна шкода;

- відповідач не здійснив на користь позивача жодного платежу, тоді як з фінансової звітності боржника вбачається зміна фінансових показників діяльності;

- відповідач не запропонував графіку платежів та не повідомив про можливість реального виконання рішення суду;

- заява відповідача не містить будь-яких обґрунтувань та доказів на підтвердження виконання судового рішення у добровільному порядку після закінчення строку відстрочення, а суд першої інстанції не встановив, чи буде можливість у відповідача, у випадку відстрочення виконання рішення, виконати його після 06.04.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкрито апеляційне провадження по справі №916/530/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 та призначено справу до розгляду на 21.02.2024.

Також даною ухвалою доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи №916/530/23.

Однак, листом від 23.01.2024 Господарським судом Одеської області повідомлено, що на виконання ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.01.2024 справу №916/530/23 скеровано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та станом на теперішній час до Господарського суду Одеської області вона не поверталась.

З огляду на таке, ухвалою суду від 21.02.2024 зупинено провадження у справі №916/530/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 до закінчення перегляду даної справи у касаційному порядку та повернення матеріалів справи до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Південно-західним апеляційним господарським судом отримано матеріли справи №916/530/23 та ухвалою від 16.05.2024 поновлено апеляційне провадження у справі №916/530/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 та призначено справу до розгляду на 05.06.2024.

Суддями Богатир К.В. та Таран С.В. заявлено самовідвід від розгляду даної справи, які ухвалою суду від 22.05.2024 задоволено, відведено суддів Таран С.В. та Богатиря К.В. від участі у розгляді справи №916/530/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.12.2023, а справу №916/530/23 передано для повторного автоматизованого розподілу.

У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 22.05.2024 справа №916/530/23 розподілена на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.

Ухвалою суду від 24.05.2024 прийнято праву №916/530/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.

У судове засідання призначене на 05.06.2024 представники сторін не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.

Однак, представником ТОВ Порше Лізинг Україна було подано до суду заву про розгляд справи за відсутності представника товариства.

Враховуючи наведене, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вирішила за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частиною четвертою статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена (частини 4, 5 та 7 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).

З правового аналізу наведених норм вбачається, відстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається у виняткових випадках і залежно від обставин справи, при чому такі обставини мають свідчити про неможливість або реальне ускладнення виконання рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочення виконання рішення суду не повинно шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. ", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочення виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочення виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочення виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочення виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.01.2020р. у справі №910/1180/19 та 03.09.2020р. у справі №905/30/16.

Відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Так, звертаючись до суду першої інстанції з заявою про відстрочення виконання рішення відповідач, зокрема послався на важке матеріальне становище, відсутність коштів та майна за рахунок якого можливо було б погасити заборгованість, що зумовлено запровадженням воєнного стану через збройну агресію рф проти України, перебування місця знаходження відповідача на території ведення активних бойових дій.

Однак, колегія суддів зазначає, що саме по собі введення в Україні воєнного стану, не є винятковою обставиною для надання розстрочки, оскільки як відповідач, так і позивач здійснює господарську діяльність в умовах воєнного стану, і безперечно відчуває його вплив на свою господарську діяльність.

Колегія суддів зазначає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик (стаття 42 та абзац 5 статті 44 Господарського кодексу України).

Це означає, що за порушення договірних зобов`язань та інших правил здійснення господарської діяльності суб`єкт господарювання самостійно несе відповідальність, передбачену законодавством України.

Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (частина друга статті 218 Господарського кодексу України).

У розумінні статті 617 Цивільного кодексу України, випадкові обставини недодержання своїх обов`язків контрагентами боржника чи відсутність у боржника необхідних коштів не звільняють боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Обставини щодо важкого фінансового стану, на які посилається відповідач, з урахуванням положень ст.331 Господарського процесуального кодексу України, не являються тими виключними обставинами, які б надавали підстави для відстрочки виконання рішення суду, адже їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб`єкта господарювання.

Судова колегія також наголошує на тому, що відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ Митра-Експо не припинило (зупинило) власну господарську діяльність та не перебуває у стані припинення.

Наведене свідчить про те, що відповідач має змогу здійснювати господарську діяльність, отримувати прибутки, зокрема задля погашення існуючої заборгованості перед позивачем.

Відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань (Справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші).

Отже, недостатність чи відсутність коштів не можна вважати безумовними винятковими обставинами, за наявності яких виконання судового рішення можна відстрочити, а тому посилання заявника на скрутне фінансове становище не є достатньою підставою для звільнення від виконання господарського зобов`язання та відстрочення виконання рішення суду.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Між тим, наведені заявником обставини не свідчать про неможливість виконання товариством рішення у даній справі, а лише відображають його поточний стан, що також не є обставиною, з якою закон пов`язує необхідність відстрочення виконання судового рішення. Тому збитковість діяльності підприємства, наявність заборгованості перед іншими контрагентами, якими обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, не можуть бути безумовною підставою для відстрочення виконання рішення суду.

Слід також наголосити на тому, що у клопотанні про відстрочення виконання рішення заявник має надати докази, які у сукупності свідчитимуть про неможливість виконання на даний час, проте наявні докази свідчитимуть про реальність виконання рішення при його відстроченні.

Однак, у порушення приписів чинного процесуального законодавства, відповідач звертаючись із відповідною заявою про відстрочення виконання рішення не надав жодних належних та допустимих доказів, які б достеменно свідчили про те, що протягом строку на яких останній просив відстрочити виконання рішення та по його закінченню, він матиме змогу отримати прибуток та погасити за його рахунок заборгованість, яка була стягнута за рішенням суду.

Таким чином, на переконання колегії суддів, ТОВ Митра-Експо не доведено наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та обумовлюють доцільність і необхідність відстрочення його виконання, так само як і доказів того, що він у подальшому зможе виконати рішення суду.

В свою чергу, місцевий господарський суд також жодним чином не обґрунтував можливість реального виконання відповідачем рішення суду у визначений ним строк.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, серед іншого, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній із сторін.

В рішенні Європейського суду «Пономарьов проти України» зазначено, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та такими, що підлягають виконанню, рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

З метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

Отже, питання про відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Так, у даній справі рішення про стягнення грошових коштів прийнято на користь позивача, однак, приймаючи оскаржувану ухвалу та надаючи відстрочку виконання рішення, місцевий господарський суд не врахував інтереси позивача, можливі негативні наслідки для нього, що пов`язані з затримкою виконання рішення та недопущення їх настання.

Судова колегія враховує, що невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушує матеріальні інтереси позивача та може призвести до негативних наслідків для останнього.

Отже, висновки місцевого господарського суду щодо наявності визначених ст.331 Господарського процесуального кодексу України виключних обставин для запровадження запропонованого відстрочення виконання рішення є необґрунтованими та передчасними, з огляду на що надання такого відстрочення не узгоджується із встановленими п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України принципами справедливості, добросовісності та розумності.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення по справі повністю.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.12.2023 по справі №916/530/23 скасувати.

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Митра-Експо про відстрочення виконання рішення по справі відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Митра-Експо на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна 2422,40 грн судових витрат пов`язаних зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.06.2024 у зв`язку з перебуванням судді Поліщук Л.В. у відпустці 10.06.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Поліщук Л.В.

Суддя Філінюк І.Г.