Рішення

від 10.06.2024 по справі 908/933/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 15/53/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2024 Справа № 908/933/24

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова І.С., розглянувши матеріали

за позовом Концерн «Міські теплові мережі», 69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку «Азов», 137

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право Гарант», 69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39-А

про стягнення коштів

без виклику представників сторін

суть спору

01.04.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерн «Міські теплові мережі» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право Гарант» про стягнення заборгованості за відпущену теплову енергію в розмірі 52 894,63 грн.

Крім того, позивачем заявлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024, справу № 908/933/24 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/933/24. Присвоєно справі номер провадження 15/53/24, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання.

Запропоновано відповідачу надати у строк до 09.05.2024 відзив на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача або визнання позовних вимог, якщо такі докази не надані позивачем. Копію зазначеного документа направити на адресу позивача, докази направлення надіслати суду.

Запропоновано позивачу у строк до 23.05.2024 у разі отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст. 166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також надіслати на адресу суду докази, що підтверджують надіслання відповіді на відзив і доданих до нього доказів відповідачу.

Запропоновано відповідачу надати у строк до 10.06.2024, відповідно до ст. 167 ГПК України, надати заперечення разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачу у період часу жовтень 2017 року по квітень 2021 року відпущено теплову енергію до частини нежитлового приміщення. Заборгованість за відпущену теплову енергію склала 52 894,63 грн. Позивач просить позов задовольнити.

Відповідач щодо позову заперечив з тих підстав, що договір про надання комунальної послуги з постачання теплової енергії не укладався, теплову енергію за спірний період не отримував. Розмір приєднаного (максимального) теплового навантаження перевищує показники, розраховані Фірмою «Інжсервіспроект». Неправильно визначено кількість теплового обладнання системи опалення офісу, замість п`яти чавунних радіаторів зазначено сім. Також відповідач посилається на застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки заявлена до стягнення заборгованість за період жовтень 2017 по квітень 2021 року з урахуванням звернення позивача до суду 01.04.2024, пред`явлена поза межами строку позовної давності. Просить у позові відмовити повністю.

Позивач надав письмові пояснення в яких зазначив, що укладення договору з теплопостачання є не правом споживача, а його обов`язком. Розрахунки за спожиту теплову енергію проводились на підставі показів вузла обліку, пропорційно теплового навантаження кожного із приміщень. Щодо пропуску строку позовної давності зазначив, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину. Таким чином, строк позовної давності не пропущено. Позов просить задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд установив.

Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі статуту.

Відповідно до статуту підприємства основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше.

Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 року за № 2633-ІV, «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 03.10.2007 за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України. Зокрема, в Законі та в правилах законодавець надає поняття «Споживач»:

- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі до договору (Закон);

- споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору (Правил).

Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Обов`язок укласти договір на постачання теплової енергії покладається відповідно до закону, як на теплопостачальну організацію, так і на споживача теплової енергії. При цьому теплопостачальній організації достатньо лише довести факт звертання до споживача з пропозицією укласти договір на постачання теплової енергії.

Враховуючи відсутність договору між сторонами, облік кількості відпущеної теплової енергії здійснювався по особовими рахунками № 221417.

У період часу з жовтня 2017 року по квітень 2021 року Концерн «Міські теплові мережі» відпустив Товариству з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право Гарант» теплову енергію до частини нежитлового приміщення 134 другого поверху (літ. А-4) розташованого за адресою: Україна, 69019, м. Запоріжжя, вулиця Незалежної України (стара назва - вулиця Сорок років Радянської України), будинок 39-А.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна Товариству з обмеженою відповідальністю Юридична компанія «Право гарант» (відповідач у справі) на праві власності належить об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення №134, площею 119,3 м2 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39А.

У зв`язку з тим, що об`єкт споживання послуги з централізованого опалення відповідача має спільне з будинком підключення до теплової мережі позивача, то факт отримання теплоносія підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювальних сезонів відповідно до яких Концерном «Міські теплові мережі» було розпочато і закінчено опалювальні сезони в м. Запоріжжі (вказані рішення є у публічному доступі на сайті ЗМР). Тому факт надання зазначеної послуги в даному випадку є безспірним та беззаперечним.

Концерн «Міські теплові мережі» за період жовтень 2017 року по квітень 2021 року відпустив відповідачу теплової енергії на загальну суму 52 594,63 грн.

Відповідачем доказів здійснення оплати наданих послуг не надано.

На адресу відповідача була надіслана вимога від 17.01.2023 № 14/05-юр про погашення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії. До вимоги було додано рахунки, акти за теплову енергію за особовим рахунком № 221471 за період жовтень 2017 по квітень 2021 року на 40 аркушах. Надано доказ надсилання фіскальний чек від 17.01.2023.

Також позивач намагався укласти з відповідачем договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 221471 від 09.07.2019 про що звертався до відповідача листом 09.08.2019 № 821/09.

Правові відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною або юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, регулюються, зокрема Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі за текстом - Правила користування тепловою енергією) та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про теплопостачання від 02.05.2005 № 2633-IV відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 4 названого Закону проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

У статті 1 Закону України Про теплопостачання визначено:

- теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання;

- споживач теплової енергії фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Згідно з п. 3 Правил № 1198 споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

З аналізу положень зазначених Правил, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

У статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VІІІ визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до змісту положень статті 5 Закону до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3)виконавці комунальних послуг.

Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов`язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Згідно з ч. ч. 2, 3, 6 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Згідно з ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

У статті 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлені права та обов`язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов`язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Позивач Концерн «Міські теплові мережі» є суб`єктом природної монополії відповідно до положень Закону України «Про природні монополії» та за приписами статті 19 Закону України «Про теплопостачання» як монополіст не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Отже, з огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.

Між тим, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії згідно до пунктів 1-2, 4 Правил користування тепловою енергією № 1198 визначаються і в тому випадку, коли такий договір відсутній, оскільки вони є обов`язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.

Відповідно до пункту 23 Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Зважаючи на викладене, відповідач є споживачем теплової енергії, між відповідачем та позивачем є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних послуг з постачання теплової енергії, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги.

У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 25.03.2019 року у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого: "укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком. А сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період".

Отже навіть за відсутності договору, втім, при належному підтвердженні матеріалами справи факту постачання теплової енергії споживачу, останній не звільняється від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг у повному обсязі.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17, від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.

Факт отримання теплоносія в період опалювального сезону підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального періоду 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020, 2020-2021 років, які оприлюднені на офіційному сайті Запорізької міської ради.

У зв`язку з тим, що приміщення Відповідача приєднане до внутрішньобудинкової системи житлового будинку то відповідно до законодавства відносини регулюються «Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 р. за № 630 (Правила « 630»).

Порядок обліку та оплати послуг визначається п. 12 Правил 630, а саме у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалювальній площі.

Згідно ст. 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»(далі - Закон), вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги у будівлі, її частині, обладнаній окремим інженерним вводом.

Відповідно до п. З частини другої ст. 10 Закону загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів.

Порядок та підстава визначення розміру нарахованих платежів за послугу з централізованого опалення для приміщення відповідача проведено з урахуванням загального обсягу теплової енергії, визначеного за допомогою вузла комерційного обліку розподіленого між споживачами приміщення пропорційно до опалювальної площі таких споживачів.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні приписи містить ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.

Згідно з положеннями статей 73, 74, 76 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v.SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі фактично встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, господарський суд дійшов до висновку, що позивач виконав свої зобов`язання відносно надання послуг з централізованого опалення у заявлений спірний період, а відповідач зобов`язаний їх оплатити.

Вирішуючи спір, суд враховує, що згідно з вищенаведеними приписами законодавства теплопостачання це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання. Споживання та відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відсутність договору купівлі-продажу теплової енергії, обов`язковість укладення якого лежить і на споживачеві і на теплопостачальній організації, при підтвердженні факту її постачання обставинами справи, не виключає можливості та не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію, оскільки між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини.

Відповідно до пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 633, чинної з 30 серпня 2017 року) розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Між сторонами відсутній укладений договір.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (абз. 9 ч. 2 ст. 25 Закону України Про теплопостачання).

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

В даному випадку, несплата за фактично отриману теплову енергію підриває гарантії забезпечення населення м. Запоріжжя теплом в опалювальний період, призводить до погіршення якості наданих послуг та перешкоджає здійсненню модернізації та ремонту систем теплопостачання.

Відповідачем доказів оплати послуг з постачання теплової енергії не надано.

Щодо строку позовної давності.

Відповідач зазначає, що позивач звернувся до суду 01.04.2024, отже вимога про стягнення заборгованості за період жовтень 2017 року по квітень 2021 року заявлена поза межами строку позовної давності. Просить застосувати строки позовної давності а відмовити в позові повністю.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов`язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5ст. 261 ЦК України).

У зобов`язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тобто, новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред`явлення позову.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу.

Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону).

Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил).

З огляду на те, що між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, тобто не визначений інший, ніж встановлений у пункті 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення термін внесення платежів, саме з 21 числа кожного місяця, наступного за тим, в якому були надані відповідні послуги, починається прострочення оплати цих послуг, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожним місячним платежем.

Згідно з п. 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» - Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнено пунктами 12-14 наступного змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОУШ-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Ця норма була включена до Цивільного кодексу Законом № 540-ІХ від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 263 ЦКУ перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлений законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03/2020 на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався Постановами Кабінету Міністрів України.

Дію карантину продовжено на всій території України згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023.

Також необхідно зазначити, що 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні запроваджено воєнний стан з 05:30 24.02.2022. У подальшому воєнний стан продовжувався на 90 діб, та є продовженим на час вирішення спору в суді.

Відповідно до п. 19 Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України Розділ доповнено пунктом 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

До спірних правовідносин сторін застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, визначений ст. 257 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд вважає що позивачем не пропущено строк позовної давності оскільки граничний строк для оплати за актом приймання передачі теплової енергії за жовтень 2017 року як і за іншими спірними актами припадає на час дії карантину, а відтак строк позовної давності продовжуються на строк дії такого карантину та наразі перебіг позовної давності, визначений Цивільним кодексом України, зупинено на строк дії воєнного стану в Україні.

Заперечення відповідача щодо позову є безпідставним в силу викладеного.

Враховуючи вище викладене, надані докази та вимоги чинного законодавства України, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю.

Витрати із сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 231, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право гарант» (вул. Незалежної України, будинок 39-А, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69019, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 37778473) на користь Концерну «Міські теплові мережі» (бул. Гвардійський, 137, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458) заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 52 894,63 грн (п`ятдесят дві тисячі вісімсот дев`яносто чотири гривні 63 коп.). Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Право гарант» (вул. Незалежної України, будинок 39-А, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69019, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 37778473) на користь Концерну «Міські теплові мережі» (бул. Гвардійський, 137, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458) витрати із сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 10.06.2024.

Суддя І. С. Горохов