Рішення

від 11.06.2024 по справі 910/4401/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2024Справа № 910/4401/24Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша агровиробнича компанія»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Уанпрайс Дистрибьюшен»

про стягнення 263 739,67 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша агровиробнича компанія» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Уанпрайс Дистрибьюшен» про стягнення 263 739,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за договором поставки № 16-08/23 від 16.08.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; визначено сторонами строки для подачі своїх заяв по суті спору.

У відповідності до статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 15.04.2024 направлено відповідачу в його електронний кабінет та отримано останнім 15.04.2024.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач повідомлений належним чином та мав реальну можливість ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024.

Станом на 11.06.2024 відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подачу відзиву на позов.

Згідно з частиною другою статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Сторонами у справі 16.08.2023 укладено договір поставки №16-08/23, за умовами пункту 1.1 якого позивач зобов`язався поставити та передати у власність товар відповідачу, а останній - прийняти та оплатити його вартість.

Відповідно до пункту 2.1. договору № 16-08/23 від 16.08.2023 найменування, кількість та асортимент товару, який має бути поставлений позивачем, узгоджується сторонами під час оформлення заявки на поставку товару. Товар відпускається за цінами, узгодженими в специфікаціях на товар, які є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 6.1. договору № 16-08/23 від 16.08.2023 право власності та всі ризики стосовно товару переходить в момент фактичної передачі товару позивачем відповідачу, що підтверджується підписами уповноважених осіб у видаткових накладних (товарних накладних).

Згідно з пунктом 7.5 договору № 16-08/23 від 16.08.2023 оплата товару виконується шляхом банківського переказу на рахунок позивача, зазначений у розділі 13 договору протягом 21 календарного дня з дня отримання товарів.

Як стверджує позивач, ним поставлено товар на адресу відповідача на загальну суму 545 083,20 грн, однак відповідачем не здійснено в повному обсязі оплату коштів, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 227 188,89 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання зобов`язань за договором № 16-08/23 від 16.08.2023 позивачем поставлено харчові продукти та напої на суму 545 093,20 грн, що підтверджується видатковими накладними № 20 від 07.09.2023 та № 22 від 13.09.2023.

Судом встановлено, що строк оплати товару за договором № 16-08/23 від 16.08.2023 є таким, що настав.

Отже, як вказує позивач, у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 227 188,89 грн.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем вказаної суми заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 227 188,89 грн є правомірною і підлягає задоволенню повністю.

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або Законом.

Судом встановлено факт невиконання відповідачем свого грошового зобов`язання у встановлений договором строк.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (презумпція вини).

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 9.2. договору № 16-08/23 від 16.08.2023 передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору протягом більше, ніж 10 (десять) календарних днів. Покупець на вимогу постачальника оплачує на користь останнього пеню, яка обчислюється з 11 (одинадцятого) дня прострочення оплати відповідної партії товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.

Водночас, позивачем до матеріалів справи не надано виписок з банку по рахунку або актів звірок взаємних розрахунків з відображенням часткових оплат відповідачем за поставлений товар.

Таким чином, у суду відсутня можливість перевірити розрахунок пені в заявленому позивачем розмірі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, підстави для задоволення вимоги про стягнення пені в розмірі 36 550,78 грн відсутні.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Уанпрайс Дистрибьюшен» (02072, м. Київ, пр.-т Бажана Миколи, 10а, 4 поверх, ідентифікаційний код 44168473) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша агровиробнича компанія» (02094, м. Київ, вул. Хоткевича Гната, 12, кв. (оф.) 177, ідентифікаційний код 44720207) 227 188,89 грн основного боргу та 3 407,84 грн витрат зі сплати судового збору.

3.У задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Т.Ю. Кирилюк