Рішення

від 01.08.2022 по справі 757/47447/21-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/47447/21-ц

пр. 2-6581/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2022 року

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Сестро-Животовській А.В.,

за участю:

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л`КАФА ГРУП» про розірвання трудового договору, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л`КАФА ГРУП» (далі - відповідач, ТОВ «Л`КАФА ГРУП»), в якому просить розірвати трудовий договір між ОСОБА_1 та ТОВ «Л`КАФА ГРУП» з 07.07.2021 року та зобов`язати відповідача внести запис до трудової книжки позивача про звільнення з посади завідувача виробництвом на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); стягнути з відповідача на користь позивача 381 000,00 грн. заборгованості по заробітній платі та 130 000,00 грн. компенсації за невикористану відпустку; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за затримку виплат при звільненні у розмірі середнього заробітку, починаючись з 07.07.2021 року по день фактичного розрахунку, та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 27.01.2017 року згідно наказу № 02-К від 27.01.2017 року вона була прийнята на посаду завідувача виробництва ТОВ «Л`КАФА ГРУП» з посадовим окладом у розмірі 22 000,00 грн. 07.07.2021 року позивач звернулася до роботодавця із заявою на ім`я директора ТОВ «Л`КАФА ГРУП» з проханням звільнити її з посади завідувача виробництва з повною виплатою заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку. Проте, на момент звернення до суду з указаним позовом, роботодавець не повідомив позивача про результати розгляду поданої нею заяви та не провів необхідний при звільненні розрахунок. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо припинення з нею трудових відносин протиправною та такою, що порушує її трудові права як працівника. Крім того, зазначає, що з лютого 2020 року відповідач перестав виплачувати належну їй заробітну плату у повному обсязі, у зв`язку із чим, у ТОВ «Л`КАФА ГРУП» перед позивач наявна заборгованість по заробітній платі у розмірі 381 000,00 грн. Також позивач стверджує, що відповідач, порушуючи вимоги чинного законодавства, не виплатив компенсацію за невикористану відпустку за період часу з 27.01.2017 року по 07.07.2021 року у розмірі 130 000,00 грн. Крім того, діями відповідача їй було завдано моральну шкоду, яка полягає у глибоких душевних стражданнях, які виразилися у неотримання коштів на проживання, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї та переживаннях, пов`язаних з необхідністю звернення до суду за захистом порушеного права, яку позивач оцінює у розмірі 50 000,00 грн. та просить стягнути з відповідача. Також на підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП України позивачем нараховано компенсацію за затримку виплат при звільненні у розмірі середнього заробітку, починаючи з 07.07.2021 року по день фактичного розрахунку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2021 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.09.2021 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л`КАФА ГРУП» про розірвання трудового договору, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, підготовче засідання у справі призначено на 01.02.2022 року.

01.02.2022 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Бородіна А.В. надійшла заява про проведення підготовчого засідання, призначеного на 01.02.2022 року, за його відсутності, в якій останній зазначив, що не заперечує проти призначення справи до розгляду по суті.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.02.2022 року, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 22.06.2022 року.

22.06.2022 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Бородіна А.В. надійшла заява про проведення підготовчого засідання, призначеного на 22.06.2022 року, без фіксування технічними засобами.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.06.2022 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л`КАФА ГРУП» про розірвання трудового договору, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, та справу призначено до розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 01.08.2022 року.

01.08.2022 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Бородіна А.В. надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 01.08.2022 року, без фіксування технічними засобами.

В судове засідання 01.08.2022 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, в тому числі, з використанням засобів мобільного зв`язку. Представник позивача у заяві від 01.08.2022 року просив розглядати справу за його відсутності.

Оскільки, згідно п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Суд встановив, що згідно наказу № 02-К від 27.01.2017 року, ОСОБА_1 була прийнята на посаду завідувача виробництва ТОВ «Л`КАФА ГРУП», що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 (а. с. 12 - 13).

Заявою від 07.07.2021 року, адресованою Директору ТОВ «Л`КАФА ГРУП», ОСОБА_1 просила звільнити її з посади завідувача виробництва ТОВ «Л`КАФА ГРУП» з повною виплатою заробітної плати та компенсації за відпустки (а. с. 21).

Як визначено у ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як визначено у ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право на працю, закріплене у ст. 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частиною 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно п.п. 1, 6 ч. 1 ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, вільний вибір виду діяльності та правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлені законодавцем у ст. 36 КЗпП України.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою для припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. ст. 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст. ст. 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45).

В свою чергу, ст. 38 КЗпП України визначає, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Суд зазначає, що враховуючи специфіку трудових відносин згідно вимог чинного трудового законодавства, юридично такі трудові відносини можуть вважатися припиненими тільки після належного повідомлення/попередження роботодавця, у даному випадку ТОВ «Л`КАФА ГРУП», про звільнення за власним бажанням.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що 07.07.2021 року вона звернулася до роботодавця, через особу, відповідальну за ведення кадрових питань ОСОБА_2 , із заявою про звільнення з посади завідувача виробництва ТОВ «Л`КАФА ГРУП» з повною виплатою заробітної плати та компенсації за відпустки.

При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів про те, що ТОВ «Л`КАФА ГРУП» отримувало заяву ОСОБА_1 про звільнення, тобто, роботодавця не було попереджено про наміри працівника про припинення трудових відносин.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано до суду достатніх, належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт подання заяви до ТОВ «Л`КАФА ГРУП» про її звільнення від 07.07.2021 року та доказів, які б підтверджували належне відправлення заяви про звільнення засобами поштового зв`язку на адресу ТОВ «Л`КАФА ГРУП», відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання трудового договору та зобов`язання відповідача внести запис до трудової книжки є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Л`КАФА ГРУП» на користь позивача заборгованості по заробітній платі у розмірі 381 000,00 грн. та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 130 000,00 грн., суд зазначає, що ОСОБА_1 не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження розміру заробітної плати позивача, яку вона отримувала, обіймаючи посаду завідувача виробництвом ТОВ «Л`КАФА ГРУП», що, в свою чергу, унеможливлює здійснення розрахунків заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, оскільки основною складовою таких розрахунків являється саме розмір заробітної плати позивача. Більше того, позивачем не надано також належних, достатніх та допустимих доказів взагалі наявності у ТОВ «Л`КАФА ГРУП» перед позивачем будь-якої заборгованості.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині також є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, то оскільки ці позовні вимоги є похідними від позовних вимог про розірвання трудового договору, вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн., суд зазначає наступне.

Як визначено у ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Отже, моральна шкода відшкодовується працівнику тільки у разі порушення роботодавцем його законних прав.

Разом з тим, оскільки суд не встановив порушень ТОВ «Л`КАФА ГРУП» законних прав ОСОБА_1 , то правові підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Крім того, суд звертає увагу, що правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної моральної шкоди, регулюються також ст. ст. 23, 1167 ЦК України.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, за загальним правилом моральну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала, за наявності її вини.

Аналогічного підходу дотримується Верховний Суд, що знайшло своє відображення у постанові від 19.09.2019 року у справі № 335/10080/15-ц (провадження № 61-10703св18).

У постанові від 23.09.2019 року у справі № 638/10448/14-ц (провадження № 61-23506св18) Верховний Суд зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У порушення процесуального обов`язку позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди, не обґрунтовано її розмір, не доведено, що шкода була завдана саме протиправними діями відповідача, та наявності причинно-наслідкового зв`язку між такою шкодою і протиправними діяннями ТОВ «Л`КАФА ГРУП».

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то питання щодо розподілу судового збору судом не вирішується, а відповідачем належних доказів на підтвердження понесення судових витрат не надано.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 21, 36, 38, 233, 237 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 351, 353, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л`КАФА ГРУП» про розірвання трудового договору, стягнення заробітної плати та моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 15.08.2022 року.

Суддя І.В. Григоренко