Постанова

від 30.05.2024 по справі 990/49/23

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року

м. Київ

Справа № 990/49/23

Провадження № 11-15заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Є. М., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Зейфман І. М.,

представника ОСОБА_1 - Шупені В. М.,

представниці Президента України - Байдаченко О. І.,

представниці Державної міграційної служби України - Бобруц І. В.,

розглянула в судовому засіданні справу № 990/49/23 за позовом ОСОБА_1 до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна міграційна служба України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 08 вересня 2022 року № 638/2022 в частині припинення громадянства України ОСОБА_1

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2023 року (судді Стрелець Т. Г., Стеценко С. Г., Шарапа В. М., Єзєров А. А., Тацій Л. В.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві вимог

1. У березні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України (далі - відповідач), третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна міграційна служба України (далі - ДМС України), про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 08 вересня 2022 року № 638/2022 Про припинення громадянства» (далі - Указ № 638/2022) в частині припинення громадянства України позивача.

2. На обґрунтування позову зазначив, що Указ № 638/2022 стосовно нього є незаконним та протиправним, прийнятим з порушенням приписів Конституції України.

3. Стаття 19 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III) визначає підстави для втрати громадянства України, які суперечать статті 25 Конституції України, відповідно до якої громадянин України не може бути позбавлений громадянства України і права змінити громадянство.

4. Приписи статті 19 Закону № 2235-III установлюють санкції / покарання за те, що особа / громадянин користується своїм правом на набуття громадянства іншої держави. Наполягає на відсутності чітко регламентованої процедури виявлення територіальними підрозділами ДМС України факту наявності у громадянина України громадянства / підданства іншої країни, а тому оскаржуваний Указ є незаконним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

6. Рішення мотивовано тим, що, видаючи Указ № 638/2022, відповідач діяв у межах повноважень, визначених пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України, пунктом 1 частини першої статті 22 Закону № 2235-ІІІ, та з урахуванням подання і пропозицій відповідних компетентних органів, спрямованих відповідно до Конституції України, законів України, рішень Ради національної безпеки і оборони України на досягнення легітимних цілей захисту інтересів національної безпеки та запобігання злочинам.

7. Суд першої інстанції зазначив про безпідставність доводів представника позивача щодо порушення прав позивача, передбачених статтею 25 Конституції України як норми прямої дії, оскільки він як громадянин України не міг бути позбавлений громадянства України всупереч його волі. Відповідач не вчинив дій, спрямованих на позбавлення позивача громадянства України, тоді як позивач у повнолітньому віці добровільно набув громадянство іншої держави.

8. Правові гарантії, передбачені статтею 25 Конституції України та пунктом 3 частини першої статті 2 Закону № 2235-ІІІ, стосовно позивача не були порушені, оскільки він не був позбавлений громадянства України, внаслідок видання Указу № 638/2022 він не став апатридом, тобто особою без громадянства. Оскаржуваний Указ № 638/2022 не є санкцією (покаранням), не має наслідком видворення позивача та не створює для нього ситуації невизначеності щодо перебування в Україні.

9. Оскаржуваний Указ № 638/2022 у частині, яка стосується позивача, є пропорційним переслідуваній легітимній меті. Дії відповідача не були протиправними, а також такими, які можна було б назвати свавільними. Позивач втратив громадянство внаслідок добровільного набуття ним громадянства іншої держави.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

10. В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

11. На думку скаржника, в цій справі наявний факт невиконання належної процедури стосовно реалізації правил статті 19 Закону № 2235-III, оскільки немає офіційних документів від компетентних органів Румунії, які б підтверджували як юридичний факт наявності у позивача громадянства цієї держави, так і добровільний характер його набуття. Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам, викладеним у позовній заяві.

12. Принцип єдиного громадянства не містить прямої заборони на

подвійність / множинність громадянства в громадян України, що відповідає приписам Конституції України.

13. Лист Служби безпеки України (далі - СБУ) від 06 вересня 2022 року

№ 5/6/4-13456, у якому зазначено інформацію про те, що позивач у 2017 році добровільно набув громадянство Румунії та має паспорт громадянина Румунії № НОМЕР_1 , не може бути документом, який вимагається пунктом 87 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України

від 27 березня 2001 року № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» (далі - Порядок), оскільки такий не вказує на: належність фотокопії паспорта громадянина Румунії № НОМЕР_1 від 22 березня 2017 року саме позивачу; добровільний характер набуття громадянства особою після досягнення нею повноліття; наявність в особи на момент видання Указу № 638/2022 громадянства іншої держави.

14. З наданої фотокопії паспорта громадянина Румунії № НОМЕР_1 випливає, що той є дійсним з 22 березня 2017 року до 22 березня 2027 року, проте інформації саме про дату набуття громадянства особою в ньому не зазначено, як і не вказано в самому листі СБУ, у який спосіб встановлено, що особа набула громадянство іноземної держави саме у 2017 році. Наведене має значення, оскільки якщо громадянство Румунії набуто особою за народженням автоматично або автоматично до 01 березня 2001 року, а саме до дати набрання чинності Законом № 2235-ІІІ, то відповідно наявність / відсутність вимог підпунктів «а», «г» абзацу третього пункту 1 частини першої статті 19 цього Закону має бути

перевірена / встановлена. Момент (дата) отримання особою паспорта не є тотожним моменту отримання / набуття особою громадянства. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові № 9901/166/21 від 15 вересня 2022 року.

15. Скаржник вважає, що висновки суду першої інстанції щодо документального підтвердження наявності в позивача громадянства Румунії та добровільного характеру його набуття є помилковими, оскільки рішення територіальних і центральних органів ДМС України та Комісії при Президентові України з питань громадянства ґрунтуються винятково на єдиному листі СБУ з доданою фотокопією паспорта громадянина Румунії № 060716579, що відповідно виключає будь-яку об`єктивність у їх діях та обґрунтованість рішення.

Рух апеляційної скарги

16. Ухвалою від 23 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою у цій справі та витребувала з Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду матеріали справи № 990/49/23.

17. Ухвалою від 15 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 29 лютого 2024 року, а ухвалою від 29 лютого 2024 року визначила здійснювати розгляд справи у судовому засіданні на 11 квітня 2024 року.

Короткий зміст викладених у відзивах на апеляційну скаргу доводів

18. Від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки таке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

19. Від представника третьої особи до суду поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить у її задоволенні відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. Вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів установив, що у матеріалах справи наявні копії матеріалів з питань громадянства України, за якими відповідачем прийнято рішення про припинення громадянства України позивача, зокрема копія паспорта громадянина Румунії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № НОМЕР_1 , виданого 22 березня 2017 року, що свідчить про те, що цей паспорт отриманий позивачем у повнолітньому віці за його добровільним зверненням до іншої держави. Позивачем та його представником не надано суду заперечень щодо належності зазначеного паспорта позивачу.

20. На переконання ДМС України, оскаржуваний Указ № 638/2022 видано відповідно до Закону № 2235-ІІІ та Конституції України, у межах наданих повноважень та з дотриманням установленої процедури.

21. 28 лютого 2024 року до Великої Палати Верховного Суду від представника позивача надійшли відповіді на відзиви відповідача та ДМС України, у яких він просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у цій справі.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

22. Суд першої інстанції установив, що згідно з інформацією, зазначеною в паспорті громадянина України серії НОМЕР_2 та поданні про втрату громадянства України, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Старий Вовчинець Глибоцького району Чернівецької області та належав до громадянства України з 24 серпня 1991 року на підставі пункту 1 статті 3 Закону № 2235-III.

23. 07 вересня 2022 року за вхідним номером 3039-22 до ДМС України надійшов лист СБУ від 06 вересня 2022 року № 5/6/4-13456 «Щодо подвійного громадянства громадян України» з додатками, серед яких копія паспорта громадянина Румунії № НОМЕР_1 на ім`я позивача.

24. 07 вересня 2022 року голова ДМС Українизатвердив подання про втрату громадянства України ОСОБА_1 у зв`язку з добровільним набуттям ним громадянства держави Румунії. Як правове обґрунтування подання зазначено пункт 1 частини першої статті 19 Закону № 2235-III.

25. Затвердженню подання передував висновок т. в. о. начальника Чернівецького відділу Управління ДМС України в Чернівецькій області щодо наявності підстав для втрати громадянства України на підставі інформації, викладеної у листі СБУ № 5/6/4-13456 від 06 вересня 2022 року, згідно з якою позивач у 2017 році добровільно набув громадянство Румунії та має паспорт громадянина Румунії № НОМЕР_1 .

26. Згідно з інформацією, зазначеною в протоколі № 5, 07 вересня 2022 року Комісія при Президентові України з питань громадянства ухвалила внести на розгляд відповідача пропозицію про задоволення подання про втрату громадянства України та вважати ОСОБА_1 таким, що втратив громадянство України.

27. 08 вересня 2022 року з посиланням на пункт 26 статті 106 Конституції України, статті 17, 19 Закону № 2235-IIIвідповідач видав Указ № 638/2022, яким постановив вважати таким, що втратив громадянство України, зокрема, позивач, 1969 року народження, уродженець та житель Чернівецької області.

28. Не погодившись із правомірністю Указу № 638/2022, позивач звернувся до Верховного Суду з позовом за захистом своїх прав.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

29. Приписи частини другої статті 19 Конституції України визначають, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

31. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом (стаття 4 Конституції України).

32. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (частина перша статті 25 Конституції України).

33. Виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства (пункт 2 статті 92 Конституції України).

34. Відповідно до частин першої та другої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

35. Згідно з пунктами 1 та 26 частини першої статті 106 Конституції України Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.

36. Відповідно до частин другої та третьої статті 106 Конституції України Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

37. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом № 2235-III.

38. Згідно зі статтею 1 Закону № 2235-III громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.

39. За пунктом 4 частини першої статті 3 Закону № 2235-III громадянами України є особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

40. Відповідно до статті 17 Закону № 2235-III громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

41. Підстави для втрати громадянства України регламентовано статтею 19 Закону № 2235-III, згідно з пунктом 1 частини першої якої підставою для втрати громадянства України є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

42. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатись із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки:

а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав;

б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями;

в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем;

г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави.

Іншими підставами для втрати громадянства України є:

набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів (пункт 2 частини першої статті 19 Закону № 2235-III);

добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов`язком чи альтернативною (невійськовою) службою (пункт 3 частини першої статті 19 Закону № 2235-III).

43. Отже, припинення громадянства України внаслідок його втрати через активні дії повнолітньої людини, спрямовані на набуття громадянства іншої держави, не є позбавленням громадянства України. Можливість змінити громадянство України є гарантованою (частина перша статті 25 Конституції України, пункт 4 частини першої статті 2 Закону № 2235-ІІІ).

44. Пунктом 3 частини першої статті 24 Закону № 2235-ІІІ визначено, що повноваження щодо підготовки подань про втрату особами громадянства України і разом із необхідними документами надсилання їх на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.

45. Статтею 22 Закону № 2235-III передбачено, що Президент України: 1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; 2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; 3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

46. Ураховуючи викладене, Президент України має право видавати акти про прийняття до громадянства України та про припинення громадянства України.

47. Нормативно-правовим актом, який згідно із Законом № 2235-III визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України, є Порядок.

48. Відповідно до пункту 87 Порядку для припинення громадянства України внаслідок його втрати територіальні органи ДМС України, дипломатичні представництва чи консульські установи України готують та подають: а) подання про втрату громадянства України; б) документ, що підтверджує перебування особи у громадянстві України; в) один із таких документів: документ, що підтверджує добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, разом із документом, який підтверджує, що на момент такого набуття громадянин України досяг повноліття (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 19 Закону) […]; г) документ, який підтверджує, що громадянин України внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства. Такий документ не вимагається в тому випадку, коли оформлення документів про припинення громадянства України внаслідок втрати здійснюється відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 Закону № 2235-III.

49. Згідно з пунктом 104 Порядку про виявлення підстави для втрати громадянства України особою, яка проживає на території України, територіальний підрозділ ДМС України за місцем проживання особи повідомляє територіальний орган ДМС України.

Територіальний орган ДМС України перевіряє наявність підстави для втрати громадянства України.

У разі необхідності територіальний орган ДМС України може звернутися до органів СБУ для перевірки у межах їх компетенції наявності підстави для втрати громадянства України. Про результати перевірки органи СБУ повідомляють територіальний орган ДМС України не пізніш як у двомісячний строк з дня одержання звернення.

У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України територіальний орган ДМС України готує подання про втрату особою громадянства України та надсилає його разом із документами, передбаченими підпунктами «б» і «в» статті 87 цього Порядку, до ДМС України.

50. Згідно із частиною восьмою статті 18 Закону України «Про національну безпеку України», пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, саме ДМС України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

51. ДМС України розглядає подання про втрату громадянства України та подані разом із ним документи.

52. У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України ДМС України затверджує подання про втрату громадянства України та надсилає його разом із поданими документами до Комісії при Президентові України з питань громадянства.

53. Пунктом 110 Порядку передбачено, що попереднє опрацювання та підготовку матеріалів з питань громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства здійснює відповідний структурний підрозділ Офісу Президента України.

54. Згідно з пунктом 111 Порядку Комісія при Президентові України з питань громадянства перевіряє:

- відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України;

- підтвердження документами виконання умов прийняття особи до громадянства України та виходу особи з громадянства України, а також наявності підстав для втрати особою громадянства України;

- відсутність підстав, за наявності яких прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України не допускається.

55. За результатами розгляду Комісія при Президентові України з питань громадянства приймає рішення про внесення пропозицій Президентові України щодо задоволення заяв про прийняття до громадянства України, про вихід з громадянства України, подань про втрату громадянства України та документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

56. В апеляційній скарзі, обґрунтовуючи незаконність Указу № 638/2022 у частині втрати громадянства України ОСОБА_1 , представник позивача зазначив, що не надані необхідні документи, які підтверджують можливість втрати позивачем громадянства України, оскільки ДМС України належно не встановила або спростувала інформацію щодо наявності та підстав набуття позивачем громадянства Румунії. Зазначає, що фотокопія паспорта громадянина Румунії № НОМЕР_1 від 22 березня 2017 року не вказує на те, що він належить позивачу.

57. Як установив суд першої інстанції, 07 вересня 2022 року Президенту України внесено подання Чернівецького МВ Управління ДМС України в Чернівецькій області, погоджене т. в. о. начальника Управління ДМС України в Чернівецькій області та затверджене головою ДМС України, про втрату громадянства України позивачем.

58. Подання підготовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 19 Закону № 2235-ІІІ у зв`язку з добровільним набуттям позивачем громадянства Республіки Румунії. У поданні зазначено, що наявність підстав для втрати громадянства України підтверджено документально (інформація, викладена в листі СБУ від 06 вересня 2022 року № 5/6/4-13456, про те, що позивач у 2017 році набув громадянство Румунії та має паспорт громадянина Румунії № НОМЕР_1 ).

59. 07 вересня 2022 року Комісія при Президентові України з питань громадянства на своєму засіданні розглянула зазначене подання щодо втрати громадянства позивачем з доданими документами, за результатами якого ухвалено внести на розгляд Президента України пропозицію про задоволення подання про втрату громадянства України та вважати ОСОБА_1 таким, що втратив громадянство України.

60. Зазначене рішення оформлене протоколом № 5 засідання Комісії при Президентові України з питань громадянства від 07 вересня 2022 року.

61. За результатами розгляду зазначеної пропозиції Комісії Президент України 08 вересня 2022 року видав оскаржуваний Указ № 638/2022.

62. Як установив суд першої інстанції, відповідачу для прийняття рішення щодо подання та для видання Указу № 638/2022 подано документи, визначені пунктом 87 Порядку.

63. Суд першої інстанції зазначив, що у матеріалах справи є копії матеріалів з питань громадянства України, за якими Президентом України прийнято рішення про припинення громадянства України позивача, серед яких є копія паспорта громадянина Румунії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № НОМЕР_1 , виданого 22 березня 2017 року, що підтверджує те, що цей паспорт отриманий позивачем у повнолітньому віці, тобто за його добровільним зверненням до іншої держави.

64. Отже, у розпорядженні як органів, що готували та погоджували подання, так і Комісії при Президентові України з питань громадянства були документи, які у сукупності поза розумним сумнівом підтверджували факт добровільного набуття позивачем громадянства Румунії.

65. Підставою для видання Указу № 638/2022 стало добровільне набуття позивачем громадянства іншої держави.

66. Отже, наявність підстав для втрати позивачем громадянства України підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами.

67. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи представника позивача, що у цій справі бракує документа Румунії, який би підтверджував добровільне набуття позивачем громадянства цієї держави в повнолітньому віці та наявність у нього громадянства іншої держави на момент видання оскаржуваного Указу, з таких підстав.

68. Частиною другою статті 2 КАС України визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.

69. За приписами частин першої, третьої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

70. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 КАС України).

71. У статтях 73-76 КАС України врегульовано питання належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимими є докази, які одержані

в порядку, встановленому законом, та які можуть підтверджувати конкретні обставини справи; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

72. Частиною другою статті 77 КАС України врегульовано, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

73. Водночас потрібно враховувати і вимоги частини першої статті 77 цього Кодексу, згідно із якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

74. За змістом частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

75. Також у частині першій статті 45 КАС України акцентовано увагу на тому, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Зокрема, учасник справи має добросовісно реалізовувати свої процесуальні права щодо одержання та подання доказів до суду.

76. Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

77. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що як обов`язок із доказування потрібно розуміти закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

78. Потрібно врахувати, що питання громадянства безпосередньо пов`язані із забезпеченням національної безпеки та запобіганням вчиненню правопорушень, тому Велика Палата Верховного Суду наголошує, що обов`язком суду при розгляді цієї справи, як і інших справ, є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує як наслідок ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

79. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування, тобто спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало і переконливо сторони виконали вимоги щодо розподілу тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у правильності своєї позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

80. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року

у справі № 160/3364/19 (провадження № 11-200апп21) зроблено такі висновки:

«66. …Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу».

81. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що в адміністративних справах тягар доказування правомірності прийнятого рішення в разі його оскарження в суді покладається саме на суб`єкта владних повноважень. Проте покладення такого тягаря доказування на відповідача не звільняє від права та обов`язку позивача - приватної особи - спростувати надані відповідачем докази.

82. Пасивна процесуальна поведінка позивача, яка проявляється винятково у посиланні на визначений процесуальним законом розподіл тягаря доказування між сторонами, а також в ухиленні від спростування доводів та доказів відповідача, в цьому випадку має тлумачитися саме на користь відповідача - суб`єкта владних повноважень.

83. У справі, що переглядається, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції представник позивача лише зазначав, що копія паспорта громадянина Румунії на ім`я позивача не може бути належним доказом у справі та свідчити про добровільне набуття ОСОБА_1 громадянства цієї держави у повнолітньому віці. Також представник позивача зазначав, що довіритель не повідомляв його, чи він дійсно має громадянство іншої країни чи ні.

84. Тобто представник позивача не підтвердив й не спростував факт наявності

у ОСОБА_1 громадянства іншої держави, хоча ця обставина мала би бути відомою саме позивачу як особі, стосовно якої вона існувала чи існує та його стосувалася або стосується. Отже, процесуальна поведінка сторони позивача полягала в уникненні ствердної відповіді на всі питання, які мають істотне значення для з`ясування обставин справи. Подібна процесуальна поведінка не сприяла судові у встановленні об`єктивної істини у справі, а була спрямована на перешкоджання здійсненню у ній правосуддя.

85. Враховуючи обставини справи, зокрема той факт, що джерело достовірної інформації розташоване в іноземній країні, на яку не поширюється юрисдикція будь-якого українського суду, такий стандарт доказування, як «встановлення об`єктивної істини», у цьому спорі не може бути застосований з незалежних від суду причин.

86. Отже, відповідач надав настільки вагомі докази, що вони здатні підтримати умовивід щодо існування певної обставини з надзвичайно високим ступенем переконливості. Такий ступінь переконливості за обставинами цієї справи дозволяє суду стверджувати, що позивач набув та має громадянство іноземної країни.

87. З огляду на процесуальну поведінку всіх учасників справи вирішення цього спору судами полягає у застосуванні такого стандарту доказування, який визначає, що надані суб`єктом оскарження докази на підтвердження правомірності прийнятого рішення є розумно достатніми та вочевидь переконливими.

88. Наведені висновки узгоджуються з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, сформованою в подібних правовідносинах.

89. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року

у справі № 9901/166/21 (провадження № 11-18заі22) зроблено такі висновки:

«…З урахуванням вимоги таких принципів адміністративного судочинства, як змагальність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, позивачу було надано можливість обґрунтовано заперечити проти доводів та доказів відповідача і запропоновано надати свої докази та довести їх переконливість перед судом, зокрема, у частині припинення громадянства Ізраїлю на дату прийняття Указу № 161/2021. Позивач таких доказів не надав, тоді як відповідач свій обов`язок доказування правомірності оскаржуваного Указу належно виконав …

Обов`язок доказування факту припинення громадянства Ізраїлю (тобто спростування доводів відповідача про правомірність його Указу) лежав винятково на позивачеві, але він цей обов`язок не виконав».

90. Аналогічні висновки щодо розподілу тягаря доказування у подібній категорії справ зроблені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 9901/276/21 (провадження № 11-4заі23).

91. У зв`язку з викладеним та з урахуванням усталеної судової практики й таких принципів адміністративного судочинства, як змагальність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, позивач мав можливість обґрунтовано заперечити проти доводів та доказів відповідача і надати свої докази та довести їх переконливість перед судом, зокрема, у частині відсутності у нього громадянства Румунії або його припинення на дату видання Указу № 638/2022 чи того факту, що набуття громадянства іноземної країни відбулося до повноліття позивача. Тож обов`язок доказування факту припинення громадянства Румунії чи набуття цього громадянства до повноліття (тобто спростування доводів відповідача про правомірність його Указу) лежав винятково на позивачеві, проте він цього обов`язку не виконав, наводив винятково твердження про неналежність доказів, наданих стороною відповідача на підтвердження наявності в позивача такого громадянства, добровільного характеру його набуття після досягнення повноліття.

92. Представник позивача намагався довести наявність процедурних порушень територіальних і центральних органів ДМС України, пов`язаних з підготовкою та затвердженням подання про втрату громадянства України для надсилання до Комісії при Президентові України з питань громадянства, а також із видачею оскаржуваного Указу, які за їх наявності а) не означали б відсутність у позивача громадянства Румунії та б) не впливали б на оцінку правомірності дій відповідача з видання цього Указу.

93. Вимоги законодавства щодо припинення громадянства України внаслідок його втрати через добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача. У разі необхідності він міг з`ясувати зміст відповідних приписів, які регламентують припинення громадянства України внаслідок його втрати, в осіб, які надають професійну правничу допомогу.

94. Указ № 638/2022 в частині, що стосується позивача, видавався відповідно до статей 17, 19 Закону № 2235-ІІІ і Порядку, тобто відповідно до закону, який регулює вирішення зазначених питань. Приписи цього Закону надають позивачу можливість передбачити наслідки своїх дій щодо добровільного набуття громадянства Румунії громадянином України. За встановлених обставин втрата позивачем громадянства України відбулась із підстав, установлених у законі. А тому, як правильно зазначив суд першої інстанції, твердження представника позивача про очевидні суперечності у приписах законодавства України про громадянство є безпідставними.

95. Підстав вважати Указ № 638/2022 в частині, що стосується позивача, таким, що порушив принцип законності, немає.

96. Отже, обставини справи, підтверджені наданими документальними доказами, свідчать про те, що, видаючи відповідний Указ у частині позивача, Президент України діяв у межах повноважень, визначених пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України, пунктом 1 частини першої статті 22 Закону № 2235-ІІІ, та з урахуванням подання та пропозицій відповідних компетентних органів, спрямованих відповідно до Конституції України, законів України, рішень Ради національної безпеки і оборони України на досягнення легітимних цілей захисту інтересів національної безпеки та запобігання злочинам.

97. До того ж суд першої інстанції правильно зазначив про відсутність порушення пункту 104 Порядку, оскільки, якщо орган ДМС України отримав від СБУ дані, які підтверджують наявність підстав для втрати громадянства України, надалі у зверненні до СБУ може не бути необхідності. Під час виконання визначених Законом України «Про Службу безпеки України» завдань та обов`язків, спрямованих на захист національної безпеки та запобігання злочинам, СБУ може встановити різні обставини, у тому числі і щодо набуття громадянами України громадянства інших держав.

98. Потрібно наголосили на тому, що законодавство України є досить ліберальним щодо поновлення у громадянстві після його втрати. Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 6 Закону № 2235-ІІІ громадянство України набувається внаслідок поновлення громадянства, порядок якого визначено статтею 10, і позивач може цим ефективним юридичним засобом скористатись.

99. Підтвердження не знайшли і доводи представника позивача про порушення прав позивача, передбачених статтею 25 Конституції України як нормою прямої дії, оскільки він як громадянин України не міг бути позбавлений громадянства України всупереч його волі. Відповідач не вчинив дій, спрямованих на позбавлення позивача громадянства України, тоді як позивач вчинив дії, спрямовані на втрату громадянства України, оскільки у повнолітньому віці добровільно набув громадянство іншої держави.

100. Позивач втратив громадянство внаслідок добровільного набуття громадянства іншої держави, факт припинення ним якого станом на 08 вересня 2022 року суд не встановив.

101. У Звіті Комітету експертів з питань громадянства для Ради Європи «Стосовно умов набуття та втрати громадянства» від 14 січня 2003 року (CJ-NA (2002) 1) Комітет, досліджуючи достатність стандартів набуття і втрати громадянства, звернув увагу на те, що «автоматична втрата громадянства зазвичай стосується випадків добровільного набуття іншого громадянства».

102. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що дії відповідача з видання Указу № 638/2022 у частині припинення громадянства України позивача не були свавільними та нераціональними, оскільки ґрунтувалися на вимогах законодавства, були підтверджені доказами та в будь-якому випадку не були помилковими щодо фактів, зокрема добровільного набуття позивачем громадянства Румунії, перебування у такому, як наслідок, наявності підстав для видання зазначеного Указу. Позивач не спростував належними та допустимими доказами доводи відповідача щодо правомірності його дій.

103. Аналогічні висновки зроблено в постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/166/21 від 15 вересня 2022 року та в справі № 9901/276/21 від 23 березня 2023 року, і цим висновкам оскаржуване рішення суду першої інстанції не суперечить.

104. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

105. Оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, наведених представником позивача у його апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

106. Ухвалюючи рішення у цій справі, Суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень

(пункти 32-41), у якому, зокрема, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, що є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

107. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

108. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове

рішення - без змін.

109. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

110. Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому підстав для його скасування та ухвалення нового рішення немає.

Висновки щодо розподілу судових витрат

111. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

112. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 266, 308, 310, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач І. В. ЖелєзнийСудді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв О. Л. Булейко К. М. Пільков Ю. Л. Власов С. О. Погрібний І. А. Воробйова О. В. Ступак М. І. Гриців І. В. Ткач Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук В. В. Король Є. А. Усенко О. В. Кривенда Н. В. Шевцова М. В. Мазур