Рішення

від 10.06.2024 по справі 320/44461/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2024 року м. Київ№ 320/44461/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовом Приватної фірми «ВІТА»

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про скасування постанови,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23 червня 2023 року Приватна фірма «ВІТА» (далі позивач/ПФ «ВІТА») звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову від 02.05.2023 №013063.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2023 позовна заява розподілена судді Жуковій Є.О.

06 грудня 2023 року зазначену позовну заяву фактично передано судді Жуковій Є.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Відділом державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову №013063 від 02.05.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу. У вказаній постанові зазначено, що позивачем допущено порушення Закону України «Про автомобільний транспорт». Вважає вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 відкрито провадження у справі №320/44461/23, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів.

Відповідно до довідок про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного провадження без проведення судового засідання» від 11.12.2023 по справі №320/44461/23 доставлено до електронного кабінету Приватної фірми «ВІТА» та Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України 11.12.2023.

21 лютого 2024 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов відзив на позовну заяву з додатками.

Відповідач у відзиві зазначає, що 07.03.2023 інспекторами Укртрансбезпеки відповідно до направлення від 03.03.2023 №014507 на рейдову перевірку, на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів в місцях навантаження і розвантаження, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів. Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 № 422 (далі - Порядок № 422), співробітниками Укртрансбезпеки було зупинено транспортний засіб марки SCANIA, номерний знак НОМЕР_1 , зі спеціалізованим напівпричепом-самоскидом WEIGHTLIFTER, номерний знак НОМЕР_2 , який належить позивачу відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

При здійсненні перевірки дотримання режиму праці і відпочинку водія, посадовою особою Укртрансбезпеки було виявлено, що на момент перевірки документи, визначені статтею 48 Закону №2344-ІІІ, відсутні, а саме: відсутні тахокарти водія ОСОБА_1 , транспортний засіб обладнаний аналоговим тахографом. Начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті було прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу відповідно до абзацу 3 частини 1 статтями 60 Закону №2344-ІІІ у розмірі 17 000,00 грн. У позивача була можливість надати відповідні заперечення, пояснення та докази до моменту винесення постанови, з моменту скоєння правопорушення.

Зазначає, що доводи та твердження позивача не підтверджують факту порушення Укртрансбезпекою законодавства про автомобільний транспорт, а постанова від 02.05.2023 №013063 щодо Приватної фірми «ВІТА» про застосування адміністративно-господарського штрафу, є правомірною та такою, що відповідає вимогам законодавства України, а відтак не підлягає скасуванню. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Правом надання відповіді на відзив відповідно до статті 163 КАС України позивач не скористався.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07 березня 2023 року інспекторами Укртрансбезпеки відповідно до направлення від 03.03.2023 №014507 на рейдову перевірку, на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів в місцях навантаження і розвантаження, проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.

07 березня 2023 року о 15 год 10 хв на 7 км+44км а/д Т04-14 співробітниками Укртрансбезпеки було зупинено транспортний засіб марки SCANIA, номерний знак НОМЕР_1 , зі спеціалізованим напівпричепом-самоскидом WEIGHTLIFTER, номерний знак НОМЕР_2 , який належить позивачу відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

За результатами проведення перевірки вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом складено акт від 07.03.2023 №353685, відповідно до якого за результатами проведеної перевірки виявлено, що транспортним засобом обладнаним цифровим повіреним контролюючим пристроєм тахографом без оформлення документів, передбачених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», в тому числі порушення, відповідальність за які передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» відсутні тахокарти водія ОСОБА_1 , а саме транспортний засіб обладнаний аналоговим тахографом.

На підставі висновків акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 02.05.2023 №013063 Відділом державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, відповідно до якої на позивача на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» накладено штраф у розмірі 17000 грн.

Не погодившись із прийнятою постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту, визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Статтею 1 Закону №2344-III встановлено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з частиною десятою статті 6 Закону №2344-III на території України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю.

Відповідно до положень частини дванадцятої статті 6 Закону №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Змістом частини першої статті 48 Закону №2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Згідно із частиною другою статті 48 Закону №2344-III документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до приписів статті 48 Закону №2344-III при оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону №2344-III водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Таким чином, положеннями закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів, при цьому, у розумінні визначень Закону, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з приписами абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У відповідності до абзацу 1 пункту 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за № 811/18106 (надалі - Положення № 340) автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повного масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Відповідно до абзацу 4 пункту 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 № 946/18241 (далі -Інструкція № 385), водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, серед іншого, своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або уразі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994 016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Обов`язок позивача щодо дотримання вимог підзаконних нормативно-правових актів - Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 та Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 передбачено чинним законодавством.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (надалі - Інструкція №385), яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Відповідно до змісту пункту 1.3 Інструкції №385 ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

У позовній заяві позивач вказує на те, що водій транспортного засобу зазначив перевіряючим, що транспортний засіб не обладнаний тахографом, проте ведеться індивідуальна контрольна книжка водія, яка була в нього в наявності, але відповідач не відобразив даний факт при складанні акта.

Суд враховує, що відповідно до пункту «а» частини першої статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

Згідно з частиною третьою статті 10 Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

У той же час, ведення тахографу чи індивідуальної контрольної книжки водія передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тон.

Отже, водії, які здійснюють перевезення з використанням вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тон, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Під час здійснення рейдової перевірки у позивача були відсутні оформлені картка водія та розрахунки до цифрового тахографу.

Суд вважає, що перевезення будь-якого вантажу, в тому числі й особистого, вантажним автомобілем з повною масою понад 3,5 тон, не звільняє водія від обов`язку ведення індивідуальної контрольної книжки та необхідності мати товаро-транспортну накладну під час транспортування товару.

Зважаючи на викладене, а також те, що за відомостями свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу із вантажем становила понад 3,5 тонн то зазначений транспортний засіб повинен бути обладнаний діючим та повіреним тахографом.

Так, до позовної заяви позивачем було надано індивідуальну контрольну картку водія ОСОБА_1 за 07.03.2023, тому суд вважає, що позивачем доведено факт існування саме станом на момент перевірки індивідуально-контрольної книжки водія.

Твердження позивачем про те, що індивідуально-контрольна книжка була в наявності станом на момент рейдової перевірки, підтверджується відповідним записом водія ОСОБА_1 в акті перевірки (графа пояснення водія).

Враховуючи, що водій позивача під час проведення перевірки мав документи, визначені для водія статтею 48 Закону № 2344-ІІІ, то позивач не допустив правопорушення, внаслідок якого прийнято оскаржену постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Відповідно до норм частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача по суті виявленого відповідачем порушення позивачем вимог профільного законодавства - не надав. Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті №013063 від 02.05.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу, є протиправною та підлягає скасуванню.

За наслідком розгляду даного спору суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивач у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 7500 грн та судовий збір у розмірі 2684грн.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, пункт 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії: договору про надання правової допомоги №8/154 від 15.06.2020; угоди №12 від 19.05.2023 до договору про надання правової допомоги №8/154 від 15.03.2020; акта виконаних робіт від 24.05.2023 до договору про надання правової допомоги №8/154 від 15.06.2020; видаткового касового ордеру №12 від 24.05.2023 на суму 7500грн.

Судом також встановлено, що згідно акта виконаних робіт від 24.05.2023 до договору про надання правової допомоги №8/154 від 15.06.2020 позивачу надано послуги: вивчення та аналіз матеріалів справи 0,5год(30хв) 750 грн; правова консультація 0,5год (30хв) 750грн; пошук та аналіз законодавства з питань предмету спору 1 год 1500 грн; пошук та аналіз судової практики з питання предмету спору 1 год 1500 грн; підготовка доказів та додаткових документів для позовної заяви, складення позовної заяви та підготовка її до подання з доданими матеріалами, супутнє консультування 2год 3000 грн.

У постанові Верховного Суду від 17.09.2019 по справі №810/3806/18 суд зазначає, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з пунктом 2 частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З аналізу наведених правових норм, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 11.05.2018 по справі №814/698/16 (провадження №К/9901/11835/18).

Дослідивши надані позивачем документи, беручи до уваги ціну позову в 17 000 грн та, враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в цьому випадку, не є співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та ціною позову.

Ураховуючи вищевикладене та проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з актом виконаних робіт від 24.05.2023 до договору про надання правової допомоги №8/154 від 15.06.2020, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн є пропорційним до предмету спору та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Таким чином, заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у загальній сумі 3000 грн.

Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2684 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 23.06.2023 №459.

Отже, в силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 2684 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позову заяву Приватної фірми «ВІТА» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 02 травня 2023 року №013063 про застосування адміністративно - господарського штрафу відносно Приватної фірми «ВІТА».

3. Стягнути на користь Приватної фірми «ВІТА» за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривень.

4. Стягнути на користь Приватної фірми «ВІТА» за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у сумі 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.