Постанова

від 10.06.2024 по справі 520/36205/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2024 р. Справа № 520/36205/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 р. (ухвалене суддею Кухар М.Д.) по справі № 520/36205/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП «АМО»

до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП» АМО» (в подальшому ТОВ «АТП» АМО») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної Служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 035150 від 30.11.2023 р.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 р. позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 р. та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про автомобільний транспорт», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що посадовими особами відповідача 12.12.2023 р. на а/д М-29, 40 км. проведено перевірку дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, а саме: транспортний засіб марки «VOLVO-FH», державний номер НОМЕР_1 , з причепом «CARDI», державний номер НОМЕР_2 , який належить «АТП «АМО», керування яким здійснював водій ОСОБА_1 .

За результатами проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом складено акт № АР026335 від 11.03.2023 р., яким встановлено у водія оформленої тахокарти з 02.11.2023 р. по 20.10.2023 р. або бланків підтверджуючих діяльність водія.

На підставі висновків вищевказаного акту перевірки Державною службою з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківських областях Державної служби України з безпеки на транспорті складено та винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 035150 від 30.11.2023 р. якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн. за порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Не погоджуючись із вищевказаною постановою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова необґрунтована, оскільки водій виконував перевезення з 02.11.2023 р. та не повинен мати документи за попередній період, у зв`язку з чим відповідачем протиправно до позивача застосовано штраф за порушення ст. 48 Закону України « Про автомобільний транспорт».

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про автомобільний транспорт", цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 р. затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (в подальшому Положення № 103).

Відповідно до п. 1 Положення № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно із пп. 1 п. 4 Положення № 103, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.

Відповідно до п. 8 Положення № 103 Укртрансбезпека, здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Підпунктами 2, 54, 58, 62 пункту 5 Положення № 103 встановлено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 р. (в подальшому Порядок - № 1567).

Згідно із пп. 2-4 Порядку № 1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю, в тому числі шляхом проведення рейдових перевірок.

Відповідно до пункту 14 Порядку № 1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Пунктом 15 Порядку № 1567 встановлений вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено наявність, визначених статтями 39, 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, передбачені пунктами 20-30 цього Порядку.

Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

У разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб`єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис (п. 20-22 Порядку № 1567).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт", державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Статтею 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Згідно із ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте, зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Згідно із п. 1.2 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженогонаказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 р. № 340(в подальшому Положення № 340), це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

Відповідно до п. 1.3 Положення № 340, вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Пунктом 6.1 Положення № 340 встановлено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Пунктом 1.1 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженоїнаказом міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 року № 385(в подальшому Інструкція № 385) встановлено, що її положення розроблені відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР). Конвенції Міжнародної організації праці 1976 року про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України Про автомобільний транспорт та Про дорожній рух.

Положеннями пункту 1.2, 1.3Інструкції № 385встановлено, що ця Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів та поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Згідно із п.п. 3.3, 3.5, 3.6Інструкції № 385,водій транспортного засобу, обладнаного тахографом зокрема: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа); має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР. У разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв). Перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами, а також, наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що перевізник, який здійснює перевезення вантажним автомобілем з повною масою понад 3,5 тонн, повинен обладнати автомобіль діючим та повіреним тахографом, у разі використання аналогового тахографа, водій транспортного засобу використовує тахокарти, своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; має при собі: заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (протягом робочої зміни та попередні 28 дні).

З 20.12.2010 р. набрала чинності Поправка № 6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, підписаної в Женеві 01.07.1970 р., в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахокарт) за поточний день та попередні 28 календарних дні, а в разі відсутності тахокарт надання бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.

Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 60 "Про автомобільний транспорт", за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями39і48цьогоЗакону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Судовим розглядом встановлено, що транспортний засіб марки «VOLVO-FH», державний номер НОМЕР_1 , з причепом «CARDI», державний номер НОМЕР_2 належать на ОСОБА_2 , що підтверджуються свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 , копії яких знаходяться в матеріалах справи.

30.08.2023 р. між Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено цивільно-правовий договір № 18 перевезення вантажу за маршрутом: Харківська область, Запорозька область, Полтавська область на транспортний засіб марки «VOLVO-FH», державний номер НОМЕР_1 , з причепом «CARDI», державний номер НОМЕР_2 , з 02.11.2023 р. по 02.12.2023 р.

Тобто, вказаний транспортний засіб використовується для перевезення вантажів з 02.11.2023 р. та у період з 20.10.2023 р. по 01.11.2023 р. водій ОСОБА_1 перевезення на ньому не здійснював.

Судовим розглядом встановлено, що під час перевірки водієм надано тахо-карту за 02.11.2023 р. та діючий протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем неправомірно застосовано до позивача штраф, у зв`язку з оскаржувана постанова відповідача необґрунтована та підлягає скасуванню.

Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно дост. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, арішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержаннямнорм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 77, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 р. по справі № 520/36205/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін