Постанова

від 04.06.2024 по справі 340/9496/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 червня 2024 року м. Дніпросправа № 340/9496/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Кругового О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скаргі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 р. в адміністративній справі №340/9496/23 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Пенсійного фонду України, заступника начальника управління контролю та розгляду звернень громадян з питань пенсійного забезпечення - начальника відділу з питань призначення пенсій Пенсійного фонду України ОСОБА_3 , Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Дзядевич Лариси Вікторівни, заступника начальника відділу призначення пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Погорілої Євгенії Миколаївни, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовною заявою, в якій просили визнати протиправними діяння (дії та бездіяльність) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в особі начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Дзядевич Л.В., заступника начальника відділу призначення пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Погорілої Є.М. щодо непризначення ними ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком; скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №110130011930 від 01.03.2023 року "Про пенсійне забезпечення громадянки ОСОБА_1 " у повному обсязі; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області негайно вчинити дії, направлені на призначення ОСОБА_1 дострокової пенсії, починаючи з моменту її першого звернення до ЦНАП, та сповістити суд про виконання рішення суду; стягнути на користь позивачів 600 000 грн. моральної шкоди солідарно з Пенсійного фонду України, начальника управління контролю та розгляду звернень громадян з питань пенсійного забезпечення - начальника відділу з питань призначення пенсій Пенсійного фонду України ОСОБА_3 , Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Дзядевич Л.В., заступника начальника відділу призначення пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Погорілої Є.М.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що ОСОБА_1 у лютому 2023 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за призначенням дострокової пенсії за віком їй як матері тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №110130011930 від 01.03.2023 їй відмовлено у призначенні такої пенсії з підстав ненадання висновку МСЕК про визнання сина позивачів дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Разом з цим, до заяви було надано висновок лікарської консультативної комісії №64 від 10.02.2023, виданий комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 м. Кропивницького" Кропивницької міської ради", який підтверджує тяжку хворобу їхнього сина. Позивачка вважає, що право на призначення їй пенсії передбачено пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 р., ухваленим за результатом розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №110130011930 від 01.03.2023 "Про пенсійне забезпечення громадянки ОСОБА_1 " та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.02.2023 про призначення їй дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у цій справі. У задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку позивачами та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.

Позивачі просять скасувати оскаржене рішення в частині, якою ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог, та стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 600000 грн. В частині, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, позивачі просять залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовити. Скаржник наполягає на правомірності відмови у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії з огляду на відсутність відповідних документів.

Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 цього ж Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини у справі:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є матір`ю та батьком ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 після молекулярно-генетичного дослідження 26.03.2009 року встановлено діагноз "Муковісцидоз" (Е84.0), а 09.04.2009 року він помер у віці 21 рік. У лютому 2023 року позивачка ОСОБА_1 , досягнувши 59-річного віку, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою від 21.02.2023 року про призначення їй дострокової пенсії за віком як матері тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність. Вказана заява за принципом екстериторіальності спрямована для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. ГУ ПФУ в м. Києві прийняло рішення №110130011930 від 01.03.2023 року "Про пенсійне забезпечення громадянки ОСОБА_1 ", яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю документів про те, що дитина визнана дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Не погодившись з таким рішенням, позивачі звернулися до суду з цим позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірного рішення, оскільки за призначенням дострокової пенсії позивачка звернулась після досягнення відповідного віку (59 років при необхідних 50) та мала достатній страховий стаж (20 років при необхідних 15). Вона надала медичний висновок закладу охорони здоров`я - висновок ЛКК №64 від 10.02.2023 на підтвердження того, що її син ОСОБА_4 мав тяжку хворобу (рідкісне орфанне захворювання) та мав медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Надання такого висновку належить до повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року №917.

Згідно статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"№1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Статтею 1 цього Закону визначено, що тяжко хвора дитина, якій не встановлено інвалідність, це дитина, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, дитина, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність.

ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії подала, у тому числі, висновок ЛКК №64 від 10.02.2023, виданий КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 м. Кропивницького" Кропивницької міської ради", згідно з яким її сину ОСОБА_4 , 1987 р.н., після молекулярно-генетичного дослідження 26.03.2009 встановлено діагноз "Муковісцидоз" (Е84.0), і він мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку відповідно до наказу МОЗ України №454/471/516 від 08.11.2001.

Спірне рішення про відмову у призначенні позивачці дострокової пенсії за віком не містить обґрунтування причин неприйняття зазначеного висновку ЛКК з огляду на критерії, визначені статтею 115 Закону України № 1058-ІУ (виховання до шести років тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність).

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про невідповідність спірного рішення критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в частині обґрунтованості та розсудливості, тому підстави для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - відсутні.

Щодо апеляційної скарги позивачів.

Позивачі просять стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 600000 грн., не погодившись із рішенням суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги.

Вирішуючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із положень статті 23 Цивільного кодексу України, за якими моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено у п. 5 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд першої інстанції відмовив у відшкодуванні моральної шкоди з тієї підстави, що позивачі не довели факт заподіяння їм душевних страждань внаслідок прийняття відповідачем-3 спірного рішення.

У позовній заяві обставина заподіяння моральної шкоди обґрунтована позивачами "несвоєчасним виставленням основного діагнозу нашій дитині, неналежного лікування, несвоєчасного встановлення інвалідності до 6 років", тобто діями, які не належать до компетенції відповідача (а.с.75).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині, не допустивши порушень норм матеріального права.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженого рішення суду, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 р. в адміністративній справі №340/9496/23 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили 04 червня 2024 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяА.В. Шлай

суддяЛ.А. Божко

суддяО.О. Круговий