Постанова

від 11.06.2024 по справі 620/15679/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/15679/23 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.,

суддів: Губської Л.В.,

Мєзєнцева Є.І.,

При секретарі: Масловській К.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Чернігівській області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції за період з 01.02.2023 по 31.07.2023;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.02.2023 по 31.07.2023, що становить 181 календарний день.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року даний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції за період з 01.02.2023 по 31.07.2023.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.02.2023 по 31.07.2023 у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що виплата компенсації за невикористану позивачем частину щорічної оплачуваної відпустки, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 у справі №620/3058/23, у повному обсязі перерахована позивачу 30.08.2023 (а.с.25), тобто фактична виплата всіх належних при звільненні сум здійснена з затримкою, що фактично не заперечується відповідачем.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що заявлена вимога зобов`язати ГУНП в Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток грошового забезпечення за час затримки розрахунку є повністю незаконною:

- по перше стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні порушує права роботодавця та третіх осіб (поліцейських), оскільки майновий тягар відповідних виплат унеможливлює виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати грошового забезпечення іншим поліцейським, тобто цей тягар є невиправдано обтяжливим;

- по друге позивач отримав компенсацію за невикористану відпустку (право на яку у нього виникло після винесення судових рішень Чернігівського окружного адміністративного суду № 620/3058/23).

Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу ГУНП в Чернігівській області № 43 о/с від 31.01.2023 майора поліції ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 «за станом здоров`я (через хворобу)» - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію».

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2023 року у справі № 620/3058/23 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовільнено повністю: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у не нарахуванні та не виплаті компенсації за невикористані відпустки у 2015 році, 2021-2022 роках; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки за 2015 рік у кількості 3 доби, за 2021 рік у кількості 30 діб, за 2022 рік у кількості 32 доби, всього у загальній кількості 65 діб.

30.08.2023 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2023 року у справі № 620/3058/23 на картковий рахунок позивача зараховано заробітну плату (грошове забезпечення) 35896,68 гривень компенсації за невикористану позивачем частину щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік у кількості 3 доби, за 2021 рік у кількості 30 діб, за 2022 рік у кількості 32 доби, всього у загальній кількості 65 діб.

Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок при звільненні є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).

Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства, а саме, Законом України Про військовий обов`язок і військову службу, Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.

Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.

Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, стаття 116 КЗпП України викладена у новій редакції та передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі N 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, повідомити працівника про нараховані суми виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, також були внесені зміни до статті 117 КЗпП України.

Так, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, а за змістом частини другої вказаної статті у разі спору про розміри належних звільненому працівнику сум розмір відшкодування за час затримки визначає суд.

Водночас середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Так, виплата компенсації за невикористану позивачем частину щорічної оплачуваної відпустки, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 у справі №620/3058/23, у повному обсязі перерахована позивачу 30.08.2023 (а.с.25), тобто фактична виплата всіх належних при звільненні сум здійснена з затримкою,

Як встановлено судом першої інстанції, позивач звільнений зі служби 31.01.2023.

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2023 року у справі № 620/3058/23 на картковий рахунок позивача зараховано заробітну плату (грошове забезпечення) 35896,68 гривень компенсації за невикористану позивачем частину щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік у кількості 3 доби, за 2021 рік у кількості 30 діб, за 2022 рік у кількості 32 доби, всього у загальній кількості 65 діб.

З довідки відповідача від 23.05.2023, вбачається, що розмір місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повних календарних місяця, що передували звільненню, з 01.11.2022 по 31.12.2022, становить: за листопад - 62069,57 грн, за грудень - 43035,53 грн.

Так одноденне грошове забезпечення позивача, за два останні місяці перед звільненням, становить 396,93 грн (62069,57 + 43035,53 = 105105,10 грн/61 день = 1723,03 грн); період затримки розрахунку становить 211 календарних днів (з 01.02.2023 по 30.08.2023) однак враховуючи встановлені статтею 117 КЗпП України обмеження шестимісячним строком виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 01.02.2023 але не більш як за шість місяців - 181 календарний день (з 01.02.2023 по 31.07.2023), отже, сума середнього заробітку, за несвоєчасний розрахунок при звільнені, становить 311868,43 грн (1723,03 грн х 181).

При цьому судом зауважено, що сума заборгованості виплаченої із затримкою становить лише 35896,68 грн, що є меншою в дев`ять разів порівняно із сумою, розрахованою щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Колегія суддів погоджується з судом та вважає, що співставлення зазначених сум свідчить про очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, періодом затримки її виплати, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.

Вказана сума ймовірних втрат позивача є значно меншою від суми середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні грошового забезпечення.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності та з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019, у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020, у справі № 821/1083/17, з урахуванням таких критеріїв, як наявність спору між позивачем та відповідачем з приводу розміру належних до виплати позивачу сум на день звільнення; розмір недоплаченої індексації грошового забезпечення із розрахованим середнім заробітком, за час затримки розрахунку при звільненні, та той факт, що відповідач фінансується повністю з Державного бюджету України, а також зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення ефективного покриття потреб Збройних Сил України, враховуючи відсутність умисних дій відповідача, та належного фінансування, суд дійшов вірного висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, та задоволення позовних вимог у вказаній частині в сумі стягнення у розмірі 17000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Щодо судових витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п`ятою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.

Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Представником позивача в суді першої інстанції було заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн, на підтвердження яких позивачем були надані відповідні документи (а.с.8-17)

Проте суд першої інстанції дійшов висновку, що предметом розглядуваного спору є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, а також те, що позов задоволено частково, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 3000,00 грн.

Перевіривши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, колегія суддів колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що встановлений судом розмір до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 11 червня 2024 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Л.В. Губська

Є.І. Мєзєнцев