Постанова

від 10.06.2024 по справі 479/1539/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

10.06.24

22-ц/812/889/24

Єдиний унікальний номер судової справи 479/1539/23

Номер провадження 22-ц/812/889/24

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

10 червня 2024 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Травкіною В.Р.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» рішення,яке ухвалено Кривоозерським районним судом Миколаївської області 10квітня2024 року, під головуванням судді Репушевської О.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АгрофірмаКорнацьких» про розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості по орендній платі,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2023року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АгрофірмаКорнацьких» (далі ТОВ «Агрофірма Корнацьких») про розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки власнику та стягнення заборгованості по орендній платі.

В обґрунтуванняпозовних вимогзазначено,що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровими номерами 4823980400:02:000:0079 площею 5.2498 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Багачівської сільської ради Кривоозерського (натепер Первомайського) району Миколаївської області.

Вказана земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на підставі договору оренди землі №11/К, укладеного між сторонами 01січня2005 року строком на 50 років.

Відповідно до умов договору було узгоджено, що орендну плату відповідач повинен сплачувати не пізніше 20 грудня року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі.

Між тим, товариство порушує умови договору оренди, так як за 2021-2022 роки не виплатило орендну плату, заборгованість за якою складає 8925 грн. 96 коп.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

розірвати договір оренди землі, укладений 01 січня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких»;

зобов`язати ТОВ «Агрофірма Корнацьких» повернути земельну ділянку з кадастровими номерами 4823980400:02:000:0079 площею 5.2498 га, яка розташована в межах території Багачівської сільської ради Кривоозерського (натепер Первомайського) району Миколаївської області, відповідно до акту приймання-передачі;

стягнути з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі в сумі 8 925 грн. 96 коп.;

стягнути з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 судовий збір.

ТОВ «Агрофірма Корнацьких» надало до районного суду відзив, в якому просило відмовити у задоволені позову. Зазначало, що відповідно до п.9 договору оренди землі від 01 січня 2005 року сторони узгодили, що орендна плата вноситься орендарем у грошові формі шляхом видачі орендодавцю (або його уповноваженому представнику) готівкою із каси орендаря або перерахуванням її на банківський рахунок орендодавця. Між тим, в порушення вказаних умов договору ані позивач, ані його представник не прибули до каси ТОВ «Агрофірма Корнацьких» задля отримання орендної плати. Також, не було надано позивачем товариству реквізитів банківського рахунку для перерахування на нього коштів за користування землею.

Крім того, відповідачем вживались заходи щодо отримання позивачем орендної плати, а саме: листами від 15 березня 2021 року та від 02 листопада 2023 року ТОВ «Агрофірма Корнацьких» просило ОСОБА_1 надати реквізити його банківського рахунку або з`явитись до каси товариства для отримання виплати. Проте, позивачем було проігноровані запропоновані способи отримання орендної плати. Також, у 2022 році ТОВ «Агрофірма Корнацьких» здійснювало публікацію у засобах масової інформації «Кривоозерщина» щодо повідомлення орендодавців про отримання орендної плати.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

Розірвано договір оренди землі за №11/К, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» 01 січня 2005 року, зареєстрований 28серпня2006 року у Кривоозерському райвідділі МРФ за №040601700040.

Зобов?язано ТОВ «Агрофірма Корнацьких» повернути земельну ділянку кадастровий номер 4823980400:02:000:0079 площею 5.2498 га, яка розташована в межах Багачівської сільської ради Кривоозерського (натепер Первомайського) району Миколаївської області власнику ОСОБА_1 відповідно до акту приймання-передачі.

Стягнуто з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі в сумі 8 925 грн. 96 коп.

Стягнуто з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на користь ОСОБА_1 3220 грн. 80 коп. сплаченого судового збору.

Рішення районного суду обґрунтовано тим, що відповідач не надав суду доказів сплати орендної плати за 2021-2022 роки. Орендар не погоджував з орендодавцем перенесення терміну виплати орендної плати. Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження факту спроби сплатити орендну плату та факту ухилення позивача від отримання такої плати. Сплата орендної плати є обов`язком відповідача відповідно до умов договору.

В апеляційній скарзі ТОВ «Агрофірма Корнацьких», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо наявності підстав для розірвання договору оренди землі. ТОВ «Агрофірма Корнацьких» наголошувало на тому, що надані ним докази свідчать про те, що позивач фактично створював умови щодо дострокового розірвання договору оренди, оскільки не отримував орендну плату, яка була йому нарахована орендарем.

Позивачем через представника подано відзив на апеляційну скаргу, у якому ним наголошено на тому, що судове рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає в повному обсязі.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4823980400:02:000:0079, площею 5.2498 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межахтериторії Багачівськоїсільської радиКривоозерського (натеперПервомайського)району Миколаївськоїобласті (а.с.9,10).

01 січня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» укладено договір оренди землі №11/К, за умовами якого позивач передав в оренду товариству земельну ділянку площею 5.25 гектарів.

Вказаний договір зареєстровано в Кривоозерському районному відділі МРФ 28 серпня 2006 року за №040601700040 (а.с.11-12).

Перебування сторін у договірних відносинах передбачає наявність у кожної із сторін прав і обов`язків.

Так, відповідно до п.1 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,яка знаходитьсяна території Багачівської сільської ради Кривоозерського (натепер Первомайського) району Миколаївської області.

Пунктом 8 договору встановлено, що договір укладено на 50 років з 01січня2005 року по 31грудня2054 року.

Відповідно до п.9 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі шляхом видачі орендодавцю (або його уповноваженому представнику) готівкою відповідної грошової суми із каси орендаря або перерахуванням її на банківський рахунок орендодавця. Щорічний розмір орендної плати складає фіксовану грошову суму у розмірі 975 грн. 15 коп.

Згідно з п.10 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без урахування індексів інфляції.

За умовами п.п.11,12 договору орендна плата вноситься щорічно до 20грудня того року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформлюється відповідними актами, накладними або підписаними сторонами відомостями на отримання відповідної продукції та (або послуг).

При цьому, п.36 договору передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Згідно з п.38 договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів, ТОВ «Агрофірма Корнацьких» нараховано орендну плату ОСОБА_1 , зокрема, за 2021 рік у розмірі 5544грн. 07 коп., утримано податку та військового збору 1 081 грн. 09 коп., виплачено 0 грн.; за 2022 рік нараховано 5544 грн. 07 коп., утримано податку та військового збору 1 081 грн. 09 коп., виплачено 0 грн. (а.с.16-19).

У №35 (10594) газети «Кривоозерщина» від 02 вересня 2023 року опубліковано оголошення ТОВ «Агрофірма Корнацьких», в якому повідомлено орендодавців, що з 19 серпня 2023 року розпочато виплату у грошовій та натуральній формі орендної плати за 2023 рік та довічної ренти, а також роз`яснено порядок її отримання (а.с.46).

15 березня 2021 року ТОВ «Агрофірма Корнацьких» надіслало позивачу лист за вих.№201 з пропозицією отримання орендної плати за 2020 рік. У листі було роз`яснено можливість надіслання позивачу орендної плати на його банківський рахунок ( а.с.34).

02 листопада 2023 року ТОВ «Агрофірма Корнацьких» надіслало на адресу ОСОБА_1 лист за вих.№134/юр., в якому повідомило, що виконало умови договору оренди та нарахувало йому оренду плату. Роз`яснило можливість отримати оренду плату за 2023 рік в касі товариства, або надати банківські реквізити для перерахунку виплат за користування землею. Також, роз`яснено можливість отримати орендну плату у натуральній формі (а.с.37).

Інформація з АТ «Укрпошта» про вручення (невручення) цих листів позивачу в матеріалах справи відсутня.

За правилами ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно з ч.ч.2,3 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У ст.11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав є відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільногосудуупостанові від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження №61-30435св18) зазначив, що у ст.629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1)розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Закон України «Про оренду землі» визначає умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до ст.1 Закону «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час укладення договору), яка кореспондується з положеннями ч.1 ст.93 ЗК України, оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст.13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час укладення договору) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час укладення договору) істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частинами 1-3 статті 21 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час укладення договору) передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі ст.31 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час укладення договору) договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

На вимогу однієї із сторін договір відповідно до ч.1 ст.32 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час укладення договору) може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час укладення договору) визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Статтею 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (провадження №61-41932сво18) зроблено правовий висновок щодо підстав для розірвання договору оренди землі з урахуванням пункту «д» частини першої ст.141 ЗК України, а саме підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів палати Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року у справі №925/549/17.

При цьому, систематичне порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість. Той факт, що відповідач сплатив усю суму заборгованості з орендної плати за землю, не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки судами встановлений факт її систематичної несплати протягом періоду дії договору оренди землі.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20червня2019 року у справі №383/708/16-ц.

Отже, аналіз змісту статей 24 та 25 Закону України «Про оренду землі» та пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підставу для розірвання договору оренди. При цьому, факт несплати орендної плати стосується випадків як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі №912/1385/17 (провадження №12-201гс18) сформульовано такий правовий висновок: «враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року в справі №6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку в справі №910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття611ЦКУкраїни передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».

Зазначений підхід до вирішення питання щодо можливості розірвання договору судом з підстави істотності допущеного орендарем порушення договору шляхом систематичної несплати орендної плати є сталим та підтверджується релевантною практикою суду касаційної інстанції. Зокрема, аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від17березня 2021 року у справі №689/1101/18 (провадження №61-10292св20), від 27 жовтня 2021 року у справі №573/1833/20 (провадження №61-7138св21), від 22 листопада 2021 року у справі №341/609/20 (провадження №61-10091св21), від 24 листопада 2021 року у справі №357/15284/18 (провадження №61-13518св21), від 08 грудня 2021 року у справі №357/452/21 (провадження №61-7721св21).

У справі, яка переглядається, встановлено, що у 2021 та 2022 роках відповідач орендну плату позивачу не виплачував.

Відповідно до вимог ст.ст.76,81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 є правильним, оскільки дослідженими доказами доведено факт систематичного невиконання відповідачем обов`язку щодо сплати орендної плати у 2021 та 2022 роках.

Твердження відповідача про те, що позивач свідомо уникав отримання орендної плати для того, щоб створити підстави для розірвання договору оренди землі, а відповідач здійснив усі можливі заходи для виплати йому орендної плати, спростовується матеріалами справи, які не містять доказів належного повідомлення позивача про необхідність отримання орендної плати або пересилання йому грошей за період 2021-2022 роки.

Отже, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно виходив з того, що саме на відповідача у справі покладено обов`язок доказування відсутності вини у невиконанні зобов`язання за договором оренди землі з внесення орендної плати або ж доведення факту виконання ним цього зобов`язання. ТОВ «Агрофірма Корнацьких» не надало суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що позивач відмовився прийняти належне виконання, запропоноване товариством, а саме, отримати орендну плату за період 2021-2022 років у строки та на умовах, що встановлені договором оренди, не доведено відсутності вини у порушенні зобов`язання щодо внесення орендної плати та прийняття заходів щодо внесення орендної плати за договором оренди щороку. Порушення відповідачем умов договору щодо виплати орендної плати є істотним, оскільки позивач внаслідок такого порушення значною мірою позбавлявся того, на що він розраховував при укладенні договору.

Посилання відповідача на листи направлені на адресу відповідача щодо отримання орендної плати, не може свідчити про вживання заходів щодо виплати орендної плати, оскільки доказів отримання позивачем вказаних листів матеріали справи не містять та й зміст листів стосується інших періодів виплати орендної плати.

За встановлених обставин, та відсутності доказів вчинення ТОВ«Агрофірма Корнацьких» усіх залежних від нього дій, направлених на своєчасну виплату орендодавцю орендної плати, а також доказів навмисного ухилення позивача від її отримання, враховуючи межі позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність юридичних підстав для розірвання спірного договору оренди землі, повернення земельної ділянки та стягнення заборгованості по орендній платі, що вірно констатував і суд першої інстанції.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Провиконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, §23).

Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається відповідач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ТОВ «Агрофірма Корнацьких» залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргуТовариства зобмеженою відповідальністю«АгрофірмаКорнацьких» залишити без задоволення.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 10квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 12 червня 2024 року