Ухвала

від 11.06.2024 по справі 755/9914/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

"11" червня 2024 р.

м. Київ

справа № 755/9914/24

провадження № 2/755/6226/24

суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Ті-Сі-Україна» про визнання трудового договору неукладеним,

УСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Ті-Сі-Україна» про визнання трудового договору неукладеним.

Вивчивши матеріали поданої позовної заяви, суд дійшов до наступного.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року (далі- Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно достатті 4 ГПК Україниправо на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначенастаттею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинностіГПК Українив редакціїЗакону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованихЦК України,ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першоїстатті 20 ГПК Україниа також статей4,45цьогоКодексудля визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Стаття 20 цього Кодексув чинній редакції, визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Тому зазначена категорія справ підвідомча господарським судам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чичлена виконавчого органу суб`єкта господарювання - юридичної особи.

За обставинами справи № 752/10984/14-ц (провадження№ 14-351цс19) позивачка оскаржувала рішення загальних зборів і наглядової ради, прийняті відповідно достатей52і61 Закону України «Про акціонерні товариства»та пов`язані, зокрема, з відстороненням її як директора товариства від виконання обов`язків. Велика ПалатаВерховного Судузробила висновок,що такийспір слідрозглядати заправилами господарськогосудочинства, оскільки розгляд вимог позивачки вимагавоцінювання законностідій органів управління акціонерного товариства, зокрема відповідності цих дій вимогам цивільного, а не трудового законодавства (постанова від 16 жовтня 2019 року (пункти 45, 47)).

Крім того, до юрисдикції господарського суду Велика Палата Верховного Суду віднесла спори щодо законності відсторонення члена виконавчого органу товариства від виконання його повноважень та/або припинення таких повноважень уповноваженим органом за частиною третьоюстатті 99 ЦК України.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження№ 14-1цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноваженьчлена виконавчогооргану товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставі положеньКЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписахКЗпП України, а устатті 99 ЦК України, тобто не єпредметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьоїстатті 99 ЦК Україниє дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на це, зміст положень частини третьоїстатті 99 ЦК Українинадає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

У постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження№ 12-293гс18), Велика Палата зробила висновок, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

У постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження№ 14-562цс19) Велика Палата зазначила, що припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) на підставіположеньКЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписахКЗпП України, а устатті 99 ЦК України, тобто не єпредметом регулювання трудового права.

У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження№ 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання. Так, за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбаченихКЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першоїстатті 41 КЗпП України(припинення повноважень за частиною третьоюстатті 99 ЦК України).

До юрисдикції господарського суду належать спори, у яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьоюстатті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першоїстатті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення).

З урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є корпоративними. (постанова Великої Палати Верховного суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц)

Як убачається із змісту позовної заяви та її предмету, позивач ОСОБА_1 , яка призначена на посаду директора ТОВ «Ай-Ті-Сі-Україна», просить суд визнати трудовий договір між ТОВ «Ай-Ті-Сі-Україна» та позивачем неукладеним та виключити записи про позивача з ЄДР як керівника ТОВ «Ай-Ті-Сі-Україна». Тобто спір між сторонами виник щодо корпоративних прав на припинення участі в управлінні Товариством, тому суб`єктний склад учасників та зміст правовідносин сторін як таких, що виникли з господарських правовідносин, підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Відповідно до положеньстатті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Ті-Сі-Україна» про визнання трудового договору неукладеним.

На підставі викладеного, керуючись статтями 19, 20, 186, 258-261, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай-Ті-Сі-Україна» про визнання трудового договору неукладеним.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду.

Суддя: В.І. Галаган