Постанова

від 04.12.2007 по справі 14/110

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/110

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

          "04" грудня 2007 р.       Справа №  14/110

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Колодій С.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу №14/110

за адміністративним позовом: приватного підприємства "Кіровограделектромонтажник", м. Кіровоград, пр. Університетський, 3,

до відповідача: державної податкової інспекції у м. Кіровограді,                                             м. Кіровоград, вул. Глінки, 2,

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

Секретар судового засідання – Іванов В.В.

Представники сторін:

від позивача - Чернух А.В., довіреність б/н  від 02.10.07р.;

від відповідача - Коряковцев Я.В., довіреність № 127 від 04.04.07р.;

Час прийняття постанови - 17 год. 15 хв.

Подано позов про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Кіровограді №0000332300/0 від 13.03.2007 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 145973,00 грн. основного платежу та 37815,00 грн. штрафної (фінансової) санкції, а всього  183788,00 грн.

Подано заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення  від 13.03.2007 року №0000332300/0 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 128326,78 грн. основного платежу та 28991,89 грн. штрафної (фінансової) санкції, а всього 157318,67 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач стверджує, що податкова служба помилково прийшла до висновку про завищення платником податку валових витрат, пов'язаних з ремонтом контактної мережі, улаштуванням покрівлі та придбанням товару в 2006 року у ПП “Директорія-Д” та ПП “Картель”,  установчі документи яких в 2007 року визнані недійсними, оскільки на момент здійснення господарських операцій  підприємства ПП “Директорія-Д” та ПП “Картель” були діючими, включеними у ЄДРПО України, мали відповідні свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва  платника податку на додану вартість.

В запереченнях на позов відповідач вважає вимоги ПП “Кіровограделектромонтажник”  необґрунтованими та просить суд відмовити в їх задоволенні.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

                                            В С Т А Н О В И В :

Працівниками ДПІ у м. Кіровограді на підставі направлення на перевірку № 211 від 12.02.2007 року проведено планова виїзна документальна перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 13.10.2005 року по 31.12.2006 року.

Документальною перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту  5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, , в результаті чого податкова служба прийшла до висновку про завищення валових витрат за 2006 рік на суму 513 308,83 грн., в тому числі за 3 квартал 2006 року - 338675,83 грн., за 4 квартал 2006 р. - 174633,00 грн., що відображено в акті перевірки від 27.02.2007 року             № 24/23-00/33797094.

До такого висновку відповідач прийшов в зв'язку з включенням позивачем до складу валових витрат суми валових витрат з придбання послуг та товару у ПП “Директорія Д” та ПП “Картель”, установчі документи яких рішенням суду визнано недійсними.

Акт перевірки став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та визначення  податкового зобов'язання по податку на прибуток, пов'язаних з господарськими  операціями з ПП “Директорія Д” та ПП “Картель” в розмірі 128326,78 грн. основного платежу та 28991,89 грн. штрафної (фінансової) санкції, а всього 157318,67 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням позивач оскаржив його в процедурі адміністративного узгодження. За результатами розгляду скарги позивача податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Господарський суд задовольняє позовні вимоги  в силу наступного.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для подальшого використання у власній господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбанням електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з вимогами підпункту 11.2.1 пункту 11.2 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-          або дата списання коштів з банківський рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси платника податку;

-          або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і збереження яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом ця норма Закону передбачає як підставу для не включення до складу валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і не можливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених документально.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як отримувач послуг та придбавач товару в серпні 2006 року підписав з ПП “Директорія Д” акт виконаних робіт ремонту контактних мереж на суму 338675,83 грн., отримав від ПП “Картель” згідно видаткових накладних будівельні матеріали в листопаді 2006 року на суму 79483,00 грн.,  в грудні 2006 року на суму 95150,00 грн., здійснив перерахування коштів за виконані роботи та оприбуткував отриманий товар,  що належним чином відобразив в бухгалтерському обліку підприємства.

Відповідач наполягає на безпідставності включення до валових витрат підприємства витрат з придбання послуг  та отримання товару, оскільки в 2007 році установчі документи  ПП “Директорія” та ПП “Картель” рішенням Ленінського районного суду визнані недійсними.

23.02.2007 року Ленінським районним судом м. Кіровограда прийняте заочне рішення за позовом Державної податкової адміністрації у Кіровоградської області до Куликова Ігоря Петровича про визнання фіктивного правочину недійсним, згідно якого позов задоволено та визнано фіктивним правочин вчинений гр. Куликовим І.П. при переоформленні установчих документів ПП “Картель” у вигляді визнання їх недійсними з моменту внесення змін до установчих документів з 27.10.2005 року.

17.01.2007 року  Ленінським районним судом м. Кіровограда прийняте  рішення за позовом Державної податкової адміністрації у Кіровоградської області до Шептикіти В.І.  про визнання фіктивного правочину недійсним, згідно якого позов задоволено та визнано фіктивним правочин, вчинений гр. Шептикітою В.І. з моменту внесення змін до установчих документів з 21.12.2005 року. Визнані недійсними всі документи бухгалтерської та податкової звітності, розпорядчі документи, що стосуються основної діяльності ПП “Директорія Д”, які були підписані від імені Шептикіти В.І. за період з 21.21.2005 року.

Згідно реєстраційних документів  ПП “Картель” з 27.10.2005 року засновником даного підприємства зареєстрований Куликов І.П., згідно реєстраційних документів ПП “Директорія Д” з 21.12.2005 року засновником даного підприємства зареєстрований Шептикіта В.І., що зафіксовано в акті перевірки та не заперечено відповідачем.

Відповідно до частин 1,2 статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особи, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідач не надав суду доказів, що підтверджують, що позивач, здійснюючи з ПП “Картель” та ПП “Директорія Д” господарські операції, підписуючи акти виконаних робіт, перераховуючи кошти контрагентам та отримуючи від них видаткові, податкові накладні та товар знав, що документи підписують особи, які не мали на те належних повноважень.  При цьому слід зазначити, що рішення Ленінського районного суду прийняті в січні, лютому 2007 року, а господарські операції здійснювалися в липні, листопаді, грудні 2006 року. На момент здійснення господарських операцій ПП “Картель” та ПП “Директорія Д” були зареєстровані, як суб'єкти підприємницької діяльності, платники податку на додану вартість та мали відповідні свідоцтва.

ДПІ у м. Кіровограді не надала суду доказів не відображення ПП “Картель” та ПП “Директорія Д” валових доходів по операціях з позивачем, а також не надала доказів встановлення вини позивача щодо можливої несплати ПП “Картель” та ПП “Директорія Д” податку на прибуток.

За таких обставин господарський суд вважає безпідставним нарахування позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 128326,78 грн. основного платежу та 28991,89 грн. штрафної (фінансової) санкції, а всього 157318,67 грн.

Враховуючи викладене, господарський суд задовольняє позовні вимоги та визнає  недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Кіровограді №0000332300/0 від 13.03.2007 р. в частині визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 128326,78 грн. основного платежу та 28991,89 грн. штрафної (фінансової) санкції, а всього 157318,67 грн.

Керуючись частинами 1 - 3 статті 160, частинами 1 - 2  статті 162, статтею 163, частинами 1- 4 статті 254, статтею 258, пунктом 6 розділу 7 "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

                                            П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Кіровограді №0000332300/0 від 13.03.2007 року в частині визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 128326,78 грн. основного платежу та 28991,89 грн. штрафної (фінансової) санкції, а всього 157318,67 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства "Кіровограделектромонтажник" (м. Кіровоград, пр. Університетський, 3, ідентифікаційний  код 33797094, відомості про рахунки відсутні) судові витрати по справі в розмірі 3,40 грн. державного мита.

За заявою стягувача після набрання постановою законної сили господарський суд видає виконавчий лист.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження , але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через господарський суд Кіровоградської області.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України – з дня складання в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, і копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.  

Суддя

Дата виготовлення постанови в повному обсязі - 10.12.2007 року.   С. Б. Колодій