Постанова

від 11.06.2024 по справі 910/3818/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2024 р. Справа№ 910/3818/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Барсук М.А.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мустанг транс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2023

у справі № 910/3818/22 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мустанг транс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик»

про стягнення 126 382,70 грн

ВСТАНОВИВ:

19.05.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Мустанг транс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» про стягнення 126 382,70 грн. за надані послуги у відповідності до укладеного між сторонами договору № ЕП-00077 від 12.01.2015

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі вказаного Договору позивачем за замовленнями відповідача у період з 09.02.2021 до 12.07.2021 за замовленням відповідача були надані транспортні послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 98000 грн, які відповідач в установлені Договором строки не оплатив.

Позивач за період прострочення у виконанні грошового зобов`язання станом на 19.05.2022 на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і пункту 4.13 Договору просив стягнути у примусовому порядку борг у розмірі 98000 грн, інфляційні втрати за період прострочення у загальній сумі 11980,79 грн та 16401,28 грн пені

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у задоволенні вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності на підставі частини 4 статті 267 ЦК України.

На думку відповідача до вимог позивача, як вимог, що випливають з договору перевезення за договором перевезення вантажу, підлягає застосуванню спеціальний, річний, строк позовної давності, встановлений частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який позивачем пропущено. Заперечень із сумою вимог, періодів прострочення у виконанні грошового зобов`язання відповідач не висловив.

Відповідач також звертав увагу, що у правовідносинах, у яких виник спір, відповідач виконував посередницькі функції між клієнтом та перевізником.

У відповіді на відзив позивач вказав, що відповідач умисно, без будь-яких пояснень та попереджень тривалий термін не виконує свої грошові зобов`язання перед позивачем і не сплачує надані тим послуги . Вказав, що, на його думку, між сторонами склалися правовідносини транспортного експедирування, а тому положення щодо скороченої позовної давності, встановлені частиною 5 статті 315 ГК України, до спірних правовідносин не повинні застосовуватися. Водночас вказав, що він звернувся до суду у межах строків позовної давності, а строки спеціальної позовної давності були продовжені на строк дії карантину. Також просив суд визнати поважними причини їх пропуску.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2023 у справі № 910/3818/22 у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд погодився з доводами відповідача, що правовідносини, у яких виник спір, є відносинами з перевезення вантажів, а тому до вимог перевізника підлягає застосуванню скорочений строк позовної давності, який на день подання позову сплив, про що письмово заявлено відповідачем. Разом з тим, суд першої інстанції, оцінивши надані позивачем докази, дійшов висновку про невиконання відповідачем грошових зобов`язань на суму 98 000,00 грн, прострочення у їх виконанні і обґрунтованість та арифметичну правильність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та пені за час прострочення грошового зобов`язання.

Не погоджуючись із висновками та мотивами, якими суд керувався, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мустанг транс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вказував, що при вирішенні судового спору судом не було враховано, що позивачем заявлялось клопотання про визнання поважною причину поновлення строку на звернення до суду з врахуванням чинних на момент звернення з позовом законодавчих актів.

Також апелянт наголошував на тому, що місцевим господарським судом невірно встановлено правовідносини сторін, в яких виник спір, дійсні права та обов`язки сторін, за якими ТОВ «Пан Логістик» являвся експедитором, а отже неправильно застосовані норми матеріального права, що підлягали застосуванню.

Одночасно в тексті апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про поновлення строку, пропущеного на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2023 у справі № 910/3818/22 та визнання причин його пропуску поважними.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2023 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мустанг транс» у справі № 910/3818/22 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 поновлено ТОВ «Мустанг транс» строк на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2023 у справі № 910/3818/22. Відкрито апеляційне провадження у справі № 910/3818/22 за апеляційною скаргою ТОВ «Мустанг транс» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2023. Постановлено здійснювати апеляційний розгляд справи № 910/3818/22 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

21.11.2023 від відповідача до Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження.

29.11.2023 від відповідача до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Розглянувши доводи апелянта, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні позову, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2015 між ТОВ «Пан Логістик» (експедитор-замовник) та ТОВ «Мустанг транс» (експедитор-перевізник) був укладений Договір № ЕП-00077 з надання та організації послуг, за умовами якого позивач зобов`язався за плату перевезти наданий йому експедитором вантаж в міжнародному та/або в міжміському сполученні з пункту відправлення до пункту призначення і видати вантаж вантажоодержувачеві або іншій уповноваженій на одержання вантажу особі, а відповідач, як експедитор, після прийняття перевезення відповідно до умов цього договору зобов`язувався сплатити за перевезення вантажу встановлену договором плату.

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що перевізник здійснює перевезення автомобільним транспортом (тягачем, з прицепом/напівприцепом).

Відповідно до пункту 1.5 Договору конкретні умови кожного перевезення зазначаються сторонами у разових договорах - заявках (далі - Заявка), які при підписанні сторонами стають невід`ємними частинами цього Договору. Підписані сторонами умови заявки мають пріоритетну силу щодо умов цього Договору. Сторони керуються умовами договору, якщо ці умови не змінені заявкою. Вартість послуги за перевезення установлюється у заявках на перевезення.

Відповідач вказував, що виконував посередні функції між вантажовідправником / вантажоодержувачем та перевізником .

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що між сторонами виникли правовідносини з перевезення.

Колегія суддів вважає такий висновок невірним.

За договором перевезення вантажу відповідно до частин 1 та 3 ст. 909 ЦК України одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Суб`єктами перевезення згідно ч. 2 ст. 306 ГК України є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Договір транспортного експедирування є самостійним цивільно-правовим договором, відмінним від перевезення, а сама транспортно-експедиторська діяльність - видом підприємницької діяльності із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Учасниками транспортно-експедиторської діяльності визнаються клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об`єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, внутрішнього водного та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Експедитор може виступати від імені, за дорученням та за рахунком свого клієнта від свого імені.

Сторонами двостороннього, взаємного та оплатного договору транспортного експедирування є клієнт та експедитор, а його предметом - послуги, пов`язані з переміщенням вантажу, або організація перевезення.

Натомість клієнтом по договору транспортного експедирування є особа, яка має статус вантажовідправника чи вантажоодержувача.

З матеріалів справи випливає, що між позивачем та відповідачем були укладені договори-заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом: № 00000000553 від 09.02.2021, № 00000000576 від 11.02.2021, № 00000000883 від 26.02.2021, № 00000001126 від 10.03.2021, № 00000001489 від 26.03.2021, № 00000002013 від № 00000003005 від 14.06.2021, № 00000003219 від 25.06.2021, № 00000003252 від 29.06.2021, № 00000003462 від 12.07.2021, згідно з якими визначені адреса завантаження та розвантаження вантажу товару, температурний режим, марка та номер рухомого складу, особа водія, спосіб навантаження, вартість перевезення, маршрути переміщення вантажу.

Наявні у справі товарно-транспортні накладні містять особи вантажовідправника та вантажоодержувача.

Таким чином, наведене у сукупності свідчить, що правовідносини між сторонами виникли не з договору перевезення, а з договору транспортного експедирування, до вимог якого підлягає застосуванню загальний строк позовної давності, тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК України), а не спеціальний скорочений строк позовної давності, установлений для договорів перевезення.

Відхиляючи доводи відповідача про здійснення ним посередницьких функцій у відносинах між вантажовідправником чи вантажоодержувачем та перевізником, колегія суддів звертає увагу на те, що такі доводи суперечить суті зобов`язання, які виникли між сторонами.

Комерційне посередництво (агентський договір) передбачає, що комерційний агент надає послуги суб`єктам господарювання шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб`єкта, якого він представляє. Утім, не є комерційним агентом підприємець, який хоч і діяв в чужих інтересах, але від власного імені.

Частиною 1 статті 295 Господарського кодексу України визначено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб`єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб`єкта, якого він представляє.

Відповідно до умов укладеного між сторонами спору Договору вартість послуг по кожному окремому перевезенні визначається у Заявці на перевезення (пункт 3.1 Договору).

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що експедитор проводить оплату за відповідне перевезення протягом двадцяти банківських днів після отримання від перевізника всіх оригіналів документів, вказаних в пункті 2.2.17 Договору, якщо інший строк оплати не вказаний у заявці, та виключно після реєстрації перевізником виписаної ним податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 5 днів з моменту її виписки.

Згідно з пунктом 9 Заявки перелік потрібних для оплати документів: акт здачі-приймання наданих послуг, рахунок, ТТН, податкова накладна, зареєстрована в СРПН.

Пунктом 8.15 Договору передбачено, що сторони погоджуються використовувати при здійсненні своєї діяльності електронні документи та призначений для цього електронний цифровий підпис. Сторони визначають будь-які документи, складені та надані будь-якою стороною іншій в електронному вигляді із застосуванням ЕЦП засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригінали, що мають юридичну силу.

За період з 11.02.2021 до 12.07.2021 позивач виконав перевезення, сукупна вартість яких становила 98 000,00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями відповідних товаро-транспортних та податкових накладних, квитанціями про реєстрацію цих податкових накладних.

Доказів оплати цієї суми відповідачем матеріали справи не містять, і розмір яких ним не оспорена, отже відповідач вважається боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, а отже має нести цивільно-правову відповідальність, установлену договором та законом.

За наданим позивачем розрахунком за період прострочення з 30.04.2021 до 19.05.2021 інфляційні втрати позивача становили 11 980,79 грн, а передбачені договором пені - 16 401,28 грн.

Ці розрахунки суд першої інстанції перевірив і визнав їх обґрунтованими та арифметично правильними.

З огляду на викладене, позивач підставно вважав, що при зверненні до суду його вимоги за наведених ним у позові обставинах підлягали задоволенню, натомість суд у зв`язку з допущеною невірною правовою оцінкою правовідносин, у яких виник спір, не з`ясування дійсних прав та обов`язків сторін, неправильно застосував норми матеріального права, що мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Колегія суддів також звертає увагу і на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який було неодноразово продовжено.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Також доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, в переліку статей, передбачених пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, присутня стаття 257, відтак перебіг строку позовної давності продовжено на строк дії карантину.

За викладених обставин апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, незаконне рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову у повному обсязі і примусовому стягненні з відповідача на користь позивача 126 382,07 грн.

Висновок суду

Відповідно до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на встановлене, при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції невірно встановив обставини справи, що призвело до хибних висновків і прийняття незаконного рішення, тож колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене апелянтом рішення господарського суду у даній справі - скасуванню.

Розподіл судових витрат

За умовами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі10 000,00 грн позивачем до матеріалів справи долучено копії: договору про надання правової допомоги № 06/10-01 від 10.01.2022, укладений між ТОВ «Мустанг Транс» (клієнт) та Хомич О.В. (адвокат); додаткової угоди № 1/06/10-01 від 04.04.2022 до договору про надання правової допомоги № 06/10-01 від 10.01.2022; ордеру серії АС № 1037037 від 04.04.2022; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВА № 1337 від 27.08.2021 видане гр. Хомич О.В. ;акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) №1/06/10-01 від 04.04.2022; квитанція № 1/06/10-01 від 04.04.2022 на суму 10 000,00 грн.

Частиною 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні вказаної норми зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

Клопотань про зменшення заявлених позивачем витрати на професійну правничу допомогу від відповідача до ні до місцевого господарського суду, ні до суду апеляційної інстанції не надходило.

Колегія суддів звертає увагу, що втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.

В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому в статті 43 Конституції (Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду).

Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відповідна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №914/633/18, які в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суд вважає суму судових витрат на правову допомогу 10 000,00 грн розумно необхідною, співмірною та обґрунтованою, тому саме така сума належить до включення до судових витрат по справі та розподілу між сторонами відповідно до ст. 129 ГПК України. Відтак, суд апеляційної інстанції покладає на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу заявлені вказані витрати на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

В силу статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мустанг транс» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2023 у справі № 910/3818/22 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2023 у справі № 910/3818/22 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мустанг транс» задовольнити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» (03040, м. Київ, вул. Деміївська, буд. 43, ідентифікаційний код 36958491)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мустанг транс» (44731, Волинська обл., м. Устилуг, вул. Гагаріна, буд. 14, ідентифікаційний номер 37236434)

98 000,00 грн (дев`яносто вісім тисяч гривень нуль копійок) основного боргу,

11 980,79 грн (одинадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят гривень сімдесят дев`ять копійок) інфляційних втрат;

16 401,28 грн (шістнадцять тисяч чотириста одну гривню двадцять вісім копійок) пені,

2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню нуль копійок) судового збору за подання позовної заяви;

10 000,00 грн (десять тисяч гривень нуль копійок) витрат на правову допомогу.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пан Логістик» (03040, м. Київ, вул. Деміївська, буд. 43, ідентифікаційний код 36958491)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мустанг транс» (44731, Волинська обл., м. Устилуг, вул. Гагаріна, буд. 14, ідентифікаційний номер 37236434)

3 721,50 грн (три тисячі сімсот двадцять одну гривню п`ятдесят копійок) судового збору за подачу апеляційної скарги.

6. Доручити місцевому господарському суду видати накази на виконання даної постанови.

7. Матеріали справи № 910/3818/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 12.06.2024.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Барсук