Рішення

від 10.06.2024 по справі 910/3064/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2024Справа № 910/3064/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (04112, місто Київ, вул. Олени Теліги, 8; ідентифікаційний код 42332040)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БИЛАЙН" (пр-т Відрадний, буд. 95, м. Київ, 03061, ідентифікаційний код 31243577)

про стягнення 1 300,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Києві звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БИЛАЙН» про стягнення суми франшизи у розмірі 1 300,00 грн, внаслідок виникнення страхового випадку під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 28.08.2022 о 22:40 в напрямку міста Києва на 19-му км автодороги Київ-Чоп по вулиці Брест-Литовське шосе (в межах міста Києва) по напрямку руху до центра міста Києва, де відбулося зіткнення вантажного сідлового тягача DAF з напівпричіпом-цистерною, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та службового автомобіля Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (далі - ТУ ДБР у м. Києві) Skoda Superb, д.н.з. НОМЕР_2 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте Товариство з обмеженою відповідальністю "БИЛАЙН" у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.08.2022 о 22 год. 40 хв. в напрямку м. Києва, на 19-му км автодороги Київ - Чоп по вулиці Брест - Литовське шосе (в межах міста Києва) по напрямку руху до центра міста Києва відбулася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю вантажного сідлового тягача DAF з напівпричіпом-цистерною, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням громадянина ОСОБА_1 та службового автомобіля Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (надалі - ТУ ДБР у м. Києві) Skoda Superb, д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті якої автомобіль Skoda Superb, д.н.з. НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження.

ДТП сталася внаслідок порушення водієм транспортного засобу DAF, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 пп. «б» п. 2.3. та п. 10.3. Правил дорожнього руху, у зв`язку з чим постановою Святошинського районного суду міста Києва від 14.11.2022 у справі № 759/12811/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 транспортний засіб DAF CF 85.410, д.н.з. НОМЕР_1 , 2010 року випуску та напівпричіп-цистерна, д.н.з. НОМЕР_5 належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «БИЛАЙН».

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , транспортний засіб Skoda Superb, д.н.з. НОМЕР_2 , 2019 року випуску належить на праві власності ТУ ДБР у м. Києві.

Відповідно до наявних у справі відомостей, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу DAF CF 85.410, д.н.з. НОМЕР_1 на момент настання страхової події була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на підставі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 208446446 (франшиза - 1300,00 грн, ліміт за шкоду по майну - 130 000,00 грн).

Як зазначає позивач, він звернувся до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» із заявою про страхове відшкодування, на підставі якої останнім складено страховий акт та встановлено суму страхового відшкодування в розмірі 128 700,00 грн (130 000,00 грн ліміт відповідальності страховика - 1300,00 грн франшиза).

Наявною у матеріалах справи випискою по рахунку ТУ ДБР у м. Києві за 06.12.2022 підтверджується надходження коштів страхового відшкодування на рахунок позивача у розмірі 128 700,00 грн від Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант».

Відповідно до Висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експерти (КНДІСЕ) за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження від 25.05.2023 № 17119/23-53/17120/23-57 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Skoda Superb, 2019 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 станом на дату ДТП, яка сталася 28.08.2022, склала 972 274,33 грн.

19 січня 2024 року позивачем ТОВ «БИЛАЙН» було направлено вимогу про відшкодування суми франшизи № 11-16-770/24 від 18 січня 2024 року у розмірі 1 300,00 грн. Дану вимогу ТОВ «БИЛАЙН» отримало 23 січня 2024 року. Докази направлення містяться в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що оскільки розмір франшизи в сумі 1 300,00 грн не відшкодований, то вона підлягає стягненню.

Проаналізувавши обставини та норми законодавства, на які посилаються позивач в обґрунтування позову, повно та всебічно здійснивши аналіз поданих ним доказів, суд дійшов висновку про наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частин першої та другої статті 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі (частина перша статті 1192 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 352 Господарського кодексу України, в редакції чинній на момент завдання майнової шкоди, страхування це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб`єктів господарювання (страховиків), пов`язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу України в редакції чинній на момент завдання майнової шкоди).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 Цивільного кодексу України в редакції чинній на момент завдання майнової шкоди).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Так, рішенням Господарського суду Київської області від 15.01.2024 року по справі №759/125/23 за позовом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «БИЛАЙН» про стягнення 843 574,33грн встановлено, що вина особи, яка керувала транспортним засобом DAF CF 85.410, д.н.з. НОМЕР_1 , встановлена постановою Святошинського районного суду міста Києва від 14.11.2022 у справі № 759/12811/22, яка набрала законної сили.

За результатами розгляду справи в межах справи №759/125/23 позов Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «БИЛАЙН» на користь Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві матеріальну шкоду в розмірі 843 574,33 грн та судовий збір у розмірі 12 653,61 грн.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 759/12811/22 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт наявності підстав для стягнення з відповідача різниці між розміром завданої позивачу шкоди та сумою сплаченого Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» страхового відшкодування, вже встановлена у рішенні суду у справі № 759/12811/22 та мають преюдиційне значення.

Водночас, відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону № 1961-IV страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування має бути компенсована страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки (пункт 36.6 статті 36 Закону №1961-IV).

Таким чином, в ідеальному значенні франшиза це частина збитку, яка підлягає самостійному відшкодуванню (покриттю) страхувальником за свій рахунок при виникненні страхового випадку.

Отже, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду України стосовно того, що відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, суд дійшов висновку що у позивача, як потерпілої особи, виникло право вимагати різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) до особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність лише в частині приписів пункту 12.1 статті 12, пункту 36.6 статті 36 Закону №1961-IV, тобто у розмірі франшизи.

Судом встановлено, що розмір франшизи за полісом № 208446446 становить 1 300, 00 грн.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання полісу серії № 208446446 та / або його окремих положень суду не надано.

Станом на час розгляду справи доказів відшкодування суми франшизи матеріали справи не містять.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин, враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Територіального управління Державного бюро розслідувань, яке розташоване у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "БИЛАЙН" про стягнення шкоди, а саме на суму 1 300, 00 грн.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БИЛАЙН" (пр-т Відрадний, буд. 95, м. Київ, 03061, ідентифікаційний код 31243577) на користь Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (04112, місто Київ, вул. Олени Теліги, 8; ідентифікаційний код 42332040) суму франшизи у розмірі 1 300 (одна тисяча триста) грн 34 коп. та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.06.2024

Суддя І.О. Андреїшина