Рішення

від 29.05.2024 по справі 910/3070/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.05.2024Справа № 910/3070/21За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Олімпікс" (01601, м. Київ, вул. Банкова, 2, ідентифікаційний номер 39288133)

до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про покладення субсидіарної відповідальності на колишнього кінцевого бенефіціарного власника боржника

у справі № 910/3070/21

За заявою Акціонерного товариства "Асвіо Банк" (14000, м. Чернігів, вул. Преображенська, 2, ідентифікаційний номер 09809192)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнет" (04166, м. Київ, провулок Тбіліський, 1, ідентифікаційний номер 31956217)

про банкрутство

Суддя Мандичев Д.В.

Секретар судового засідання Улахли О.М.

Представники сторін:

від позивача - не з`явилися,

від відповідача - Кобзар О.В.,

ліквідатор ТОВ «Люнет» - Бандура І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/3070/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнет" .

До Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Олімпікс" про покладення субсидіарної відповідальності на колишнього кінцевого бенефіціарного власника боржника, зокрема на ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 залишено позовну заяву без руху. Встановлено заявнику строк на усунення недоліків позовної заяви - 5(п`ять) днів з дня вручення даної ухвали.

До Господарського суду міста Києва надійшли докази усунення недоліків, встановлених в ухвалі суду від 06.02.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.03.2024 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Олімпікс" про покладення субсидіарної відповідальності на колишнього кінцевого бенефіціарного власника боржника, зокрема на ОСОБА_1 до розгляду в межах справи №910/3070/21. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено на 17.04.2024.

19.03.2024 до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Олімпікс" про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

29.03.2024 до Господарського суду м. Києва від Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації надійшли матеріали реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнет" на виконання вимог ухвали суду від 04.03.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.04.2024 відкладено розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Олімпікс" про покладення субсидіарної відповідальності на колишнього кінцевого бенефіціарного власника боржника ОСОБА_1 у судовому засіданні на 29.05.2024.

23.05.2024 до суду надійшли пояснення відповідача щодо позовних вимог з урахуванням відомостей з реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет».

23.05.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява про судові витрати ОСОБА_1 у справі № 910/3070/21 та вирішення питання про їх розподіл після ухвалення рішення по суті позовних вимог у справі № 910/3070/21.

24.05.2024 до суду надійшли додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс» до позовної заяви.

24.05.2024 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі представника.

У судове засідання, призначене на 29.05.2024, з`явилися представник відповідача та ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет». Представник позивача у судове засідання не з`явився, просив суд у клопотанні від 24.05.2024 розглядати справу без його участі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс», об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.10.2021 з-поміж іншого визнано кредитором по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» у справі № 910/3070/21 Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс» з грошовими вимогами на суму 2 939 400,16 грн., з яких 4 540,00 грн. - вимоги першої черги, 2 934 860,16 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 24.11.2021 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» «Люнет», припинено повноваження розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» арбітражного керуючого Гаращенка І.В. Визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю «Люнет». Призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Гаращенка І.В.

Як зазначено кредитором у поданій заяві, згідно з інформацією з відкритих джерел у період з 31.05.2002 року до 15.03.2020 року, тобто до відкриття провадження у справі про банкрутство № 910/3070/21 кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю ''Люнет" був ОСОБА_1 , тобто, здійснював вирішальний вплив на діяльність товариства.

Разом з тим, ОСОБА_1 здійснював керівництво в інших компаніях, а саме:

Директор:

- ТОВ «Будівельна компанія «Фенікс» (код ЄДРПОУ 40295510), де ОСОБА_1 також є власником. Зареєстровано 24.02.2016. Змінено назву з ТОВ «Профібуд Інжиніринг» 10.02.2022.

- ТОВ «Артбуд Холдинг» (код ЄДРПОУ 39579297), де ОСОБА_1 з 08.09.2019 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником. До 11.11.2020 змінено назву з ТОВ «Компанія «Максимум Прайм».

Колишній директор:

- АБ «Олега Манюти» (код ЄДРПОУ 42020506), де ОСОБА_1 був керівником з 05.06.2018 по 10.06.2019. Основний вид діяльності: 69.10 Діяльність у сфері права. Інші види діяльності: Посередництво за договорами по цінних паперах або товарах, Інша допоміжна діяльність у сфері фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення, Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування, Консультування з питань комерційної діяльності й керування, Дослідження й експериментальні розроби у сфері суспільних і гуманітарних наук.

- ТОВ «Астефа Фан» (код ЄДРПОУ 40114361) - до 09.06.2021 мало назву ТОВ «Монтаж «Інжиніринг». До 09.06.2021 одним із засновників товариства було ТОВ «Профібуд Інжиніринг» (з 10.02.2022 перейменовано на ТОВ «Будівельна група «Фенікс»), де засновником і власником є ОСОБА_1 .

Бенефіціар та власник:

- ТОВ «Артбуд Холдинг» (код ЄДРПОУ 39579297), де керівником і власником є ОСОБА_1 . До 11.11.2020 мало назву ТОВ «Компанія «Максимум Прайм».

Фізична особа-підприємець Роздорожний Ю.А. - вид діяльності: 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс» звернулося до ліквідатора ТОВ «Люнет» арбітражного керуючого Реверука П.К. із адвокатським запитом про ознайомлення із банківськими виписками по рахункам банкрута за трирічний період до відкриття провадження у справі про банкрутство № 910/3070/21.

Кредитором зазначено, що з аналізу наданих для ознайомлення банківських виписок вбачається, що за період з 2018 року по 15.03.2020 року, коли ОСОБА_1 здійснював вирішальний вплив на діяльність ТОВ «Люнет» (код ЄДРПОУ 31956217), Товариство систематично співпрацювало та перераховувало кошти на фактично підконтрольні ОСОБА_1 підприємства, що свідчить про навмисні дії з виведення коштів ТОВ «Люнет», що в подальшому і призвело до неплатоспроможності підприємства.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Люнет» були перераховані кошти за період з 2018 по березень 2020 року на користь наступних осіб, а саме:

- Товариству з обмеженою відповідальністю «Монтаж Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 40114361) за Договором Л/МІ-070102 від 01.07.2017 (оплата за матеріали) перераховано коштів на суму 4 767 794,41 грн., за Договором ЗОО-ПР/25 від 01.06.2018 (договір підряду) - 685 000,00 грн.;

- Адвокатському бюро Олега Манюти (код ЄДРПОУ 42020506) за договорами оренди нежитлових приміщень за період з 2018 по 2020 року перераховано 691 000,00 грн. (При цьому, у АБ «Олега Манюти» відсутній КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна»);

- Товариству з обмеженою відповідальністю «Профібуд Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 40295510) за Договором № 02-1/2017 від 20.02.2017 перераховано 663 500,00 грн.;

- Фізичній особі-підприємцю Роздорожному Ю.А. - 116 500,00 грн.

З огляду на викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс» зазначає, що за період з 2018 по 2020 рік ТОВ «Люнет» було перераховано на підконтрольні підприємства ОСОБА_1 кошти, у розмірі, що становить майже 7 млн., за рахунок яких, у свою чергу, могли би бути погашені реальні зобов`язання перед контрагентами, строк яких настав, та попередити банкрутство товариства.

Отже, на думку кредитора, ОСОБА_1 , маючи вирішальний вплив на діяльність ТОВ «Люнет», своїми діями завдав збитків боржнику та кредиторам, вимоги яких підлягають задоволенню за рахунок ліквідаційної маси банкрута, що фактично є умисним доведенням до банкрутства боржника.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначено наступне.

Так, згідно з доводами відповідача, викладеними у відзиві, ОСОБА_1 був учасником та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» (із часткою 50 %) у період з 09.03.2020 по 16.03.2020 (тобто, 7 днів). При цьому, позивачем не долучено будь-яких доказів того, що відповідач своїми діями як учасник/кінцевий бенефіціарний власник боржника учинив навмисні дії з виведення коштів ТОВ «Люнет», що в подальшому і призвело до неплатоспроможності товариства та до доведення до банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет». Відповідачем зазначено, що матеріали справи не містять доказів перерахування грошових коштів Товариством з обмеженою відповідальністю «Люнет» на користь третіх осіб у вказаний період, а також доказів того, що відповідач своїми діями сприяв виведенню коштів з рахунків боржника.

Крім того, відповідач вказує, що у вказаний період загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет», як вищий орган управління боржника, не приймали будь-яких рішень, які впливали на управління поточною діяльністю боржника, зокрема і на здійснення платежів на користь третіх осіб.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс» у додаткових поясненнях зазначено, що доводи відповідача, викладені у відзиві, жодним чином не спростовують того, що неправомірні дії ОСОБА_1 (як іншої особи, яка мала право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мала можливість іншим чином визначати його дії), що полягали у виведенні грошових коштів боржника на підзвітні та підконтрольні відповідачу підприємства, призвели до стійкої неплатоспроможності боржника у даній справі, що завдало істотної шкоди інтересам кредиторів, які не отримали задоволення своїх грошових вимог через відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» будь-яких активів.

Також позивачем зазначено, що ОСОБА_1 не надано суду будь-яких пояснень та документів на підтвердження економічної вигоди, обґрунтованості та дійсності укладених правочинів з пов`язаною особою, що призвели до зменшення активів підприємства та неможливості задоволення вимог кредиторів. При цьому, позивач посилається на правовий висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, стосовно того, що особа, яка притягається до субсидіарної відповідальності, повинна довести відсутність свої вини. Якщо після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, то такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за виникнення заборгованості боржника, доки вони не доведуть протилежного.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої ліквідатором заяви з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (наразі - КУзПБ).

Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Отже одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Тому створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів забезпечує недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок.

Частиною першою статті 619 ЦК України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

За змістом частини першої статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства передбачена юридична відповідальність, яка покладається на суб`єкта підприємництва-боржника, його засновників (учасників), власника майна, а також інших осіб.

Приховування банкрутства, фіктивне банкрутство або умисне доведення до банкрутства, а також неправомірні дії у процедурах неплатоспроможності, пов`язані з розпорядженням майном боржника, що завдали істотної шкоди інтересам кредиторів та держави, тягнуть за собою кримінальну відповідальність винних осіб відповідно до закону (частина четверта статті 215ГК України).

Аналіз наведених норм статті 215 ГК України дає підстави для висновку, що, окрім кримінальної відповідальності за (1) приховування банкрутства, (2) фіктивне банкрутство, (3) умисне доведення до банкрутства та (4) неправомірні дії у процедурах неплатоспроможності, пов`язані з розпорядженням майном боржника, що завдали істотної шкоди інтересам кредиторів та держави, - на засновників (учасників) боржника, власників майна, а також інших осіб за порушення вимог законодавства про банкрутство може бути покладено й інший вид юридичної відповідальності у випадках, передбачених законом.

Так, КУзПБ передбачає покладення (за відповідних умов) на третіх осіб цивільної відповідальності, а саме: (1) субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ та (2) солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів в порядку частини шостої статті 34 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци другий, третій частини другої статті 61 КУзПБ).

Отже, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Застосуванню такого виду цивільної відповідальності як субсидіарна передує встановлення відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.

Об`єктом вказаного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до боржника, що лишились не задоволеними у справі про банкрутство.

Суб`єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб`єктом (суб`єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.

Дослідження обставин поведінки (дій чи бездіяльності), яка повинна знаходитися в причинно-наслідковому зв`язку відносно порушення, передбаченого частини другої статті 61 КУзПБ, а також встановлення вини суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство здійснюється судом, що вирішує спір про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.

Водночас при вирішенні питання щодо вини (форми вини) суб`єкта субсидіарної відповідальності, слід виходити з обов`язків та повноважень суб`єктів відповідальності щодо боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення частин першої, третьої статті 4 КУзПБ.

При цьому, суд звертає увагу, що хоча приписи частини другої статті 61 КУзПБ і містять диспозицію (зміст) правопорушення - "доведення до банкрутства", за яке передбачена "санкція" у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб`єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування.

З огляду на зазначене, при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором/кредитором) та підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.

Спеціальними умовами для субсидіарної відповідальності за дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності, окрім вини, є наслідки у вигляді недостатності виявленого у процедурі банкрутства майна боржника, що підлягає включенню до ліквідаційної маси, для задоволення вимог кредиторів, різниця між вартісними показниками яких і є мірою субсидіарної відповідальності.

При цьому, виходячи з положень статті 73 та частини першої статті 74 ГПК України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), суд наголошує, що обставини існування або відсутності будь-якого із наведених елементів/складових об`єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку.

Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження зазначених елементів/складових, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відтак можливість визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на таких суб`єктів.

Суд звертає увагу, що особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно й розумно. Між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв`язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, так як протиправне порушення суб`єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов`язаної особи, яка, виходячи з конкретних обставин, могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.

Такі висновки викладені у зазначеній скаржником постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 916/1272/18 та узгоджуються з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 922/2187/16, від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20.

Відповідно до висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 923/1054/15, при цивільно-правовій відповідальності особа, яка є відповідачем, повинна довести відсутність своєї вини, наявність якої презюмується в силу положень ЦК України. При цьому з огляду на суб`єктний склад (абзац 2 частини другої статті 61 КУзПБ) осіб, які можуть нести субсидіарну відповідальність у зв`язку з доведенням до банкрутства, вина може виявлятися як у формі умислу, так і необережності.

Крім того, у статті 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

Однак, зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 911/3554/17 (911/401/21)).

Особа вправі протиставити будь-які аргументи на користь відсутності умислу або й необережності при покладенні на неї субсидіарної відповідальності. Ненадання контраргументів свідчить про усвідомлення особою статусу та наслідків та відсутність критеріїв, які б могли впливати на оцінку обставин справи.

Зазначені вище правові висновки є усталеними у практиці Верховного Суду щодо розгляду спорів про покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справах про банкрутство.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 44/440-б.

Так, для з`ясування ознак доведення до банкрутства ліквідатор/кредитор має проаналізувати сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом (вказівкою) керівника, засновників (учасників) боржника, інших осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника (див. постанови Верховного Суду від 02.09.2021 у справі № 910/3438/13, від 07.10.2021 у справі № 914/3812/15, від 14.12.2021 у справі № 914/71/19, від 08.02.2022 у справі № 916/100/20).

Отже, для ініціювання застосування інституту субсидіарної відповідальності заявнику, перед зверненням до суду, необхідно провести детальний аналіз фінансового стану та господарської діяльності банкрута за три роки до дати відкриття провадження у справи про банкрутство та з`ясувати причинно-наслідкові зв`язки між діями засновника (учасника, акціонера, директора, іншого учасника) банкрута і настанням негативних для кредиторів наслідків щодо незадоволення їх кредиторських вимог.

Однак таке звернення ліквідатора/кредитора має бути аргументованим, містити виклад обставин з наданням підтверджуючих доказів, які свідчать про наявність стверджуваного правопорушення зі сторони особи (осіб) винних за твердженнями заявника у доведенні боржника до банкрутства. Доведення до банкрутства для покладення субсидіарної відповідальності має відбуватись на підставі документів та фактичних даних, здобутих у процедурах банкрутства.

Саме на ліквідатора/кредитора як заявника відповідно до приписів частини другої статті 61 КУзПБ, статей 74, 76, 77 ГПК України покладається обов`язок доведення причинно-наслідкового зв`язку між винними діями чи бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків для боржника у вигляді неплатоспроможності, відсутності у нього активів для задоволення вимог визнаних судом кредиторів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 911/2581/14 (911/1311/22) з урахуванням попередньої редакції абзацу 1 частини 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, згідно з якою єдиним суб`єктом звернення до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника був ліквідатор.

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс» до заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника долучено інформаційні довідки з інтернет-ресурсу «Опендатабот» щодо ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» та банківські виписки по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» в АТ «ОТП Банк» за період з 2018 по 2020 роки.

Згідно з матеріалами реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет», які були витребувані судом у Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 був учасником та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» у період з 06.03.2020 (реєстраційні дії щодо включення відповідача до складу учасників на підставі акту-приймання передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Люнет» від 06.03.2020) по 13.03.2020 (реєстраційні дії щодо виключення відповідача зі складу учасників на підставі акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Люнет» від 13.03.2020).

Відповідно до Протоколу № 8/2020 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» від 06.03.2020, на яких були присутні ОСОБА_1 (50 % голосів (статутного капіталу) та ОСОБА_2 (50 % голосів (статутного капіталу), зборами прийнято рішення звільнити з посади директора (керівника) Товариства ОСОБА_3 з 06.03.2020; призначити на посаду директора (керівника) Товариства ОСОБА_2 з 07.03.2020; затвердити нову редакцію Статуту Товариства; провести державну реєстрацію змін до установчих документів Товариства в порядку, встановленому законодавством України; внести найменування англійською мовою: повне LIMITED LIABILITY COMPANY «LUNET», скорочене - LLC «LUNET».

Вищезазначене рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» є єдиним рішенням вищого органу управління боржника, у якому приймав участь ОСОБА_1 як власник частки 50 % у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет».

При цьому, згідно з долученими Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс» банківськими виписками по рахунку ТОВ «Люнет» в АТ «ОТП Банк» датою останньої банківської операції є 27.12.2019, тобто за три місяці до того, як ОСОБА_1 увійшов до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет».

Долученими банківськими виписками підтверджується, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Люнет» перераховано грошові кошти на користь наступних осіб, а саме:

- Товариству з обмеженою відповідальністю «Монтаж Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 40114361) за Договором Л/МІ-070102 від 01.07.2017 (оплата за матеріали) на суму 4 767 794,41 грн., за Договором ЗОО-ПР/25 від 01.06.2018 (договір підряду) на суму 685 000,00 грн.;

- Адвокатському бюро Олега Манюти (код ЄДРПОУ 42020506) за договорами оренди нежитлових приміщень перераховано 691 000,00 грн.;

- Товариству з обмеженою відповідальністю «Профібуд Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 40295510) за Договором № 02-1/2017 від 20.02.2017 перераховано 663 500,00 грн.;

- Фізичній особі-підприємцю Роздорожному Ю.А. - 116 500,00 грн.

Однак, суд зазначає, що факти перерахування грошових коштів з рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» на користь юридичних осіб, учасником/керівником яких був ОСОБА_1 до того, як ОСОБА_1 був включений до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» (06.03.2020) жодним чином не підтверджують будь-яких неправомірних дій ОСОБА_1 . Більше того, грошові кошти перераховувалися на рахунки зазначених юридичних осіб за правочинами, укладеними у 2017 та 2018 роках, тобто за 2 роки, як ОСОБА_1 був включений до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» (06.03.2020).

З-поміж іншого, щодо доводів позивача стосовно перерахунку боржником коштів за договорами оренди нежитлових приміщень на користь АБ «Олега Манюти» за відсутності у останнього відповідного КВЕДУ 68.20 суд зазначає наступне.

Згідно з Національним класифікатором України, прийнятим Наказом Держспоживстандатру України № 457 від 11.10.2010, із змінами КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Водночас Класифікація є механізмом спільної мови, що має використання в багатьох інших, нестатистичних сферах (соціальному та податковому регулюванні, ліцензуванні, системі тарифів тощо), проте, не завжди адаптована до цього повною мірою. Отже, Класифікація не завжди відповідає всім потребам користувачів за межами статистичної системи, у зв`язку з чим можуть виникнути суперечності стосовно юридичного використання коду КВЕД. Слід мати на увазі, що код виду діяльності не створює прав чи обов`язків для підприємств і організацій, не спричинює жодних правових наслідків. Код виду діяльності не обов`язково достатній критерій для виконання умов, передбачених нормативними актами. У застосуванні нормативних актів чи контрактів код виду діяльності - це припущення, а не доказ. Використання КВЕД для статистичних потреб передбачає дотримання методологічних правил, структури класифікації та визначених меж між позиціями, структурних зв`язків між класифікаціями діяльності, продукції та товарів зовнішньоекономічної діяльності, методу "зверху-вниз" (top-down) щодо основного виду діяльності, визначень статистичних одиниць тощо. Будь-яке використання КВЕД не для статистичних потреб (адміністративних або нормативних) здійснюють самі користувачі за власними правилами, відповідаючи за це та належно пояснюючи таке використання.

Таким чином, саме по собі не зазначення суб`єктом господарювання того чи іншого КВЕДу як основного/іншого виду діяльності при його реєстрації/внесенні змін до відомостей до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є перешкодою для провадження суб`єктом господарювання такої діяльності.

Проаналізувавши долучені Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс» банківські виписки по рахунку ТОВ «Люнет» у АТ «ОТП Банк» за період з 01.01.2018 по 31.05.2022 (дата останньої операції - 27.12.2019), судом встановлено, що банкрут у період 2018 - 2019 року вів активну господарську діяльність, що підтверджується постійним рухом коштів, які направлялися у тому числі на оплату аудиторських, транспортних, рекламних послуг, юридичного та бухгалтерського обслуговування, оренди, заробітної плати, будівельних товарів, тощо.

При цьому, кредитором не доведено існування причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю ОСОБА_1 , перерахуванням Товариством з обмеженою відповідальністю «Люнет» грошових коштів на користь ТОВ «Монтаж Інжиніринг», АБ «Олега Манюти», ТОВ «Профібуд Інжиніринг» та ФОП Роздорожному Ю.А. у загальному розмірі близько 7 мільйонів гривень за період з 01.01.2018 по 27.12.2019 та доведенням Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» до банкрутства, враховуючи, що щомісячні обороти грошових коштів боржника тільки на вказаному рахунку досягали десятків мільйонів гривень.

Більше того, судом в ухвалі від 19.07.2023 по справі № 910/3070/21 за результатом розгляду заяви ліквідатора про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника було встановлено, що ознаки поточної неплатоспроможності у товариства присутні всіх протягом аналізованих періодів. За наслідками 2018-2019 років та І півріччя 2020 року оборотні активи перевищують за обсягом суми поточних зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнет", тобто коефіцієнт покриття в даному періоді становить більше 1, а саме: 1,132 в 2018 році; 1,080 в 2019 році та 1,153 в І півріччі 2020 року. Показник забезпечення зобов`язань боржника всіма його активами перевищує одиницю при позитивній рентабельності протягом 2018-2019 років та перевищує одиницю при негативній рентабельності протягом І півріччя 2020 року. Користуючись Методичними рекомендаціями, що затверджені Міністерством економіки щодо визначення ознак фіктивного банкрутства, можна зробити висновок про відсутність ознак фіктивного банкрутства товариства станом на 30 червня 2020 року. Так, суд прийшов до висновку, що з урахуванням відомостей про фінансовий стан Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнет", викладених у податковій звітності боржника, станом на 30.06.2020 у боржника було достатньо активів для погашення усієї кредиторської заборгованості боржника.

Щодо доводів Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс» стосовно того, що відповідачем не надано жодних пояснень та документів на підтвердження економічної вигоди, обґрунтованості та дійсності укладених правочинів з пов`язаними особами, що призвело до зменшення активів боржника, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства заінтересована особа стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Згідно з підпунктом 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пов`язані особи - юридичні та/або фізичні особи, та/або утворення без статусу юридичної особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв: а) для юридичних осіб: одна юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов`язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 25 і більше відсотків (крім міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб`єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації); одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 25 і більше відсотків; одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) одноособових виконавчих органів кожної такої юридичної особи; одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу або наглядової ради кожної такої юридичної особи; принаймні 50 відсотків складу колегіального виконавчого органу та/або наглядової ради кожної такої юридичної особи складають одні і ті самі фізичні особи; одноособові виконавчі органи таких юридичних осіб призначені (обрані) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу); юридична особа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради; кінцевим бенефіціарним власником (контролером) таких юридичних осіб є одна і та сама фізична особа; повноваження одноособового виконавчого органу таких юридичних осіб здійснює одна і та сама особа; сума всіх кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від однієї юридичної особи (крім банків та міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб`єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації) та/або кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від інших юридичних осіб, гарантованих однією юридичною особою (крім банків та міжнародних фінансових організацій, які відповідно до міжнародних договорів України наділені привілеями та імунітетами, та суб`єктів господарювання, власником істотної участі у розмірі 75 і більше відсотків у яких є такі міжнародні фінансові організації), стосовно іншої юридичної особи, перевищує суму власного капіталу більше ніж у 3,5 раза (для фінансових установ та компаній, що провадять виключно лізингову діяльність, - більше ніж у 10 разів). При цьому сума таких кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги та власного капіталу визначається як середнє арифметичне значення (на початок та кінець звітного періоду). Положення цього абзацу не поширюються на суму кредитів (позик), залучених під державні гарантії. б) для фізичної особи та юридичної особи: фізична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов`язаних осіб) володіє корпоративними правами юридичної особи у розмірі 25 і більше відсотків; фізична особа має право призначати (обирати) одноособовий виконавчий орган такої юридичної особи або призначати (обирати) не менш як 50 відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради; фізична особа здійснює повноваження одноособового виконавчого органу в такій юридичній особі; фізична особа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради; фізична особа є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи; сума всіх кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від фізичної особи, наданих юридичній особі, та/або будь-яких кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від інших фізичних осіб, наданих юридичній особі, які надаються під гарантії цієї фізичної особи, перевищують суму власного капіталу більше ніж у 3,5 раза (для фінансових установ та компаній, що провадять виключно лізингову діяльність, - більше ніж у 10 разів). При цьому сума таких кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги та власного капіталу визначається як середнє арифметичне значення (на початок та кінець звітного періоду).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ані станом на момент укладення Товариством з обмеженою відповідальністю «Люнет» правочинів із ТОВ «Монтаж Інжиніринг», АБ «Олега Манюти», ТОВ «Профібуд Інжиніринг» та ФОП Роздорожним Ю.А. у 2017 - 2018 роках, ані станом на момент перерахування банкрутом грошових коштів на користь зазначених осіб у 2018 - 2019 роках такі особи не були пов`язаними (у розумінні Податкового кодексу України) чи заінтересованими (у розумінні Кодексу України з процедур банкрутства) стосовно підприємства боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет».

Лише починаючи з 06.03.2020 (включення ОСОБА_1 до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» та кінцевих бенефіціарних власників банкрута (50 % частка)), Товариство з обмеженою відповідальністю «Монтаж Інжиніринг», Товариство з обмеженою відповідальністю «Профібуд Інжиніринг» та ФОП Роздорожний Ю.А. стали заінтересованими особами стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет», однак доказів укладення банкрутом будь-яких правочинів із вказаними особами або перерахування грошових коштів на їх користь починаючи з 06.03.2020 матеріали справи не містять.

Таким чином, суд звертає увагу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс», що у ОСОБА_1 як у керівника/учасника ТОВ «Монтаж Інжиніринг», АБ «Олега Манюти», ТОВ «Профібуд Інжиніринг» та безпосередньо як у фізичної особи-підприємця станом на момент укладення у 2017 - 2018 роках правочинів із Товариством з обмеженою відповідальністю «Люнет» були відсутні правові підстави для ведення господарської діяльності з урахуванням інтересів/в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» у тому числі в частині економічної обгрунтовановості/доцільності/прибутковості таких правочинів саме для банкрута.

З огляду на викладене, суд прийшов до наступних висновків, а саме:

1. Матеріали справи не містять доказів вчинення ОСОБА_1 дій/його бездіяльності у період з 06.03.2020 по 13.03.2020, коли відповідач був учасником та кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет», наслідком яких стала неплатоспроможності Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет».

2. Матеріали справи не містять доказів того, що майновий стан ОСОБА_1 збільшився за рахунок коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» внаслідок недобросовісних/неправомірних дій/бездіяльності відповідача за період, коли останній був учасником та кінцевим бенефіціарним власником банкрута з 06.03.2020 по 13.03.2020.

3. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 впливав на прийняття Товариством з обмеженою відповідальністю «Люнет» управлінських рішень при укладенні у 2017 - 2018 роках правочинів із третіми особами, керівником/учасником/бенефіціанрним власником яких був ОСОБА_4 , економічна недоцільність/необґрунтованість яких для Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» у тому числі не була доведена позивачем.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні ЄСПЛ від 19.12.1997 у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("Benderskiy v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, а також обставини, викладені у поданій заяві, суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс» не обґрунтовано належними доказами наявності підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності колишнього учасника та кінцевого бенефіціарного власника Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» ОСОБА_1 Кредитором також не доведено обставин того, що неможливість погашення вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» виникла саме внаслідок дій (бездіяльності) ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс» у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у даній справі, суд зазначає, що заява про покладення субсидіарної відповідальності на особу винну у доведенні до банкрутства боржника судовим збором не оплачується, оскільки таку оплату не передбачено Законом України "Про судовий збір" (правова позиція Верховного Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 20.10.2022 по справі № 911/3554/17 (911/401/21)).

Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що судом відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс» у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Люнет» на ОСОБА_1 , судові витрати покладаються на позивача.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, відповідачем 23.05.2024 подано заяву про судові витрати ОСОБА_1 у справі № 910/3070/21 із проханням вирішити питання про їх розподіл після ухвалення рішення по суді позовних вимог на підставі документів, що будуть подані суду протягом встановленого частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України п`ятиденного строку.

Так, у поданій заяві відповідач посилається на те, що очікує понести під час розгляду справи в суді першої інстанції судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму близько 15 000,00 грн.

Згідно частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).

Частини 1-3 статті 124 ГПК України передбачають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Водночас, до поданої заяви відповідача останнім не долучено жодних доказів визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

Суд наголошує на тому, що положення статей 126, 129 ГПК України прямо передбачають як передумову для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката надання відповідних доказів, а саме: договори, рахунки, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, тощо.

Ураховуючи не підтвердження відповідачем обсягу наданих послуг і виконаних робіт адвокатом та їх вартості, правові підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн. наразі відсутні.

Керуючись ст.ст. 59, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Олімпікс» у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на ОСОБА_1 .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12.06.2024

Суддя Д.В. Мандичев