Рішення

від 12.06.2024 по справі 910/3028/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2024Справа № 910/3028/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕНА ТРАНСПОРТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ-ТРАНС ОПЕРАТОР»

про стягнення 273 335,84 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕНА ТРАНСПОРТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ-ТРАНС ОПЕРАТОР» про стягнення 273 335,84 грн, з яких: 228 000,00 грн сума основного боргу, 35 528,66 грн пені, 6 687,89 грн інфляційних втрат та 3 119,29 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору на організацію перевезень автомобільним транспортом № 1508-15/22cat від 15.08.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

02.04.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3028/24, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України) учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи, а також про його право подати відзив на позовну заяву, судом на виконання приписів ГПК України направлено копію ухвали від 08.04.2024 про відкриття провадження у справі на адресу його місцезнаходження, втім поштовий конверт із ухвалою був повернутий на адресу суду без вручення адресатові із зазначенням причин повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з огляду на підставу повернення до суду конверту з ухвалою, надісланою відповідачу, суд доходить висновку, що ухвала про відкриття провадження у справі вважається йому врученою.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, а за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, справа, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

15.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАТЕНА ТРАНСПОРТ» (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МГ-Транс Оператор» (замовник, відповідач) укладено договір №1508-15/22cat на організацію перевезень автомобільним транспортом (надалі Договір), за умовами якого відповідач доручає, а позивач організовує за рахунок відповідача перевезення вантажів відповідача вантажним автомобільним транспортом на умовах, погоджених сторонами (п. 1.1 Договору).

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Відповідно до п. 2.1 Договору відповідач виступає від свого імені, а також від імені і за дорученням осіб, з якими має відповідні угоди, гарантує оплату перевезення і несе перед позивачем відповідальність за виконання зобов`язань за договором.

Перевезення здійснюються відповідно до чинного законодавства України, умов Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ, Женева, 1956 (СМR), Європейської угоди про перевезення швидкопсувних вантажів, Європейською угодою про режим праці та відпочинку водіїв (AETR), Цивільним і Господарським кодексами України (п. 2.3 Договору).

Згідно з п. 3.2.1. Договору позивач має право отримувати від відповідача плату за свої послуги, відшкодування погоджених з ним додаткових витрат, які виникли у позивача при виконанні Договору, якщо такі витрати здійснювались на користь та в інтересах відповідача.

Відповідно до п. 5.2. Договору послуги позивача, а також витрати та інші платежі, що здійснюються позивачем в інтересах відповідача і пов`язані з виконанням цього Договору, оплачуються шляхом 100% передоплати протягом 1 календарного дня на розрахунковий рахунок позивача за допомогою системи М.Е.Dос.

Акт вважається прийнятим, а перевезення виконане в повному обсязі і належним чином в разі підписання акту, а також не підписання або неповернення його відповідачем протягом 5 днів з моменту отримання і не відправки претензій або зауважень до позивача. В разі не підписання акту або не відправки його в зазначений термін, послуги вважаються виконаними в повному обсязі і належним чином.

Пунктом 5.6. Договору сторони домовилися використовувати при виконанні умов цього Договору електронні документи (акти про надання послуг, рахунки, додатки до рахунків) для підтвердження описаних в них господарських операцій.

Електронний документ повинен бути створений (оформлений), підписаний за допомогою електронного цифрового підпису (надалі - ЄЦП) і переданий однією стороною Договору іншій стороні за допомогою системи М.Е.Dос у відповідності до вимог чинного законодавства України, в тому числі Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Сторони домовилися, що електронний документ має повну юридичну силу, породжує права та обов`язки для сторін, може бути представлений в суд в якості належних доказів (в роздрукованому вигляді з системи) і визнається рівнозначним оригінальному документу. У свою чергу, ЕЦП за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису уповноваженої особи позивача або відповідача. Підтвердження передачі електронного документа (відправка, отримання і т.д.) вважається належним підтвердженням фактичного прийому-передачі такого документа уповноваженими особами сторін і не вимагає додаткового доказування.

Акт (акти) направляється позивачем відповідачу у вигляді електронного документа за допомогою системи М.Е.Dос після завершення надання послуг відповідач зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів підписати електронний документ. Акт вважається підписаним і вступає в силу з моменту його оформлення відповідачем з використанням ЄЦП та направленням позивачу. Акт вважається підписаним і вступає в силу також у випадках, коли він був підписаний позивачем і спрямований відповідачу, але протягом 5 (п`яти) робочих днів не був підписаний відповідачем і не було надано письмової мотивованої відмови від його підписання.

Термін дії Договору встановлюється з моменту його підписання сторонами і до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги, що підтверджується міжнародними товарнотранспортними накладними (CMR), які були підписані вантажоодержувачем без зауважень.

В п. 6 міжнародних товарнотранспортних накладних (CMR) вказано, що позивачем було організовано міжнародне перевезення вантажів відповідача, а саме: контейнерів MRKU 4817287 та MRKU 2315443.

За результатами наданих послуг позивачем виставлено відповідачу в системі М.Е.Dос рахунки на оплату № 508 від 30.08.2023 на суму 108 000,00 грн та № 471 від 22.08.2023 на суму 120 000,00 грн та направлено відповідні актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 508 від 30.08.2023 та № 471 від 22.08.2023. На вказаних документах міститься електронно-цифровий підпис директора позивача та відповідні квитанції з відміткою дати та часу направлення цих рахунків та актів та їх отримання відповідачем.

Позивачем в системі M.E.Doс було направлено акт надання послуг №471 від 22.08.2023. Даний факт підтверджується цифровим підписом позивача та відповідною квитанцією про доставку відповідачу.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує, що з огляду на дати виставлення рахунків та визначені п. 5.2. Договору строки здійснення відповідачем оплати, останній мав сплатити 120 000,00 грн до 01.09.2023, а 108 000,00 грн до 02.09.2023, однак вказані суми коштів за надані позивачем послуги відповідач так і не сплатив, що стало підставою для звернення із даним позовом до суду. Відтак, за даним позовом позивач просить стягнути з відповідача 228 000,00 грн основного боргу за договору, а також нараховані за прострочення виконання грошового зобов`язання пеню у розмірі 35 528,66 грн, інфляційні втрати у розмірі 6 687,89 грн та 3% річних у розмірі 3 119,29 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (надалі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 п. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Згідно з приписами ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

В силу вимог ч. 1 ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України та ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Статтею 931 ЦК України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої договірні зобов`язання та надав відповідачу послуги на загальну суму 228 000,00 грн, в той час як відповідач в порушення умов Договору за надані послуги не розрахувався.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з надання послуг свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем своїх зобов`язань за Договором.

Відповідачем не було спростовано доводів позовної заяви та заявленого до стягнення розміру заборгованості, як і не надано суду доказів повної або часткової сплати наявного боргу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, наявними матеріали справи підтверджується факт порушення відповідачем своїх зобов`язань із оплати наданих позивачем за Договором послуг, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 228 000,00 грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати наданих йому послуг за Договором, позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ-ТРАНС ОПЕРАТОР» 35 528,66 грн пені, 6 687,89 грн інфляційних втрат та 3 119,29 грн 3 % річних за загальний період прострочення з 01.09.2023 по 15.02.2024.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, умовами п. 6.3. Договору сторони передбачили, що за порушення термінів оплати замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежів.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Суд встановив, що відповідач прострочив виконання свого грошового зобов`язання, оскільки не сплатив кошти по рахункам від 30.08.2023 № 508 та від 22.08.2023 № 471 у встановлені п. 5.2. Договору строки.

Відтак, вимоги про стягнення з відповідача сум пені, інфляційних втрат та 3% річних є такими, що заявлені позивачем правомірно.

Водночас, з огляду на вимоги ст. 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив помилковість розрахунків в частині здійснених нарахувань на суму 120 000,00 грн по рахунку № 471 від 22.08.2023, оскільки позивачем включено у період прострочення день, у який така заборгованість підлягала сплаті, у зв`язку з чим суд вважає обґрунтованим початок періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання по вказаному рахунку з 02.09.2023, а не з 01.09.2023, як визначено позивачем.

Враховуючи зазначене, за перерахунком суду, правомірним буде стягнення з відповідача за порушення грошового зобов`язання на суму 120 000,00 грн за період з 02.09.2023 по 15.02.2024 пені у розмірі 18 760,21 грн, 3% річних у розмірі 1 645,88 грн та інфляційних втрат у розмірі 3 519,94 грн.

Водночас, судом встановлено правильність здійснених позивачем нарахувань пені, 3% річних та інфляції на суму грошового зобов`язання у розмірі 108 000,00 грн по рахунку № 508 від 30.08.2023, у зв`язку з чим з відповідача підлягають стягненню визначені позивачем пеня у розмірі 16 623,80 грн, 3% річних у розмірі 1 463,54 грн та інфляційні у розмірі 3 167,95 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення сум пені, 3% річних та інфляції за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань та вважає обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача пені у загальному розмірі 35 384,01 грн, інфляційних втрат у загальному розмірі 6 687,89 грн та 3% річних у загальному розмірі 3 109,42 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження сплати спірної суми заборгованості чи відсутності прострочення ним виконання своїх обов`язків зі своєчасної оплати наданих за Договором послуг.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МГ-ТРАНС ОПЕРАТОР» (04053, місто Київ, вул. Кудрявська, будинок 8В; ідентифікаційний код 39669343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАТЕНА ТРАНСПОРТ» (вул. Хутірська, 87, м. Одеса, 65055, ідентифікаційний код 40935999) 228 000,00 грн. основного боргу, 35 384,01 грн пені, 6 687,89 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 3 109,42 грн та 4 097,71 грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12.06.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко