Рішення

від 06.06.2024 по справі 914/2322/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2024 Справа № 914/2322/23

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь», м. Львів,

до відповідача: Національна спілка художників України, м. Київ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», м. Львів,

про: визнання передавального акту від 01.03.2021 недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на майно

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Р.Р. Волошин

За участю представників сторін:

позивача: Яцишин А.В. - представник

відповідача: Нам`як Ю.Ю. представник

третьої особи: Сеньків А.І. - представник

На розгляд в Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» до Національної спілки художників України про визнання передавального акту від 01.03.2021 недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на майно.

Ухвалою суду від 30.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань

Ухвалою суду від 11.04.2024 закрито підготовче провадження у справі №914/2322/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.05.2024. В судовому засіданні 16.05.2024 оголошено до 30.05.2024 та до 06.06.2024.

Присутній в судовому засіданні представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити з підстав наведених в позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що правочин на підставі якого скульптурна майстерня, перейшла у власність товариства з обмеженою відповідальність «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» є недійсним, так як суперечить нормам чинного законодавства України. На думку позивача, Національна спілка художників України при відчуженні такого майна, всупереч умовам Договору довірчого управління та зазначених вище норм чинного законодавства України, порушила права товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь», оскільки не повідомила про наміри відчужити об`єкт управління в строки визначені договором, не отримала згоду на таке відчуження від довірчого управителя, не надала можливості управителю скористатись своїм переважним правом на викуп об`єкта управління при його відчуженні.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень послався на те, що в результаті передачі Відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» основних засобів, зокрема, скульптурної майстерні, літ. В-1, площею 411,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі передавального акта від 01.03.2017, Договір довірчого управління від 02.04.2008 не припинився, порядок, строк та умови його виконання не змінилися, а отже, і порушення прав Позивача за захистом яких він звернувся до суду, відсутнє.

В судовому засіданні представник третьої особи надав пояснення по суті спору, проти позову заперечив підстав наведених у поданих до суду поясненнях у справі, просив в задоволенні позовних вимог відмовити, з огляду на таке:

- реєстрація права власності на спірну нерухомість за третьою особою жодним чином не порушила прав позивача. В тому числі не порушувалось і його переважне право на придбання спірного майна за ціною визначеною установником управління;

-в позивача відсутнє право власності на спірну нерухомість. Таке не могло бути порушене, а відтак не може бути захищене шляхом його визнання в порядку ст. 392 ГПК України;

-оспорюваний передавальний акт не є правочином, а тому не може бути визнаний недійсним. Оспорюваний передавальний акт не є документом, який сам - по собі породжує перехід права власності від НСХУ до ТОВ «ЛФСКС»;

-договір довірчого управління, на який покликається позивач як на підставу його вимог припинений з 28.04.2023 року. Спір щодо припинення цього договору та зобов`язання позивача повернути спірні об`єкти нерухомості третій особі або відповідачу перебуває на розгляді Господарського суду Львівської області у справі №914/1422/23.

В поданих до суду відповідачем додаткових поясненнях останній у задоволенні позовних вимог викладених у позовній заяві Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» про визнання передавального акту від 01.03.2017 недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності на майно просить відмовити, зокрема, зазначає про те, що строк позовної давності у цих правовідносинах, що склались, завершився.

В судовому засіданні 06.06.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши представників учасників справи, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як встановлено матеріалами справи, 02.04.2008 між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» та Національною спілкою художників України укладено Договір довірчого управління, відповідно до якого Установник управління - Національна спілка художників України передає, а Довірчий управитель Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» приймає в довірче управління власність установника управління (об`єкт управління): будівлі та споруди цілісного майнового комплексу ЛЕКСФ по вул. Мучна, 32 у м. Львові. Цього ж дня між зазначеними суб`єктами підписаний Акт приймання-передачі об`єкта управління на виконання умов Договору довірчого управління. Приміщення цілісного майнового комплексу ЛЕКСФ складаються з наступних об`єктів: скульптурний цех, літ. Р-2; скульптурний цех, літ. Ф-2; виробничий корпус, літ. Л-3, насосна, літ. Н- 1; гаражі, літ. С-2; адміністративний корпус, літ. Х-4; котельня, літ. Т-2,, скляний цех, літ. А-3; прохідна, літ. О-1; скло цех, літ. У-3; насосна, літ. П-1; керамічний цех, літ. Б-3; скульптурна майстерня, літ. В-1

Згідно Договору довірчого управління від 02.04.2008 року вигодонабувачами є:

Національна спілка художників України

Львівська обласна організація Національної спілки художників України.

До даного договору 08.08.2008 між сторонами, було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору довірчого управління, посвідченого 02.04.2008 за реєстровим №2126. Доповнено такий договір п. 6.1, відповідно до якого сторони договору дійшли згоди, що Установник управління, його правонаступник зобов`язується не вчиняти будь-яких дій щодо відчуження об`єкта управління протягом дії даного договору з дня його укладення. Всі інші положення та умови основного договору залишилися без змін.

03.08.2010 між сторонами, було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору довірчого управління, посвідченого 02.04.2008 за реєстровим №2126 із змінами та доповненнями посвідченими 08.08.2008, за реєстровим №3652, п. 9 договору викладено у наступній редакції згідно якого строк довірчого управління встановлено до 02.04.2018. Всі інші положення та умови основного договору залишилися без змін.

08.09.2016 між сторонами, було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору довірчого управління, посвідченого 02.04.2008 за №2126 із змінами та доповненнями посвідченими 08.08.2008, за реєстровим №3652, із змінами та доповненнями посвідченими 03.07.2010, за реєстровим №2886, п. 3.10 викладено у наступній редакції згідно якої забудова існуючої території цмк ЛЕКСФ (м. Львів, вул. Мучна, 32), забудова території нового місцезнаходження цмк ЛЕКСФ (м. Львів, вул. Збиральна, 14) у відповідності до містобудівельного обґрунтування та генерального плану, за рахунок Установника управління, доходів одержаних від управління.

Також п. 9 розділу І Договору довірчого управління, викладено у наступній редакції згідно якої встановлено строк довірчого управління до 02.04.2024. При зміні установника управління даний договір зберігає чинність для нового власника. Всі інші положення та умови основного договору залишилися без змін.

17.10.2019 товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» було зареєстровано право власності на об`єкт Скульптурна майстерня, літ. В-1, площею 411,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Така реєстрація відбулась на підставі передавального акта від 01.03.2017.

Як зазначає позивач, фактично установником управління за Договором довірчого управління відбулось відчуження одного з об`єктів, що перебувають в управління товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь», на яке воно, як довірчий власник, не надавало згоди Установнику управління на відчуження об`єкта управління.

Згідно з абзацом ц п. 6 Договору довірчого управління, у випадку відчуження об`єкта управління, Управителю належить переважне право на його придбання за ціною, визначеною Установником управління (власником).

Таким чином, як зазначає позивач, правочин на підставі якого скульптурна майстерня, перейшла у власність товариства з обмеженою відповідальність «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» є недійсним, так як суперечить нормам чинного законодавства України, Національна спілка художників України при відчуженні такого майна, всупереч умовам Договору довірчого управління та зазначених вище норм чинного законодавства України, порушила права товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь», оскільки не повідомила про наміри відчужити об`єкт управління в строки визначені договором, не отримала згоду на таке відчуження від довірчого управителя, не надала можливості управителю скористатись своїм переважним правом на викуп об`єкта управління при його відчуженні, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані та такі що не підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Предметом позовних вимог є визнання передавального акту від 01.03.2017 укладеного між Національною спілкою художників України та товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» в частині передачі скульптурної майстерні, літ. В-1, площею 411,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , недійсним; скасування державної реєстрації права власності за товариством з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» на скульптурну майстерню, літ. В-1, площею 411,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія управління проектами Акрополь» права власності на скульптурну майстерню, літ. В-1, площею 411,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Статтею 1037 Цивільного кодексу України унормовано, що управитель управляє майном відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Згідно з частинами 2, 3 статті 386 Цивільного кодексу України (Глава 29 «Захист права власності») власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Як вбачається цією статтею передбачені способи захисту порушеного права власності.

Також главою 29 Цивільного кодексу України передбачені такі способи захисту права власності: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387); право власника на витребування майна від добросовісного набувача (стаття 388); витребування грошей та цінних паперів (стаття 389); захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання (стаття 391); визнання права власності (стаття 392); визнання незаконним правового акта, що порушує право власності (стаття 393), відповідно до якої правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується; відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель у зв`язку із зниженням їх цінності (стаття 394).

Позивач звернувся до суду з позовною вимогою про визнання недійсним передавального акту від 01.03.2017.

Так в обґрунтування позову позивач покликається на необхідність захисту його прав, як управителя за договором довірчого управління, що був укладений між ним та відповідачем (НСХУ), і в силу якого спірне нерухоме майно було передано в управління позивачу.

Позивач покликається на те, що реєстрація права власності на спірне майно за третьою особою, яка відбулась на підставі оспорюваного ним передавального акту від 01.03.2017 є відчуженням одного з об`єктів, які перебувають в його управлінні за договором довірчого управління.

Так відповідно до частини 6 статті 1032 ЦКУ, у разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управління, від установника управління до іншої особи, договір управління не припиняється.

Зважаючи на цю норму, та обставина, що під-час дії договору довірчого управління, право власності на передане в управління майно перейшло до іншого власника, яким зараз є ТОВ ЛФСКС, -- не припинила договору довірчого управління, не вплинула на статус позивача, як управителя за цим договором, не звузила його прав та обов`язків за ним.

З оскаржуваного акту прийому-передачі вбачається, що Національна спілка художників України є засновником Підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури». Спілка передала майно суб`єкту господарської діяльності, власником якого вона є.

За своєю правовою природою між спілкою та суб`єктом господарської діяльності, власником та засновником якого вона є, виникли правовідносини, пов`язані із здійсненням господарської діяльності з метою здійснення статутних завдань і цілей.

Як вбачається з тексту договору довірчого управління, ним передбачено переважне право позивача на придбання майна за ціною визначеною установником управління у випадку відчуження такого майна (пункт 6).

Отже, переважне право позивача на придбання стосується тих випадків, коли установник управління здійснює відчуження такого майна на умовах сплати за нього певної ціни, тобто мова йде про випадки відчуження майна шляхом укладення договору (договорів) про перехід права власності на майно до набувача, взамін чого набувач сплачує установнику управління визначену ним ціну.

Разом з тим, як вбачається з оспорюваного передавального акту та статуту ТОВ ЛФСКС перехід права власності від НСХУ відбувся в інший спосіб, а саме: спірне нерухоме майно було передано до статутного капіталу Підприємства організації громадян «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (ЄДРПОУ 36312854), яка в подальшому була реорганізована шляхом перетворення (зміна організаційно-правової форми) на Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури» (ЄДРПОУ 36312854), яке стало повним правонаступником прав та обов`язків Підприємства організації громадян «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», в тому числі і права власності на спірне майно.

У зв`язку з цим слід розмежовувати зазначені правовідносини з правовідносинами, пов`язаними з відчуженням майна, оскільки Спілка фактично не здійснила відчуження майна, а передала таке заснованій нею юридичній особі. Так, у відповідності до п 14.1.31 статті 14 Податкового кодексу України, відчуження майна - будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платнику податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування.

Єдиним власником та засновником підприємства об`єднання громадян (релігійної організації, профспілки) «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», а також товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська фабрика скла, кераміки і скульптури» є Національна спілка художників України.

Оспорюваний позивачем передавальний акт бухгалтерський документ (передаточний баланс), який складений комісією з припинення ПОГ ЛФСКС відповідно до приписів ст. 107,108 ЦК України та затверджений рішенням НСХУ, як єдиного засновника ПОГ ЛФСКС, який прийняв рішення про його перетворення (реорганізацію) в ТОВ ЛФСКС.

Таким чином оспорюваний передавальний акт не є правочином, тим більше договором, про відчуження спірного майна від НСХУ до ТОВ ЛФСКС за ціною, визначеною установником управління. Перехід права власності на спірне майно від НСХУ не відбувався на умовах сплати набувачем права власності ціни, визначеної установником управління. Сам по собі передавальний акт, як документ складений на підставі ст. 107 ЦК України після закінчення строку на пред`явлення вимог кредиторів в процесі реорганізації (перетворення) ПОГ ЛФСКС в ТОВ ЛФСКС не є документом (юридичним фактом), який тягне за собою перехід права власності на спірне майно від НСХУ до ТОВ ЛФСКС. Перехід права власності на спірне майно від НСХУ відбувся ще до реорганізації ПОГ ЛФСКС.

Беручи до уваги наведене, суд доходить висновку про відсутність будь-яких підстав для реалізації позивачем переважного права на придбання спірного майна за ціною визначеною установником управління в ході реорганізації ПОГ ЛФСКС та складення комісією з його припинення передавального акту на підставі ст. 107 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18) вказано, що «у приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У зв`язку із наведеним, посилання позивача на ст. 215 ЦК України (як підставу недійсності правочину) є безпідставним та необґрунтованим.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, листом № 26 від 20 квітня 2022 року Львівська обласна організація національної спілки художників України, яка виступала вигодонабувачем за Договором довірчого управління, повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління проектами «АКРОПОЛЬ», як управителя про те, що з 06 квітня 2022 року вона, керуючись п. 4 ч.1 ст. 1044 ЦК України відмовляється від одержання вигоди за вищевказаним договором, що є підставою для його припинення.

Також листом № 01-99-12 від 20.04.2022 Національна Спілка Художників України, враховуючи протокол Правління НСХУ № 5 від 07.04.2022 року, яка виступала вигодонабувачем за Договором довірчого управління, повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління проектами «АКРОПОЛЬ», як управителя про те, що з 08 квітня 2022 року вона, відмовляється від одержання вигоди за вищевказаним договором, що є підставою для його припинення.

Відповідно до ст. 1044 ЦК України, договір управління майном припиняється у разі: відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором.

Зважаючи на те, що вигодонабувачі за договором довірчого управління відмовились від одержання вигоди за договором, про що повідомили відповідача і таке повідомлення він отримав 28.04.2022, договір довірчого управління майном від 02.04.2008 є припиненим.

За змістом статті 392 ЦК України, тільки власник майна може пред`явити позов про визнання цього права за ним, у випадку якщо це право не визнається чи оспорюється іншою особою.

Однак позивач не покликається на наявне в нього та порушене (оспорене) право власності на спірне майно, як і не покликається на жоден юридичний факт, який був би підставою для виникнення в нього права власності про захист якого позивач просить в позові (ст. 328 ЦК України).

Із приписів Конституції України випливає, що кожен, хто не є власником, не має права створювати перешкод власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження майном; права володіння, користування та розпорядження власністю є рівними для всіх осіб (власників).

Зважаючи на це, право власності, яке відсутнє в позивача, не могло бути порушене відповідачем, чи іншою особо, а відтак не підлягає захисту, в тому числі і шляхом його визнання та скасування державної реєстрації права власнеості третьої особи.

У матеріалах справи відсутні докази належності позивачу спірного майна, а тому відсутні підстави вважати, що підписанням спірного акту відповідачем та третьою особою порушено право позивача, яке підлягає захисту у судовому порядку.

Беручи до уваги наведене, суд на підставі повного, всебічного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів та встановивши усі обставини справи, доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На думку суду, надані відповідачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Позивач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих відповідачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10,12,20,73,74,75,76,79,123,129,232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В задоволенні позову відмовити .

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 12.06.2024.

СуддяБерезяк Н.Є.