Рішення

від 11.06.2024 по справі 199/10932/23

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 199/10932/23

Провадження № 2/463/855/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді - Леньо С. І.

з участю секретаря - Станько Р.О.

розглянувши в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша Снекова Компанія», ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди -

в с т а н о в и в:

Позивачі звернулись до суду з позовом до відповідачів, який у встановленому законом порядку уточнили шляхом зменшення розміру позовних вимог та в кінцевому просять ухвалити рішення, яким:

стягнути з ПрАТ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ТОВ «Перша Снекова Компанія» 93292,30 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, 46409,72 грн. інфляційних втрат та 9067,94 грн. трьох відсотків річних, а всього 148769,96 грн.;

стягнути з ПрАТ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 13691,26 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю, 6810,93 грн. інфляційних втрат та 1333,03 грн. трьох відсотків річних, а всього 21832,22 грн.;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що 04.08.2020 в місті Дніпро на перехресті вул. М. Грушевського вул. Українська відбулась ДТП за участю транспортного засобу «Субару» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Шевроле» д.н.з. НОМЕР_2 , який на праві власності належить позивачу ТОВ «Перша Снекова Компанія» і яким на момент ДТП керував позивач ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП автомобіль «Шевроле» д.н.з. НОМЕР_2 зазнав технічних пошкоджень, а позивач ОСОБА_1 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, за що відповідачу ОСОБА_2 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.08.2023 кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 закрито у зв`язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Незважаючи на закриття кримінального провадження вважають, що вина ОСОБА_2 у вчиненні ДТП доведена. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована у ПрАТ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», яка не виплатила страхового відшкодування. Згідно відповідного звіту, вартість матеріального збитку, спричиненого ТОВ «Перша Снекова Компанія» становить 93292,30 грн. Дану суму, а також інфляційні втрати в розмірі 46409,72 грн. та три відсотки річних в розмірі 9067,94 грн. просить стягнути з ПрАТ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ТОВ «Перша Снекова Компанія».

Крім того, позивач ОСОБА_1 внаслідок отриманих травм поніс витрати на лікування в загальному розмірі 13691,26 грн., які просить стягнути з ПрАТ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на його користь, а також 6 810,93 грн. інфляційних втрат та 1 333,03 грн. трьох відсотків річних, а всього 21 832,22 грн. Також, внаслідок ДТП зазнав фізичних страждань, його звичне життя та життя його родини змінилось у зв`язку з необхідністю тривалого лікування, деякий час він не міг повернутись до повноцінного життя, виконувати звичну фізичну роботу, а загальний стан здоров`я погіршився. У зв`язку з цим йому завдано моральної шкоди, яку оцінює до суми 40000 грн. і яку просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_3 не погодився та подав відзив на позовну заяву. Вину у вчиненні ДТП заперечує і вона не встановлена ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.08.2023, якою закрито кримінальне провадження. Навпаки, згідно висновку експертного дослідження від 06.10.2020 саме позивач ОСОБА_1 є винним у вчиненні ДТП. Просить відмовити в позові в частині, що стосується пред`явлених до нього позовних вимог.

Відповідач ПрАТ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» також подав відзив на позовну заяву. Зазначає, що позивачі не подали заяви про виплату страхового відшкодування протягом року з моменту вчинення ДТП і ця обставина є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. Також заперечує наданий позивачами звіт про вартість матеріального збитку, оскільки в такому не вказано про обізнаність експерта з кримінальною відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку. Просить відмовити в позові в частині, що стосується пред`явлених позовних вимог до ПрАТ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП».

Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог частини першої статті 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору не було подано.

Водночас, з питань, які мають значення для справи представник позивачів надав додаткові письмові пояснення та заяву про зменшення позовних вимог, а представник відповідача ПрАТ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» надав відповідні письмові заперечення з цього приводу.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Позовна заява поступила до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська 22.12.2023.

Ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28.12.2023 позовну заяву передано за територіальною підсудністю до Личаківського районного суду м. Львова.

Справа надійшла до суду 16.02.2024.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 21.02.2024 відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Визначено строк та черговість для подання заяв по суті справи.

Одночасно з відкриттям провадження у справі суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов`язки сторін (т.1 а.с.98), в тому числі про обов`язок подати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів. Цим же повідомленням сторонам роз`яснено порядок та строки подання доказів.

Таким чином, суд виконав вимоги статті 221 ЦПК України.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в пункті 22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції.

З огляду на характер спірних правовідносин, справа стосується відшкодування шкоди, а оскільки вирішенню підлягали виключно питання права, суд з посиланням на відповідну практику ЄСПЛ при відкритті провадження визнав недоцільним проведення судового засідання та визначив, що розгляд справи проводитиметься без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Одночасно, сторонам було роз`яснено право ініціювати розгляд справи з викликом сторін.

Сторони таким правом не скористались. Суд також не знайшов підстав ініціювати розгляд справи з викликом сторін, а тому, розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

В силу вимог Закону та враховуючи характер спірних правовідносин справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, а тому, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Перед тим як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статі 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог частини сьомої 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Позиція суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 04.08.2020 в місті Дніпро на перехресті вул. М. Грушевського вул. Українська відбулась ДТП за участю транспортного засобу «Субару» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Шевроле» д.н.з. НОМЕР_2 яким на момент ДТП керував позивач ОСОБА_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (т.1 а.с.19), позивач ТОВ «Перша Снекова компанія» є власником автомобіля «Шевроле» д.н.з. НОМЕР_2 .

Згідно висновку експерта № 2219с від 13.08.2020 (т.1 а.с.70-76), внаслідок ДТП позивачу ОСОБА_1 заподіяні тілесні ушкодження, які відносяться до ушкоджень середньої тяжкості.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПрАТ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», що стверджується відповідним полісом, копія якого долучена до матеріалів справи (т.1 а.с.77). Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілого становить 260000 грн., за шкоду, заподіяну майну 130000 грн.

За наслідками скоєної ДТП правоохоронними органами проводилось досудове розслідування, а відповідачу ОСОБА_2 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Кримінальне провадження разом з обвинувальним актом передане до суду.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.08.2023 (т.1 а.с.7-9) кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України закрито у зв`язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25.10.2023 (т.1 а.с.10-12) ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.08.2023 змінено в частині вирішення процесуальних витрат. В іншій частині ухвала залишена без змін.

Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику КТЗ (т.1 а.с.25-30) матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Шевроле» д.н.з. НОМЕР_2 в результаті його пошкодження становить 112995,30 грн., а згідно звіту вартості утилізації КТЗ після ДТП від 05.05.2024 (т.2 а.с.55-62), вартість утилізації автомобіля «Шевроле» д.н.з. НОМЕР_2 після ДТП становить 19703 грн.

Жоден з позивачів, як вбачається, не звертався до ПрАТ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» з заявою про виплату страхового відшкодування.

Вважаючи, що ДТП сталась з вини відповідача ОСОБА_2 та з метою відшкодування завданої шкоди позивачі звернулись до суду з цим позовом.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як зазначив Верховний Суд складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 288/1256/17 (постанова від 08.02.2021) преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Як вбачається зі змісту ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.08.2023 (т.1 а.с.7зв.), обвинувачений ОСОБА_2 не визнавав своєї вини у вчиненні ДТП, проте підтримав клопотання про закриття кримінального провадження та звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності.

Таку ж позицію про невизнання своєї вини у вчиненні ДТП відповідач висловив під час розгляду цієї цивільної справи.

У розділі ІХ КК визначено правові підстави та порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності, однією з яких є закінчення строків давності (ст. 49 КК України).

Згідно з ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули встановлені цією статтею строки.

Як зазначила Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду під час розгляду справи № 203/241/17 (постанова від 12.09.2022) відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.

При цьому звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України є безумовним, оскільки приводом для нього є саме закінчення передбачених законом України про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення вини особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.

Особа звільняється судом від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності незалежно від наявності чи відсутності факту примирення з потерпілим, відшкодування шкоди, щирого каяття тощо, тобто, по суті, від особи взагалі не вимагається визнання своєї винуватості шляхом здійснення будь-яких активних дій.

Крім того, згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України).

Таким чином питання про наявність чи відсутність вини відповідача ОСОБА_2 у вчиненні ДТП суд розгляне в межах цієї цивільної справи з урахуванням принципу змагальності та на підставі наданих доказів.

Відповідно до показів потерпілого ОСОБА_1 , які надані ним в суді під час розгляду кримінального провадження, 04.08.2020 року близько 08.50 год. він, керуючи автомобілем «Шевроле» д.н.з. НОМЕР_2 , рухався по вул. Михайла Грушевського у напрямку пр. Богдана Хмельницького у м. Дніпро по трамвайній колії справа. У попутному з ним напрямку праворуч від нього рухався автомобіль «Субару», водій якого ОСОБА_2 на перехресті з вул. Українською різко змінив напрямок руху ліворуч, виїхавши на полосу його руху, внаслідок чого сталося зіткнення. Після зіткнення з автомобілем «Субару» його автомобіль продовжив некерований рух та в`їхав в електроопору. Внаслідок події даної ДТП йому були спричиненні тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Інших пояснень, які б по іншому описували обставини зіткнення відповідач ОСОБА_2 не надав, а у своєму відзиві відповідач ОСОБА_2 фактично підтвердив наведені потерпілим обставини ДТП (т.1 а.с.103).

Відповідно до пунктів 10.1, 10.4 ПДР України перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку, крім випадків, коли здійснюється поворот у разі в`їзду на перехрестя, де організовано круговий рух, напрямок руху визначено дорожніми знаками чи дорожньою розміткою або рух можливий лише в одному напрямку, установленому конфігурацією проїзної частини, дорожніми знаками чи розміткою.

Згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 19/104-9/2/1057 від 03.09.2020, яка проводилась в межах кримінального провадження, в даній дорожній обстановці водій автомобіля «Субару» ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п. п. 10.4, 10.1 та 11.8 Правил дорожнього руху. При заданому механізмові події, дії водія автомобіля «Субару» ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п.10.4,10.1та 11.8 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку з настанням даної ДТП. Технічна можливість уникнути зіткнення з автомобілем «Шевроле» для водія автомобіля «Субару» ОСОБА_2 визначалася виконанням ним вимог п.п.10.4,10.1та 11.8 Правил дорожнього руху і у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру, які не дозволили б йому їх виконати. В даній дорожній обстановці водій автомобіля «Шевроле» ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху. При заданому механізмові події, дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху, однак дані невідповідності не знаходяться в причинному зв`язку з даною ДТП. В умовах даної події водій автомобіля «Шевроле» ОСОБА_1 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «Субару» своєчасним застосуванням екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця зіткнення.

Примірника цього висновку суду не надано, проте він був предметом дослідження під час розгляду кримінального провадження і на нього міститься посилання в ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.08.2023.

Таким чином, встановлені судом обставини та надані докази свідчать про наявність вини відповідача ОСОБА_4 у вчиненні ДТП, а це, в свою чергу, є підставою для настання цивільно-правової відповідальності.

При цьому, суд критично ставиться до наданого відповідачем висновку експертного дослідження № 19/104-9/2д/59 (т.1 а.с.108-112) про винуватість водія ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, оскільки такий висновок проведено за заявою адвоката Андрієнка В.А., який діяв в інтересах ОСОБА_2 і, як вбачається з дослідницької частини цього висновку (т.1 а.с.110), на експертизу було надано лише заяву про призначення експертизи і ніщо не свідчить про те, що експерт досліджував місце зіткнення чи то характер пошкоджень автомобілів, що очевидно є важливим для встановлення вини особи у вчиненні ДТП.

Крім того, у такому висновку відсутні відмітка про обізнаність експерта з кримінальною відповідальністю за завідомо неправдивий висновок і не вказано, що висновок експерта підготовлено для долучення до матеріалів кримінального провадження, що в сукупності свідчить про неповноту та неналежність цього доказу, який не може братись до уваги.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1188 ЦПК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі також Закон № 1961-IV).

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачений такий обов`язок.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до статей 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначені вище норми матеріального права, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Згідно з пунктом 1 статті 35.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к, зазначила, що у системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. Крім цього, у підпункті 37.1.3 пункту 37.1. статті 37 Закону № 1961-IV передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Отже, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.

В іншій постанові Великої Палати Верховного Суд від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17 також зазначено, що Закон № 1961-IV з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Аналізуючи вказані норми законодавства, суд дійшов висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема у праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого. Разом з тим у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов`язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV, має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин.

У справі яка розглядається встановлені судом обставини справи свідчать про те, що один з позивачів, а саме ТОВ «Перша Снекова Компанія» недобросовісно реалізовував право на отримання відшкодування завданої йому шкоди, тоді як інший позивач ОСОБА_1 , навпаки реалізовував таке своє право добросовісно.

Так згідно матеріалів справи обидва позивачі в межах кримінального провадження пред`явили позови про відшкодування шкоди (т.2 а.с.11-16, 17-25).

Проте, згідно ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.10.2022 (т.2 а.с.80-81), позовна заяву ТОВ «Перша Снекова Компанія» повернуто у зв`язку з її відкликанням, тоді як позовна заява ОСОБА_1 згідно ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.10.2022 від 18.08.2023 (а.с.8зв.) залишена без розгляду у зв`язку з закриттям кримінального провадження відносно ОСОБА_2 .

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 450/2286/16-ц (постанова від 07.10.2020) добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venirecontrafactumproprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «nonconceditvenirecontrafactumproprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venirecontrafactumproprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

На думку суду, відкликання позивачем ТОВ «Перша Снекова Компанія» своєї позовної заяви свідчить про відсутність у нього волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації, а це, в свою чергу, свідчить про недобросовісність реалізації ним права на отримання страхового відшкодування і є підставою для відмови в задоволенні його позовних вимог, оскільки такий позивач в межах визначених законом строків не реалізував свого права на звернення до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування і навіть більше, відкликанням своєї заяви підтвердив відсутність у нього наміру реалізовувати таке своє право.

Натомість, позовна заява ОСОБА_1 залишена без розгляду внаслідок обставин, які жодним чином не залежали від поведінки позивача та й зрештою, у випадку залишення позову без розгляду в межах кримінального провадження, такий позов може пред`являтись в порядку цивільного судочинства, що власне і було зроблено позивачем ОСОБА_1 .

Тому, поведінка позивача ОСОБА_1 свідчить про добросовісне використання права на виплату страхового відшкодування, внаслідок чого позовні вимоги останнього суд визнає обґрунтованими.

Згідно з пунктом 23.1 статті 23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого та шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим.

Відповідно до пункту 24.1 статті 24, статті 25 Закону № 1961-IV у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах - для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.

Надані позивачем ОСОБА_1 копії квитанцій (т.1 а.с.60-68) підтверджують витрати останнього на лікування в розмірі 11959,50 грн. Крім того, позивач ОСОБА_1 вірно обрахував належну йому компенсацію у зв`язку з тимчасовою втратою працездатністю, що становить 1731,76 грн. (т.1 а.с.4).

Доказів протилежного відповідач суду не надав, а відтак, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю суд визнає обґрунтованими в повному обсязі та ухвалює рішення про стягнення на його користь відповідних витрат в розмірі 13691,26 грн.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд в їх задоволенні відмовляє.

Так, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

За змістом зазначених норм закону нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних можливо лише у випадку, коли боржник не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положення пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Тобто прострочення страховика в цьому випадку настає по спливу 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування.

Однак як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 такої заяви не подавав і у зв`язку з цим відповідач ПрАТ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» не допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, що виключає можливість стягнення з останнього інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Тому в задоволенні цих позовних вимог суд відмовляє.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 40000 грн. суд вважає за необхідне зазначити таке.

Так, право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Крім того, за змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, серед іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, суд вважає, що компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства і навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань ,або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

На думку суду, дії відповідача ОСОБА_2 , які призвели до ушкодження здоров`я позивача ОСОБА_1 беззаперечно спричинили душевні страждання, які проявились в тому, що було порушено звичайний спосіб його життя, для відновлення якого позивач повинен був докладати додаткових зусиль та витрачати свій час, пройти курс лікування.

Враховуючи принципи розумності, співмірності та справедливості суд вважає, що 20000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди відповідає ступеню моральних страждань позивача.

Згідно статті 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Крім того, згідно статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Таким чином, обсяг відповідальності ПрАТ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» за заподіяну моральну шкоду обмежений 5 відсотками від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю і становить 684,56 грн. (13691,26 * 5% = 684,56).

Різниця між обсягом відповідальності страховика та заподіяною моральною шкодою становить 19315,44 грн. і в силу вимог статті 1194 ЦК України її слід стягнути з ОСОБА_2 як особи, відповідальної за завдані збитки.

Щодо судових витрат.

Частиною першою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, згідно пункту 3 частини другої цієї статті у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги позивача ТОВ «Перша Снекова Компанія» суд залишив без задоволення. Тому, понесені останнім судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Також не підлягають відшкодуванню судові витрати за надання правничої допомоги позивачам ТОВ «Перша Снекова Компанія» та ОСОБА_1 , оскільки як зазначив представник позивача (т.1 а.с.4зв.), за домовленістю позивачів судові витрати, пов`язані з розглядом справи сплачує позивач ТОВ «Перша Снекова Компанія», позовні вимоги якого суд відхилив повністю.

В силу вимог пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за пред`явлення позовної вимог про відшкодування шкоди заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я і тому пропорційно розміру задоволених позовних вимог та за ставками, чинними на момент пред`явлення позову такий судовий збір слід стягнути з ПрАТ «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» в дохід держави, що відповідає вимогам частини шостої статті 141 ЦПК України.

Крім того, за пред`явлення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 2684 грн., що стверджується відповідною квитанцією (т.1 а.с.86).

Суд стягнув з відповідача ОСОБА_2 19315,44 грн., що становить 48,29 % від загального розміру позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Відтак пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути 1296,1 грн. судового збору, що становить 48,29 % від суми сплаченого судового збору.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268,279 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 22, 612, 625, 988, 1166, 1187, 1192, 1194 ЦК України, суд -

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша Снекова Компанія» (м. Дніпро, вул. Мудрого Ярослава Князя, будинок 68, корпус 9, приміщення 233, ЄДРПОУ 41287605) до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» (м. Київ, вул. Глибочицька, 44, ЄДРПОУ 24175269) про відшкодування матеріальної шкоди в загальному розмірі 93292,30 грн., інфляційних втрат в загальному розмірі 46409,72 грн. та трьох відсотків річних в загальному розмірі 9067,94 грн. - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ), Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 13691,26 грн. (тринадцять тисяч шістсот дев`яносто одна грн. 26 коп.) в рахунок відшкодування шкоди, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого.

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 19315,44 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» в дохід держави 1073,60 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1296,1 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Леньо С. І.