Рішення

від 12.06.2024 по справі 380/1351/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2024 рокусправа № 380/1351/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області про визнання протиправними дій, -

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області щодо відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_2 із врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, починаючи з 01.10.2020;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 та виплатити її в повному обсязі з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, починаючи з 01.10.2020.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що їй призначено пенсію за віком з 08.12.1999 відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ та перераховано згідно із нормами Закону № 1058. До 1 жовтня 2020 року виплата пенсії позивачці проводилась шляхом зарахування коштів на її поточний рахунок у АТ Ощадбанк. З 1 жовтня 2020 року виплату пенсії переведено на поштове відділення: 80001, м. Сокаль, Львівська область.

Утім, виплату пенсії за віком призупинено. Представник позивача, який діяв від імені позивача на підставі довіреності, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про поновлення виплати пенсії позивачу. Проте, відповідач відмовив у поновлені виплати, посилаючись на те, що нормами чинного законодавства не передбачена можливість подачі заявою про поновлення виплати пенсії представником пенсіонера. Позивач вважає відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його права, а тому звернувся до суду з позовною заявою.

Ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що з до 1 жовтня 2020 року виплата пенсії позивачці проводилась шляхом зарахування коштів на її поточний рахунок у АТ Ощадбанк. З 1 жовтня 2020 року виплату пенсії переведено на поштове відділення: 80001, м. Сокаль, Львівська область, оскільки, за інформацією банківської установи суми пенсій не одержуються з поточного рахунку більше як один рік або одержуються по довіреності більше як один рік, а з новою заявою до органів Пенсійного фонду України позивачка не зверталася. Відповідно до звіту АТ Укрпошта пенсію з жовтня 2020 року по березень 2021 року ОСОБА_1 не отримувала. Таким чином, з 01.04.2021 виплату пенсії позивачці припинено у зв`язку з довготривалою невиплатою відповідно до пункту 4 частини 1 статті 49 Закону № 1058.У зв`язку з цим, відповідач вважає, що підстави для поновлення виплати позивачу пенсії відсутні.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 08.12.1999 відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ та перераховано згідно із нормами Закону № 1058.

До 1 жовтня 2020 року виплата пенсії позивачці проводилась шляхом зарахування коштів на її поточний рахунок у АТ Ощадбанк.

З 1 жовтня 2020 року виплату пенсії переведено на поштове відділення: 80001, м. Сокаль, Львівська область, оскільки, за інформацією банківської установи суми пенсій не одержуються з поточного рахунку більше як один рік або одержуються по довіреності більше як один рік, а з новою заявою до органів Пенсійного фонду України позивачка не зверталася.

Відповідно до звіту АТ Укрпошта пенсію з жовтня 2020 року по березень 2021 року ОСОБА_1 не отримувала.

Таким чином, з 01.04.2021 виплату пенсії позивачці припинено у зв`язку з довготривалою невиплатою відповідно до пункту 4 частини 1 статті 49 Закону № 1058.

Представник позивача, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 08.12.2023, у якій просив поновити виплату пенсію ОСОБА_1 .

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 27.12.2023 повідомило позивачу, що з 01.04.2021 виплату пенсії ОСОБА_1 припинено у зв`язку з довготривалою невиплатою відповідно до пункту 4 частини 1 статті 49 Закону №1058.

У вказаному листі відповідач зазначив, що у період дії воєнного стану України та протягом трьох наступних місяців після місяця, в якому його буде припинено чи скасовано, заява про призначення (поновлення) пенсії та документи, необхідні для призначення (поновлення) пенсі особами, які у зв`язку з агресією Російської Федерації тимчасово проживають з кордоном та отримали тимчасовий захист або статус біженця можуть надсилати поштою.

Особи, які тимчасово проживають за кордоном, до заяви про поновлення пенсії додають копії наступних документів:

-копія документу/документів про отримання тимчасового захисту або статус? біженця, реєстрацію їх місця тимчасового проживання/перебування за кордоном (з перекладом);

-оригінал документу про посвідчення факту, що фізична особа є живою з перекладом);

-копія паспорта громадянина України.

Окрім того, додані до заяви про поновлення пенсії копії документів повинна бути засвідчені дипломатичним представництвом або консульською установою України або нотаріально.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у поновленні виплати пенсії, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 8 Закону №1058 право на отримання довічної пенсії та одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування мають застраховані особи і члени їхніх сімей та/або спадкоємці на умовах та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно зі статтею 49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.

Відповідно до частини першої та другої статті 46 Закону №1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Як слідує зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 27.12.2023 підставою призупинення виплати пенсії позивача з 01.04.2021 є довготривала невиплата відповідно до пункту 4 частини 1 статті 49 Закону 1058.

Відповідно до частини другої статті 47 Закону №1058 пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.

Норма аналогічного змісту закріплено в статті 86 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі-Порядок №22-1, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Відповідно до пункту 1.8 розділу І Порядку №22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, припиненням перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отриманням пенсії за місцем фактичного проживання, продовженням виплати пенсії за довіреністю, виплатою частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплатою пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведенням виплати пенсії за новим місцем проживання, у зв`язку із працевлаштуванням (звільненням), початком (припиненням) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

Пунктом 2.8 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Положеннями пункту 2.9 Порядку №22-1 визначено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що підставою для вчинення пенсійним органом дій, спрямованих на поновлення пенсії за віком, є відповідна заява особи подана з пред`явленням паспорта (або іншого документа, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік), до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.

Суд зазначає, що жоден з пунктів Порядку №22-1 не містить обов`язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто або заборону подавати заяви від імені пенсіонера його представником.

Вжитий у пункті 1.1 термін заявник, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 24.07.2023 у справі №280/6637/22 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 112382520).

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України

22 грудня 2014 року № 28-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 21 грудня 2022 року № 28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.

Отже, у своїй діяльності відповідач має враховувати і положення Цивільного кодексу України, яким закріплено законодавче регулювання представництва.

Так, згідно з положеннями статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Крім того, організаційні засади прийому та обслуговування осіб, які звертаються до територіальних органів Пенсійного фонду України (далі - органи Пенсійного фонду), у тому числі за допомогою засобів телекомунікації, відповідно до вимог Законів України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначені Положенням про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 № 13-1 (далі Положення №13-1).

Пунктом 5 вказаного Положення визначено, що особи, що звертаються до органів Пенсійного фонду, мають право звертатися до органів Пенсійного фонду особисто або через представника, повноваження якого оформлено у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи слідує, що із заявою про поновлення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на підставі договору про надання правової допомоги в інтересах ОСОБА_3 , яка діє від імені ОСОБА_1 на підставі Генеральної довіреності посвідченої віцеконсулом Генерального консульства України в Гамбурзі Севрюком Федором Олексійовичем.

Отже, оскільки чинне законодавство України надає можливість подання заяв до органів Пенсійного фонду через представника, і саме таким способом звернення скористався позивач, надавши при цьому належним чином оформлені документи на здійснення представництва його інтересів іншою особою, твердження відповідача про необхідність особистого звернення суд визнає безпідставними.

У зв`язку з цим, суд вважає, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у поновленні виплаті пенсії.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити позивачу виплату пенсії, починаючи з 01.10.2020, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин та враховуючи, що відповідач неправомірно відмовив у поновлені виплати позивачу пенсії, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити позивачу виплату пенсії за віком з 01.10.2020.

Разом з тим, щодо позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити пенсію в повному обсязі та з врахуванням індексації, суд зазначає, що відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку призначеної позивачу пенсії на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.

Системний аналіз зазначених норм КАС України свідчить, що останній не передбачає захисту адміністративним судом прав та інтересів громадян на майбутнє, якщо на день розгляду справи вони ще не порушені і спору з цього приводу не виникло.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовної вимоги зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію в повному обсязі з врахуванням індексації слід відмовити як передчасної.

Щодо позовних вимог в частині проведення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159.

Згідно з нормами статей1,2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За приписами статті 4 Закону № 2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо).

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 129, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 200/11292/19-а дійшов правового висновку про те, що системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачці ще не був нарахований та виплачений дохід у вигляді заборгованості з пенсійних виплат, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати є передчасними, а відтак правові підстави для їх задоволення відсутні.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 139 КАС України При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 968,96 грн.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

ухвалив:

позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н, 79016; ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області щодо відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_2 , починаючи з 01.10.2020.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 починаючи з 01.10.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885) 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна