Постанова

від 12.06.2024 по справі 360/1215/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року справа №360/1215/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної судової адміністрації України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2023 року у справі № 360/1215/23 (головуючий І інстанції Захарова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - ТУ ДСА в Луганській області, відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі - ТУ ДСА в Київській області, відповідач 2), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА, відповідач 3), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по липень 2022 року та допомоги на оздоровлення у 2021 та 2022 роках, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн;

- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо не забезпечення ТУДСА України в Київській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з липня 2022 року по 31 серпня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2023 році, виходячи із встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн та на 01.01. 2023 у розмірі 2684,00 грн;

- зобов`язати ДСА України забезпечити ТУДСА України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по липень 2022 року та допомоги на оздоровлення у 2021 та 2022 роках, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн;

- зобов`язати ДСА України забезпечити ТУДСА України в Київській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з липня 2022 року по 31.08.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, виходячи із встановленого на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн та на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн;

- визнати протиправними дії ТУДСА України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по липень 2022 року та допомоги на оздоровлення у 2021 та 2022 роках, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;

- визнати протиправними дії ТУДСА України в Київській області щодо нарахування та виплати судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з липня 2022 року по 31.08.2023 та допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;

- зобов`язати ТУДСА України в Луганській області нарахувати та виплатити судді Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по червень 2022 року та допомогу на оздоровлення за 2021 та 2022 роки, обчисливши її розмір, виходячи у 2021 році із прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн із урахуванням виплачених сум та із проведення відрахування загальнообов`язкових платежів;

- зобов`язати ТУДСА України в Київській області нарахувати та виплатити судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з червня 2022 року по 31 серпня 2023 року та допомогу на оздоровлення за 2023 рік, обчисливши її розмір, виходячи у 2022 ропі із прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн та у 2023 році 2684,00 грн із урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2023 року позов задоволений:

- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 12 липня 2022 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 12 липня 2022 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн.;

- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 13 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Київській області здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 13 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.;

- визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 12 липня 2022 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн.;

- зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 12 липня 2022 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн.;

- визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 13 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн.;

- зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 13 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн.

Відповідачем 2 подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду, прийняти нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права.

Апелянт, посилаючись на судову практику апеляційних суддів в постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2022 у справі №120/2006/22-а, від 28.09.2022 у справі №120/1998/22-а, від 08.12.2022 у справі № 240/3795/22, Третього апеляційного адміністративного суду від 07.12.2022 у справі 280/1233/22, зазначив, що прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб, у розмірі 2481 грн та 2684 грн (абзац 5 статті 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», абзац 5 статті 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік») не застосовувалась як розрахункова величина для подальшого виділення коштів ДСА України територіальному управлінню для виплати суддівської винагороди у 2022 та 2023 роках.

Положення статті 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статті 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не визнавались неконституційними, а отже підлягають обов`язковому виконанню.

Отже, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області, як розпорядник бюджетних коштів щодо місцевих судів нижчого рівня, здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом видатків на відповідний бюджетний період, затверджений відповідно до вимог Закону, та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу судді у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 Закону № 2453-УІ є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону «Про судоустрій і статус суддів» і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Верховний Суд зазначив, що таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

Крім того, такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.11.2020 у справі №200/9195/19-а за подібними фактичними обставинами.

Крім того, при ухваленні рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 року по справі №360/1215/23 судом не враховано той факт, що головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є Державна судова адміністрація України (а.с. 87-93).

Відповідачем 3 подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду, прийняти нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального, процесуального права.

Апелянт зазначив, що Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для

працездатних осіб у розмірах: в 2021 році - 2 270 грн, в 2022 році - 2 481 грн та в 2023 році - 2 684,00 грн. та окремо прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.

Державна судова адміністрація України, територіальні управління, суди для обрахунку посадового окладу судді керуються розрахунковою величиною 2 102,00 грн., для чого в Державному бюджеті України на 2021, 2022, 2023 роки передбачені відповідні асигнування. Натомість для застосування розрахункової величини 2270 грн, 2 481 грн, 2 684,00 грн бюджетних асигнувань не передбачено.

З огляду на правове регулювання, зважаючи на правові висновки Конституційного Суду України, наведені в рішенні від 11.03.2010 №7-рп/2010, щодо повноважень Кабінет Міністрів України здійснювати розроблення та подання до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України, який має передбачати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, а також виключних повноважень ухвалювати закону України «Про державний бюджет України» на відповідний рік, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник коштів в частині розпорядження бюджетними асигнуваннями з виплати грошового утримання суддів, не наділена повноваженнями змінювати розмір бюджетних асигнувань на такі цілі.

Такого ж висновку дійшов і суд першої інстанції в рішенні Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року.

Крім того, позивачем пропущено строк подання позову, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин.

Таким чином, ДСА України вважає, що строк звернення до суду позивачем пропущений, тобто строк звернення становить місяць з дня відміни COVID-19, а не три місяці як зазначає суд першої інстанції, посилаючись на статтю 233 КЗпП України.

Щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, апелянт зазначив, що позивачем у цій справі є особа, яка у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займає відповідальне та особливо відповідальне становище, тому ця справа не може бути віднесена до справ незначної складності.

Таким чином, судом першої інстанції, не врахувавши норми пункті 1 частини шостої статті 12 КАС України, порушено норми процесуального права (а.с. 176-185).

Ухвалою апеляційного суду від 15.01.2024 року апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2023 року у справі № 360/1215/23 - повернуто заявнику (а.с. 132-133).

Ухвалою апеляційного суду від 06.02.2024 року апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 360/1215/23 - повернуто заявнику (а.с. 162).

Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційних скарг, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.

Указом Президента України від 13.05.2008 № 432/2008 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Старобільського районного суду Луганської області строком на п`ять років (а.с. 16-19).

Постановою Верховної Ради України №147-VII від 16.05.2013 ОСОБА_2 призначено на посаду судді Старобільського районного суду Луганської області безстроково.

Рішенням Голови Верховного Суду від 05.07.2022 № 266/0/149-22 суддю ОСОБА_2 відряджено до Вишгородського районного суду Київської області (а.с. 20-21).

Згідно наказу голови Вишгородського районного суду Київської області від 13.07.2022 №4к «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 » суддю ОСОБА_1 , відряджену з Старобільського районного суду Луганської області, вважати такою, що приступила до виконання псвноважень судді Вишгородського районного суду Київської області з 13 липня 2022 року, до прийняття рішення про закінчення відрядження судді, з посадовим окладом відповідно до штатного розпис. Передбачено виплачувати щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60% посадового окладу судді, стаж роботи, що дає право на надбавку 27 років 6 мясіців 19 днів (а.с. 22).

Наказом голови Вишгородського районного суду Київської області від 12 жовтня 2022 року №10 к до наказу від 13.07.2022 №4к «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 » внесені зміни, а саме: викладено назву наказу в новій редакції: «Про зарахування до штату суду, в порядку відрядження судді ОСОБА_1 »; викласти пункт 1 наказу в новій редакції: «1. Зарахувати суддю Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1 з 13 липня 2022 року на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області, як таку, що відряджена для здійснення правосуддя, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.» (а.с. 23).

З 01.01.2021 по 12.07.2022 відповідач 1 нарахував ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення, для визначення сум яких ним використовувалася величина в розмірі 2102 гривні «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

З 13.07.2022 по 31.08.2023 відповідач 2 нарахував позивачці суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення, для визначення сум яких ним використовувалася величина в розмірі 2102 гривні «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Щодо строку звернення з цим позовом до суду.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.

В цій справи заявлено вимоги щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 18.07.2022, який взагалі не обмежено будь-яким строком звернення до суду.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-IX КЗпП України доповнено главою XIX «Прикінцеві положення», пунктом 1 якої встановлено: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», з 12 березня 2020 року на усій території України було установлено карантин.

Дію карантину, встановленого вказаною постановою, було продовжено на всій території України згідно з постановами КМУ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022 та від 25.04.2023 № 383.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 було продовжено до 30 червня 2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Оскільки у межах спірних правовідносин перебіг встановленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду із позовними вимогами, які виникли починаючи з 19 липня 2022 року, почався під час дії карантину (до 30 червня 2023 року), то після закінчення карантину з наступного дня (01 липня 2023 року) потрібно обчислювати строк звернення до суду.

Позов направлено до суду засобами поштового зв`язку 30.09.2023 року (а.с. 28), тому тримісячний строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Оскільки у межах спірних правовідносин перебіг встановленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду із позовними вимогами, які виникли починаючи з 19 липня 2022 року, почався під час дії карантину (до 30 червня 2023 року), то після закінчення карантину з наступного дня (01 липня 2023 року) потрібно обчислювати строк звернення до суду.

Враховуючи, що позивач звернулась до суду з позовом в цій справі 30.09.2023, тримісячний строк звернення до суду нею не пропущено.

В постанові від 3 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 Верховний Суд підтримав висловлену раніше правову позицію щодо строків звернення до суду у спірних правовідносинах, скасувавши судові рішення судів першої та апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами щодо нарахування суддівської винагороди.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не порушено строк звернення до суду з цим позовом.

Згідно ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

За преамбулою Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За ч. 1 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п. 1 ч. 3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

За ст. 136 Закону № 1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Згідно ст. 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня 2189,00 гривень, з 01 липня 2294,00 гривні, з 01 грудня 2393,00 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб: з 01 січня 2270,00 гривень, з 01 липня 2379,00 гривень, з 01 грудня 2481,00 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня 2102,00 гривні.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон № 1928-ІХ) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2393 гривні, з 1 липня 2508 гривень, з 1 грудня 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб: з 1 січня 2481 гривня, з 1 липня 2600 гривень, з 1 грудня 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон №2710-ІХ) установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб: з 1 січня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Крім того, однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом № 1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, в рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема, їх матеріального забезпечення встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

За п. 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).

За ст. 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Згідно ст. 4 цього Закону прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Крім того, Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Статтями 7 Законів № 1082-IX, № 1982-IX, № 2710-ІХ введено такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн.

До 2021 року відповідачем 1 для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Крім того, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірному періоді, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.

Водночас Закони № 1082-IX, № 1982-IX, № 2710-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

В постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Таким чином, Законом № 1402-VIII передбачено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, перший відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Отже, зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), 01 січня 2022 року (2481,00 грн), 01 січня 2023 року (2684,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн), на підставі положень статті 7 Закону № 1082-IX, Закону № 1982-IX , є неправомірним.

Враховуючи, що виплата суддівської винагороди, а також допомоги на оздоровлення регулюється статтями 135 та 136 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправне обчислення з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 .

Згідно ч.ч. 3, 4 статті 148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

За ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно ст.ст. 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідачі І, ІІ, як розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня, здійснюють свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у їх кошторисах.

Відповідачі 1, 2, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2021-2023 роки на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачами 1, 2 зазначений обов`язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм частини абзацу 5 статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Суд, визнавши право позивача на суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення у розмірі, визначеному статтями 135 та 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», також встановив, що у спірному періоді ОСОБА_1 вони не були нараховані ТУ ДСА України в Луганській області з 01.01.2021 по 12.07.2022 та ТУ ДСА України в Київській області з 13.07.2022 по 31.08.2023 у визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмірах.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021-2022 роки).

За цих обставин саме Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області повинно нарахувати та виплатити недоплачену суму суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 12 липня 2022 року.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2022-2023 роки), тому повинно нарахувати та виплатити недоплачену суму суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 13 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року.

Таким чинм, за умови того, що відповідачем І суддівська винагорода та допомога на оздоровлення у визначених Законом розмірах нараховані не були, а повноваженнями щодо їх нарахування наділене ТУ Державної судової адміністрації України в Луганській області, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог щодо:

- визнання протиправними дій ТУ Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 12 липня 2022 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язання ТУ Державної судової адміністрації України в Луганській області здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 12 липня 2022 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн.

- визнання протиправними дій ТУ Державної судової адміністрації України в Киівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 13 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язання ТУ Державної судової адміністрації України в Київській області здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 13 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.

Згідно ч.ч. 3, 4 статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

За ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно ч.ч. 1-2 статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

За п.п. 2, 4 частини 5 статі 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

За ч. 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Згідно п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19 (далі Положення), Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

За п. 2 Положення ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Згідно п. 3 Положення ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.

Враховуючи втмоги статей 148, 149 Закону № 1402-VIII, частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Відповідачі 1, 2 - територіальні органи ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.

Тому невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з діяльністю відповідача - ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно, як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

З урахуванням статусу ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Згідно ч. 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про:

- визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 12 липня 2022 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 12 липня 2022 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн.;

- визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 13 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації в Київській області здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 13 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.;

- визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 12 липня 2022 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн.;

- зобов`язання Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 12 липня 2022 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн.;

- визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 13 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн.;

- зобов`язання Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 13 липня 2022 року по 31 серпня 2023 року, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн.

Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а.

Згідно ч. 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, апеляційний суд не застосовує висновки Сьомого апеляційного адміністративного суду в постановах від 19.09.2022 у справі №120/2006/22-а, від 28.09.2022 у справі №120/1998/22-а, від 08.12.2022 у справі № 240/3795/22, Третього апеляційного адміністративного суду від 07.12.2022 у справі 280/1233/22, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року (без посилання на номер справи), на які посилаються апелянти, враховуючи вимоги ч. 5 ст. 242 КАС України.

Щодо розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження.

Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є, у тому числі, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Відповідно до примітки до ст. 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище розуміються, зокрема, судді.

Оскільки у даній справі позивач на теперішній час є суддею, тобто особою, яка у значені Закону України «Про запобігання корупції» займає відповідальне та особливо відповідальне становище, то така справа не підлягає розгляду у порядку спрощеного провадження.При цьому, апеляційний суд враховує такі правові висновки Верховного суду в постанові від 21.09.2023 року у праві № 380/25627/21.

За п.п. 77-81 цієї постанови касаційного суду згідно із частиною п`ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів відповідача, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 липня 2021 року в справі №460/6542/20 та від 30 червня 2022 року у справі №640/27145/20.

Таким чином, Верховний Суд констатує, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України, однак заборони для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відсутні.

Також, касаційний суд визнав необґрунтованими доводи скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині здійснення розгляду апеляційної скарги в письмовому провадженні.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2023 року у справі № 360/1215/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 12 червня 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.А. Блохін

І.В. Сіваченко