ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2024 р. Справа № 554/9354/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2024, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, по справі № 554/9354/23
за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області
про забов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулвся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі - відповідач), в якому просив:
- зобов`язати відповідача оформити та видати на ім`я ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки;
- зобов`язати залишити старий номер серії та номер паспорта із старими печатками та реєстрацією, який пошкоджений та відновити його лише в новому якісному паперовому вигляді.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у заміні паспорта громадянина України через непридатність для користування на паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.
Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області оформити і видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Не погодившись із рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття його з порушеннями норм матеріального та процесуального права, без врахування всіх обставин, що мали значення для правильного вирішення справи, просить його скасувати та ухвали нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивач до органів ДМС з відповідною заявою для обміну паспорта громадянина України у формі книжечки не звертався та необхідних документів не надавав.
Позивач правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області із заявою від 11.08.2023, в якій просив обміняти непридатний для використання ID-картку на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
Листом від 04.09.2023 Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області повідомило позивача, що останньому необхідно особисто звернутись із переліком документів, встановленому у розділі IV Порядку №456, для обміну паспорта, до уповноваженого територіального підрозділу УДМС.
Не погодившись із наданою відповіддю відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов до висновку про визнання протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у заміні паспорта громадянина України, через непридатність для користування, на паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки та зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області оформити і видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За правилами частин першої, другої статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі C. проти Бельгії від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Отже, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 № 2235-III (далі Закон № 2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Предметом спору є відмова ГУ ДМС у Полтавській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у вигляді книжечки.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначено Законом № 5492-VI (далі Закон № 5492-VI ).
За змістом частини першої статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України.
За приписами частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині сьомій статті 21 Закону № 5492-VI, відповідно до якої такий містить, зокрема, унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.
Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі також - Положення №2503-XII), пунктами 1, 2 якого встановлено, що паспорт громадянина України є документом, який посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України.
Згідно з пунктами 12, 13 Положення № 2503-ХІІ видача та обмін паспорта провадиться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина.
Для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; у необхідних випадках документи, що підтверджують громадянство України.
Кабінетом Міністрів України 25.03.2015 прийнято постанову № 302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України (далі Постанова № 302).
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 745 (далі Постанова № 745), яка набрала чинності з 01.11.2016, внесено зміни до Постанови № 302, і з цієї ж дати паспорт громадянина України оформляється у формі картки з безконтактним електронним носієм з використанням бланка, затвердженого Постановою № 302.
Згідно з підпунктом 1 пункту 7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302 (у редакції постанови Уряду № 745), оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктом 131 вказаного Порядку також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, як: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України) (далі - постанова 302) Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України , відповідно до абзацу 5 пункту 3 Постанови № 302 та Постанови № 398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі Тимчасовий порядок № 456).
Згідно з пунктом 1 Тимчасового порядку № 456 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), цей документ визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 2 Тимчасового порядку № 456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 № 353 Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України.
Пунктом 3 Тимчасового порядку № 456 передбачено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі територіальні підрозділи ДМС) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто.
За приписами пунктів 4, 5 Тимчасового порядку № 456, оформлення і видача паспорта здійснюються протягом 30 календарних днів з дня подання особою до територіального підрозділу ДМС заяви та документів для оформлення і видачі паспорта. Заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання особи.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся із заявою до ГУ ДМС України в Полтавській області, в якій просив, у зв`язку із непридатністю для використання, оформити і видати паспорт громадянина України у формі книжечки.
За результатами розгляду заяви відповідачем, з посиланням на приписи Постанови № 302 та Тимчасового порядку № 456 повідомлено, що для обміну паспорта позивачу необхідно подати до територіального підрозділу ДМС: заяву; рішення суду; паспорт, що підлягає обміну; дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що позивачем до заяви від 11.08.2023 не додано жодного з передбачених Тимчасовим порядком №456, для обміну паспорту, документів.
Окрім цього, колегія суддів враховує, що виходячи зі змісту листа Управління ДМС України в Полтавській області від 04.09.2023, відповідачем не було відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, а лише зазначено, що позивачу необхідно особисто звернутись із переліком документів, передбачених у Розділі IV Порядку №456, до територіального підрозділу УДМС.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області не відмовляло ОСОБА_1 у заміні паспорта громадянина України через непридатність для користування на паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.
Натомість, суд першої інстанції не звернув уваги на вищезазначені обставини, невірно застосував норми матеріального права, а отже помилково задовольнив позов в цій частині.
Оскільки відповідачем не приймалось рішення щодо відмови позивачу у заміні паспорта, колегія суддів вважає, що також необхідно відмовити в задоволені інших позовних вимог , які є похідними, зокрема зобов`язання оформити і видати позивачу паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
За приписами ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2024 по справі № 554/9354/23 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова В.Б. Русанова
Суд | Другий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 12.06.2024 |
Оприлюднено | 14.06.2024 |
Номер документу | 119691095 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо реалізації владних управлінських функцій у сфері громадянства |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Мельник-Томенко Ж.М.
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Мельник-Томенко Ж.М.
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Мельник-Томенко Ж.М.
Адміністративне
Другий апеляційний адміністративний суд
Жигилій С.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні