Постанова

від 11.06.2024 по справі 760/12677/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

11 червня2024 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/8571/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 ,

на рішення Солом'янського районного суду м. Києва

від 20 січня 2024 року

в складі судді Митрофанової А. О.

у цивільній справі №760/12677/23 Солом'янського районного суду м. Києва

за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лобановського 6-Д"

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості

У С Т А Н О В И В:

В червні 2023 року позивач - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лобановського 6-Д" (далі - ОСББ "Лобановського 6-Д", ОСББ) звернувся до суду з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень №157 та АДРЕСА_1 , але належним чином не виконувала своїх зобов'язань та не здійснювала внесків на управління, утримання будинку та прибудинкової території, просив стягнути з останньої заборгованість за період з травня 2019 року по травень 2023 року у розмірі 66 152,72 грн.

Також, посилаючись на те, що ОСОБА_1 прострочила виконання грошового зобов'язання просив на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнути з неї інфляційні втрати у розмірі 21 106,23 грн та 3% річних у розмірі 4 146,16 грн.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 позов задоволено у повному обсязі.

Вирішено питання про судові витрати та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ "Лобановського 6-Д" витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідачка звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

В обгрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що суд стягнув заборгованість на користь ОСББ "Лобановського 6-Д" за період з травня 2019 року потравень 2023 року, тоді як позивач - юридична особа утворений лише 06 червня 2019 року.

Суд не врахував, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення №157 з 04 жовтня 2021 року, а власником нежитлового приміщення №158 - з 24 лютого 2020 року та стягнув заборгованість з травня 2019 року.

Вказувала, що позивач не повідомив суд про те, що ОСОБА_1 належить лише 4/5 частин нежитлового приміщення № НОМЕР_1 , а також не повідомив про інших співвласників цього ж приміщення, тоді як обов'язок сплачувати внески на утримання будинку встановлений для кожного співвласника і солідарної відповідальності чинним законодавством не передбачено.

Суд стягнув заборгованість та не врахував, що в рішенні загальних зборів є внесок на оплату послуг конс'єржей у фіксованому розмірі - 150 грн, але це стосується лише квартир, тоді як належні їй приміщення є нежитловими та мають окремий вхід.

Зазначала, що здійснений позивачем розрахунок заборгованості є незрозумілим, оскільки ні позовна заява, ні рішення суду ніяк не обґрунтовують чому кожен місяць суми є різними.

Зауважила, що за період з дня створення ОСББ по грудень 2023 року сума заборгованості, нарахована позивачем, за приміщення №158 становить 64 695 грн, а за приміщення №157 за цей же період становить 17 336,36 грн. Проте за цей період вона сплатила на рахунок ОСББ "Лобановського 6-Д" 149 491,47 грн, що значно перевищує розмір заборгованості, та підтверджується виписками за період з 2019 по 2023 рік.

Додала, що вона не мала можливості надати виписки до суду першої інстанції, оскільки про наявність справи дізналася вже після отримання рішення, жоних повідомлень про розгляд справи, ухвалу про відкриття провадження та позовну заяву не отримувала. Вважала, що дана обставина є поважною причиною неподання доказів до суду першої інстанції та підставою для їх врахування судом апеляційної інстанцї.

За наведених обставин просила скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Крім того, просили вирішити питання про розподіл судових витраті і стягнути з позивача на її користь витрати по сплаті судового збору в сумі 4 026 грн та витрати понесені на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 5 000 грн.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги відповідачки на рішення суду від 30.01.2024 в порядку письмового провадження без виклику сторін, що підтверджується звітом про доставку на електронну адресу представника відповідачки ОСОБА_2 , зазначену в апеляційній скарзі, копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та звітом про доставку на електронну адресу відповідача копії ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляцінйої скарги (а. с. 169-170).

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення (а. с. 145-164).

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом апеляційної інстанції без виклику учасників справи.

Оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

Колегія суддів дослідила матеріали справи, перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 25 квітня 2019 року власниками житлових та нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 було прийнято рішення про створення Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Лобановського 6-Д» для забезпечення належного утримання будинку.

09 травня 2019 року рішенням установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку у АДРЕСА_2 створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку та затверджено його назву «Лобановського 6-Д» (протокол від 09 травня 2019 року).

Загальними зборами ОСББ «Лобановського 6-Д» прийнято рішення, що господарче забезпечення діяльності об`єднання буде здійснюватися власними силами об`єднання шляхом самозабезпечення (пункт 8 протоколу від 09 травня 2019 року).

Забезпечення будинку тепловою енергією та гарячим водопостачанням здійснюється за рахунок власної котельні ОСББ «Лобановського 6-Д».

09 травня 2019 року рішенням установчих зборів затверджено кошторис на 2019 рік та затверджено розмір внеску на утримання та управління будинком в розмірі 10,31 грн за 1м2 для нежитлових приміщень (пункт 10 протоколу від 09 травня 2019 року).

06 червня 2019 року створено запис за номером 10731020000040461 про державну реєстрацію ОСББ «Лобановського 6-Д», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

26 жовтня 2019 року рішенням установчих зборів затверджено кошторис та затверджено розмір внеску на утримання та управління будинком в розмірі 10,31 грн за 1м для нежитлових приміщень з урахуванням коефіцієнту 1,25 (пункт 5 протоколу №1 від 26 жовтня 2019 року).

26 жовтня 2019 року рішенням установчих зборів затверджено правила та методики (формули) розрахунку плати за опалення та середнього тарифу на час опалювального сезону, в тому числі окремого тарифу для приміщень без індивідуального вузла обліку (пункт 6 протоколу №1 від 26 жовтня 2019 року).

Згідно наданих позивачем Актів звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2019 по 27.04.2023 по обом нежитлтвим приміщенням у ОСОБА_1 за період з травня 2019 року по травень 2023 року виникла заборгованість на зальну суму 66 151,72 грн, з яких 24 389,99 грн по нежитловому приміщенню №157 і 41 761,73 грн по нежитловому приміщенню №158.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Статтею 322 Цивільного кодексу України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквратирного будинку" власник нежитлового приміщення зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Таким чином, законодавець покладає обов`язок утримання майна та сплати житлово-комунальних послуг на власника такого майна.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що як на підставу стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, позивач вказував на те, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень АДРЕСА_3 , а тому в неї наявний обов'язок зі сплати заборгованості по внескам на управління, утримання будинку та прибудинкової території.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Таким чином, аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що позивач повинен довести обставини того, що у період надання послуг, за який виникла заборгованість (з травня 2019 року по травень 2023 року) ОСОБА_1 була власником двох нежитлових приміщень №157 та АДРЕСА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України, ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого станом на 26.05.2023, який міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 з 24 лютого 2020 року, а з 04 жовтня 2021 року є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .

Таким чином, з урахуванням наведених обставин та положень закону, у ОСОБА_1 наявний обов'язок з оплати заборгованості щодо нежитлового приміщення №158 з 24 лютого 2020 року, а щодо нежитлового приміщення №157 - з 04 жовтня 2021 року.

Згідно Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2019 по 27.04.2023 по приміщенню №157, у ОСОБА_1 за цей період заборгованість, з урахуванням здійснених нею оплат, становить 24 389,99 грн. А за період з 04.10.2021 по 27.04.2023, тобто коли ОСОБА_1 стала власником даного приміщення, заборгованість без врахування здійснених оплат становить 19 052,39 грн. Також з даного Акту звіряння взаємних розрахунків вбачається, що за період з 04.10.2021 по 27.04.2023, коли ОСОБА_1 вже є власником приміщення, загальний розмір здійснених нею оплат становить 17 617 грн.

Сукупний аналіз наведених обставин вказує на те, що заборгованість у ОСОБА_1 з оплати наданих позивачем послуг щодо нежитлового приміщення №157 становить 1 435,39 грн (19052,39-17617).

Згідно Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2019 по 27.04.2023 по приміщенню №158, у ОСОБА_1 за цей період заборгованість, з урахуванням здійснених нею оплат, становить 41 761,73 грн. А за період з 24.02.2020 по 27.04.2023, тобто коли ОСОБА_1 стала власником даного приміщення, заборгованість без врахування здійснених оплат становить 62 952,14 грн. Також з цього ж Акту звіряння взаємних розрахунків вбачається, що за період з 24.02.2020 по 27.04.2023, коли вже ОСОБА_1 була власником, загальний розмір здійснених нею оплат становить 25 057,20 грн.

Отже, з наведеного слідує, що заборгованість у ОСОБА_1 з оплати наданих позивачем послуг до нежитлового приміщення №158 становить 37 894,94 грн (62952,14-25057,20).

Таким чином, загальний розмір заборгованості у період коли ОСОБА_1 вже стала власником двох нежитлових приміщень становить - 39 330,33 грн (37984,94+1435,39).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що загальний розмір заборгованості є доведеним на суму 39 330,33 грн.

Матеріали справи не містья доказів оплати ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 39 330,33 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у ОСОБА_1 , як власника нежитлових приміщень, заборгованості з оплати наданих позивачем послуг, але неповно з'ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого дійшов неправильного висновку про розмір заборгованості.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в силу вимог ст. 376 ЦПК України в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості підлягає зміні шляхом зменшення суми заборгованості з 66 151,72 грн до 39 330,33 грн.

Доводи апеляційної скарги, що надані нею платіжні документи підтверджують оплату за спірний період на загальну суму 149 491,47 грн, що перевищує суму заборгованості, яку просить стягнути позивач, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначена в них частина платежів врахована позивачем при формуванні розрахунку заборгованості, що відображено в актах звіряння взаєморозрахунків, про які згадувалося вище. Інша частина оплат здійснена відповідачкою після подання позовної заяви та відкриття провадження у справі, які не охоплені предметом позову.

Також з наданих відповідачкою до апеляційної скарги банківських виписок вбачається, що вона окремо сплачує за Договором №6д/р-1 від 01.08.2023 плату за оренду частини фасаду будинку у розмірі 500 грн за один місяць, що також не відноситься до предмета спору (а. с. 158-161).

Посилання в апеляційній скарзі, що внесок на оплату конс'єржів у фіксованому розмірі 150 грн стосується лише власників квартир колегія суддів не приймає до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів, що дані платежі включені до суми заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є лише співвласником 4/5 частин нежитлового приміщення №158 не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника).

Згідно частини 4 вищевказаної статті, виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Отже, після виконання солідарного зобов`язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість виникає нове зобов`язання між боржником, який виконав зобов`язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями ст. 544 ЦК України.

Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника одного власника майна так і від всіх солідарно.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі, що чинним законодавством не передбачено солідарної відповідальності співвласників майна з оплати заборгованості по внескам на утримання будинку. Такі посилання скаржника є власним міркуванням, оскільки не підтверджені жодним нормативно-правовим обґрунтуванням.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що надані позивачем розрахунки заборгованості є незрозумілими, так як за кожний місяць містять різну суму нарахувань, оскільки відповідачкою не враховано, що їй окрім внесків на утримання будинку та прибудинкової території, у відповідні місяці нараховувалася плата на опалення місць загального користування та тепловтрати функціонування центрального опалення, що підтверджується Актами звіряння взаєморозрахунків.

Таким чином, позивачкою не спростовано заборгованість за отримані послуги в розмірі 39 330,33 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України колегія суддів зазначає, що розмір інфляційних втрат та 3% річних підлягає теж підлягає зменшенню, виходячи із суми заборгованості 37 984,94 грн за нежитлове приміщення №158 та із суми заборгованості 1 435,39 грн за нежитлове приміщення №157.

Зокрема, на суму заборгованості 1 435,39 грн у період з 04.10.2021 по 27.04.2023 інфляційні втрати становлять 484,11 грн, а 3% річних - 67,37 грн.

На суму заборгованості 37 984,94 грн за період з 24.02.2020 по 27.04.2023 інфляційні втрати становлять 19 417,18 грн, а 3% річних - 2 644,38 грн.

Загальний розмір інфляційних втрат становить 19 901,29 грн (484,11+19417,18), а загальний розмір 3% річних становить 2 711,75 грн.

Таким чином, в силу вимог ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат теж підлягає зміні шляхом зменшення розміру інфляційних втрат з 21 106,23 до 19 901,26 грн, а 3% річних з 4 146,16 грн до 2 711,75 грн.

Отже, загальний розмір задоволених позовних вимог з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних становить 61 943,34 грн (39330,33+19901,26+2811,75).

Апеляційна скарга не містить доводів незгоди з рішенням суду в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Проте, в прохальній частині скарги ОСОБА_1 просить повністю скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у даній справі за подання позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 2 684 грн, а відповідачка за подання апеляційної скарги сплатила 4 026 грн.

Матеріалами справи також підтверджується, що в позовній заяві позивач просив покласти на відповідачку понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн, на підтвердження чого до позовної заяви долучив наступні докази: Договір №6/23 про надання правової допомоги від 17.02.2023; Додаток №1 від 01.05.2023 до Договору про надання правової допомоги, в якому визначено, що вартість правничої допомоги становить 5 000 грн; Рахунок №8 від 01.05.2023 на суму 5 000 грн та платіжна інструкція №1103 від 31.05.2023 про сплату 5 000 грн за надання правничої допомоги.

В свою чергу, в апеляційній скарзі відповідачка просила покласти на позивача понесені нею в суді апеляційної інстанції витрати на правничу допомогу, які підтверджуються наступними доказами: Ордер на надання правничої допомоги Серія АІ №1553256 від 21.02.2024, згідно якого адвокат Кобзаренко Ю. В. надає правничу допомогу ОСОБА_1 за Договором про надання правової допомоги №01/02 від 01.02.2024 та платіжну інструкцію №@2PL013199 від 22.02.2024, з якої вбачається, що ОСОБА_1 сплачено 5 000 грн за підготовку апеляційної скарги на рішення суду.

Отже, за час розгляду справи позивач поніс судові витрати на загальну суму 7 684, а відповідачка понесла судові витрати на загальну суму 9 026 грн.

При цьому, жодна із сторін не подавала заперечень щодо розміру судових витрат або окреме клопотання про їх зменшення.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то судові витрати понесені сторони покладаються на них пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме, враховуючи загальний розмір задоволених позовних вимог 61 943,34 грн, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в сумі 5 207,45 грн, а з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати в сумі 6 116,92 грн.

З наведеного слідує, що на позивача покладається більша сума судових витрат.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про зобов'язання ОСББ "Лобановського, 6-Д" сплатити ОСОБА_1 різницю суми судових витрат, які покладаються на сторін, у розмірі 909,47 грн (6116,92-5207,45).

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.

Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.

За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року в частині визначеного розміру заборгованості та судових витрат - змінити.

Зменшити розмір заборгованості з 66 151,72 грн до 39 330,33 грн, інфляційних втрат з 21 106,23 грн до 19 901,26 грн та 3% річних з 4 146,16 грн до 2 711,75 грн.

Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лобановського 6-Д" на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 909 грн 47 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Реквізити сторін:

Позивач: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лобановського 6-Д": код ЄДРПОУ: 43043173; місцезнаходження: м. Київ, проспект Лобановського Валерія, 6-Д.

Відповідач: ОСОБА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

О. В. Немировська