Ухвала

від 11.06.2024 по справі 320/16639/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/16639/23

УХВАЛА

11 червня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Оксененка О.М., суддів Мельничука В.П. та Шведа Е.Ю., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства «Яснополянське 2013» до Головного управління ДПС у м. Києві та Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головним управлінням ДПС у м. Києві подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року залишено без руху, та надано строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня отримання копії зазначеної ухвали.

Копію зазначеної ухвали суду апеляційної інстанції отримано 14 травня 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку документів в електронній формі в Електронний кабінет скаржника.

27 травня 2024 року скаржником на адресу суду апеляційної інстанції надіслано клопотання про продовження строків на усунення недоліків, обгрунтоване не можливістю на даний час сплатити судовий збір.

Розглянувши вказані клопотання, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України, визначено, що однією із основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У зв`язку з цим, обставини пов`язані з небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини щодо фінансування суб`єкта владних повноважень з Державного бюджету України та відсутністю коштів, призначених для цієї мети, не можуть вважатися достатніми для звільнення від такої сплати.

Згідно з пунктом 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.

Водночас, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

Тобто, саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

При цьому, жодних доказів обставин, які вплинули на обов`язок своєчасної сплати судового збору за подання апеляційної скарги скаржник суду апеляційної інстанції не надав.

Згідно з частиною другою статті 169 КАС України передбачений строк для усунення недоліків не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Відповідно до частини другої статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Отже, закон встановлює граничний десятиденний строк, протягом якого можуть бути усунуті недоліки апеляційної скарги. Тобто, суд має право на власний розсуд визначати цей строк виключно в межах десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості продовжити строк, оскільки це свідчитиме про порушення граничного строку, встановленого законом.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З огляду на вказане, підстави для продовження скаржнику строку усунення недоліків апеляційної скарги відсутні.

Крім того, скаржник просить відстрочити сплату судового збору з підстав неможливості сплатити судовий збір на даний час.

Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Згідно з положеннями статті 8 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Відповідно до частини другої цієї ж статті суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині 1 цієї статті.

Отже, умовою звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати є такий майновий стан сторони, який не дозволяє його сплатити.

Пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України, визначено, що однією із основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У зв`язку з цим, обставини пов`язані з небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини щодо фінансування суб`єкта владних повноважень з Державного бюджету України та відсутністю коштів, призначених для цієї мети, не можуть вважатися достатніми для звільнення від такої сплати.

Згідно з пунктом 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.

Водночас, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

Тобто, саме на заявника покладається обов`язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов`язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов`язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Тому, з урахуванням недоведеності апелянтом та не надання належних і відповідних доказів фінансової неспроможності сплатити судовий збір, суд прийшов до висновку про неможливість задоволення поданого клопотання скаржника стосовно відстрочення від сплати судового збору, через його необґрунтованість.

Крім того, скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження з огляду на те, що у зв`язку з загрозою ракетного обстрілу російської федерації та довготривалими сигналами повітряної тривоги на території України, звільнення працівників, велике навантаження на новопризначених працівників, ГУ ДПС у м. Києві вживає всіх заходів для своєчасного оскарження судових рішень, прийнятих не на користь держави.

Розглянувши вищевказані доводи щодо поважності підстав пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими, з наступних підстав.

Так, поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи певних процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року доставлено скаржнику 21 березня 2024 року, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна довідка про доставку оскаржуваного рішення в електронний кабінет ГУ ДПС у м. Києві в підсистемі «Електронний суд».

Тобто, останній день строку на апеляційне оскарження припадає на 22 квітня 2024 року.

Проте, відповідачем лише 09 травня 2024 року підсистемою «Електронний суд» направлено апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, тобто з пропуском 30-денного строку, передбаченого КАС України.

У даному випадку, звернення до суду можливе у не будь-який довільний строк, а з дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду.

У свою чергу, статтею 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (п. 6-7 частини п`ятої цієї статті).

Для цього апелянт як особа, що бере участь у розгляді справи в якості відповідача, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством щоб бути обізнаним з результатом розгляду справи.

Відповідно, внутрішня організація роботи щодо підготовки апеляційної скарги (належна або неналежна) не може вважатись поважною причиною пропуску процесуального строку апеляційного оскарження та, відповідно, не є доказом того, що скаржник з об`єктивних причин був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з моменту отримання її копії, а навпаки, свідчить про неналежну організацію роботи на підприємстві, безвідповідальність працівників та відсутність вимогливості і контролю за підлеглими з боку адміністрації.

При цьому, законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Відтак, визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб його спір вирішено.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення у справі «Пономарьов проти України». Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення у справі «Шишков проти Росії».

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Так, у силу вимог частини першої ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Разом з тим, скаржником до суду апеляційної інстанції не обґрунтовано та не надано жодного належного доказу, що унеможливило останнього подати у встановлений адміністративним судочинством 30-денний термін апеляційну скаргу.

Сукупність цих обставин свідчить про допущення скаржником необґрунтованих зволікань щодо реалізації свого права на апеляційне оскарження судового рішення з дотриманням вимог КАС України.

У той же час, законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).

Крім того, ЄСПЛ зауважив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення у справі «Пономарьов проти України». Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення у справі «Шишков проти Росії».

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Приведення апеляційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення).

Відповідно, відповідач, який діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних чи фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо забезпечення неухильного виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту, а також сплати судового збору.

Відтак, доводи скаржника щодо неможливості своєчасного подання апеляційної скарги з огляду на проаналізовані обставини, колегія суддів вважає необґрунтованими й погоджується із висновком апеляційного суду щодо недоведення скаржником поважності причин пропуску строку на звернення до суду.

У свою чергу, праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

Сукупність цих обставин свідчить про допущення скаржником необґрунтованих зволікань щодо реалізації свого права на апеляційне оскарження судового рішення з дотриманням вимог КАС України.

Отже, враховуючи обставини справи, відсутні підстави вважати, що скаржником пропущено строк з поважних причин, оскільки такі не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Крім того, апелянт посилається на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження через введення на території України військового стану та постійні загрози ракетного обстрілу.

Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Надалі, дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, від 17 травня 2022 року №341/2022, від 12 серпня 2022 року №573/2022 і від 6 лютого 2023 року. Указом Президента України від 1 травня 2023 року № 254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, тобто він діє і дотепер.

Варто наголосити, що після затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, будь-яких змін в аспекті перебігу процесуальних строків на апеляційне оскарження судових рішень, та їх обчислення до КАС України не вносилось.

При цьому, колегія суддів зауважує, що введення на території України воєнного стану та ускладнення повсякденного життя громадян не зупинило перебігу процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

При цьому, апелянт крізь компетенційну призму не є тим органом державної влади, який активно залучений до обороноздатного процесу держави.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що дійсно, введений в країні воєнний стан суттєво ускладнило (подекуди унеможливило) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади (місцевого самоврядування). Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі №620/830/23.

Враховуючи зазначене вище, апеляційний адміністративний суд, з урахуванням правової позиції Європейського суду з прав людини та Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки зазначені скаржником доводи для поновлення строку на апеляційне оскарження не свідчать про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, підстави наведені апелянтом для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не можуть бути визнані поважними, а пропущений строк таким, що підлягає поновленню.

Дослідивши обставини справи та клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скаржником не було виконано вимоги ухвали судді Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року та недоліки апеляційної скарги не усунено в повному обсязі.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційного оскарження визнані судом неповажними.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 299, 321, 329, КАС України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

В задоволенні клопотань Головного управління ДПС у місті Києві про продовження строків на усунення недоліків, про відстрочення від сплати судового збору та про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року - відмовити.

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства «Яснополянське 2013» до Головного управління ДПС у м. Києві та Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтею 329 КАС України.

Суддя-доповідачО.М. Оксененко

СуддіВ.П. Мельничук

Е.Ю. Швед