Постанова

від 11.06.2024 по справі 235/1838/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5545/24 Справа № 235/1838/23 Суддя у 1-й інстанції - Величко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 235/1838/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України,без фіксаціїсудового засіданняза допомогоюзвукозаписувального технічногозасобу,без участіучасників справи,в порядкуспрощеного позовногопровадження,апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 квітня 2024 року, яке постановлено суддею Величко О.В. у місті Покровськ Донецької області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять,

УСТАНОВИВ:

В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (надалі - ТОВ «Краснолиманське») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 18 квітня 2018 року до 13 листопада 2020 року ОСОБА_1 працював у ТОВ «Краснолиманське».

13 листопада 2020 року його було звільнено за ч.1 ст.38 КЗпП України, за власним бажанням.

При звільненні підприємство не провело з ним повний остаточний розрахунок по виплаті заробітної плати, що передбачено ст.116 КЗпП України, внаслідок чого виникла заборгованість по заробітній платі.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від від 16 листопада 2021 року з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованістьз нарахованої, але не сплаченої заробітної плати, за листопад - грудень 2019 року, січень - листопад 2020 року в загальній сумі 277935, 49 грн (сума визначеназ урахуванням утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 серпня 2021 року по 16 листопада 2021 року включно в сумі 91981, 90 грн без урахування прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів.

Вказане судове рішення в примусовому порядку виконано в повному обсязі 12 квітня 2023 року.

Вважає, що на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» він має право на отримання компенсації втрати частини заробітку.

На переконання позивача, потрібно ще стягнути середній заробіток по день фактичного розрахунку, який ще не настав, оскільки сума компенсації ще не виплачена.

Посилаючись на викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 127978,81 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 200 000 грн.

РішеннямКрасноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 квітня 2024 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» простягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів -задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 115836,67 грн.

Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь держави судовий збір в розмірі 1158,36 грн.

У задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачу ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзіпозивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сакун В.А., просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суми компенсації входять до фонду додаткової заробітної плати, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за період затримки всіх належних йому до виплати сум, у порядку ст. 117 КЗпП України, за весь період затримки розрахунку. При цьому, вказує на те, що зміни до ст. 117 КЗпП України щодо обмеження виплат шестимісячним строком було внесено лише у липні 2022 року, а, згідно зі статтею 58 Конституції України, закони зворотної дії у часі не мають.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» простягнення компенсації втрати частини доходів, тому, відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України, в цій частині не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 18 квітня 2018 року до 13 листопада 2020 року перебував у трудових відносинах із відповідачем ТОВ «Краснолиманське», звільнений за власним бажанням.

Згідно рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від від 16 листопада 2021 року з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованістьз нарахованої, але не сплаченої заробітної плати, за листопад - грудень 2019 року, січень - листопад 2020 року в загальній сумі 277935, 49 грн (сума визначеназ урахуванням утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 серпня 2021 року по 16 листопада 2021 року включно в сумі 91981, 90 грн без урахування прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів (а.с.97-106).

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від від 16 листопада 2021 року виконано 12 квітня 2023 року, що не заперечується сторонами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» простягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанціївиходив з того, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від від 16 листопада 2021 року на користь позивача вже стягнутий середній заробіток за період з 20 серпня 2021 року по 16 листопада 2021 року, тобто за максимально визначений у нормі ч.1 ст.117 КЗпП України період.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованимє рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення, в зазначеній частині, не відповідає, з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції станом на день звільнення позивача, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Позивач ОСОБА_1 звільнений 13 листопада 2020 року.

Приписи статті 117 КЗпП України, у редакції до 01 липня 2022 року, не містили в собі вказівки щодо обмеження періоду стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку шестимісячним строком.

При цьому, Закон України № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.

Отже, даний Закон України містить норми прямої дії та поширює свою дію на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема, з 13 листопада 2020 року.

Відповідно до ч.1 статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає із Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, зміст суб`єктивного права особи слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Таким чином, період стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку визначається за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідної затримки розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження №11-1210апп19).

З матеріалів даної справи вбачається, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від від 16 листопада 2021 року з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованістьз нарахованої, але не сплаченої заробітної плати, за листопад - грудень 2019 року, січень - листопад 2020 року в загальній сумі 277935, 49 грн (сума визначеназ урахуванням утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 серпня 2021 року по 16 листопада 2021 року включно в сумі 91981, 90 грн без урахування прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів (а.с.97-106).

Рішення суду виконано 12 квітня 2023 року

Таким чином, позивачем доведено факт того, що мало місце порушення законодавства про працю та у нього виникло право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 листопада 2021 року (наступний день після ухвалення рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від від 16 листопада 2021 року) по 12 квітня 2023 року (день виконання рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від від 16 листопада 2021 року).

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що суми компенсації входять до фонду додаткової заробітної плати, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за період затримки всіх належних йому до виплати сум, у порядку ст. 117 КЗпП України, за весь період затримки розрахунку, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в межах даної цивільної справи позивачем ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про стягненнякомпенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплатиза період з грудня 2019 року по лютий 2023.

Позивач звільненийз посади13листопада 2020 року, тобто сумакомпенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, за період з грудня 2019 року по лютий 2023, не входить до складу сум, які підлягали до випалити у строки, зазначені в статті 116 КзПП України, а тому на них не поширюються гарантії, визначені статтею 117 цього Кодексу.

Отже, позивач ОСОБА_1 має право на стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період 17 листопада 2021 року по 12 квітня 2023 року.

Всього затримка виконання рішення суду та сплати усіх належних при звільненні сум склала 363 робочих дні.

Середньоденна заробітна плата позивача становить 1 507,91 грн (що встановлено рішенням суду від 16 листопада 2021 року).

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 листопада 2021 року по 12 квітня 2023 року складає 547371,33 грн.

Позивач поставив питання про стягнення середнього заробітку в розмірі 200 000 грн.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах іпрацівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним єперіод такого прострочення.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21, від 15 березня 2023 року в справі № 201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі № 201/8082/21.

Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 , апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, у справі № 761/9584/15-ц (провадження №14-62цс18), зазначені у ній критерії, які слід було б враховувати при визначенні розміру відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України та приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 100 000 грн.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» простягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача ТОВ «Краснолиманське» на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, в розмірі 121,12 грн, тобто пропорційно до задоволених вимог (1 000 грн (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) + 1 500 грн (судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги) = 2500 грн).

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

РішенняКрасноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 квітня 2024 рокув частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні-скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненніза період з17 листопада 2021 року по 12 квітня 2023 року в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 11 червня 2024 року.

Головуючий:

Судді: