Рішення

від 14.05.2024 по справі 910/1480/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.05.2024Справа № 910/1480/24

за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі»

до 1. Колективного житлово-комунальне підприємства «Ріолтон»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпостач Компані»

про визнання договору недійсним та скасування державної реєстрації

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Ключерова В.С.

за участю представників сторін

від позивача не з`явились

від відповідача-1 не з`явились

від відповідача-2 не з`явились

СУТЬ СПОРУ:

07.02.2024 до Господарського суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» до Колективного житлово-комунального підприємства «Ріолтон» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецпостач» про

1) визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири № 57 загальною площею 49,0 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська (Золотоустівська), буд. 46, який посвідчений 30.08.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Т.С.;

2) скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецпостач Компані» (код ЄДРПОУ 35296072) на квартиру № 57 загальною площею 49,0 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська (Золотоустівська), буд. 46.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до рішень Господарського суду міста Києва у справах № 910/6651/17 від 14.06.2017, № 910/6655/17 від 05.07.2017, № 910/5186/21 від 26.10.2021 задоволені позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача-1 заборгованостей за договорами використання електроенергії. На виконання вищезазначених рішень видано відповідні накази. Також Господарським судом міста Києва видані судові накази № 910/6602/18 від 30.05.2018, № 910/7336/18 від 11.06.2018, № 910/6595/18 від 30.05.2018. За всіма виконавчими документами приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельниченко К.П. відкрито виконавчі провадження та об`єданно їх у зведене виконавче провадження. Однак, відповідачем заборгованість залишається непогашеною та становить загальний розмір в сумі 136.466,00 грн. Приватним виконавцем встановлено, що за відповідачем-1 було зареєстроване нерухоме майно, а саме квартира № 57 загальною площею 49,0 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська (Золотоустівська), буд. 46 , за рахунок якого можливо виконати рішення судів про стягнення заборгованості на користь позивача. Проте, вищевказане майно на підставі договору купівлі-продажу від 30.08.2018 було відчужено на користь відповідача-2. Позивач вважає, що даний договір суперечить вимогам закону, оскільки спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, тобто є фраудаторним, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. У зв`язку з визнанням недійсним даного договору підлягає скасуванню державна реєстрація об`єкта за відповівдачем-2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1480/24 від 13.02.2024 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

22.02.2024 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1480/24 від 28.02.2024 відкрито провадження у справі № 910/1480/24 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначене на 26.03.2024.

Даною ухвалою відповідачам встановлено строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі суду відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 28.02.2024 було направлено відповідачу-1 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0600252569259 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04119, м. Київ, вул. Білоруська, 36, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача-1.

Проте, конверт разом з ухвалою від 28.02.2024 (номер відправлення 0600252569259) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 15.03.2024 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 28.02.2024 було направлено відповідачу-2 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0600252569275 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03037, м. Київ, просп. Лобановського Валерія, 4 Б, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача-2.

Проте, конверт разом з ухвалою від 28.02.2024 (номер відправлення 0600252569275) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 16.03.2024 з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19.

Відповідач-1 та відповідач-2 вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 28.02.2024 не виконали, письмовий відзив на позовну заяву не подали.

19.03.2024 від адвоката позивача - Легкої О.Ю. до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про участь у судових засіданнях по справі № 910/1480/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1480/24 від 20.03.2024 клопотання представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» - Легкої О.Ю. про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами суду задоволено.

Відповідач-1 та відповідач-2 у підготовче засідання 26.03.2024 не з`явились.

26.03.2024 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 183, Господарського процесуального кодексу України, про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 09.04.2024.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 26.03.2024 було направлено на адресу відповідача-1 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0600257585201 та на адресу відповідача-2 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0600257585210.

Відповідач-1 та відповідач-2 ухвалу суду від 26.03.2024 не отримали, оскільки 15.04.2024 конверти (номер відправлення 0600257585201 та 0600257585210) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресатам з довідками форми Ф-20 від 12.04.2024 з позначкою «за закінченням терміну зберігання» та відповідно «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідач-1 та відповідач-2 у підготовче засідання 09.04.2024 не з`явились.

09.04.2024 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.04.2024.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 09.04.2024 було направлено на адресу відповідача-1 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0600260254186 та на адресу відповідача-2 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0600260254208.

Відповідач-1 та відповідач-2 ухвалу суду від 09.04.2024 не отримали, оскільки 30.04.2024 конверти (номер відправлення 0600260254186 та 0600260254208) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресатам з довідками форми Ф-20 від 27.04.2024 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідач-1 та відповідач-2 у судове засідання 23.04.2024 не з`явились.

23.04.2024 у судовому засіданні відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 14.05.2024.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу від 23.04.2024 було направлено на адресу відповідача-1 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0600263103499 та на адресу відповідача-2 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0600263103510.

Відповідач-1 та відповідач-2 ухвалу суду від 23.04.2024 не отримали, оскільки 17.05.2024 конверти (номер відправлення 0600263103499 та 0600263103510) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресатам з довідками форми Ф-20 від 27.04.2024 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

13.05.2024 від адвоката позивача - Легкої О.Ю. до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

Позивач та відповідачі в судове засідання 14.05.2024 не з`явились.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представників сторін.

В судовому засіданні 14.05.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.06.2017 Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі № 910/6651/17 про стягнення з Колективного житлово-комунального підприємства «Агропромбудіндустрія» на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» 40. 626,34 грн основного боргу за спожиту активну електричну енергію, 100,00 грн пені, 663,74 грн. 3% річних, 2.912,08 грн інфляційних втрат, 1.450,32 грн судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/6651/17 від 31.07.2018 здійснено заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 10.07.2017 № 910/6651/17 з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на його правонаступника Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські Електромережі».

05.07.2017 Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі № 910/6655/17 про стягнення з Колективного житлово-комунального підприємства «Агропромбудіндустрія» на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» заборгованість у розмірі 74.086,60 грн, інфляційні втрати у розмірі 4.940,69 грн, 3% річних у розмірі 1.089,19 грн та судовий збір у розмірі 1.600,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/6655/17 від 15.06.2018 замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Київенерго» його правонаступником Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Київські Електромережі».

30.05.2018 Господарським судом міста Києва у справі № 910/6595/18 прийнято рішення у вигляді судового наказу про стягнення з Колективного житлово-комунального підприємства «Агропромбудіндустрія» на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» заборгованість за договором на використання електричної енергії № 4279 від 13.04.1998 у розмірі 136.526,82 грн, 3% річних у розмірі 2.360,30 грн та інфляційні втрати в розмірі 9.820,27 грн, суму судових витрат у розмірі 176,20 грн.

30.05.2018 Господарським судом міста Києва у справі № 910/6602/18 прийнято рішення у вигляді судового наказу про стягнення з Колективного житлово-комунального підприємства «Агропромбудіндустрія» на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» заборгованість за спожиту активну електроенергію у розмірі 77.555,78 грн, інфляційну складову в розмірі 5.293,56 грн, три відсотки річних в розмірі 1.275,14 грн, пеню в розмірі 7.623,80 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 176,20 грн.

11.06.2018 Господарським судом міста Києва у справі № 910/7336/18 прийнято рішення у вигляді судового наказу про стягнення з Колективного житлово-комунального підприємства «Агропромбудіндустрія» на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» заборгованість за договором на використання електричної енергії № 8166 від 24.03.1999 у розмірі 3.133,10 грн, 3% річних у розмірі 16,73 грн та інфляційні втрати в розмірі 65,89 грн та суму судових витрат у розмірі 176,20 грн.

26.10.2021 Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі № 910/5186/21 про стягнення з Колективного житлово-комунального підприємства «Агропромбудіндустрія» на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» основну заборгованість у розмірі 17.982,64 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2.270,00 грн.

Всі наведені судові рішення перебувають на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка Костянтина Павловича (постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 30.05.2023, ВП № НОМЕР_2 від 10.05.2023, ВП № НОМЕР_3 від 10.05.2023, ВП № НОМЕР_4 від 30.05.2023, ВП № НОМЕР_5 від 30.05.2023, ВП № НОМЕР_6 від 30.05.2023) та приєднані до зведеного виконавчого провадження ВП № НОМЕР_7.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що йому із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, стало відомо, що за КЖКП «Ріолтон» була зареєстрована квартира № 57 загальною площею 49,0 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 46 . Іншого, окрім зазначеного, майна у боржника КЖКП «Ріолтон», за рахунок якого можливо було б виконати рішення суду про стягнення заборгованості немає. Однак, як вказує позивач, зазначене майно було відчужено на користь ТОВ «Спецпостач Компані» на підставі договору купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом 30.08.2018. Отже, відповідач-1 після виникнення зобов`язання перед позивачем відчужило належне йому майно на користь відповідача-2. Позивач вважає, що ціна за якою продано об`єкт нерухомості є заниженою. На думку позивача вказаний договір є фраудаторним, оскільки спрямований на уникнення звернення стягнення на майно відповідача-1.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено наступні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як на підставу недійсності договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами, позивач вказує на те, що він є фраудаторним, тобто укладений на шкоду кредитору - позивачу.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) визначив, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Отже, основною ознакою фраудаторності є майновий критерій, відсутність якого виключає фраудаторність правочину, суть такого критерію в наступному: 1) фраудаторний правочин спрямований на умисне приховання майна (активів) боржника від кредиторів або умисне уникнення виконання зобов`язань перед кредиторами (тобто має явно очевидний характер заподіяння шкоди кредиторам або самому боржнику; 2) внаслідок вчинення такого правочину боржник перестає бути платоспроможним перед кредиторами, чим останнім завдається шкода (збитки).

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 сформульовано поняття фраудаторного правочину - це правочин, учинений боржником умисно на шкоду кредитору. Також у цій постанові Верховний Суд наголосив, що важливими ознаками фраудаторності правочину також є: - момент укладення договору (наприклад, коли боржник усвідомлює, що майно буде забрано кредиторами за борги); - характеристика контрагента, з яким боржник укладає оскаржуваний договір (наприклад, родич боржника, давній знайомий, партнер, товариш, інші пов`язана особа); - ціна, зокрема: наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника, занижена ціна.

Частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі - не повинні суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

У статті 655 Цивільного кодексу України зазначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст.ст. 662, 692 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З матеріалів справи вбачається, що 30.08.2018 між Колективним житлово-комунальним підприємством «Агропромбудіндустрія», змінено найменування на Колективне житлово-комунальне підприємство «Ріолтон» (продавець, відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецпостач Компані» (покупець, відповідач-2) було укладено договір купівлі - продажу квартири (далі - договір), який посвідчений приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Т.С.

Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором продавець зобов`язується продати (передати у власність), а покупець зобов`язується купити (прийняти у власність) квартиру № 57 (п`ятдесят сім), що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Златоустівська (вулиця Золотоустівська), будинок 46 (сорок шість) (надалі - нерухомість або квартира).

Згідно до п. 2.1 договору за домовленістю сторін продаж квартири вчиняється за 500.000,00 грн, які сплачені покупцем до нотаріального посвідчення цього договору, шляхом переведення коштів на банківський рахунок продавця.

Виходячи з наведених вище норм, договір купівлі-продажу спрямований на передачу майна у власність та є оплатним договором, оскільки при набутті майна у власність покупець сплачує за нього продавцеві ціну, обумовлену в договорі.

За оспорюваним договором купівлі-продажу від 30.08.2018 відбулось фактичне відчуження квартири, право власності на яку, як зазначає позивач було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецпостач Компані».

Посилання позивача на те, що спірний правочин укладено з метою приховання майна відповідача-1 та уникнення звернення стягнення заборгованості на нього, зокрема, щодо виконання рішення Господарського суду міста Києва № 910/5186/21 від 26.10.2021 є безпідставним, оскільки спірний договір укладено раніше ніж ухвалено судове рішення у вказаній справі.

В той же час, твердження позивача про відсутність у відповідача-1 іншого майна, за рахунок якого можна було б погасити заборгованість, ґрунтуються на тому, що приватним виконавцем здійснювались запити до обліково-реєстраційних установ щодо зареєстрованих транспортних засобів за відповідачем-1, наявних відкритих рахунків в банківських установах тощо щодо надання інформації про зареєстроване за відповідачем-1 майно.

При цьому позивачем подано відповіді на запити до державної фіскальної служби України 30.05.2023, від 28.06.2023, від 28.12.2023, від 28.01.2024 згідно яких надано інформацію про відкриття відповідачсем-1 рахунку у АТ «УкрСиббанк». Проте доказів того, що на цьому рахунку відсутні кошти не подано.

Також подано відповіді на запити приватного виконавця від міністерства внутрішніх справи України від 13.12.2023, від 10.05.2023. від 20.11.2023, з яких вбачається, що зареєстровані транспортні засоби за відповідачем-1 відсутні.

Слід зазначити, що наведені докази в розумінні Закону України «Про виконавче провадження» не є належними в підтвердження факту повної відсутності у боржника (відповідача-1) майна та коштів, за рахунок яких може бути виконано судове рішення і вжиті виконавцем заходи не дали результату.

Жодних інших належних доказів в підтвердження відсутності зареєстрованого за відповідачем-1 майна не подано.

Посилання позивача на те, що квартиру відчужено за заниженою ціною не доведено належними засобами доказування, оскільки не подано документів, які б дали можливість дійти такого висновку, як то: якого року забудови, якого типу забудови, який поверх, який стан квартири на момент продажу.

Верховний Суд у постанові від 22.05.2023 у справі № 936/721/21 досліджуючи питання щодо вчинення боржником фраудаторного правочину для приховання активів та ухилення від сплати боргів зазначив, що при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.

Позивач не надав жодних доказів наявності очевидного умислу сторін на приховання майна (квартири) відповідача-1 та заподіяння позивачу шкоди як кредитору.

Також позивачем не доведено, що його права було порушено внаслідок укладеного договору, оскільки судові рішення, якими присуджено до стягнення коштів з відповідача-1 на користь позивача, прийняті у 2017 та 2018 році, тоді як позивачем жодних доказів в підтвердження того, що вони були пред`явлені до примусового виконання раніше ніж травень 2023 року не подано; спірна квартира не була предметом спору з позивачем і щодо цього майна були відсутні будь-які заборони та обмеження.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири від 30.08.2018, укладеного між Колективним житлово-комунальним підприємством «Агропромбудіндустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецпостач Компані» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки суд встановив відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 30.08.2018, укладеного між Колективним житлово-комунальним підприємством «Агропромбудіндустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецпостач Компані», суд вважає, що похідна вимога в частині скасування державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецпостач Компані» на квартиру № 57, загальною площею 49,0 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська (Золотоустівська), буд. 46 також задоволенню не підлягає.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести обставини на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 10.06.2024.

СуддяВ.В. Сівакова